В природі існують декілька рівнів організації живої матерії

Самий примітивний рівень організації – молекулярний ( у вірусів),

потім - протоплазмовий (в одноклітинних),

далі – клітинний (у губок),

потім – тканинний (у кишковопорожнистих),

потім – органний (у пласких хропаків),

і останній рівень організації – системний (у більш розвинених тварин, в т.ч. і людини).

У людини можна спостерігати всі перераховані рівні організації.

На молекулярно-генетичному рів­ні відбувається біологічний синтез молекул, які є осно­вою елементарних утворів клітин, а через них всіх струк­тур організму в цілому.

На клітинному рівні відбуваєть­ся розподіл специфічних функцій між структурами клі­тин. Діяльність окремих структур клітин тісно пов'язана. Тому клітина — єдина інтегральна система, здатна до са­мостійного існування.

Функціонально-системний рівень передбачає взаємоузгоджену дію всіх органів і систем організму.

Необхідно розрізняти окремо особливості струк­турної і функціональної організації організму.

Схема структурної організації організму така: клітина –тканина – орган - організм.

Але для вико­нання будь-якої функції необхідне об'єднання певної кількості структурних утворень. Тому функціональна ор­ганізація відрізняється від структурної.

Схема функціональної ор­ганізації організму така: функ­ціональна одиниця - фізіологічна система органів - функціональна система.

Функціональна одиниця — група клітин, об'єднаних для виконання певних функцій. Вона може мати складну будову. Наприклад, нефрон у нирці. Функціональні оди­ниці органу працюють не одночасно, а по черзі. Це дає можливість у широких межах змінювати інтенсивність діяльності органа і працювати довго без втоми.

Функціональна система — це тимчасове об'єднання окремих органів або фізіологічних систем для одержан­ня корисного для організму результату, який слід роз­глядати як системоутворюючий фактор.

Організм людини являє собою цілісну самоорганізовану систему, відкриту по від­ношенню до зовнішнього середовища. З ним він обмінюється речовиною і енергією. Ця система володіє властивостями функціо­нальної самоорганізації і самонастроювання через механізми регуляції функціональної активності.

Для виконання своїх біологічних функ­цій структури будь-якого рівня складності, починаючи від молекул і аж до цілого орга­нізму, потребують систем регуляції.

Тому в організмі людини є три системи регуляції функцій:нервова, гуморальна і імунна. Саме вони забезпечують функціональне єднання різних органів і формування цілого організму.

Регуляторні системи організму.

Незважаючи на те що організм складається з окре­мих одиниць життя — клітин, які утворюють тканини і органи, він працює як єдине ціле. Узгодження діяльності окремих структурних одиниць відбувається завдяки механізмам регуляції фізіологічних функцій, які здійснюють функціональну організацію організму. Це клітинний механізм регуляції, гуморальна регуляція, нервова і імунна регуляції.

Клітинний механізм регуляції.

Одиницею жит­тя є клітина. Саме в ній відбувається обмін речовин, який забезпечує певну упорядкованість її структур і функцій. Ця упорядкованість безперервно змінюється відповідно до змін параметрів навколишнього середовища. Ці пристосувальні зміни відбуваються завдяки власним клітинним механізмам регуляції життє­діяльності, їхня діяльність полягає в тому, що вони:

- сприймають всі зміни навколишнього середовища,

- здійс­нюють якісну і кількісну їх оцінку, тобто переводять под­разнення в інформацію, перекладають інформацію на «мову» обміну речовин,

- організують специфічну фізіоло­гічну функцію,

- здійснюють пластичне й енергетичне за­безпечення функції.

Поиск по сайту: