Вчення про рекапітуляції

На яких би стадіях не відбувалися еволюційні зміни, в онтогенезі зазвичай спостерігається відоме повторення (рекапітуляції) розвитку предків. Це результат філогенетичної обумовленості індивідуального розвитку.

Зародок людини на ранніх стадіях розвитку схожий на зародок риб, амфібій (аж до розвитку утворень, що нагадують зяброві щілини риб), на більш пізніх стадіях - на зародків інших ссавців, на самих пізніх стадіях - на плід

Проте зародок людини ніколи не повторює дорослих стадій риб, амфібій та рептилій, а подібний тільки з їх зародками. Ранні стадії ембріогенезу відрізняються консервативністю, що забезпечує збереження значної схожості зародків філогенетично далеких, але споріднених форм. Можливість збереження в ембріогенезі предкових структур визначається тим, що вони відіграють пряму чи опосередковану роль при формоутворенні в онтогенезі. Так, хорда збереглася не заради рекапітуляції, а служить індуктором формоутворення зародка, що розвивається. Переднирка грає у птахів таку ж роль в закладці справжніх нирок.

Ми розглянули морфологічні рекапітуляції, є також рекапітуляції функціональні. Таких прикладів мало. Деякі з них: у онтогенезі рослин та тварин зустрічаються спільні метаболічні особливості, які начебто повторюють первинні стадії розвитку життя на землі (гетеротрофне живлення, анаеробне дихання, темнова фіксація вуглекислого газу).

Висновок

В основі важливих макроеволюційних змін онтогенезу лежить об'єктивно існуюча постійна мінливість всіх особливостей індивідуального розвитку. Якщо ці зміни не впливають на життєздатність нового організму негативно, вони можуть або проявитися у наступних поколіннях, або «сховатися» у гетерозиготному стані на невизначено довгий термін.

Отже, в основі макроеволюційних змін онтогенетичного розвитку лежать вже відомі нам мікроеволюційні процеси внутрішньовидового рівня.

Основні тенденції еволюції онтогенезу - прогресивне зростання складності та інтегрованості у розвитку, що збільшує цілісність індивіду, та автономізація онтогенезу. На цьому шляху можуть відбуватися ускладнення і спрощення розвитку, ембріонізація або інші зміни ходу онтогенезу.

Філогенетика - дисципліна, присвячена виявленню особливостей еволюції великих груп органічного світу. Зіставлення ходу еволюційного процесу у різних групах при неоднакових умовах зовнішнього середовища дозволяє виділяти спільні, характерні для більшості груп, особливості історичного розвитку. Раніше використовувалися тільки фенотипи, в останні десятиліття зіставляють наявні дані з даними молекулярної генетики.

Форми філогенезу

Серед форм філогенезу виділяють первинні - філетична еволюція та дивергенція, що лежать в основі будь-яких змін таксонів. Вторинні форми філогенезу - паралелізм та конвергенція.

Філетична еволюція - це зміни, що відбуваються в одному філогенетичному стовбурі (без урахування завжди можливих дивергентних відгалужень).

Розвиток предків коней по прямій лінії фенакодус - еогіпус - міогіпус - парагіпус - пліогіпус - сучасний кінь - приклад філетичної еволюції.

Вид у часі змінюється (це філетична еволюція на мікроеволюційному рівні.)

Зміна у часі близькоспоріднених груп видів - це філетична еволюція на макроеволюційному рівні.

Дивергенція - інша первинна форма еволюції таксону. В результаті зміни напрямку добору в різних умовах відбувається дивергенція (розбіжність) гілок дерева життя від єдиного стовбура предків.

Початкові стадії дивергенції відбуваються на мікроеволюційному рівні (видоутворення).

Дивергенція будь-якого надвидового масштабу - результат дії ізоляції та у кінцевому підсумку - природного добору, який виступає у формі групового добору (зберігаються і усуваються види, роди, родини і т. п.).

Важлива відмінність дивергенції на мікро- та макроеволюційному рівні полягає в тому, що на мікроеволюційному рівні процес оборотній: дві популяції, що розійшлися, можуть легко об'єднатися та існувати як єдина популяція. Процеси

Поиск по сайту: