Типи і різновиди політичних процесів

З точки зору участі мас у політичному житті можна визначити такі, що ангажують (де­мократичні) і такі, що не ангажують (ан-

тидемократичні, тоталітарні) політичні процеси. В останніх пере­важають нав'язані громадянам форми політичних відносин і жор­стко централізовані методи прийняття управлінських рішень.

Демократичні форми політичного процесу можна визначити за значно ширшим колом підстав, аніж їх тоталітарні антиподи. Американський політолог Л. Бередет поклав в основу класифі­кації такого типу політичних процесів поняття народу як основ­ного суб'єкта політики, чия владна воля формується у вигляді законодавчого процесу. Він визначає такі їх різновиди: • Пряма демократія. Схема її дії є досить простою:

народ

законодавчий процес

Схема наглядно ілюструє ідею Ж.-Ж. Руссо про те, що ніхто не має права представляти політичну волю іншого. Звідси випли­ває, що лише безпосереднє волевиявлення здатне на легітимацію влади. Класичні форми подібних політичних процесів існували в давньогрецьких полісах і в стародавньому Новгороді. У наш час такі форми не існують, але було б помилкою не припускати мож­ливості появи таких макрополітичних процесів у майбутньому: розвиток електроніки неминуче створить технічні передумови пле-бісцитарного визначення електорального волевиявлення населен­ня за найширшим колом проблем.

• Представницька демократія або республіка (правління без короля). Діє за такою схемою:

Тут у структурі політичного процесу з'являється інститут ви­борних представників, які несуть перед народом відповідальність за здійснення влади.

Відносини між народом і його представниками інтерпретува­лись у політичній думці неоднозначно. Д. Локк наполягав на обме­женні волею народу діяльності і волі законодавців. Е. Берк і Д. Ме-дісон виступали за обмеження контролю населення за діяльністю представників. З їх точки зору народ лише на виборах може «про­валити» своїх обранців, якщо вони висувають не бажані для нього

програми дії. Існує досить широкий спектр підходів до цієї пробле­ми: від визнання доцільності повсякденного контролю над пред­ставниками народу до повної відсутності будь-якого контролю над ними. У сучасних демократичних державах контролюючу функцію виконують референдуми, відкликання представників, ротація фун­кціонерів та інші демократичні процедури.

При загальній оцінці цього різновиду політичного процесу слід зазначити, що чим більше функцій покладається на представ­ників народу, тим менше їх залишається у населення.

• Плюралістична демократія як різновид політичного про­цесу прямо пов'язана з еволюцією республіканського ладу, що виявляється у виникненні різноманітних політичних асоціацій; які збільшують можливість їх членів впливати на зміст управлін­ських рішень. Групова мобілізація людей примушує уряд більш чітко сприймати їх владне волевиявлення. Це передбачає наявність додаткових посередників між народом і владою:

народ

групи тиску-»

законодавець

законодавчий процес

У результаті народ ще на крок віддаляється від влади, точніше — від прямого контролю за владою. Але одночасно він отримує мож­ливість більш цілеспрямованого впливу нд зміст управлінських рішень. При цьому міжгрупова воля в подібних політичних асоці­аціях формується під переважаючим впливом груп і асоціацій, які знаходяться ближче до важелів влади, мають певні привілеї, краще організовані, володіють більшими інституалізованими і фінансови­ми можливостями. У запропонованій схемі знак «-» означає відда­лення від влади, знак «+» - наближення до неї:

Тут наочно видно, що плюралістичний різновид політичного процесу цілком може девальвувати якщо не права, то принаймні реальні владні повноваження певних груп населення, навіть тих, що становлять більшість електорату.

Крім організаційно-структурних форм політичного процесу, відіграють суттєву роль і специфіка державного устрою, і особли­вості функціонування держави. Відмінності у формуванні політичної волі виявляються в унітарній державі, де вся влада концентрується

на загальнонаціональному рівні; у конфедеративній державі, яка передбачає угоду між окремими суверенними державними утворен­нями; у федеративній державі, де наявні два паралельні рівні цент­ральної і місцевої влади. Ці відмінності властиві парламентській і президентській формам правління, які обумовлюють різні взаємовід­носини між трьома гілками влади.

Поиск по сайту: