Характеристика предмету договору позики

Предмет договору – грошові кошти в готівковій або безготівковій формі; речі, визначені родовими та споживчими ознаками, які переходять у власність позичальника та використовуються ним на власний розсуд. Однак у позичальника виникає зобов’язання повернути через певний строк не саме ці гроші або речі, а інші, але у такій само кількості, речі повинні мати такі само родові характеристики (сорт, вологість, клейковину, цукристість тощо). Договір позики слід відмежовувати від договору майнового найму (оренди) та позички, предметом яких є речі довгострокового використання з індивідуальними ознаками, що передаються в тимчасове користування.

Грошові кошти належать до числа замінних речей, що визначаються родовими ознаками, вони оцінюються не за кількістю грошових знаків, а за числом грошових одиниць і є універсальним платіжним засобом, еквівалентом вартості будь-якого товару, знаряддям їх обігу, засобом накопичення. Грошовий обіг в Україні регулюється законодавством та в Конституції зазначено, що законним платіжним засобом, обов’язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України – гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Грошові кошти, як готівкові, так і безготівкові, є об’єктом цивільних прав, прирівнюються до речі, є еквівалентом речі та виконують однакову платіжну функцію. Отже, грошові кошти – це символи, документи, докази існування майнових прав обміняти ці символи на реальні блага за вартістю, що контролюється державою.

Цивільно-правова відповідальність у грошових зобов'язаннях має певні особливості у зв'язку з особливістю грошей як об'єкта цивільного права та процентів річних, залежних від державної економічної політики. Проценти річні мають складну правову природу, залежать від такого інструмента грошово-кредитної політики держави як облікова ставка НБУ, є показником об'єктивного збільшення грошової маси через деякий час, вони застосовуються тільки у грошових зобов'язаннях без врахування вини боржника та ефективності використання чужих грошових коштів. Проценти втілюють в собі вартість грошей, яка склалася на ринку під впливом регуляторної економічної політики держави. Установлення законодавцем у ст. 536 ЦК процентів за користування чужими грошовими коштами викликало наукову полеміку про те, що це: плата, відшкодування збитків, особлива міра відповідальності або неустойка?

Поняття “проценти” застосовується у ЦК, коли йде мова щодо користування грошовими коштами (ст. 536, 625, 1048, 1061, 1065), поняття “відсотки” застосовується в інших випадках, наприклад, при визначенні порядку обчислення штрафу (ст. 549). І зроблено це не випадково, а щоб за допомогою термінів установити відмінність цих понять. Термін «проценти» застосовується у позиково-кредитних грошових зобов'язаннях, коли боржнику надається можливість деякий час не виконувати грошове зобов'язання, але за цю можливість боржник зобов'язується сплачувати проценти. За допомогою процентів віддзеркалюється зростання грошової суми внаслідок її комерційного використання за рік. Якщо строк використання інший, то порядок розрахунків зростання пропорційно змінюється. Цим механізм підрахування процентів річних відрізняється від відсотків, які підраховуються без врахування річного прибутку. Розмежування понять “проценти” та “відсотки” вважаємо доцільним, також як розмежування понять “строк” та “термін”.

Економічна теорія про зростання грошової суми, що є платою за надання грошей у борг, пояснюється можливістю покласти гроші у кредитну установу та отримати середній річний процент, який складав “ніби природне приростання”. Сплата за товар визначеної суми через деякий час і є вартістю цього товару, при цьому розмір збільшення плати, тобто процентів, не може визнаватися саме платою, це частина плати за товар. Усе це доказує, що проценти за правомірне користування грошовими коштами є не ціною, а складовою частиною ціни. Проценти-зростання, як умова правомірного отримання позикової суми у власність, – це складова частина плати за надану позику, що разом з основною сумою позики складає суму загального боргу, яку боржник повинен сплатити через визначений строк після отримання позики.