ЗАРОДЖЕННЯ ТА ЕТАПИ ПОШИРЕННЯ ДРУКАРСТВА В СВІТІ (кінець ХІІІ – XVІІ ст.)

14.1. ПЕРЕДУМОВИ ЗАПРОВАДЖЕННЯ У ВИДАВНИЧУ ПРАКТИКУ РУХОМИХ ЛІТЕР

14.1.1. Печатки і штампи як предтечі друкарства

14.1.2. Метод набиття візерунків на тканині

14.1.3. Ксилографічний метод множення текстів та ілюстрацій на папері

14.1.4. Перші спроби створення рухомих літер

14.2. ДОЛЯ ДРУКАРСЬКОГО ВИНАХОДУ І ВИНАХІДНИКІВ

14.2.1. Лауренс Янезон Костер

14.2.2. Йоган Гуттенберг. Життя

14.2.3. Йоган Гуттенберг. Друки

14.3. СТВЕРДЖЕННЯ ДРУКАРСТВА ЯК ЧИННИК КАРДИНАЛЬНИХ ЗМІН В ОРГАНІЗАЦІЇ РЕДАКЦІЙНО-ВИДАВНИЧОЇ СПРАВИ

14.3.1. Поширення друкарства в Європі

14.3.2. Відмінності технології друкарства на Заході і Сході

14.3.3. Противники друкарства

14.1. ПЕРЕДУМОВИ ЗАПРОВАДЖЕННЯ У ВИДАВНИЧУ ПРАКТИКУ РУХОМИХ ЛІТЕР

Незважаючи на те, що історія друкарської справи, здається, є найбільше і найретельніше задокументована, і досі серед учених світу точаться наукові дискусії з приводу кількох важливих у цьому питанні моментів:

• чи можна вважати давні способи відбивки текстів (рисунків) з допомогою штампів, гравіювальних дерев'яних дощечок або трафарету такими, що є передумовою появи друкарської техніки?

• якщо так, тоді де й коли зародилося друкарство?

• кому з першодрукарів світу все ж слід віддати пальму першості — китайцеві Бі Шену, голландцеві Лауренсу Костеру, німцеві Йогану Гутенбергу чи французу чеського походження Прокопію Вальдфогелю?

Тут, як і з витоками стародавньої рукописної книги та її попередниками, однозначної відповіді, очевидно, годі шукати. Бо друкарство, як узагальнене поняття кількох складних і взаємно пов'язаних між собою процесів, за допомогою яких текст та ілюстрації до нього відтворюються оперативно і в будь-якій кількості на папері чи іншому придатному для цього матеріалі, не виникло раптово у вигляді хрестоматійного верстата з пресом. До цього винаходу людський розум наближався поступово, переходячи через нові й складніші відкриття. Тому безумовно, що його предтечею й ставали різноманітні способи швидшого створення і множення зображень чи тексту без участі пера, яким раніше так ретельно й довго водила людська рука.

Процес удосконалення друкарської справи від простих відбитків до перепущення паперових стосів через спеціальні пристрої-верстати відбувався, скоріш за все, автономно в різний час і в різних частинах земної кулі. Хоча можливе й запозичення таких винаходів, "мандрування" їх поміж кордонів держав, населених народами з різним рівнем цивілізації, а відтак і культури.

14.1.1. Печатки і штампи як предтечі друкарства У національних музеях багатьох країн світу одними з найцікавіших експонатів світанку людської цивілізації є виготовлені з різноманітного матеріалу (глини, дерева, каменю, кісток, бронзи, свинцю) своєрідні печатки, штампи. З вирізаних чи вишкрябаних на них опуклих зображеннях "прочитуються" або ініціали імен та прізвищ, або якась закодована знаками релігійна чи світська символіка. Такі вироби нерідко оправлені в персні. Отже, їх постійно носили з собою багаті вельможі, купці, просто ділові люди. Ці своєрідні печатки виготовлялися з різною метою, в тім числі й для засвідчення підписів власників на всіляких договірних зобов'язаннях. Випукле зображення такого персня змочувалося якимось кольоровим розчином і прикладалося до гладкої поверхні, надовго залишаючи у дзеркальному відображенні свій відбиток.

Найбільша колекція таких експонатів зберігається в паризькому Луврі. Це й марковані штампами або клинописом різноманітні глиняні пластинки, обпалені вавілонянами (X ст. до н. є.), і скорочені імена двох власників крупного родовища цінних металів у Іспанії, нанесені тогочасними майстрами на грудку сріблястого свинцю (І ст. до н. є.), і витіюваті випуклі букви-компостери, якими позначалися виготовлені в стародавній Греції вази...

Таким чином, нанесення на поверхню якогось плоского матеріалу методом тиснення спеціально виготовлених рельєфним способом певних знаків, фрагментів картинного чи текстового зображення (штамп, печатка) можна вважати однією з передумов виникнення друкарства.

14.1.2. Метод набиття візерунків на тканині. Наступним кроком до відкриття друкарського верстата стало запровадження в ремісничу практику опорядження тканин методом накладання (набиття) на шовк чи інший матеріал різноманітних візерунків чи елементів піктографічного (картинного) письма. Вирізаний на тонкій дерев'яній дошці-заготовці узор притискували до шматка однотонної світлої тканини й наносили на нього фарбу. Після зняття дошки на тканині залишався позначений фарбою певної форми візерунок.

Чи не першими стали набивати тканини китайці. Згодом, імовірно після хрестових походів, процес набиття тканин активно ширився в Європі. Починаючи з XII ст., таким способом, скажімо, італійці стали наносити на тканини не лише візерунки, а й картини.

14.1.3. Ксилографічний метод множення текстів та ілюстрацій на папері. І ще однією передумовою появи на земній кулі друкарства вважається ксилографія. У перекладі з грецької цей термін дослівно означає: пишу (малюю) на зрубаному дереві. Йдеться про спосіб виготовлення на дерев'яній дошці методом вирізування пробільних елементів спеціальної форми із дзеркальним рельєфним зображенням.

Технологія розмноження відповідних зображень ксилографічним способом приблизно така ж, як і з набиттям тканин. Різниця лише в тому, що в попередньому випадку візерунки набивалися на тканину через вирізані на дерев'яній основі отвори, а за новим способом фарба наносилася на випуклу рельєфну форму, яка затим міцно притискувалася до зволоженого чистого аркуша паперу, залишаючи відповідний слід.

Перші згадки про тексти, вирізані в дзеркальному (перевернутому) відображенні на дерев'яних дошках, за іншими даними — на кам'яних брилах, і відтиснуті на окремих аркушах, відносяться до II—VII ст. н. є. Вони належать китайцям. На жаль, віддруковані з таких форм тексти не збереглися. Однак ця країна може похвалитися першою збереженою до наших днів книгою, надрукованою на папері за допомогою вирізаних дерев'яних форм-сторінок. Йдеться про "Діамантову Сутру", на сторінках якої зафіксована дата створення — 868 р. Книга зроблена у формі паперового сувою. Відкривається вона цікавим сюжетним малюнком: молодий послідовник Будди звертається до свого вчителя з проханням розповісти йому зміст цієї Книги. Показово, що "Діамантова Сутра", як справжній стародавній книжковий шедевр, зберігається нині в Британському національному музеї в Лондоні.

Якщо до описаного вище додати, що й одна з найдавніших у світі газет, що дійшла до наших днів, — китайська "Кай Юань Цзи Бао" (перша половина VIII ст.), — також розмножувалася з гравіювальних дощок, то можна уявити, якого розмаху набула ксилографія в цій країні на початку ІІ тис. н. є.

Про майстерність китайських дереворитників, про колосальний обсяг їхньої праці з вирізьблювання на дерев'яних дощечках-заготовках текстів для множення майбутніх книг може засвідчити ще один сформований у книгу буддійський текст— "Трипітака" (надрукована 922 р.). Загальна кількість сторінок цієї книги — 130 000. Отож, саме стільки було виготовлено дерев'яних заготовок.

У Європі множення писемних текстів за допомогою дерев'яних форм-кліше почалося в епоху пізнього Середньовіччя. Здебільшого це релігійні праці, в яких текстового матеріалу було небагато — переважали Ілюстрації на біблійні теми. Починаючи з ХШ ст., найбільше книг таких способом друкувалося в Німеччині і Фландрії.

Наприкінці XIII — початку XIVст. поряд із широким використанням дереворитів все більше почали входити в практику металеві заготовки, так звані металорити. З них переважно множили портрети святих, під якими вміщувалися короткі молитовні тексти. Металеві кліше виявилися кращими від дерев'яних (не так швидко зношувалися від багаторазового використання) для друку гральних карт. Пізніше так виготовлялися і невеличкі за обсягом читанки для дітей, букварі.

14.1.4. Перші спроби створення рухомих літер. Вирізьблення на дереворитах текстів та ілюстрацій з метою їхнього тиражування мало свої переваги й недоліки.

Виділимо переваги:

Ø можливість створення багатьох копій ідентичного тексту чи ілюстрації без необхідності ретельного вивірення кожного примірника копії;

Ø прискорення процесу копіювання сторінок книг.

Недоліки:

Ø надто копітка і тривала в часі робота з вирізування кожної літери тексту;

Ø неможливість використання конкретної дерев'яної дошки для іншої сторінки видання чи для іншої книги;

Ø недоцільність з економічної точки зору виготовлення текстових сторінок-кліше для малотиражних книг;

Ø зношуваність ксилографічних форм від тривалого використання, а відтак втрата якості відтворення в наступних копіях.

Таким чином, потребою часу ставало винайдення нового, досконалішого і ефективнішого, способу множення тексту, в основі якого була б можливість комбінування одних і тих же літер, відриву й перенесення їх з одного слова чи рядка в інше місце. Одне слово, слід було добитися не пришвидшення вирізування текстів на дерев'яних сторінках-кліше, а рухомості літер у межах таких сторінок.

Як засвідчує історія, людська думка у цьому напрямку рухалася ще задовго до постання нової ери.

Неспростовним доказом такого твердження є один неповторний і загадковий експонат, своєрідна наукова сенсація початку XX ст., ім'я якому — Фестський диск. Назва цього експонату походить від стародавнього міста Феста, що на острові Крит, де й було його знайдено 1908 р. італійськими археологами на чолі з Луіджі Перньє. Наукова експертиза встановила вік безцінної знахідки — XVII ст. до н. є.

Що являє собою Фестський диск і яке відношення він має до друкарської справи?

Це круглий глиняний вогнетривкий виріб діаметром 16 см, помережений з обох боків витіюватими знаками, розміщеними тісно один біля одного спіралеподібним чином.

Знаки мають форму піктографічного (картинного) та ідеографічного (поняттєвого) письма. Тут і фігурки людини, яка стоїть або біжить, і звірів, і птахів, і риб, і зображення знарядь праці (молоток, лопата, соха). Між ними — немало знаків, які нагадують окремі букви або ієрогліфи. Немає сумніву в тому, що маємо справу із якимось закодованим, динамічного змісту, писемним текстом, розшифрувати який, до речі, незважаючи на активне вивчення провідними археологами і мовознавцями світу, досі не вдалося.

Втім, для нас, у контексті історії видавничої справи, цей експонат є надзвичайно цікавим передусім не за змістом тексту, а за технікою його створення. Ретельний розгляд фігурок і знаків (а їх близько 250) проливає світло на метод нанесення їх на глиняну пластинку. Переважна більшість цих фігурок і знаків повторюється. Скажімо, голова людини — 19, фігура вояка — 13, човна — 7, риби — 6 разів. Всі фігурки і знаки, які повторюються, подаються відносно до позначених ліній спіралі по-різному — прямо, впоперек, навскіс. Однак за формою креслення вони однакові. Такої однаковості неможливо досягнути вирізуванням окремо кожної, а лише шляхом проштамповування на ще не затверділій сирій глиняній заготовці в певному місці тексту спеціально виготовленою для кожного знаку печаткою.

Поиск по сайту: