АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Призначення політології для суспільства розкривається в її функціях

Читайте также:
  1. V. Призначення на військові посади, переміщення по службі. Атестування військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом
  2. VI. Мілітаризація суспільства. Гонка озброєнь та її наслідки.
  3. А) Органічна частина культури суспільства й особистості.
  4. А)3 год після прибуття товарів у пункт призначення та може корегуватися на підставі законодавчих актів
  5. Бюджетна класифікація: будова, роль і призначення видатків
  6. Бюджетна класифікація: будова, роль і призначення видатків
  7. Видатки державного бюджету та їх призначення
  8. Визначальні фактори Нового часу (наукова революція і формування буржуазного громадянського суспільства)
  9. Визначення інформаційного суспільства
  10. Визначення цільового призначення виступу.
  11. Витоки інформаційного нашого суспільства та деякі, основні концепції
  12. Відмінності між доіндустріальним, індустріальним та постіндустріальним суспільствами

Тема1.

ПОЛІТИКА - організаційна, регулятивна й контрольна сфера суспільства, в межах якої здійснюється соціальна діяльність, спрямовано на досягнення, утримання й реалізацію влади індивідами й соціальними групами задля ствердження власних запитів і потреб.

ПОЛІТОЛОГІЯ - наука, об'єктом якої є політика та її взаємовідносини з людиною й суспільством; посідає одне з провідних місць у сучасному суспільствознавстві.

Функції політики — це основні напрями її впливу на суспільство. Головна полягає у керівництві та управлінні суспільними процесами й забезпеченні завдяки цьому єдності та цілісності суспільства.
- вираження і задоволення соціальних інтересів.
- інтеграція суспільства на основі узгодження соціальних інтересів.
- раціоналізація соціальних суперечностей і конфліктів;
- соціалізація особи;
- забезпечення наступництва та інноваційності суспільного розвитку.

Прикладна політологія є тією галуззю науки про політику, яка безпосередньо стосується процесів здійснення політики. Вона є сукупністю теоретичних моделей, методологічних принципів, методів і процедур дослідження конкретних програм і рекомендацій, орієнтованих на практичне використання, досягнення реального політичного результату.

Порівняльна, або компаративна, політологія, яка проводить порівняльні дослідження політичних явищ і процесів різних держав, регіонів та епох.

Призначення політології для суспільства розкривається в її функціях.

· Пізнавальна функція полягає у дослідженні багатогранності політичних явищ з метою отримання знання про їхню сутність, зміст і закономірності розвитку.

· Аналітична функція - всебічний аналіз політичних процесів, оцінка діяльності інститутів політичної системи.

· Прогностична функція - вироблення наукових прогнозів подальших змін у політичній сфері, виявлення тенденції розвитку суспільних процесів.

· Інструментально-практична функція - розробка рекомендацій для удосконалення яких-небудь сторін політичної практики.

· Політична соціологія - формування громадянської культури.

Объектом политологии является политика, политическая сфера общественной жизни.

Предметом политологии являются закономерности взаимоотношений социальных субъектов по поводу политической власти.

МЕТОДИ ПОЛІТОЛОГІЇ. Метод – це сукупність прийомів та операцій практичного й теоретичного освоєння дійсності. Політологія, як і будь-яка наука, має загальні й специфічні методи дослідження, прийоми, підходи.

Діалектичний метод – для пізнання політичних явищ застосовують закони і принципи діалектики. Політичні явища розглядають в єдності й боротьбі протилежностей, у постійному розвитку та оновленні, у співвідношенні етапів реформ і революцій. Історичне тлумачення політичних явищ дає змогу зрозуміти логіку їх розвитку.

Синергетичний метод (грец. sinergetikos – спільний, узгоджено діючий). Передбачає багатоваріантність, альтернативність вибору шляхів суспільно-політичного розвитку, його не лінійність та можливості самоорганізації.

Системний метод – розглядає суспільство та його складові як більш чи менш постійні утворення, що функціонують у межах дещо ширшого середовища. Такі утворення характеризуються як цілісні системи, що складаються з певного комплексу взаємозв’язаних елементів, які можна виокремити з системи та аналізувати.

Системно-історичний метод – передбачає виділення певних типів політичного життя, політичних систем, що виникають у процесі історичного розвитку людського суспільства. Дає змогу не лише пізнати

закономірності й особливості розвитку різних типів політичного життя і політичних систем, а й глибше розглянути їх історичний взаємозв’язок і, навпаки, за формальною відмінністю розкрити сутнісну подібність політичних систем.

Структурно-функціональний метод – полягає у розчленуванні складного об’єкта на складові, вивченні зв’язків між ними й визначенні місця і ролі всіх складових у функціонуванні об'єкта як цілого, за умови збереження ним своєї цілісності у взаємодії із зовнішнім середовищем. Застосування структурно-функціонального методу в дослідженні політичної системи суспільства передбачає виокремлення елементів її структури, основними з яких є політичні інститути, з’ясування особливостей їхнього функціонування та зв’язку між ними.

Порівняльний метод – орієнтує дослідження на розкриття спільних і відмінних рис політичних систем та їхніх елементів у різних країнах, народів та епох.

Біхевіористський метод – (англ. behaviour – “поведінка”) полягає в дослідженні поведінки індивідів і соціальних груп, передбачає широке використання в політологічних дослідженнях статистичних даних, кількісних методів, анкетних опитувань, моделювання політичних процесів тощо.

 

 

Тема2.

