Стрілецька зброя Великої Вітчизняної Війни

Якщо спробувати уявити німецького і радянського солдата 1941 року то пам’ять, особливо у людей старшого покоління, послужливо покаже німецького солдата у мишастому мундирі з т.з «Шмайсером»(МР-40), та радянського солдата у вицвілій гімнастерці, озброєного неавтоматичною гвинтівкою Мосіна. (Кадри з переможного 45-го будуть прямо протилежними) І закрадеться думка, що одна з причин трагічних відступів 41-го -- недостатня кількість індивідуальної автоматичної зброї в Червоній Армії.

Та в реальності, основна особиста зброя і в РСЧА, і в Вермахті – це неавтоматична гвинтівка(карабін), прийнята на озброєння ще в кінці ХІХст. У наших – г. Мосіна зразка 1891, модернізована в 1930(Мосін 1891/30),

у німців – г. Маузера Gewehr-98kurz, прийнята в 1898 і модернізована в 1935-39рр

В ХХ-му столітті військові хотіли збільшити щільність вогню, за рахунок автоматичної зброї. Різко збільшилася кількість станкових і ручних кулеметів, ішло створення індивідуальної автоматичної зброї.

Найпростіше це було зробити за рахунок довгоствольних (150-200мм) пістолетів зі збільшеним магазином.(Варіанти Маузера К-712,

артилерійський люгер, і.т.п.)

2-й варіант – «легкий карабін» під пістолетний патрон(пистолет-пулемёт, далі-ПП) -це ПП Шмайсера МР-18, ПП Томпсона, та ін..

Їх недоліки – вага, мала дальність, і особливо—ціна. Наприклад, американська армія від «Томпсона» відмовилася, зате його «оцінили» гангстери-бутлегери.

3-й варіант – самозарядна або й автоматична гвинтівка (Гвинтівки Маузера, Рощепея, Федорова

В міжвоєнний період пошуки продовжилися. Німеччині було заборонено випускати ПП, американці насторожено ставилися до «Томпсона» (в дивізії було 35 ПП), а в Радянському союзі після довгих спроб було прийнято на озброєння ППД-34 (Пистолет-пулемёт Дегтярёва) під новий патрон Токарєва 7,62х25 ТТ

Рисунок 1вище - фінський ПП "Суомі", нижче - ППД-34

Його випускали в невеликих кількостях. До 1939року випущено близько 5 тис. штук(Разом з покращенимиППД-38, ппд-40)

В 40-му році його було спрощено і здешевлено (за рахунок штамповки) конструктором Г.С. Шпагіним і прийнято на озброєння під назвою ППШ-41

ППД-40

ППШ-41

ППC-43

¹ В числителе - емкость барабанного магазина, в знаменателе - коробчатого
² В числителе - длина оружия с откинутым прикладом, в знаменателе - со сложенным.

Рисунок 2 ППШ - 41

Уже в ході війни були спроби зробити ППШ більш компактним, легким, зручним і дешевшим. В конкурсах(в яких брав участь і незнаменитий ще тоді сержант Калашніков) перемогу отримав ППС-43 ленінградського зброяра Судаєва. В умовах блокади було створено ПП з меншою масою, розмірами, матеріало- та трудоємністтю.

В ППШ і ППС масова використовувалися штамповані деталі, що дозволяло здешевити продукцію та використовувати малокваліфіковану робочу силу. Але радянські конструктори знайшли «золоту середину між дешевизною та надійністю, чого не скажеш про англійський СТЕН і американський «Шприць» М3А1.

Рисунок 3 Американський "Шприць" М3 А1

Рисунок 4 Англійський СТЕН

Радянські ПП були випущені в кількості більше 5 млн штук, і служили до 80-х років, (за кордоном, в СРСР в охороні) а подекуди і довше.

Коли Німеччина змогла наплювати на умови Версальського договору, конструкцію ПП доручили фірмі «ЕРМА». Зброяр Фольмер розробив ПП, яким планувалося озброювати екіпажі бронемашин, танків та десантників. Він пройшов випробування у громадянській війні в Іспанії, був модернізований у 38 та 40 рр, і отримав назву МР-40

Це і був той знаменитий «німецький шмайсер»,(до якого зброяр Г.Шмайсер практично не мав відношення.) В ньому використовувався складний приклад і пластмаса.

Радянські солдати могли оцінити і ППШ, і МР-40. Частіше у мемуарах можна прочитати щось на зразок: «В одній із атак я користувався трофейним автоматом. Він відмовив… після того бою я його викинув, і більше ніколи їм не користувався.» Рідше можна зустріти протилежне: «Ми цінували німецькі автомати за їх малу вагу і безвідмовність.»[П1]

В Червоній Армії трофейними МР-40 користувалися танкісти та розвідники. «У экипажа был ППШ и трофейные автоматы. ППС в нашей бригаде не было» -- пише танкіст Йон Деген.[П2]

Німецькі солдати теж з задоволенням використовували трофейні ППШ і ППД. «Трофейний російський автомат був кращим. Ми називали його «маленький кулемет» -пише німецький ветеран (сайт мілітера). Зараз можна побачити немало фотографій німецьких солдат, озброєних трофейною радянською зброєю.

У військах СС ППШ і СВТ були офіційно прийняті на озброєння, а дехто з солдатів користувався трофеями приватно.

Та недоліком будь-якого ПП була низька прицільна дальність. Зарадити цьому могли самозарядні та автоматичні гвинтівки.

В СРСР над цим працювали Дегтярьов, Симонов, Рукавишніков, Токарєв та інші. Нові зразки з’являлися один за одним. Врешті у 1936р. прийнята на озброєння АВС-36 (Автоматична гвинтівка Симонова) Передбачалося її використання в самозарядному режимі, авт.. вогонь- у крайньому випадку. Та в 1938 році на озброєння прийнята самозарядна гвинтівка Токарєва(СВТ-38) – улюблене дітище військового відомства. В 1940 році її було модернізовано.

Цих гвинтівок у 39 році випустили 50 тис.штук, в 1940-600тис., а в 1941-42 планувалося випустити1,8 та 2 млн відповідно. Частину їх випускали в автоматичному варіанті, і саме таку зброю планувалося дати більшості піхотинців. Війна внесла свої корективи:в 1941 р. випущено 1 031 861 СВТ, в 1942 – 264148. Правда, і в літературі про війну, і в мемуарах часто згадується їх ненадійність. Але, по перше, будь-яка автоматична гвинтівка буде програвати в порівнянні з неавтоматичною, а по друге – обслуговування СВТ вимагало кваліфікованого кадрового солдата. А по третє, і головне – ціна навіть здешевленого варіанту СВТ – 980рублів – була завеликою для воєнного часу.(собівартість Мосіна – 100рублів). Американські солдати попервах теж скаржилися на свою самозарядку «Гаранд М1» що спочатку відмовляла на 6-7-му патроні. Та в процесі кількох доробок зброя стала цілком надійною і витіснила неавтоматичні «Спрінгфільди». Після модернізації гаранд отримав режим автоматичного вогню, з′ємний магазин, і під назвою М14 стояв на озброєнні армії США до 60-х рр, а випускається і сьогодні.

В німеччині, познайомившись з трофейною СВТ, налагодили їх випуск під німецький патрон 7,92, хоч зброя стала ще більш ненадійною. Також в Німеччині розроблялася зброя під «проміжний» патрон 7,92 х 33, який був слабшим і коротшим за гвинтівочний.

В 1942 році випустили по 200 екземплярів автоматів Вальтера і Шмайсера, а в 44 році покращений автомат Шмайсера пішов у серію під назвою «штурмгевер» (штурмова гвинтівка» STG-44.

Саме ним планувалося переозброїти піхотинців, та на заваді стали радянські танки на вулицях Берліна.

На пістолети-кулемети(далі -- ПП) всі, підкреслюю, всі армії світу дивилися як на допоміжну, спеціальну зброю, яка може доповнювати гвинтівку, проте, у жодному разі -- не замінити її. Причина цього криється, в першу чергу, в низькій прицільній дальності стрільби –200 метрів(а реально-100м), та у високій вартості (особливо це стосується американського ПП Томпсон та радянського ППД-34(пистолет-пулемёт Дегтярёва образца 1934года), ціна останнього в 30-х рр. 1350 рублів, тоді як гвинтівки Мосіна—90-100 рублів.

Тому, хоч військові і зацікавилися легкою автоматичною зброєю, що на близьких відстанях дорівнює кулемету, масово озброювати ПП солдатів ніхто не збирався. Це був «інструмент» розвідників, парашутистів-диверсантів, охоронців, танкістів, молодших офіцерів – одним словом тих, хто може пожертвувати далекобійністю заради скорострільності.

Так, відділення з 10-ти чол піхотної дивізії Вермахту в 1941р. озброювалося: 1-м кулеметом МG-34, 1 ПП МР-38(40). Всі інші солдати отримували карабін G-98к. Пізніше панцергренадери (мотопіхота) отримали 2 кулемети на відділення, а з 1943р другий номер кулемета теж мав не карабін, а МР-40. А враження від масового автоматного вогню залишалося у тих наших солдатів, хто побував під зливою куль з німецького кулемета. (Те ж було із зваротнього боку – німецькі солдати, при штурмі Тули спробували на собі вогонь самозарядних і автоматичних гвинтівок, що випускалися на Тульському збройовому заводі. Полонені потім казали: «У вас кожен солдат з ручним кулеметом!»)

Як не дивно, забезпеченість автоматичною зброєю у радянських військах літа 41-го була вищою. За штатом №4/400 від квітня 1941року відділення з 11-ти чол. РСЧА озброювалося так: 2 ППД-40, 4 СВТ, кулемет ДП (Дегтярёва, Пехотный), та 4 гвинтівки Мосіна. І по цьому штату в дивізії мало бути 1204 ППД, тоді як в німецькій – 767 МР-40. Звичайно, реальна кількість ППД в РСЧА була дуже далекою від штатної, недарма курсанти розшифровували назву ППД трохи по іншому – «посмотрел – передай другому», та все ж… 41-ша стрілецька дивізія генерал-майора Мікушева мала влітку 1941го 420 ППД і 4128 СВТ, решта – звичайні гвинтівки, 5-та танкова дивізія 3-го мехкорпусу мала 507 ППД, 972 СВТ, 45 снайперських(в.т.ч. СВТ), 5170 Мосіна[П3].

Отже, ці цифри цілком спів розмірні з кількістю МР-40 в німецькіц піхотній дивізії.

Правда, зараз мало хто з наших ветеранів може похвалитися що мали ППД чи ППШ, але є мемуари старшини-прикордонника та солдатів-десантників.[П4] Та… Чи багато тих, хто зустріли війну в прикордонних округах, дожили до початку ХХІстоліття?

Однак, ситуація з автоматичною зброєю значно погіршилася восени41-го – взимку 42го. Армії згорали в «котлах», їм на зміну спішно створювалися нові. Для їх озброєння вигрібалися склади мобрезерву, де, зі зрозумілих причин, індивідуальної автоматичної зброї не було. Наприклад, та ж 41-ша сд в травні 1942-го(після «котла» під Києвом сформована заново, мала 6855 г.Мосіна, 180 ППШ, 76 ДП. 78-ма сд. мала 4407 г.Мосіна і 386 ППД іц ППШ. А от елітна 2-га гвардійська мотострілецька дивізія мала 5328 гвинтівок, 899 ППШ. [П5]

Але, до літа 1943-го року кількість ПП в дивізіях Червоної Армії зросла до 1500-2000шт., створювалися взводи, роти, батальйони автоматників. «В батальоне были только автоматы и ручные пулемёты, винтовок не было…»[П6] пише комвзводу танкодесантників Євгеній Бессонов.

Чому так сталося, чому майже зникли СВТ, на які робилася ставка до війни? В 1942р вони були зняті з виробництва на користь Мосіна і ППШ. Річ у тім, що СВТ-40 коштувала 800 довоєнних рублів, Мосін – 100 довоєнних, пізніше – 163 рублі. А от ППШ вдалося здешевити до 500рублів, за рахунок зменшення кількості деталей і штамповки. І якщо СВТ складалася з 143дет, частина яких вимагала фрезерувальника високої кваліфікації, то ППШ – з 87, часто штампованих, які могли складатися некваліфікованими робітниками навіть на цивільних перепрофільованих підприємствах. (Відомі фотографії, де ППШ складають діти та підлітки,які підставляють ящики щоб дотягнутися до верстата.

В жорстких умовах воєнної економії ставку було зроблено на ППШ, як на дешеву, хоч і не дальнобійну автоматичну зброю. У звичайному піхотному відділенні можна 1-2х солдатів озброїти ППШ, іншим дати Мосіна. Чи було це рівноцінною заміною довоєнного штату 4/400? Певно, що ні. Просто свої корективи внесла жорстока логіка війни на знищення, а потім необхідність економії видавалася за «Єдино правильне рішення»

І тільки багаті США, віддалені від війни океаном, змогли, хоч з труднощами ввести на озброєння самозарядку ГарандаМ1. Спочатку війська теж скаржилися на її ненадійність (часто відмовляла на 6-7му патроні), та після додаткових модернізацій її було випущено в кількості більше 4-х мільйонів. Такою масовою гвинтівкою могла б стати і СВТ, якби війна могла почекати…

[П1]«Я ПОМНЮ» сайт А Драбкіна.

[П2]«Я дрался на Т-34» кн..2, А. Драбкин, М, 2008

· [П3]Коломиец М. 1941год Бои в Прибалтике., М, 2002г.

[П4]Сайт Артема Драбкіна «Я ПОМНЮ»

[П5]А. Исаев, «Антисуворов»М, «Яуза-ЕКСМО», 2007р.

[П6]«Я ПОМНЮ»

Поиск по сайту: