МОНІЄЗІОЗ

Хвороба жуйних тварин, спричинювана цестодами Moniezia ехрапsа і М. bепеdепі родини Апорlосерhаlidae характеризується пригніченням, постійними проносами, анемією, відставанням у рості й роз­витку.

Збудники. М.. ехрапsа молoчнo-білого кольору, розміром до 10 м, має неоз­броєний сколекс з чотирма присосками. Членики широкі й короткі, вздовж заднього краю їх розміщені міжпроглотидні залози кільцеподібної форми. В гермафродитних члениках — подвійний набір статевих органів, у зрілих — гілки матки заповнені яйцями. Статеві отвори відкриваються з кожного їхнього боку і часто виступають над бічними краями, утворюючи статеві сосочки. Паразитує в тонких кишках oвець.

М. bепеdепі завдовжки до 4 м, стробіла жовто-білого кольору, тонка й напів­прозора. Членики широкі, міжпроглотидні залози мають вигляд суцільної смуги. В гермафродитних члениках міститься до 600 сім'яників. Паразитує в організмі телят.

Яйця гельмінтів темно-сірого кольору, середнього розміру (0,05—0,09 мм), неправильної форми, онкосфера міститься в грушоподібному апараті. У М. ехрапsа во­ші мають трикутну форму. У M. bепеdепі — чотири- й шестикутну.

Цикл розвитку. Паразити є біогельмінтами. Розвиваються за участю проміжних хазяїв — панцирних або орибатидних кліщів. Хворі тварини виділяють у зовнішнє: се­редовище велику кількість зрілих члеників монієзій, переповнених яйцями. Членики підсихають, лопаються, і з них вивільняються яйця, які заковтують орибатвдні кліщі. Через 3—5 міс у порожнині їхнього тіла формуються 1—3 інвазійні личинки — цистицеркоїди кільцеподібної форми, вкриті товстою чотиришаровою оболонкою. Ягнята і телята заражаються на пасо­вищі при заковтуванні інвазованих личинками кліщів. У кишках тварин цистицеркоїди прикріплюється сколексом до слизової оболонки і починає рости. У перші 20 діб членики відростають повільно, а в на­ступні 15—20 діб, навпаки, до­сить швидко. За добу довжина тіла паразита збільшується на 8—10 см. Статевої зрілості він досягає через 30—35 діб. Гель­мінти живуть у тонких кишках тварин упродовж-5—6 міс.

Епізоотологічні дані. Хво­роба трапляється всюди. Дже­релом інвазії є хворі тварини й паразитоносії. Ягнята і телята заражаються з перших днів ви­ходу на пасовище. Хворіють на гельмінтоз переважно в 3—4-місячному віці. Перші ознаки хво­роби з'являються наприкінці травня і тривають 2,5—3 міс. Масова загибель тварин спостерігається у червні—липні й знижується вона лише у вересні. Поширення інвазії зумовлює значна кількість орибатидних кліщів на нерозораних пасовищах.

Патогенез та імунітет. Гельмінти порушують моторну й секреторну функції тон­ких кишок, унаслідок чого виникають катаральне запалення слизової оболонки, ви­снажливий пронос, слабкість, знижується стійкість організму тварин, послаблюють­ся захисні реакції. Продукти метаболізму гельмінтів токсичні для ягнят раннього віку, зумовлюють тяжкий токсикоз. Одночасна механічна і токсична дія паразитів на рецептори тонких кишок спричинює посилення перистальтики, що призводить до розвитку інвагінації, перекручування кишкових петель і загибелі тварин.

У ягнят, особливо до 3—4-місячного віку, існує віковий імунітет. Разом з тим на­бутий імунітет слабкий і має видову специфічність, оскільки тварини, що пере­хворіли, можуть знову заразитися.

Клінічні ознаки. Спостерігається постійний пронос, фекалії містять слиз і члени­ки паразитів. Тварини пригнічені, більше лежать, виснажені, живіт здутий, слизові оболонки бліді. Температура тіла в межах норми. Хвороба триває 1—3 тижні й нерідко закінчується загибеллю тварин.

У ягнят розрізняють чотири форми проявів монієзіозу: тяжка токсична, легка токсична, обтураційна і нервова.

При тяжкій токсичній формі у ягнят-сисунів клінічні ознаки хвороби виявляють приблизно за два тижні до початку виділення члеників з фекаліями. Тварини стають млявими, відмовляються від корму, швидко худнуть. Фекалії м'якої консистенції, вкриті слизом. Згодом у них виявляють членики паразитів, виникають пронос, анемія, залежування. Ягнята відстають у рості й розвитку. Через 1—2 тижні вони гинуть.

Легка токсична форма спостерігається у ягнят трохи старшого віку. Вони худнуть, стають млявими, фекалії рідкі, містять членики й фрагменти гельмінтів. Захворювання триває 3—4 тижні й закінчується одужанням унаслідок самовідходження паразитів.

Обтураційна форма трапляється у ягнят-сисунів віком 2—4 міс. Тварини огляда­ються на живіт, падають на землю, б'ють кінцівками. Розвиваються коліки. З часом тварини стають пригніченими й гинуть від задухи, спричиненої здуттям кишок.

При нервовій формі у тварин спостерігаються рух по колу, закидання голови на спину, параліч кінцівок. З часом з'яв­ляються судоми, внаслідок яких вони гинуть у 1—2-гу добу.

Патолого-анатомічні зміни. Труп виснажений, живіт дуже здутий. Легені стиснені, анемічні. Судини брижі розширені, лімфовузли збільшені, соковиті на розрізі. Через стінки кишок просвічуються стробіли монієзій у вигляді жовтувато-білих стрічок. Слизова оболонка тонких кишок потовщена, гіпе- ремійована, нерідко з крововиливами, вкрита густим слизом з неприємним запахом. Вміст кишок темно-зеленого кольору з великою кількістю гельмінтів.

Діагностика. Враховують епізоотологічні дані, клінічні ознаки, патолого-анатомічні зміни та проводять лабораторне дослідження фекалій методами послідовного промивання (знаходять членики) і Фюллеборна (виявляють яйця). Під час обстеження приміщення вранці на місці нічного відпочинку тварин знаходять членики гельмінтів. Від інших цестод їх відрізняють за наявністю міжпроглотидних залоз і подвійного набору статевого апарату.

Лікування. Для лікування хворих тварин використовують препарати на основі похідних із групи бензімідазолу. альбендазол у дозі 5 мг/кг; мебендазол — 20 мг/кг; фенбендазол — 10 мг/кг. Усі лікарські препарати згодовують у суміші з концентрованими кормами одноразово на початку вранішньої годівлі, індивідуально або груповим ме­тодом. З ін'єкційних засобів найбільше підходить вітчизняний комплексний препа­рат бронтел-плюс, який у дозі 0,1 мл/кг забезпечує високий терапевтичний ефект не лише проти цестод, але й одночасно є високоефективним відносно збудників фасціольозу та основних нематодозів травного каналу. Можливе застосування празиквантелу — 40 мг/кг або ніклозаміду — 50—70 мг/кг, з недорогих препаратів — 2%-й розчин мідного купоросу, однак обробка ним тварин більш трудомістка. Розчин вводять внутрішньо після 10—12-годинного голодного витримування ягнятам 1—1,5-місяч­ного віку г^ 15—20 мл; 1,5—2-місячного — 20—25; 2—3-місячного г- 25—ЗО; 3—4-мі- сячного — 30—35; 4—5-місячного —: 35—40; 5—6-місячного — 40—45 і 6—7-місячно- го — 45—50 мл.

Профілактика та заходи боротьби. Проводять профілактичну дегельмінтизацію тварин. Для ягнят ефективні систематичні преімагінальні дегельмінтизації: перша — через два тижні після виганяння на пасовище; друга — через три тижні після першої обробки; третя й четверта — з місячним інтервалом. Телят дегельмінтизують двічі: вперше — через 1,5 міс після виганяння на пасовище; вдруге — через такий самий інтервал. При задовільних умовах утримання й годівлі стан хворих та підозрюваних щодо захворювання тварин значно поліпшується. Тварин випасають на культурних пасовищах, на раніше переораних ділянках, з висіванням трав по стерні злакових. Практикують стійлове та стійлово-вигульне утримання телят.

18. Стронгілоїдоз свиней.

Поиск по сайту: