Закономірності розвитку науки і її методологічні проблеми

Філософські проблеми науки

Поняття науки, її ґенеза і функції.

Структура науки.

Закономірності розвитку науки і її методологічні проблеми.

1.Наука – це система правильних, перевірених на практиці знань.

В цьому зв’язку наука є однією з форм суспільної свідомості. Але наука також є й виробництвом знань. Наука – це діяльність людини по виробленню, систематизації і перевірці знань. Тому сьогодні поняття науки трактується саме так.

Ідеалами науки є:

Ø Строгість (наявність стандартів достовірності)

Ø Доказовість

Ø Об’єктивність знання

Ø Спрямованість на посилення прогностичної сили теорії, її евристичності та практичної спрямованості.

Також є ще базові принципи науки:

Ø Детермінізм – тобто ідея об’єктивних закономірностей, наявність універсальних законів, що припускають певну людинообразність спричиненості організації людського життя. Наука починається там де ставляться питання Чому?

Ø Ідея елементаризму – наявність вихідних складових одиниць, явищ.

Ø Трансформізм – вивчення об’єктів через аналіз їх законів.

Ø Канони раціоналізму та визнання сталої цілісності істинного знання, збереження його основного змісту в історії розвитку науки і певні спадкоємництва результатів творення.

Генеза науки.

Джерелом науки є практика. Перші наукові знання – це матиматика, потім астрономія. А вже процес виділення окремих наук – це період Нового Часу (механіка, фізика, хімія, біологія)

В історичному розвитку науки виділяють 3 основні періоди.

1.переважно особистісно-світоглядна позиція науки (від виникнення до Галілея і Н’ютона) – основною метою науки було споглядання речей, місце людини в світі.

2.це переважно технологічна, матеріально-виробнича специфіка науки (з ХІХ ст – до сьогодні)

3.це орієнтація науки на розвиток інтелектуального творчого потенціалу особистості (це сучасний стан науки)

Функції науки.

Якщо розглядати науку як систему знань, то функцією її є пояснення світу.

А якщо розглядати науку з точки зору соціального підходу – то це прикладна функція (практична)

Прогностична функція – наука є основою наукового передбачення і прогнозування.

2. Наука має свою складну структуру і різні структурні компоненти науки розглядаються з декількох позицій.

v За об’єктом наукового осмислення світу науку ділять на три підрозділи: 1. природознавство

2. суспільствознавсто.

3. технікознавство

В рамках кожної з цих наук є свої науки.

v За своєю спрямованістю: 1. фундаментальні

2. прикладні

1. – пізнання законів, що управляють поведінкою і взаємозв’язком базовихструктур.ці закони розглядаються в чистому плані без розрахунку на їх прикладне значення.

2. – застосовують досвід фундаментальнихнаук в практиці.

В розвитку фундаментальні випереджають прикладні.

v За рівнем наукового знання: 1. емпіричні. 2. теоретичні.

Основними структурними компонентами науки як системи знання (за Кримським) є такі 3 елементи:

1. теорія, яка систематизує емпіричний матеріал.

2. науково-дослідна програма, що орієнтує науковий пошук.

3. проект, що поєднує теорію і програму практичного застосування науки.

v За логічною структурою:

1. основи науки (ідеали, норми наукового дослідження)

2. закони науки (ті стійкі, необхідні, що повторюють зв’язки явищ та процесів)

3. основні поняття.

4. теорія.ідеї (це форма осягнення дійсності в думках, яка включає умови, осмислення пізнання і перетворення світу)

v наука як соціальне явище об’єднує вчених з їх знанням. Тут наука теж має свою структуру:

1. наукові установи.

2. система інформації

3. підготовка і атестація кадрів.

4. форми функціонування та отримання знань.

3. У розвитку науки виділяють 2закономірності:

1.диференціація й інтеграція.

2.еволюція й революція (в науці)

Інтеграція – це зближення, взаємозв’язок фундаментальних і прикладних наук, науки практики, виробничих, суспільних і технічних наук. А також інтегративні процеси в самих цих галузях знання. Звідси ми маємо таке поняття як міждисциплінарне дослідження. Головна роль в процесах інтеграції науки належить філософії.

Диференціація – це результат виділення окремих наук із певної системи знань в самостійні галузі. В процесі диференціації наук виявляється те, що зближує науки.

Еволюція – поступові тривалі кількісні зміни в певному стані відповідної системи.

Революція – глибокі якісні зміни в системі, які переводять цю систему в новий стан.

Поняття наукової революції запропонував Томас Кун в праці «Структура наукової революції».

Вважають, що історична еволюція науки – це багатовіковий процес протиборства різних наукових колективів, в якому особливу роль відіграє чергування двох періодів.

1. «нормальна наука», коли панівна в науковому співтоваристві людей постановка і вирішення проблеми залишається незмінною, коли парадигма (модель) не вимагає жодних заперечень і забезпечує існування наукової традиції.

2. наукова революція, коли загальна довіра до парадигми зникає, загострюється суперництво між конкуруючуми парадигмами.

Сучасний стан розвитку науки характеризує Науково Технічна Революція. Її особливість полягає в тому, що попередні стани мали локальний характер (революція в механіці), а зараз відбувається революція в науці і техніці.

В цьому НТ перевороті суттєвим є перетворення науки в безпосередньо продуктивну силу, коли наука стає компонентом виробничого процесу. Перетворення науки в продуктивну силу є двояким процесом:

Технологія

Наука Виробництво

Людина

До закономірностей розвитку науки входить: 1.спадкоємність досвіду і знань; 2.єдність традиції і новаторства.

Методологічними проблемами є:

1. позитивістська

2. структуралістська

3. феноменологічна

4. герменевтична

5. діалектична

1. – представники О.Конт, Г.Спенсер виходили з того, що справжнім знанням є тільки природниче, бо воно має зв’язок з фактами. Тобто сенс має лише позитивне знання. Наука є сама собі філософією. А філософія тут може лише описувати і систематизувати наукове знання. Позитивізм відкидає філософію як методологію. Це видно на сучасному неопозитивізмі (Вітгенштайн). Філософія має лише одну функцію – досліджувати мову науки, логіку наукового пізнання. Критерієм науковості виступає принцип «верифікації» (практичної емпіричної перевірки). Лише те знання має право на існування, яке можна верифікувати. Карл Попер ввів принцип «фальсифікації» (спростування). Чим більше ми спростовуємо знаня, тим більше видно істинність науки.

2. напрям наукового пізнання, що грунтується на структурному аналізі. Цей метод розвинули (Леві стросс., Фердинант де Соссюр) виходять з того, що структура науки відповідає структурі мови. Зведеня аналізу всього знання лише до мовного вираження знання.

3. напрям розвинув Гуссерль. Пов’язаний із поняттям феномена (це те, що можна сприйняти відчуттями, ейдос речей і явищ). А головним завданням філософії є відображення науки в ейдосах, феноменах.

4. велику роль відіграв Гадамер. Герменевтика (з гр мови «пояснювати»). Але це не просто пояснення, але й розуміння текстів. Основним поняттям є розуміння. Пояснення грунтується на безпосередньому зв’язку дослідника і явища. Розуміння між дослідником і явищем є зафіксований текст цього явища (твір, міф, легенда), як матеріалізований результат культури. І дослідник, виходячи з свого досвіду пояснює цей текст відповідно до свого розуміння. Тут є певний момент суб’єктивістської орієнтації, коли коментар може розуміти щось так, що не відповідає наявному.

5. вимагає розглядати явища і продукти мислення з точки зору їх суперечності у взаємозв’язку і розвитку конкретного – історичного.

Із проблемою методології тісно пов’язана проблема стилю наукового мислення.

Якщо метод – це спосіб дії, орієнтованої на здобуття істини, то стиль є тим чи іншим шляхом, яким реалізується ця зорієнтованість. Такі шляхи можуть бути різними в залежності від вибраних стандартів. Тому метод + стиль = методологічна свідомість, певна програма творчої діяльності взагалі.

Так в період атомізму (Демокріт, Епікур) було дві форми методологічног мислення: 1. визнання необхідності та заперечення випадковості. 2. визнання випадковості.

Стилем німецької клас філ – є визнання діалектики.

В сучасній науці існують стандарти уявлень, зв’язані детерміністським стилем мислення та індетерміністським.

При характеристиці стилів мислення в природознавстві мається на увазі:

1. посилення математизації

2. принципів симетрії

3. інваріантності

4. простоти

Хоча й є зворотні процеси: симетрія – асиметрія, варіантність – інваріантність.

Поиск по сайту: