Подорож Кандіда до Константинополя

Вірний Какамбо вже договорив турецького корабельника, що мав везти султана Ахмета до Константинополя, щоб той узяв і Кандіда з Мартеном на свій корабель. Уклонившись низько його злиденній величності, вони пішли до корабля, і Кандід дорогою говорив Мартенові:

– Отже, ми вечеряли з шістьма скинутими королями! І одному з них я навіть подав милостиню. Може, є багато принців іще безталанніших. Що ж до мене, то я втратив тільки сто баранів і тепер лечу в обійми до Кунігунди. Мій любий Мартене, я ще раз скажу, що Панглос таки був правий: усе – добре.

– Хай буде так, – сказав Мартен.

– Але яка ж неправдоподібна пригода трапилась нам у Венеції! Чи бачив хто, чи чув, щоб шестеро скинутих з престолу королів вечеряли разом в одному шиночку!

– Це не дивніше від усього, що нам траплялось, – сказав Мартен. – Що королів скидають – це річ світова; що ж до честі, яку ми мали, вечерявши з ними, то вона не варта найменшої уваги. Хіба не однаково, з ким вечеряти, – аби страва була смачна!

Щойно зійшли на корабель, Кандід одразу ж кинувся на шию своєму колишньому слузі, своєму щирому приятелеві Какамбо.

– Ну, що ж поробляє Кунігунда? – спитав він у нього. – Чи таке ж вона диво краси, як була? Чи кохає ще мене? Як вона себе почуває? Ти ж, напевно, купив їй палац у Константинополі?

– Мій любий пане, – відповів Какамбо, – Кунігунда миє миски на березі Пропонтіди[295]в одного князя, що має дуже мало посуди. Вона невільниця в домі колишнього правителя на ймення Ракочі,[296]якому султан дає щодня три екю на прожиток. Але найсумніше, що вона втратила красу і стала погана з лиця.

– Ох, прекрасна вона чи погана, – сказав Кандід, – але я людина чесна, і мій обов'язок кохати її вічно. Та як могла вона потрапити в таке лихе становище з п'ятьма чи шістьма мільйонами, які ти повіз?

– Гаразд, – сказав Какамбо, – хіба я не мусив дати два з них донові Фернандо д'Ібараа‑і‑Фігеора‑і‑Маскаренес і Лампурдос‑і‑Суза, губернаторові Буенос‑Айреса, за дозвіл узяти Кунігунду, і хіба не забрав у нас решту один хоробрий пірат? А хіба цей пірат не возив нас до мису Матапан,[297]до Мілоса, Нікарії, Самоса,[298]Патроса,[299]Дарданелл, Мармурового моря й Єкутарі?[300]Кунігунда й стара служать князеві, про якого я говорив, а сам я став невільником у скинутого з престолу султана.

– О, скільки страшних, одне з одним сполучених нещасть! – сказав Кандід. – Але, зрештою, у мене є ще кілька діамантів, і я легко визволю Кунігунду. Шкода тільки, що вона споганіла.

Потім, звертаючись до Мартена, він запитав:

– Як на вашу думку, хто вартий більшого жалю – імператор Ахмет, імператор Іван, король Карл‑Едуард чи я?

– Не знаю, – відповів Мартен. – Для того треба б побувати у вашому серці.

– Ах! – сказав Кандід. – Коли б Панглос був тут, він знав би це і нам з'ясував би.

– Не знаю, – мовив Мартен, – якою вагою ваш Панглос міг би зважити людське безталання і змірити людські болі. Але я гадаю, що на землі не один мільйон людей, у сто разів жалюгідніших за короля Карла‑Едуарда, імператора Івана та султана Ахмета.

– Дуже можливо, – сказав Кандід.

За кілька днів вони прибули до чорноморської протоки. Кандід насамперед викупив Какамбо за дорогу ціну; потім, не гаючи часу, кинувся з товаришами на галеру, щоб пливти на берег Пропонтіди шукати Кунігунду, хоч як там вона споганіла.

Серед каторжників на галері було двоє, які дуже погано гребли і яких шкіпер‑левантієць[301]вряди‑годи шмагав бичачою жилою по голих плечах. Кандід, з природного зворушення, подивився на них уважніше, ніж на інших галерників, і зі співчуттям підійшов до них. Йому здалося, що деякими рисами своїх спотворених облич вони трохи нагадують Панглоса і бідолашного єзуїта‑барона, брата Кунігунди. Це збентежило Кандіда і засмутило. Він подивився на них ще уважніше.

– Справді, – сказав він до Какамбо, – коли б я не бачив, як повішено вчителя Панглоса, і не мав нещастя сам убити барона, я подумав би, що це вони гребуть на галері.

Почувши ім'я барона і Панглоса, обидва каторжники голосно скрикнули, перестали гребти і кинули свої весла. Шкіпер‑левантієць підбіг до них, і на них посипались ще рясніші удари.

– Стривайте, стривайте, пане! – гукнув Кандід. – Я заплачу вам стільки, скільки схочете.

– Як! Це Кандід! – сказав один з каторжників.

– Як! Це Кандід! – сказав другий.

– Чи це сон? – сказав Кандід. – Чи це наяву? Чи на галері я? Невже це барон, якого я вбив? Невже це вчитель Панглос, якого я бачив на шибениці?

– Це ми, це ми, – відповіли вони.

– Так оце той великий філософ? – сказав Мартен.

– Ей, пане шкіпере, – сказав Кандід, – скільки ви хочете викупу за пана Тундер‑тен‑Тронка, одного з перших баронів імперії, та за пана Панглоса, найглибокодумнішого німецького метафізика?

– Християнський собако, – відповів шкіпер‑левантієць, – коли ці дві каторжні християнські собаки – барони та метафізики, а це, певно, велика річ у їхньому краю, то ти даси мені за них п'ятдесят тисяч цехінів.

– Ви їх матимете, пане, везіть мене блискавкою до Константинополя, і вам одразу ж буде сплачено. Ой ні, везіть мене до Кунігунди.

Шкіпер‑левантієць уже з першого наказу Кандіда взяв напрямок на місто і наказав гребти швидше, ніж птах ширяє в повітрі.

Кандід сто разів обіймав барона та Панглоса.

– Та як же я вас не вбив, мій любий бароне? А ви, мій любий Панглосе, як ви лишились живі після того, як вас повісили? І чому ви обидва на галері в Туреччині?

– Чи правда, що моя сестра тут, у цій країні? – спитав барон.

– Так, – відповів Какамбо.

– Я знову бачу мого любого Кандіда! – скрикнув Панглос.

Кандід познайомив їх із Мартеном і Какамбо. Всі обнялися, всі говорили разом. Галера летіла; вони були вже в порту. Покликали єврея, якому Кандід продав за п'ятдесят тисяч цехінів діамант, що коштував сто тисяч, – бо той єврей присягався Авраамом, що більше дати не може. Кандід негайно викупив барона та Панглоса. Панглос упав йому в ноги і зросив їх слізьми, а барон подякував, схиливши голову, і пообіцяв повернути гроші при першій нагоді.

– Та чи може ж бути, що моя сестра в Туреччині? – питав він.

– Нічого нема певнішого, – відповів Какамбо, – вона перетирає посуд у трансільванського принца.

Зразу ж покликали двох євреїв. Кандід продав ще кілька діамантів, і всі попливли іншою галерою визволяти Кунігунду.

Поиск по сайту: