Міжнародне підприємництво та об'єктивні умови його появи

Міжнародне підприємництво — сукупність угод, які укладають і виконують через національні кордони. Міжнародне підприємництво пов'язано з переміщенням ресурсів, товарів і послуг з однієї країни в іншу. На нього впливає багато чинників, у тому числі мовні відмінності країн, традиції, валютні курси, політичні перешкоди, митні бар'єри та ін.

Причини участі компаній у міжнародному підприємництві:

ü рамки національного ринку стають надто вузькими для вигідного застосування на ньому надлишкового капіталу;

ü за допомогою виходу на закордонні ринки продовжується існування товару на ринку;

ü отримання додаткових прибутків і збільшення обсягів продажу;

ü бажання підприємств краще використовувати ресурси та знизити витрати за ра­хунок доступу до більш дешевих сировини, робочої сили, землі;

ü ускладнення та підвищення різноманіття потреб, які неможливо задовольнити силами національних виробників;

ü рамки внутрішнього ринку обмежують зростання компаній, особливо якщо в країні діє антимонопольне законодавство;

ü використання переваг ділових зв'язків і кооперації партнерів, їхнього досвіду та зв'язків;

ü пільговий режим інвестування в іншій країні;

ü розподіл ризику між внутрішніми та зовнішніми ринками;

ü об'єднання фінансових зусиль для здійснення наукових досліджень;

ü підвищення престижу компанії за рахунок набуття статусу міжнародної.

Міжнародне підприємництво має свої особливості для різних країн:

1) індустріально розвинені країни активізують діяльність розширення експорту;

2) країни, що розвиваються, прагнуть підвищити активність власного капіталу у розвитку національної економіки та виході на світовий ринок;

3) країни перехідної економіки прагнуть поліпшити свій економічний стан на світовій арені, залучити закордонні високі технології, управлінський досвід, іноземні капіталовкладення.

Форми міжнародного підприємництва:

ü зовнішня торгівля;

ü вільні економічні зони;

ü спільні підприємства;

ü торгівля ліцензіями, ноу-хау та ін.

ü науково-технічне співробітництво;

ü спорту товарів, зростання поставок на внутрішній ринок високоякісної продукції та технологій, розвитку інфраструктури ринку, поліпшення використання природних, матеріальних і трудових ресурсів.

У часи Римської імперії, у Середньовіччі, прообразом БЕЗ були центри вільної торгівлі — вільні міста, вільні порти (Генуя, Мальта та ін.), де влаштувалися безмитні склади товарів. В Україні 1817 р. перший вільний порт створено в Одесі, з часом такі порти перетворилися на ВЕЗ.

Особливо інтенсивно ВЕЗ почали створюватися в країнах Європи й Америки у 50-і рр. XX ст. У США нині налічується 300 ВЕЗ, у всьому світі — більше тисячі, вони забезпечують приблизно 30% світового товарообігу.

У межах ВЕЗ передбачено такі пільги для іноземних і вітчизняних підприємств:

ü зменшені розміри орендних платежів;

ü спрощена система найму та звільнення робочої сили;

ü наявність необхідної доступної інфраструктури;

ü самостійне визначення термінів амортизації основного капіталу;

ü застосування договірних цін у реалізації товару всередині зони та на експорт;

ü право участі в управлінні ВЕЗ;

ü звільнення капіталу від податку у переказі за кордон;

ü спрощена процедура виїзду та в'їзду;

ü свобода вибору джерел фінансування операцій.

Можна виділити такі види ВЕЗ:

ü Зони вільної торгівлі — найпоширеніші. Мають за мету заохочення торгівлі, прискорення торгівельних операцій, зниження торгівельних витрат. Вони забезпечують перевезення, обробку та зберігання вантажів. У них створюється пільговий імпортно-експортний режим (зниження розміру мита та обсягів митного контролю). До зон вільної торгівлі належать вільні порти, безмитні склади, транзитні зони, митні зони на окремих підприємствах.

ü Експортні промислові зони — передбачають пільговий експортно-імпортний режим, пільгове фінансування та оподаткування іноземного й національного ка­піталу, їхня мета — виробництво продукції на експорт.

ü Імпортні промислові зони — створені для стимулювання імпорту.

ü Банківські зони — передбачають особливий (пільговий) режим у банківській сфері.

ü Страхові зони — створюються для спрощення діяльності страхових компаній.

ü Офшорні (податкові гавані) — відрізняються сприятливим валютно-фінансовим режимом, високим рівнем банківської та комерційної секретності, лояльністю державного регулювання. Промислові, торгівельні та банківські компанії в таких зонах не підлягають оподаткуванню або ж оподатковуються за низькими ставками.

Поиск по сайту: