АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Рецепція права — запозичення чужоземного права, яке є більш розвинутим, ніж право країни, що позичає

Читайте также:
  1. A) это основные или ведущие начала процесса формирования развития и функционирования права
  2. B. Не більше 1 км пішохідної доступності
  3. C. Збільшити у харчовому раціоні кількість продуктів, багатих на жири
  4. D. Збільшити у харчовому раціоні кількість продуктів, багатих на жири
  5. D. при однокамерной электрокардиостимуляции используются два электрода, размещенные в правом предсердии и в правом желудочке
  6. G Дотримуватись законів країни, в якій реалізують бізнес.
  7. I. Дополните предложения глаголами, данными справа, поставив их в Imperfekt.
  8. I. Личные права и свободы.
  9. I. НОРМА ПРАВА, ИЛИ ОБЪЕКТИВНОЕ ПРАВО
  10. I. О СУЩЕСТВЕ ПРАВА И НРАВСТВЕННОСТИ
  11. I. Поняття й ознаки об'єкта авторського права.
  12. I. ПРАВО И ПРИРОДА

Глоси - публічні за­читування і тлумачення.

"Джерело права" розуміється: 1. Як джерело змісту пра­вових норм; 2. Як спосіб, форма утворення (виникнення) норм права; 3. Як джерело пізнання права.

Неписане право - це норми, які складаються в самій практиці. Вони можуть отримати визнання і захист з боку держави, і тоді ці норми стають юридичними звичаями, держава навіть може надавати їм форми закону. Але держава може також поставитися до цих норм нейтрально чи навіть різко виступити проти них.

Звичаєве право представляло собою найдавнішу форму утворення римського права. Норми звичаєвого права позначаються в римському праві термінами "звичаї предків", "звична практика", а в імператорсь­кий період - власне - "звичай".

"едикт" походить від слова говорити і первісно означав усне розпорядження магістрата (посадової особи) з того чи іншого питання.

Право на позов у справі захисту свого порушеного права без його підтримки претором стає голим правом.

Суб 'єкт права — це той, хто може бути носієм права, особою. Суб'єктом права були фізичні й юриди­чні особи, які тоді не розмежовувалися.

правоздатність складалася з трьох основ­них елементів - стан свободи, стан громадянства, сімейний стан. Ли­ше особа з повним набором вказаних елементів (вільний, громадянин Риму, "батько сімейства") користувалася цивільними правами в пов­ному об'ємі.

Дієздатність - це здатність користуватися своїми правами само­стійно, здійснювати юридично значимі дії та нести відповідальність за них.

Рабський пекулій - це надання рабові земельної ділянки чи реміс­ничої майстерні для самостійного господарювання на певних умовах.

Манумісії - це відпущення раба на свободу, такий раб називався лібертін.

Сім'я - це засноване на шлюбі чи кровній спорідненості невелике об'єднання людей, пов'язаних спільністю побуту, взаємною допомо­гою та моральною відповідальністю.

Пекулій - це частина майна, яку патер передавав синам чи рабам без того, щоб вони були юридично його власниками. Подарунок бать­ка підвладному сину також визнавався лише як пекулій.

Агнатська сім 'я - це спорідненість через осіб чоловічої статі. Сис­тема агнатського споріднення мала свої ступені, тобто була ієрархіч­ною, але - завдяки інституту усиновлення – відкритою.

Конкубіна - це на­ложниця, це може бути і чужа відпущениця, і вільнонароджена, - осо­бливо, якщо вона темного походження або заробляла своїм тілом.

Легісакційний процес означає позивати за допомогою закону шля­хом проголошення певних, фіксованих слів.

Позов (акціо) - це звернення до суду за захистом своїх порушених прав.

Речовий позов подається проти будь-якої особи, яка буде порушу­вати право власності, сервітутне, заставне та ін. речові права.

Абсолютний захист — це захист абсолютного речового права, яке абсолютно ні­хто не має права порушувати.

Особистий позов подається проти порушень зобов'язань або до­говору.

Відносний захист — це захист відносного зобов'язального права, це захист відносно конкретної сторони у зобов'язанні.

Позови за аналогією застосовувалися у спірних випадках, коли відомий позов застосовується для подібного випадку.

позови строгого права суддя зв'язаний буквою договору, з якого випливає позов, навіть якщо допущена відверта помилка.

позови, побудовані на принципі добросовісності позивач посила­ється на обман, насильство і т.п. з боку відповідача, на порушення духу договору, а не його букви.

Позов з фікцією претор застосовував при виникненні нових майно­вих відносин, не захищених формально прийнятим законом.

Інтердикти - це накази претора, якими заборонялося чинити пев­ні протиправні дії спершу конкретним особам, а згодом - і усім гро­мадянам взагалі. Інтердикти поділялися на ті, що захищали володіння від посягань третіх осіб, та на ті, якими надавалося володіння (зокрема, сервітути).

Стипуляція - накладення претором на третю особу зобов'язання дати юридично значиму обіцянку сплатити грошову суму, здійснити певні дії чи утриматися від якихось дій.

Ввід у володіння - відбувався за наказом претора або для забезпе­чення збереженості певного майна, або для виконання визначених дій стосовно цього майна.

Реституція - це захист прав особи шляхом приведення сторін цивільної угоди у попередній стан.

Натуральні зобов 'язання - це такі, які позбавлені захисту з боку держави та виконуються добровільно, без державного примусу на підставі морального боргу.

Речовий позов застосовувався, якщо спір виникав з приводу права на річ, особистий позов - якщо приводом для спору були правові чи фактичні дії іншої особи.

Речове право - це таке право особи на річ, яке дає його носієві можливість безпосереднього впливу дією на неї.

Зобов'язальне право - це право вимагати від іншої особи надання речі чи виконання певної дії (або утримання від дії), якщо безпосеред­нього права на річ немає.

Річ - це частина природи, яка становить певну цінність для свого володільця чи власника.

Товаром може бути і те, чого в природі поки що не існує (не виготов­лена продукція).

Майно — сукупність цивільних прав і обов'язків, актив і пасив, вимо­ги і борги, що належали одній особі.

Юридичне володіння - це фактичне володіння річчю, поєднане з наміром володіти від свого імені.

Держання (посідання) - це не буде привласненням, це фактичне володіння річчю без наміру вважати її своєю.

Незаконне володіння - це володіння, надбане незаконним способом.

Незаконне добросовісне володіння - якщо набувач помилково впевне­ний у законності набуття речі (купив крадене, не знаючи, що продавець -злодій; загублену або залишену річ сприйняв за викинуту тощо).

Незаконне недобросовісне володіння — володіння, яке набувач при­дбав насильно, таємно, він усвідомлює незаконність свого володіння (шахрайство тощо).

Похідне володіння - це володіння, набуте за договором на визначе­ний час, наприклад, при заставі річ повертається після сплати боргу.

Обмеження права власності - це права третіх осіб на чужу річ, що встановлювалися законом або правочином з міркувань суспільно­го інтересу та в інтересах інших осіб.

Сервітут - це право на чужу річ, яка, крім свого безпосереднього власника, служить ще й іншим людям (одному чи кільком) з метою усунення недоліків однієї земельної ділянки або іншої речі за рахунок іншої.

Земельні сервітути - це право користуватися певною земельною ділянкою у межах, необхідних для повноцінного користування своєю власністю.

Особисті сервітути - це сервітути, прив'язані до певної особи, право користування чужим майном у своїх інтересах - пожиттєво чи до настання умови, що скасовує сервітут.

Узуфрукт - речове право певної особи користуватися та вилучати прибутки з чужої неспоживчої речі.

Узуфруктарій - утримувач речі, який не може юридично розпоряджатися нею або змінювати її за сут­тю (наприклад, перетворити сад у поле чи навпаки), має право отримува­ти усі плоди (крім м'яса тварин, дитини рабині та намиву річки), в тому числі т.зв. цивільні плоди, тобто відсотки по вкладеному капіталу.

Заставне право - це право кредитора в разі невиконання боржни­ком зобов'язання звернути стягнення на раніше визначену річ, незалеж­но від того, у кого вона знаходиться. Воно переважає інші вимоги.

Емфітевзис - довгострокове відчужуване й успадковане право користування чужою землею сільськогосподарського призначення.

Суперфіцій - довготривале, відчужуване й успадковане право ко­ристування чужою землею для забудови. Як правило, така земля на­лежала державі та за користування землею встановлювалася плата.

Фідуціарний правочин - боржник передавав кредитору замість одержаних у позику грошей яку-небудь річ у власність, якщо боржник довіряв кредитору.

Право власності — це виключне право особи володіти, користувати­ся, розпоряджатися річчю у власних інтересах, це абсолютне пануван­ня особи над річчю, воно неподільне і належить тільки власнику, ні­хто не може його порушувати.

Квіритська власність - це власність римських громадян, які належа­ли до стародавнього роду.

Преторська, або бонітарна, власність — це власність, яка одержа­ла захист претора, якщо покупець набув її без дотримання встановле­них формальностей.

Провінційна власність - це власність на землю в провінціях, заво­йованих Римом.

Власність перегріте (неримських громадян) первісно законом не захищалася.

Спільна власність - де кожний з власників має часткове право власності на всю річ у цілому, не на частину речі, а на частку в праві на річ, яку можна було осягнути лише думкою, а не фізично.

Первісний спосіб - право власності набувається вперше або всупе­реч волі попереднього власника.

Похідний - право власності перехо­дить від однієї особи до іншої за їх взаємною угодою і бажанням.

Вінднкацшиий позов застосовувався для повернення власнику речі, яка опинилася у неправомірному володінні третьої особи.

Негаторпий позов використовувався для усунення перешкод, які заважають нормально здійснювати своє право власності (хтось нама­гається неправомірно використовувати чужу річ, наприклад, жене худобу на водопій через ділянку сусіда).

Прогібіторний позов застосовувався у випадку, якщо інша особа своєю поведінкою заважала власнику нормально здійснювати своє право власності без посягання на саму річ (наприклад, споруджується стіна, яка перекриває доступ сонячного світла до вікна сусіднього будинку).

Публіціанський позов застосовувався претором на захист бонітар-ного власника проти квіритського, такий як віндикаційний, для захис­ту будь-якого добросовісного володіння.

Зобов'язання - це правові обмеження, що змушують боржника виконати певні дії, зробити, дати, надати послугу, а кредитор має пра­во це вимагати.

Двосторонні зобов'язання - якщо кожна сторона володіє певни­ми правами і несе відповідні обов'язки (купівля-продаж, міна, позич­ка тощо).

Натуральні зобов 'язання - ті, що не мали з боку держави позов­ного захисту (фідуціарний правочин, якщо мінує строк позовної дав­ності тощо), залишався лише моральний обов'язок боржника, його ділова репутація тощо.

Факт- це дійс­на, не видумана подія.

Події-це ті факти, які насту­пають незалежно від волі людини, - шторм, природна смерть людини, землетрус.

Дії - це факти, які наступають з волі людей, можуть носи­ти як правомірний (договір, розлучення тощо), так і протиправний характер (делікт).

Правочин - це правомірні дії, спрямовані на досягнення певного правового результату (на виникнення, зміну чи припинення прав і обов'язків).

Договірне цивільне правопорушення - цивільне правопорушення, яке порушує договір (наприклад, прострочення виконання).

Недоговірний делікт - це цивільне правопорушення, яке порушує права особи, з якою порушник у договірних відносинах не перебуває (пошкодження майна).

дольове пасивне зобов 'язання - кілька борж­ників одного кредитора відповідають кожний за свою частку боргу. Дольове солідарне зобов 'язання - з кредитором домовлено, що спіль­ний борг він має право стягнути з будь-кого з боржників на свій роз­суд (такий боржник мав право регресного позову до інших).

Неправомірні дії прийнято поділяти на три типи: а) злочини; б) проступки; в) цивільні правопорушення. Зобов'я­зання могли виникати не лише з договорів, але й з неправомірних дій- особа, яка завдала матеріальних чи моральних збитків іншій, зобов'язана відшкодувати їх.

Дольовим активним зобов'язанням називало­ся те, у якому кожний з кредиторів міг стягнути з спільного боржника лише свою належну частку боргу; активним солідарним - у якому кожний з кредиторів міг стягнути з боржника усю суму боргу, щоб потім розрахуватися з іншими, відповідно до їх частки.

Новація - обновлення зобов'язання, новий договір відміняв ста­рий без зміни сторін договору.

Цесія -перевід боргу або поступка кредитором свого права третій особі шля­хом призначення її своїм представником.

Під виною розумілося недотримання поведінки, яка вимагається нормами права.

Шкода - це наслідки неправомірної поведінки боржника, які скла­даються з порушених інтересів кредитора та певних збитків, які він поніс.

Збитки - це: 1) позитивний збиток (фактичні витрати, усяке змен­шення наявного майна); 2) упущена вигода - недоотримання очікува­ного прибутку.

Казус (неподолана сила, форс-мажор) — це випадок, збіг обставин, неможливість виконати зобов'язання без вини боржника, загибель речі чи інша не передбачена подія.

неустойка - визначена у договорі сума, яку боржник зобов'язаний виплатити кредитору у випадку невиконання або неналежного виконання основного зобов'язання.

порука (поручництво) - боржник надавав замість себе поручите­ля - особу, що вважалася боржником кредитора, доки обов'язок не
буде виконаний.

Новація - це договір, який відміняє раніше існуюче зобов'язання і породжує нове.

Залік - взаємне зарахування зустрічних вимог. Для цього необхідне поєднання чотирьох умов: а) вимоги - зустрічні; б) вони дійсні; в) однорідні (гроші на гроші, зерно на зерно); г) "зрілі", тобто за двома настає строк платежу; д) безспірні.

Випадкова неможливість виконання буває двох видів - фізична і юридична. Фізична полягає у тому, що предмет зобов'язання випад­ково знищується. Юридична неможливість - предмет правочину ви­лучається з обороту.

Договір (контракт) - двостороння угода, в якій висловлена воля двох (чи більше) сторін, спрямована на досягнення певного правового результату: виникнення, зміну чи припинення прав і обов'язків.

Предмет договору - дія, утримання від. дії.

реальні (укладалися в момент передачі речі;

вербальні (вступали у силу після виголошення сторонами певних юридичних формул);

літеральні (вважалися укла­деними після запису певних слів)

консенсуальні (дійсні відразу піс­ля того, як сторони досягли певної угоди).

Безіменні контракти подібні реальним контрактам, оскільки вони були оплатними та взаємні зобов'язання сторін виникали з моменту фактичної передачі речі, це змішаний договір з елементами різних договорів (бартер тощо).

Воля сторін повинна бути взаємною (недійсна "угода", яка супе­речить бажанням і намірам однієї із сторін (рекетир нав'язує договір про "охорону") і спрямованою на досягнення визначених спільно пев­них цілей (пограбований віддає гаманець).

Омана - це помилка контрагента, її наслідки перебувають у залеж­ності від вини особи, яка висловила свою волю.

Обл/іан - це умисне введенню контрагента в оману з метою спонукан­ня його до волевиявлення на шкоду власним матеріальним інтересам.

Примус - це фізичне насилля (така угода - завжди недійсна), а також психологічний тиск - така угода могла бути визнана недійсною лише за умови, що погроза була: а) протизаконною, б) реальною, в) одночасною з виявленням волі, г) означала б спричинення великого зла для потерпілого.

Зміст договору - це зробити певну дію або утриматися від якоїсь дії.

істотні (необхідні), без яких договір не виникав (наприклад, договір купівлі-продажу завжди мав вміщувати визначен­ня ціни); б) звичайні (ті, що, як правило, в договір включалися, але й без них договір був дійсним, наприклад, пункт про доставку товару від гуртового торгівця в крамницю замовника);

в) випадкові (могли включатися в договір, але не були обов'язковими). До випадкових елементів договору відносяться умови та терміни.

Наказ - покладення якого-небудь обов'язку на особу, якій нада­ється безоплатна вигода, це випадковий елемент договору; невико­нання якого робило договір недійсним.

Чисті договори - ті, які не обтяжені наказами, умовами і термінами.

Ближня оче­видна мета договору називається каузою.

Абстрактні договори — в яких оточу­ючим невідома мета договору, відсутня кауза, чому виникло зобов'я­зання.

Літеральні (письмові) контракти - зобов'язання, що виникали шляхом запису.

Реальні контракти - це правочини, які вважалися укладеними з моменту досягнення згоди та з моменту фактичної передачі речі, до них відносяться: а) позика; б) позичка; в) поклажа; г) договір застави.

Позика - це передача позикодавцем позичальнику певної кількос­ті родових речей (найчастіше грошей, але також муки, посівного зер­на, вина тощо) у власність.

Позичка - реальний контракт, при якому передається певна річ у тимчасове і безоплатне користування.

Консенсуальні контракти набували чинності на момент досягнен­ня угоди про предмет договору, та з цього моменту кредитор мав пра­во вимагати від боржника виконання договору (тобто незалежно від
передання речі).

Договір найму - наймодавець за певну плату надає наймачеві у користування якусь річ (раб теж вважався річчю) або працю вільної людини

Договір підряду - підрядчик береться за певну плату виготовити для замовника певну річ за планом роботи підрядчика.

Договір доручення - довіритель доручав іншій особі - довіреному виконання певних дій чи послуг.

Договір товариства - учасники об'єднувалися для досягнення певної господарської мети.

Зобов'язання з ніби-договорів виникали за відсутністю між сторо­нами формального договору, але у ситуаціях, коли відносини між ними за своєю суттю і змістом були адекватними тим, що виникають при договірних відносинах.

Зобов 'язання з ніби-деліктів виникали у тому випадку, якщо вчин­ки особи не підпадали під дію закону, але спричинили незручності для людей чи погрожують настанням непередбачуваних наслідків.

Спадкове право - це сукупність правових норм, що регулюють перехід спадщини померлого власника до інших осіб.

Спадкування - це перехід спадщини власника після його смерті до інших осіб.

Спадкова маса, спадщина - це сукупність речей, майнових прав і обов'язків померлого, його активи і пасиви.

Універсальне наступництво - коли борги виявлялися більшими, ніж успадковане майно, та спадкоємець відповідав власним майном.

Сингулярне наступництво - коли особа, згідно із заповітом помер­лого, одержувала лише окремі права чи частини майна померлого та відповідальності за його борги не несла.

Заповіт (тестаментум) - це односторонній правочин, розпоряджен­ня спадкодавця щодо свого майна на випадок смерті.

Заповідальний відказ (легат) - це розпорядження спадкодавця про надання певній особі якоїсь вигоди за рахунок спадкової маси. Легетарій - не спадкоємець, він одержує не частку, а конкретне право (наприклад, право проживання) або річ уже безпосередньо від спадко­ємця.

Фідеікоміси - доручення совісті, їх можна було накладати без зай­вого форматіізму, як до, так і після складання заповіту.


1 | 2 | 3 | 4 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.012 сек.)