АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Саморегуляція кризових станів

Читайте также:
  1. Багатоваріантність визначення кризових явищ на макро- та мікрорівнях в
  2. Багатоваріантність визначення кризових явищ на макро- та мікрорівнях в
  3. Багатоваріантність визначення кризових явищ на макро- та мікрорівнях в економіці: збій, кризова ситуація, локальна криза, системна криза, стратегічна криза, катастрофа.
  4. Види монополістичних станів.
  5. Змістовий модуль 7. Гігієна надзвичайних станів
  6. Методи визначення якості газоноутворюючих трав і газонних травостанів. (с.в.)
  7. ПОТЕНЦІАЛ ПОДОЛАННЯ ЛЮДИНОЮ КРИТИЧНИХ СТАНІВ БУТТЯ
  8. ПСИХІЧНА САМОРЕГУЛЯЦІЯ
  9. Розрахунок фундаменту по другій групі граничних станів ( за горизонтальним переміщення голови палі).

Людська психологія належить до найконсервативнішої сфери бут­тя та свідомості, а її зміна — проблематична, трудомістка і нешвидка щодо своїх результатів.

Величезне навантаження на психіку людини, спричинене обваль-ною кризою суспільства (відчуженість, песимізм, цинізм, злочин­ність, наркоманія, інші асоціальні явища), різні люди сприймають і переживають по-різному. Тому надзвичайно важливо передбачати і запобігати багатьом випадкам надмірного напруження, яке породжує стреси і навіть кризи.

Надмірне напруження слід знімати. Йдеться про самонавіювання спокою: фантазії, мрії, котрі підтримують надію, пом'якшують сувору реальність; переміщення, за яких реакція людини переноситься на інший об'єкт або предмет. Усе це окремі форми психологічного за­хисту. На сьогодні, і на цьому слід наголосити, існує система таких засобів, які, враховуючи вікові особливості, людина має опановувати самотужки, а в разі потреби — за допомогою фахівців.

Усвідомлене та цілеспрямоване самотворення особистості перед­бачає певний обсяг знань, умінь і навичок саморегуляції критичних станів.

Знати про сутність методів психічного самовпливу і вміти кори­стуватися ними мусить кожна культурна людина, адже вони дають змогу мобілізувати наші внутрішні резерви.

Поняття "саморегуляція" давно знайшло своє місце у педагогічній і психологічній літературі (С. Л. Рубінштейн, Б. Г. Ананьєв, Н. С. Лей-тес, Г. і. Щукіна, В. І. Розов, М. В. Гриньова та ін.).

Вчені 1. М. Сєченов, І. П. Павлов, П. Анохін, М. Амосов, М. Берн-штейн та ін. відмічають, шо саморегуляція притаманна будь-якій біо­логічній системі.

Свого часу 1. П. Павлов підкреслював, що людина здатна до само­регуляції, до самоорганізації та самопрограмування. В процесі трену­вань такі здібності значно розвиваються і, зрештою, людина набуває високої життєвої стійкості.


За Ж. Піаже, будь-яка біологічна координація, що тяжіє до рівно­ваги, яка досягається за допомогою регулювання і саморегулювання, становить компенсаційні механізми, що діють за допомогою передба­чення, а також зворотного зв'язку.

Саморегуляцію (самовирівнювання) можна розглядати як сукуп­ність послідовних дій, необхідних для досягнення результату, як здатність особистості створити програму діяльності і на цій основі керувати своїми діями і станом; як процес реалізації вміння людини бачити кінцеву мету діяльності, самостійно знаходити оптимальні шляхи її досягнення і добиватися здійснення. Саморегуляція має певну структуру, єдину для всіх видів діяльності, і складається з таких компонентів: мета діяльності, значущі умови, програма дій, оцінка результатів, їхній контроль і корекція, вияшіення резервів (О. Ко-нопкін, О. Осницький, В. Юркевич та ін.). Результатом саморегуляції є виховання цілеспрямованості, організованості, вміння володіти со­бою. Принагідно нагадаємо, що воля, як відомо, — один із найваж­ливіших засобів саморегуляції особистості.

Осмислюючи життя, наше сьогодення, слід придивитись до такого засобу попередження та подолання критичних станів, як спілкування із собою. Більше того, цей засіб слід розглядати і як необхідну умову самоформування "Я".

Розмова із самим собою передбачає відповіді на такі, зокрема, за­питання: хто я; яким я хочу бути; яка мета мого життя; як розпоря­дитись своїм життям? Слушною буде як позитивна, так і негативна розмова із самим собою.

Корисною є й регуляція рівня психічної активності організму за рахунок інформаційно-енергетичного постачання. Варто навчитися розумно використовувати біологічний запас своєї життєвої енергії, виробляти арсенал захисту і вміло ним користуватися. А це вже справжня наука, яку ще ні сім'я, ні школа повною мірою не дають.

У повсякденному житті чималого поширення набуло таке психічне явище, як катарсис. Психологічна природа цього ефекту, який пере­живається як очищення від вад, пороків, остаточно ще не з'ясована, хоча такий ефект відомий ще за часів античності.

Катарсис вважають своєрідним способом саморегуляції, засобом подолання та витіснення суперечливих, нерідко важких переживань позитивними переживаннями.

Надзвичайно цінним є емоційно-вольовий рівень саморегуляції життєдіяльності. Йдеться, зокрема, про "самовладнання" — вміння володіти собою, своїми діями та вчинками, переживаннями та почут­тями. К. К. Платонов визначив самовладнання як баланс емоційного та вольового компонентів, де домінуючою над емоціями є воля.


Залежно від змісту завдання суттєво змінюються самі способи та види праці над собою.

Самосповідь допомагає позбавитись важких, нав'язливих думок. Розсудлива та неквапна розмова із самим собою — непогані ліки від стресу, психічної перевтоми та депресії.

Самопереконання — опора на тверезий інтелект, розумний, об'єктивний підхід до проблем і суперечностей життя.

Самонаказ — продуктивний тоді, коли треба діяти рішуче, а час для роздумів обмежений.

Самонавіювання — психорегулятор, який не вимагає творчих зу­силь для аналізу та вирішення складних ситуацій.

Самозапевнення — вміння настроюватись позитивно.

Самоконтроль: спочатку думати, а потім робити або щось говори-—-ти. Час від часу брати "тайм-аут", тобто мати час заглибитись в себе, подумати, підбадьорити. Це вміння усвідомити, що в тебе виникли проблеми і ти маєш вжити певних заходів, зокрема виробити план дій або лінію поведінки.

Непогано зарекомендувала себе методика самозаохочення.

Корисні рекомендації по управлінню емоціями можна знайти у дослідженнях багатьох вчених. До речі, 3. Фрейд назвав захисними механізмами ряд засобів самопідтримки, за допомогою яких із свідо­мості витісняється неприйнятна для людини інформація про світ і про саму себе (зокрема, проекція, раціоналізація тощо).

Заслуговують на увагу рекомендації Д. Карнегі про саморегуляцію особистості, про зняття станів тривоги, занепокоєння, напруженості тощо. Він пропонує програму самоаналізу особистості: записувати суть тривоги, збирати факти, обмірковувати те, що може статися в кращому чи гіршому випадку; бути готовим прийняти неминуче; по­думати, що можна і треба зробити, і негайно діяти. Власне дія, дій­ство витісняють почуття тривоги, хвилювання, змінюють плин думок людини.

Корисна і така рекомендація Д. Карнегі: не треба страждати через невдачі. Потрібно поставити питання до самого себе: чому це стало­ся? Якого висновку слід дійти в разі невдачі? Що треба вчинити, щоб подібне більше не трапилось? Означена інформація, як вважає Д. Карнегі (і з ним неможливо не погодитись), витісняє почуття три­воги, напруження, хвилювання.

Цілком слушне і справедливе застереження і твердження українських вчених Є. І. Головахи та Н. В. ГІаніної: чим вищий куль­турний рівень людини, тим більшу витримку у прояві емоцій вона демонструє. І навпаки, некеровані бурхливі спалахи емоцій харак­терні для людей з низьким рівнем загальної культури.


Учений Л. П. Грімак пропонує методи та методики корекції і профілактики "важких станів" психіки людини; зокрема, це психосо­матичні регуляції, медитації, самогіпноз, аутотренінг тощо.

Медитація — стан людини, за якого досягається вищий ступінь концентрації уваги на конкретному об'єкті, або, навпаки, повне "розсередження" уваги.

Аутогенне тренування (АТ) — ідеальний засіб для зміцнення здо­ров'я; він відкриває шлях до позбавлення від хвороб, в основі яких лежить порушення психічної діяльності. АТ — свідомий вплив на емоції та інші психофізіологічні процеси. Його застосовують у вигляді психогігієнічних емоційно-розвантажуваіьних процедур.

Телебачення може подати безпосередню практичну допомогу, якщо організує цикл передач по засвоєнню вправ аутогенних трену­вань.

Людям, котрі воліють оволодіти методиками саморегуляції, можна запропонувати ознайомитись, наприклад, з техніками та вправами, викладеними у багатьох літературних джерелах.

Не існує рекомендацій, прийнятних для всіх. Так, за даними пси­хологів, в людей із середнім рівнем мотивації досягнень, невдачі в навчальній діяльності призводять до її зниження. Навпаки, в людей з високим рівнем мотивації досягнень невдача стимулює подолання труднощів. Люди з високою мотивацією чутливі до зворотного зв'язку, а люди з низькою мотивацією — навпаки. Вчені вважають, що подібні факти можуть проявлятись не лише в навчальних, айв інших видах діяльності.

У перспективі варто передбачити заходи щодо систематичного підвищення загального рівня знань населення про закономірності та культуру психічного життя людини, про основні правила психогігієни та спілкування людини — і з самою собою, і з іншими людьми, а та­кож заходи з оволодіння методами самоспостереження (самобачен-ня), самооцінки і, крім того, різноманітними вміннями та навичками саморегуляції критичних і кризових станів.

Що стосується індивідуального рівня, то можна використати си­стему самовиховання особистості, запропоновану С. Г. Карпенчук (див. схему).


 

 

 

    САМОУСВІДОМЛЕННЯ    
             
самопізнання (інтелектуальна сфера)   Самоставлення (емоційна сфера)
Об'єкти і Самооцінка
спрямованість, темперамент, характер, здібності, талант', властивості мислення, пам'яті   1) об'єктивна 2) завищена 3)занижена
Методи   Методи ■
самоспостереження, самоаналіз, самоопитування, самокритика, самоанкетування   ранжування, оцінка різних видів діяльності самотестування
                 

САМОРЕГУЛЯЦІЯ (вольова сфера)

Методи самовпливу

самоорганізація, самоосвіта, самопідбадьорення, самонаказ, самонавіюван­ня, самоопанування, самопрограмування, самообмеження, самокорекція, аутогенне тренування, самозаспокоєння, самосхвалення, самозобов'язання, самовизначення, саморозкриття

Самотворення особистості

Важливою умовою попередження та подолання критичних станів є самокорекція особистості: самоорганізація (саморозвиток) — це са­мостійне активне творення себе як особистості; самоствердження та самовираження — максимальне творче саморозкриття.

Психолог А. Маслоу (США) запровадив у науку поняття "само-актуалізація", тобто прагнення стати якомога кращим, повніше реалізувати себе.

Психолог Е. Еріксон (США) вважає важливим самовідчуттям до­рослої людини стану занепокоєності. Якщо особистість перебуває в стані спокою, вона перестає зростати і внутрішньо збагачуватись. Ви­никає застій, який супроводжується почуттям спустошеності. Коли Л. М. Толстого запитували: "Как жизнь?", він відповідав: "Слава Богу, беспокойно!"

Вчені довели, що самовдосконалення особистості можливе лише в людському суспільстві і обов'язковою умовою його є розвиток само­свідомості. Самосвідомість як вершина людської психіки містить такі


 




тісно взаємопов'язані компоненти: самопізнання, самоконтроль, са­мовдосконалення.

І справді, людина певною мірою виростає, коли вона пізнає себе саму і свою силу. "Жодна людина не приходить у світ завершеною, в остаточно викристалізованій подобі. У своєму житті — яке б воно не було — вона надалі безперервно розвивається, безперервно формує власну особистість" (В. Г. Бєлінський).

Нагадаємо визначальний критерій самореалізації: людина, її ім'я може і не залишитись у пам'яті нащадків, але те, що вона зробила, працюватиме на них. У книзі "Бьітие человека: деятельность и смьісл" її автор І. Ф. Ведін так обгрунтував означений критерій: "Особистість безсмертна у певних результатах діяльності остільки, оскільки пред­метна діяльність прийдешніх поколінь дихає повітрям і зігрівається полум'ям цих результатів, оскільки прогрес культури можливий лише на фундаменті такої історичної спадкоємності особистісного буття".

Цікавою, на наш погляд, є думка, висловлена свого часу Й. Гете, яку теж можна віднести до критеріїв самореалізації: "Не обов'язково писати вірші або п'єси, щоб бути продуктивним, існує ше продук­тивність вчинків, і часом вона вища за ту, іншу".

В Україні чимапю цікавих імен, визначних особистостей, самороз­виток, самотворення та самореалізація яких є повчальними.

Художниця Яблонська Тетяна Нилівна, творчість якої загально­відома в Україні. Картини її "Хліб", "Вечір. Стара Флоренція", "Льон", "Літо" та багато інших прикрашають колекції Національного музею українського образотворчого мистецтва, Третьяковки, Російського музею та інших галерей та музеїв за кордоном.

їй присвоєне звання народного художника, її нагороджено трьома Державними преміями, є в неї багато медалей і титулів. В газеті "Независимость" журналістка Л. Фесенко написала: "Найголовніше своє звання вона створила сама — ім'я Тетяни Яблонської, яскравої зірки у космосі світової культури. її творчість — живописне втілення нашої національної душі, чутливий камертон української менталь­ності: воно сучасне та вічне своєю неперевершеною майстерністю та любов'ю до життя.

... А доля не завжди ставилась до неї милосердно. Бували злети та падіння, захоплення шанувальників та невизнання колегами. Проте мужній незалежний характер допомагав їй вистояти у складні часи".

Тетяна Нилівна відверто розповідає: "Завжди працювала з повною віддачею. Всі роботи пишу так, щоб не соромно було підписатися... Сповідую філософію гармонії людини і природи. Для мене все рів­ноцінно: і людина, і тварина, і рослина. Не можу заподіяти зле нічо-


му живому... Вважаю, що в людині головне її совість. Повинно бути почуття справедливості, яке визначає поведінку людини".

Повна відкритість у спілкуванні дозволила Тетяні Нилівні з висоти прожитих років сказати: "Дуже люблю бути незалежною. Завжди на­магаюсь бути незалежною в будь-якому розумінні". А це свідчить про сильний характер! І ще: "У житті мені дуже допомогло захоплення раджа-йогою — наукою володіння своєю психікою, яка вчить зосе­реджувати увагу на найнеобхіднішому. В житті важливо вміти скон­центруватися на головному, без цього нічого не вийде".

Уважно прислухаємось до слів Тетяни Нилівни: "Мені притаманно і вірити в себе, і вагатися. Ці сумніви штовхали мене на нескінченні пошуки, вони відбивались у різних періодах моєї творчості. Шукаю і вагаюсь в собі й досі".

Художниця Т. Яблонська і сьогодні продовжує, як і раніше, багато і плідно працювати — малювати картини, відображати в них свій внутрішній світ. Вона просто не може без цього жити. На полотнах, а також серед рідних, близьких, а значить, і для нас із вами, вона про­повідує поезію життя.

Захоплюючою є й постать академіка Олександра Олексійовича Шалімова. "Моя вічна пристрасть — багато знати і багато вміти", — заявив в ювілейному інтерв'ю Олександр Олексійович.

Видатним хірургом Міністерства охорони здоров'я України, Ге­роєм Соціалістичної Праці, лауреатом державних премій, заслуженим діячем науки і техніки України та заслуженим лікарем Російської Фе­дерації О. О. Шалімов став завдяки власним зусиллям, власному са-мотворенню.

І справді: визнання принесло йому саме життя: рабфак, Ку­банський медичний інститут, де вчився успішно з усіх предметів; зго­дом самостійна робота в м. Краснодарі, а під час війни — в Чи­тинській області.

Олександр Олексійович зізнався, що він — "фанатичний учень". Працюючи в провінції, освоїв увесь арсенал операцій не лише в за­гальній хірургії, айв суміжних галузях — гінекології і урології.

Потім, коли лише траплялась нагода, за рахунок відпусток, ово­лодівав методиками в московських та ленінградських клініках — брав участь в операціях легендарних хірургів С. С. Юдіна та О. В. Виш-невського.

О. О. Шалімов понад 40 років уособлює українську хірургічну школу, створивши Харківський НДІ загальної та невідкладної хірур­гії, а потім Київський НДІ клінічної та експериментальної хірургії. В народі цю установу так і називають "Інститут Шалімова".

Олександр Олексійович був депутатом п'яти скликань Верховної Ради України, очолював Комісію з охорони здоров'я та соціального


забезпечення. У О. О. Шапімова 27 монографій, 112 винаходів і кіль­ка відкриттів, багато учнів. І добре, що видатний хірург продовжує двічі-тричі на тиждень оперувати.

Ще у 197! р. О. Шалімов увійшов у десятку найкращих хірургів планети, а нещодавно Міжнародна палата Американського біографіч­ного інституту повідомила, що хірург-академік О. О. Шалімов обра­ний Людиною 1997 року.

О. О. Шалімову ще змолоду властиві працьовитість, наполегли­вість, допитливість, мужність та інші високі людські якості, які допо­магають йому служити людям та своєму покликанню.

Активною, ініціативною дійовою постаттю розбудови української освіти є В'ячеслав Степанович Брюховеиький — президент Національ­ного університету "Києво-Могилянська Академія". Він доктор філо­логічних наук, автор 7 монографій, близько 400 статей у збірниках та періодиці; володіє англійською й польською мовами; лауреат кількох премій; за вагомий внесок у розвиток національної освіти, впровад­ження сучасних методів навчання нагороджений орденом "За заслуги" третього ступеня.

В освітянських колах ім'я його відоме практично кожному, бо В'ячеслав Степанович разом із однодумцями відродив один із най-престижніших вищих навчальних закладів України — Києво-Могилянську Академію.

У 1991 р. він перейнявся, можна сказати, фантастичною ідеєю — відродити Києво-Могилянську Академію. Організатору Брюховець-кому вдалося зібрати групу однодумців, розробити навчальні програ­ми, згуртувати потужну професуру, створити кафедри й факультети. Були поневіряння без приміщення, телефона, грошей; були безсонні ночі над паперами в кабінеті, була сповнена принижень боротьба у високих кабінетах і виснажливі пошуки спонсорів в Україні й за кор­доном; були прикрі помилки й болісне випрашіення їх; були навіть ситуації, коли доля молодого університету висіла на благенькій ни­точці, усвідомлення особистої відповідальності за долю національної святині й — головне — за долю сотень дітей, що повірили йому та прийшли вчитися сюди, доводило до відчаю і розпачу. Але з усіх цих ситуацій В'ячеслав Степанович знаходив вихід. Сьогодні НаУКМА має три факультети: гуманітарних і суспільних наук; природничих наук; правничих наук, а також три департаменти: комп'ютерних тех­нологій; економічних наук; соціальних наук і технологій.

Тоді, у 1992 році, ніхто і не сподівався, що Академія стане одним із провідних вищих навчальних закладів України, матиме статус На­ціонального університету з найвищим четвертим рівнем акредитації.

НаУКМА багато в чому відрізняється від інших вузів. Так, під егідою НаУКМА працює Острозька Академія, відроджена у 1995 р. —


навчальний заклад третього рівня акредитації. Філію Університету створено в м. Миколаєві. Діє мережа колегіумів: Києво-Могилян-ський (Київ); Кременецький, "Гуцульщина" (Івано-Франковська об­ласть), "Берегиня" (Черкаси), Буковинський (Чернівці), Галицький (Тернопіль), "Аріадна" (Феодосія).

Університетом укладено понад тридцять угод про співробітництво з провідними університетами світу, з-поміж яких Пеннстейт і Ратгерс в. Америці, Альбертський в Канаді, Лондонська школа економіки, університет Опорто в Португалії тощо.

Видаються журнали "Кіно-Театр", "Соціальна політика та соціаль­на робота", "Політична думка", "Центр Європи", газети "На плацу", "Зміст". Вже вийшли і мали добрий розголос 40 видань Видавничого Дому КМ Асасіентіа при НаУКМА.

У НаУКМА діють Студентська колегія, студентське наукове та мистецько-інформаційне товариства, київська філія АЕОЕЕ (Форум Європейських студентів). Культурно-Мистецький центр об'єднує Га­лерею мистецтв, Експериментальний театр-студію, студентський те­атр "ЕІЮШ", кіноклуб, дискоклуб, творчу лабораторію старовинної музики та старовинних інструментів, музичний клуб, студію кераміки та художньої емалі, хорову капелу "Почайна".

Внесок, зроблений В'ячеславом Брюховецьким у розбудову укра­їнської освіти, нині оцінювати, мабуть, зарано. Адже надто близько, а велике бачиться на відстані. В'ячеслав Степанович створив преце­дент, створив в українській освіті подію. А масштаби у неї історичні.

В'ячеслав Степанович — оптиміст. Попри всі негаразди він каже: "Ми вистоїмо, якщо будемо мудрими й мужніми".

Наведені реальні біографії спонукують нас замислитись, що і як можуть зробити освітяни, щоб допомогти молодому поколінню ство­рювати і будувати самих себе — як особистостей, як громадян, спро­можних стати корисними прогресу суспільства, щасливими у власному житті. А такі категорії, як "життєвий шлях", "стратегія життя", "життєві програми, цілі і плани", "спосіб життя і стиль життя", "самовизначення в житті", "життєві суперечності та їх подолання", "життєва позиція", "універсальна відповідальність", стали б їм зро­зумілими, близькими, розширили їх уяапення про те, як краще діяти в життєвому просторі, як збагнути навколишній світ, знайти своє місце в ньому і свідомо діяти.

 

22-82187


       
   
 
 


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.009 сек.)