Політичний режим і проблеми становлення демократії в Україні

Упродовж 15 років незалежного існування Україна перебуває етапі суспільної трансформації та побудови основ незалежної націо­нальної держави. Він непростий і сповнений тими колізіями становлення, які в більшій чи меншій мірі притаманні кожному суспільству, що переживало чи переживає аналогічний період історії.

Перша половина 90-х років XX ст. характеризувалася боротьбою пострадянської авторитарної та демократичної тенденцій державного розвитку. Але вже у другій половині цього десятиліття в Українській державі сформувався класичний авторитарний політичний режим, який з уваги на національні особливості можна охарактеризувати як олігархічно-авторитарний.

У подіях кінця 2004 р., найчастіше означуваних як Помаранчева революція, боротьба двох названих тенденцій набрала кульмінаційного вираження. Складовими цього процесу була боротьба мільйонних мас українського суспільства за свої соціальні, національні та демократичні права і гуманістичні цінності. Кучмівський авторитарний ре­жим протягом 10 років свого існування звів їх нанівець, - і численні учасники тих революційних процесів вийшли на вулиці та майдани країни не стільки на захист чиїхось персональних політичних інте­ресів, скільки на захист свої прав і традиційних національних цін­ностей.

При цьому слід констатувати, що короткий період невизначеності після Помаранчевої революції вчергове завершився перемогою авто­ритарних тенденцій. Основною причиною цього став незрілий стан сучасної української національної еліти. Винищена протягом століть денаціоналізаційною політикою колоніальних режимів, а особливо за роки панування в Україні комуністичного тоталітарного режиму, вона сьогодні тільки перебуває на етапі перших паростків свого поновлення.

Отож за 15 років існування Української держави в ній так і не сфор­мувався демократичний політичний режим. Демократія в Україні - це, за влучним висловом Миколи Михальченка, феномен "непізнаного існуючого об'єкта", її ніхто не бачив, але про неї багато говорять, особ­ливо "апологети кланових, мафіозних угрупувань, які прорвалися до влади".

Україна перманентне перебуває в стані політичної кризи. І це не криза демократії, бо Україна її так і не пізнала. Це - криза моделі суспільноїтрансформації,що була базована на трансформації комуністичної номенклатури в "демократичну еліту" та на експорті чужих і не органічних для українського суспільства зразків ультраліберальної демократії, яку ряд політологів поряд із нацизмом та комунізмом характеризують як один із видів тоталітаризму.

Сказане зумовлює поглиблення інтересу до теми трансформацій­них моделей розвитку суспільства. Перш за все, слід засадничо вказа­ти що в суспільствах перехідного (трансформаційного) типу цілком закономірно відсутні умови для того, аби в них одночасно з моментом юридичної фіксації розриву з колоніальним минулим, а отже, з метро­полією та її антидемократичним режимом, була сформована повно­цінна національна і соціально-правова демократична держава.

Фактори, що зумовлюють труднощі зі становленням у країнах пе­рехідного типу, а зокрема і в Україні, національної демократичної дер­жави, можна умовно розділити на внутрішні та зовнішні.

До внутрішніх факторів слід віднести: соціалізаційний, суспіль­но-психологічний, економічний, елітно-провідницький, структурно-владний, консолідаційний.

Суть соціалізаційного фактора полягає у тому, що більшість грома­дян новопосталої держави не володіють елементарними поняттями і навиками політичної культури, які дозволяли б їм повноцінно брати участь в політичних процесах та впливати на формування державної влади. Адже в умовах того недемократичного суспільства, з лона яко­го вони вийшли, не було змоги оволодіти такими знаннями та набути політичного досвіду, а період "демократичної" соціалізації в новій дер­жаві ще був занадто коротким, аби говорити про його результативність.

Тим більше, що на процес соціалізації вагомо впливає інерційний посттоталітарний психологічний чинник. За влучним висловом Ж. Рупніка, "тоталітарний досвід отруює жертву так само, як і ката". Власне, цей психологічний чинник становить собою другу причину і проявляється у двох вимірах – внутрішньо - і зовнішньопсихологічному. Внутрішню психологічну характеристику особистості негативно по­дають почуття етатизму (схиляння перед всесиллям держави і безумовне підпорядкування їй), зовнішню - притаманний тоталітарному режимові колективістський світогляд та почуття індивідуальної мен­шовартості.

Економічною основою демократії є наявність в суспільстві "серед­нього класу", тобто достатньої кількості самодостатніх і незалежних у своїх політичних рішеннях громадян. В Європі такий стан прийнято називати "суспільством двох третин", адже близько 60 % громадян належать до "середнього класу". Натомість в Україні вже протягом останніх 10 років соціологічні дослідження вказують, що люди серед­нього статку становлять 8-10 %, а на межі чи за межею бідності пере­буває 70-80 % громадян. Масове зубожіння українських громадян ста­новить економічну основу "бутафорної демократії". Адже в умовах виживання ці 70-80 % громадян більше перейняті проблемою вижи­вання, аніж тонкощами політичного процесу та становлення демократії.

Процес становлення національних та демократичних основ Україн­ської держави не набрав би такого колізійного характеру, якби в су­спільстві існувала провідна верства, яку прийнято називати елітою і яку Олександр Шморгун визначає як "пасіонарну соціальну групу", що "з висоти пташиного польоту" здатна "зазирнути за горизонт соці­ального часу" і має властивості до здійснення "довгострокового соці­ального передбачення". В умовах тотальної політичної неосвіченості та ущербного психологічного стану суспільства саме вона могла б по­вести його за собою.

Однак процес формування сучасної української еліти проходить так же неоднозначне, як і сам процес українізації держави та демокра­тизації суспільства. Складовими сьогоднішньої політичної еліти (чи радше - псевдоеліти) стали: 1) представники радянсько-комуні­стичної номенклатури, вчасно "трансформовані" в "демократів" і "на­ціоналістів"; 2) представники тіньових фінансово-політичних угрупувань; 3) представники регіональних олігархічних кланів радянського періоду; 4) мізерні залишки винищеної радянським режимом націо­нальної провідної верстви.

Для характеристики тої соціальної групи, що вважає себе сучас­ною політичною елітою українського суспільства, яскраво служить приклад постпомаранчевих політичних процесів. Ті, що відносять себе до політичної еліти, так і не змогли перерости рівень власних прагма­тично-меркантильних інтересів й піднятися до розуміння логіки істо­ричного розвитку Української держави. Цілком заслужено М. Михальченко відносить їх до сил, які "трансформують псевдодемократичнй режим в інтересах кланів, клік, груп впливу".

Щодо структурно-владногофактора, то Е. Гробсбаум засадничо стверджує: "Парламентські механізми ефективні в період економічного достатку, коли основним завданням є не примноження, а розподіл національного доходу. Народ же осмислюється як сукупність спожи­вачів". Цілком очевидно, що українське суспільство далеке від такого стану "економічного достатку". Під час адміністративного "штурму рийку" в Україні 3 % громадян внаслідок роздержавлення заволоділи 75 % національного майна. Реймон Арон, близький соратник автори­тарного президента П'ятої республіки Франції Шарля де Голля, так визначає роль президента: "...Правитель та його радники повинні в кожний певний момент стежити за дотриманням рівноваги між акту­альним бажанням споживати й потребами нагромадження". Отож ме­ханізми президентського правління на такому етапі розвитку суспіль­ства мали б діяти значно ефективніше за механізми парламентської форми. Але, тим не менше, форма політичною правління Української держави останнім часом дрейфує до парламентської республіки.

Консолідаційний фактор полягає у тому, що зазвичай в кожному перехідному суспільстві відчувається брак спільних орієнтирів та єднальних факторів. В той же час Денкворт Растоу національну єдність визначає як основну умову демократизації суспільства. А Е. Гробсбаум доходить висновку, що на етапі стадіально-цивілізаційних змін, коли ламається звичний уклад життя і втрачаєть­ся єдність думок щодо стратегії подальшого розвитку, демократія є неефективною. Україна якраз і є такою перехідною країною та в силу об'єктивних обставин історичного розвитку сьогодні перебуває в стані деконсолідації суспільства.

До зовнішніх причин, які негативно впливають на процес станов­лення демократії в Україні на етапі її суспільної трансформації, слід віднести фактори російського та західного впливів.

Російський фактор. Україна перебуває у постколоніальному ста­тусі та з точки зору російських національних інтересів й імперської традиції Росії розглядається як сфера її геополітичного впливу. Однак очевидний нонсенс полягає у тому, що значна частка українців підтри­мує такі прагнення чужої держави. М. Михальченко вважає таке яви­ще наслідком "колоніально-холопської ідеології і психології, що заро­дилася наприкінці ХІІІстоліття: "притулитися" чи то до Польщі, чи до Туреччини і Кримського ханства, а пізніше зазвучав мотив союзу з Московією".

Але така суспільна психологія частини українців виступає спри­ятливим ґрунтом для просування російських політичних, економічних та культурно-духовних інтересів. Паралельно з ними і в їх контексті на Україну експортуються й тенденції сучасного російського авторитар­ного суспільно-державного устрою. І це в той час, коли, за словами відомого американського політолога Збігнєва Бжезінського, "Україна має набагато вищу політичну культуру, ніж Росія. І національна іден­тифікація в українців чіткіша. У Росії досі відсталіша політична культура, а крім того, певна плутанина стосовно того, що ж таке Росія: це нація, це ідея, це всесвітня революція чи велика держава?".

Західний фактор полягає у тому, що країни Західної Європи та США намагаються нав'язати Україні зразки своєї демократії в упаковці "ультралібералізму". Експорт демократії здійснюється ними в умовах то­тальної глобалізації і транснаціональних процесів та виправдовується вимогами стандартизації міжнародного життя. З ряду причин цей про­цес має негативний вплив на формування основ демократії в Україні. Зокрема й тому, що здійснюється всупереч давно відомій істині: "де­мократія, нав'язана ззовні, не працює".

Окрім того, під великим сумнівом є здатніть лібералізму бути транс­форматором ідей демократії. Філіпп Шміттер стверджує, що "лібе­ралізм як концепція політичної свободи і як вчення про економічну політику, можливо, і народився в деяких країнах одночасно із демократією, але не був з нею зв'язаний ніколи". У свою чергу, І. Валлерстайн приходить до висновку, що декларування лібералізмом прав для широких верств є не стільки свідченням його "демократичності", як спробою стабілізації та консолідації західного суспільства на кризово­му етапі його розвитку шляхом надання рівних прав т. зв. "небезпеч­ним класам" - національним меншинам, молоді, безробітним, - але в першу чергу люмпенізованим верствам.

Ця характерна риса ліберальної ультрадемократії відчутно просте­жується і в її експортованому на Україну варіанті, зокрема в першо­черговій турботі її волонтерів за носіїв тих явищ, що роз'їдають здо­рові основи традиційного українського суспільства - за дотримання прав сексуальних меншин, наркозалежних осіб тощо. О. Шморгун приходить до висновку, що подібні явища завжди характеризували за­непад тих суспільств, які вступили в стадію розпаду імперії. Тому, перш ніж експортувати свої зразки демократії, експортерам необхідно при­вести їх до "товарного вигляду".

Слід також погодитися із висновками ряду українських науковців, і що найчастіше за зовнішніми глобалістичними і транснаціональними прцесами приховуються чисто національні інтереси провідних держав світу - та ще й з неоімперіалістичним відтінком.

Отже, внутрішні і зовнішні фактори не сприяють тому, аби в період трансформації українське суспільство протягом короткого часу перейшло зі стану тоталітаризму безпосередньо в стан демократії. Імпор­товані західні зразки цього політичного "продукту" в ультраліберальній упаковці тільки затягують трансформаційний процес, оскільки сприя­ють створенню т. зв. "бутафорної демократії" та нівелюють національні основи новопосталої держави.

Поиск по сайту: