Поняття фінансів і фінансової діяльності

Характеризуючи фінанси, слід виходити з таких ключових еле­ментів, як фінансові відносини та фінансова діяльність. Фінансові відносини відображають рух вартості від одного суб'єкта до іншого. Вони характеризують розподільні, перерозподільні та обмінні про­цеси і матеріально проявляються у грошових потоках. У свою чергу фінансова діяльність проявляється у формуванні доходів та здійсненні витрат певним суб'єктом.

Об'єктом фінансової діяльності є фінанси, які не слід ототожнювати з грошима, що є значно вужчим поняттям. Сфери функціонування грошей і фінансів перетинаються в певному сегменті; вони взаємопов'язані і взаємозалежні, але не тотожні. Фактично гроші пік тупають інструментом фінансових відносин.

Фінанси — це грошові відносини, що виникають у процесі розпо­ділу і перерозподілу вартості валового суспільного продукту і частини національного багатства у зв'язку з формуванням грошових доходів і нагромаджень у суб'єктів господарювання та держави і використанням їх на розширене відтворення, матеріальне стимулювання працюючих, задоволення соціальних та інших потреб суспільства.

Фінанси — категорія фінансової науки, вони є ключовим питан­ням науки фінансового права. У свою чергу говорити про предмет фінансового права можна лише у взаємозв'язку із фінансовою діяль­ністю держави. Незважаючи на те, що більшу частину фінансових відносин, що існують у суспільстві, охоплює фінансова діяльність держави, слід мати на увазі, що не всі вони підпорядковані держав­но-владній організації. Фінансові відносини всередині підприємств, установ, організацій, а також пов'язані із муніципальною формою власності будуються на рівності учасників, на диспозитивності сторін і виходять за межі фінансового права.

Предметом дослідження фінансового права є фінанси держави, тобто економічні відносини з мобілізації, розподілу й витрачання централізованих і децентралізованих фондів коштів держави та органів місцевої влади й місцевого самоврядування для забезпе­чення розширеного відтворення та соціально-культурних потреб.

Державні фінанси нерозривно пов'язані з існуванням держави, хоч в історичному аспекті є значно пізнішою категорією. У процесі руху фінансів держави відбувається розподіл та перерозподіл сукуп­ного суспільного продукту та контроль за задоволенням суспільних потреб.

Необхідність державних фінансів зумовлена тим, що за будь-якого типу економічних відносин основним призначенням держави є за­безпечення фінансовими ресурсами тих потреб, які не можна задо­вольнити через ринковий механізм, тобто через попит і пропозицію, а також особисто кожним громадянином у зв'язку з відповідними об'єктивними причинами. До них слід віднести структурну перебу­дову економіки, боротьбу з монополізмом, захист навколишнього середовища, захист тих громадян, які з'являються на ринку як спо­живачі — малозабезпечені, інваліди, діти, престарілі, а також прове­дення фундаментальних наукових досліджень, загальну освіту, підго­товку кадрів, соціальне забезпечення і страхування, охорону здоро­в'я тощо.

Зрозуміло, що необґрунтовано висока частка централізації фінансових ресурсів призводить до негативних наслідків, оскільки на рівні
суцільної централізації важко здійснювати раціональний розподіл і їх ефективне використання.

За матеріальним змістом фінанси являють собою фонди коштів.

Централ ізовані фонди коштів перебувають у розпорядженні держави як суб'єкта публічної влади (державний бюджет, Пенсійний фонд) та органів місцевої влади й місцевого самоврядування (місцеві бюджети). За рахунок зібраних до цих фондів коштів фінансуються державні та місцеві видатки, здійснюється капітальне будівництво, інвестиційна та інноваційна діяльність, утримується соціально-культурна невиробнича сфера — освіта, наука, фізична культура та спорт, охорона здоров'я; утримуються органи державної влади, правоохо­ронні органи тощо.

Децентралізовані фонди коштів створюються у межах окремих суб'єктів господарської діяльності (за рахунок власних прибутків). Вони активно обертаються у кредитно-фінансовій системі, у тому числі в банківській, і дають додаткові прибутки як власникам, так і кредитно-фінансовим установам і, відповідно, державі.

Сукупність централізованих і децентралізованих фондів коштів являє собою фінансові ресурси країни, що відображаються у зведе­ному фінансовому балансі України.

Отже, фінансова діяльність держави — це планована діяльність у сфері мобілізації, розподілу й використання централізованих та децентралізованих фондів коштів з метою виконання завдань і функцій держави.

У Конституції України (ч. 2 ст. 92) є імперативна норма, що сто­сується організації фінансової діяльності держави. Зокрема, виключ­но законами України встановлюються: Державний бюджет України і бюджетна система України; система оподаткування, податки і збо­ри; засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків; статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України; порядок утво­рення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу; порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види і типи. Такий підхід свідчить про розуміння державою визначальної ролі фінансів для виконання її завдань і функцій, які залежать від кон­ституційного ладу та державної політики, здійснюваної уповноваже­ними органами державної влади.

Характеризуючи фінансову діяльність держави, доцільно згада­ти її діяльність з формування, грошової системи країни та забезпе­чення нормального функціонування цієї системи. Конституція Ук­раїни (ст. 99) містить норму, згідно з якою грошовою одиницею Ук­раїни є гривня. Забезпечення її стабільності — основна функція цен­трального банку держави — Національного банку України.

Слід зазначити, що сьогодні в якості інструментів, що обертають­ся через централізовані й децентралізовані фонди, виступають не лише гроші (у готівковій та безготівковій формах), а й цінні папери (емітовані як державою, так і суб'єктами господарювання, основа­ними на приватній або колективній формах власності) та валютні цінності. Як валютні цінності чинне законодавство України (зокре­ма, Декрет КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю») та міжнародна практика розглядають валюту (національ­ну або іноземну, виражену в готівковій і безготівковій формах), цінні папери (виражені в іноземній валюті, що емітовані відповідно до

До галузевих принципів фінансової діяльності належать:

1) публічний характер фінансової діяльності держави;

2) оснований на конституційному принципі розподілу влад принцип розподілу функцій між представницькими органами та органами виконавчої влади у сфері фінансової діяльності.;

3)пріоритет представницьких органів держави та місцевого са­моврядування перед виконавчими органами;

4)пріоритет публічних видатків над доходами.;

5)всебічний контроль у сфері фінансової діяльності держави, який
пояснюється розумінням значення фінансів для виконання функцій
державою.

До інших принципів фінансової діяльності держави можна відне­сти принцип здорових фінансів, принцип єдності фінансової та гро­шової систем держави, принцип фінансової безпеки держави, прин­цип міжгалузевого характеру фінансової діяльності держави, прин­ципи компетентності та самостійності у сфері фінансової діяльності органів місцевого самоврядування у встановлених чинним законо­давством межах, принцип гласності, плановості, цільового викорис­тання фінансових ресурсів.

Базуючись на вищезазначених принципах, держава реалізує роз­подільчу, перерозподільну та контрольну функції фінансів. Це вира­жається переважно через методи фінансової діяльності.

Методи, тобто способи здійснення фінансової діяльності держави, поділяють на три основні групи, що пов'язано з роллю та призначенням дер­жавних фінансів:

1) методи мобілізації фондів коштів;

2) методи роз­поділу фондів коштів;

3) методи використання фондів коштів.

Мобілізація (від лат. Mobilis — рухомий) — це комплекс заходів, які здійснюються у державі з метою планомірного формування фондів коштів. Збирання коштів здійснюється за допомогою обов'яз­кового та добровільного методів мобілізації. Обов'язковий метод
пиляє собою, по суті, справляння податків, зборів та інших обов'язкових платежів, за рахунок яких і формуються переважно доходна частина бюджетної системи країни та цільові фонди коштів.

Добровільний метод мобілізації передбачає відсутність імперативу з боку держави при здійсненні платежів і реалізується у вигляді грошово-речових лотерей, благодійної допомоги, пожертвувань, да­рунків, траншів тощо. До добровільного методу мобілізації слід від­нести й позики, що здійснюються державою та органами місцевого самоврядування шляхом емісії державних або муніципальних цінних паперів з метою покриття дефіциту бюджету або виконання певних цільових програм. Зокрема, Бюджетний кодекс України доходами бюджету вважає усі податкові, неподаткові та інші надходження на безповоротній основі, справляння яких передбачено законодавством України, включаючи трансферти, дарунки, гранти.

Розподіл коштів є також одним важливих напрямів фінансової діяльності держави. Саме під час розподілу коштів чіткіше просте­жуються пріоритети державної політики та її співвідношення із фун­кціями держави, в тому числі закріпленими у законодавстві (в пер­шу чергу в Конституції України). На цьому етапі дістає своє відобра­ження перерозподільна функція фінансів. Розподіл коштів здійсню­ється на підставі Бюджетного кодексу України відповідно до затверджених річних фінансових планів як держави (державний бюджет), так і окремих суб'єктів (місцеві бюджети, бюджетні роз­писи, кошториси бюджетних установ тощо).

До основних методів розподілу коштів належать фінансування й кредитування. Фінансування — це безповоротний, безоплатний, цільовий відпуск коштів, що здійснюється на підставі затверджених фінансових планів з відповідного централізованого фонду коштів; кредитування — виділення коштів на певний термін на засадах оплатності та поворотності з додержанням цільового призначення. Ці ме­тоди у свою чергу поділяються на кілька підвидів залежно від об'єк­та та суб'єктів, які беруть участь у відносинах з розподілу фінансо­вих ресурсів, що перебувають у фондах коштів. Зокрема, бюджетні установи можуть отримувати кошти як на умовах фінансування, так і кредитування.

До методів використання фінансових ресурсів відносять пла­новість, цільовий характер використання коштів, ефективність та економію, науково-методологічний підхід у визначенні обсягів ви­датків, використання коштів у межах встановлених лімітів та інші методи. Видатки здійснюються за економічним призначенням (за­лежно від тих сфер та економічних операцій, куди спрямовуються кошти) та за функціональним призначенням (залежно від напрямів спрямування коштів на виконання функцій держави, АРК, органів місцевого самоврядування тощо).

Перелічені методи фінансової діяльності є основними, але не ви­черпними. Так, на всіх етапах фінансової діяльності застосовується метод фінансового контролю. Його призначення є досить важливим, оскільки фінансові ресурси завжди обмежені, їх мобілізація й ви­трачання регламентуються спеціальними правовими нормами. Фінансовий контроль є постійним і всебічним, оскільки фактично охоплює всі аспекти діяльності держави, юридичних та фізичних осіб. Звідси випливають і широкі повноваження органів фінансово­го контролю. Фінансова діяльність кожного суб'єкта має бути про­зорою і здійснюватися у межах чинного законодавства.

Говорячи про фінансову діяльність, не слід забувати й такого важ­ливого аспекту, як аналіз перспектив інтеграції України до Євро­пейського Союзу. Процес розширення ЄС слід розглядати як один з визначальних факторів розбудови сучасного українського законо­давства, метою якого на рівні державної політики є поступова гар­монізація із законодавством ЄС. Однією зі сфер такої гармонізації є саме галузь фінансового права — фіскальне, банківське, бюджетне законодавство. Розширення ЄС з єдиною валютною системою спри­ятиме збільшенню обсягів використання євро у зовнішньоекономіч­них відносинах України, а отже, й деякому ослабленню однобічної залежності української гривні від долара США. Активне викорис­тання євро (з орієнтацією на нього в курсовій політиці) — один з факторів, що забезпечуватиме підвищену передбачуваність валют­ної політики України, зменшення валютних ризиків для суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності.

Більшість спеціалістів, у тому числі й міжнародні експерти про­відних фінансових інституцій, наголошує на тому, що Україна у змозі створити національний фінансовий ринок сучасного рівня.

Фінансову систему держави можна розглядати у кількох аспек­тах. Зокрема, фінансова система — це сукупність фінансових інсти­тутів, кожний з яких сприяє утворенню та використанню відповід­них централізованих та децентралізованих фондів коштів для здійснення фінансової діяльності держави, тобто діяльності з при­воду мобілізації, розподілу та використання централізованих та де­централізованих фондів коштів для виконання завдань і функцій держави та органів місцевого самоврядування.