Поліс (др.-греч. πόλις) — городская гражданская община, которая конституирует себя в качестве политической организации; особая форма организации общества, характерная для античного мира.

Тиранія (грец. τυραννίς) — форма державної влади, встановлена шляхом застосування насильства і заснована на одноосібному правлінні.

МОНАРХІЯ - форма державного управління, за якої верховна влада повністю або частково зосереджена в руках однієї особи – глави держави, як правило, спадкоємного правителя, монарха. Розрізняють необмежену (абсолютну) монархію та обмежену (конституційну), за якої влада монарха обмежена парламентом.

АРИСТОКРАТІЯ - форма правління, за якої державна влада належить привілейованій меншості; вищий, привілейований стан (група) певного суспільства, що володіє особливими правами чи можливостями.

ОЛІГАРХІЯ – політичне та економічне панування, влада, правління невеликої групи людей, а також сама правляча група.

ОХЛОКРАТІЯ - домінування в політичному житті суспільства впливу натовпу, юрби, "маси"; один із способів здійснення політичної влади, що суттєво доповнює кризові політичні режими.

політія – пряме правління народу, аристократія та монархія. Політія — це, з одного боку, будь-яка форма державного правління в місті-державі — полісі, а з іншого - одна із досконалих форм демократичного правління, поміркована демократія, за якої влада перебуває в руках середнього класу.

ДЕМОКРАТІЯ – форма політичного та економічного устрою суспільства, заснована на визнанні народу основним джерелом влади; тип держави, яка декларує і втілює на практиці принципи народовладдя,. права і способи громадян, можливості для діяльності різних політичних сил, контроль за діями органів влади.

МАКІАВЕЛЛІЗМ - різновид політичної поведінки, що виправдовує будь-які засоби (в тому числі й віроломні, жорстокі) заради досягнення поставленої мети.

ЕТАТИЗМ - поширення активності та впливу держави на соціально-політичне життя із застосуванням централізації, бюрократизації та концентрації політичної влади.

Теорія суспільного договору розкриває виникнення держави як наслідок укладення договору про державотворення.

Теорія поділу влад має складну історію свого становлення і розвитку. Традиційно її пов`язують з ім`ям Ш.Мотеск`є, який виробив схему, у відповідності до якої влада в державі повинна поділятися між законодавчими, виконавчими та судовими органами.

ЛІБЕРАЛІЗМ - - політична та ідеологічна течія, що об'єднує прихильників парламентського ладу, вільного підприємництва і демократичних свобод.

СОЦІАЛІЗМ - вчення і теорії, які стверджують ідеал суспільного устрою, заснованого на суспільній власності в різноманітних формах, відсутності експлуатації, справедливому розподілі матеріальних благ і духовних цінностей в залежності від затраченої праці, на основі соціально забезпеченої свободи особистості.

Консервати́зм - визначення ідейно-політичних, ідеологічних і культурних течій, що спираються на ідею традиції та спадкоємності в соціальному та культурному житті.

 

 

Тема3

КРАТОЛОГІЯ - Наука, яка є синтезом знань про владу. (виокремлює такі її характеристики, як цілі, розподіл функцій, організаційні та функціональні структури, носії та інструменти .)

ВЛАДА - здатність, право й можливість розпоряджатися ким-небудь або чим-небудь, а також чинити вирішальний вплив на долю, поведінку та діяльність людей з допомогою різноманітних засобів (права, авторитету, волі, примусу та ін.); політичне панування над людьми; система державних органів; особи, органи, наділені владно-державними та адміністративними повноваженнями.

ПОЛІТИЧНА ВЛАДА -1) право, здатність і можливість соціального суб'єкта (індивіда, групи) нав'язувати, відстоювати і запроваджувати в життя певні політичні погляди, установки і мету, проводити свою волю за допомогою правових і політичних норм і спеціального інструмента — держави. Відбиває політичні позиції, які мають ті чи інші верстви населення, класи, нації і конкретні особи; 2) взагалі вплив і керування в будь-яких політичних організмах — партіях, рухах — безвідносно до того, знаходяться вони у керма державної влади чи знаходяться в опозиції.

Легальність політичної влади означає її законність, зокрема щодо існування самої влади та застосування нею примусу.Легальна влада - це влада, що встановлена законом і діє відповідно до нього. Легальність є формально-юридичною, а легітимність - соціокультурною.

Лег i тимн i ст ь - це визнання влади народом, навіть якщо воно й не супроводжується особливим схваленням дій певного конкретного уряду. легітимності політичної влади як переконання підвладних і світового співтовариства у її правомірності, як визнання існуючої влади.

Традиційний тип легітимності влади грунтується на авторитеті традицій і звичаїв. Влада цього типу встановлюється відповідно до традицій і звичаїв і ними ж обмежується.

Харизматичний тип легітимності політичного панування грунтується на вірі підвладних у незвичайні якості і здібності, винятковість правителя (харизматичного лідера).

Раціонально-легальний тип легітимності політичного панування базується на переконанні підвладних у законності (легальності) й доцільності (раціональності) встановлених порядків та існуючої влади.

Ресурси влади - це потенційні засоби здійснення влади, які можуть бути використані, але ще не використовуються або ж використовуються недостатньо.

Види влади Якщо розглядати підстави на яких тримається влада в людських суспільствах, то можна виділити три типи влади: Примусова влада, Психологічна влада, Економічна влада.

Меритокрáтія — принцип управління, згідно з яким керівні пости повинні займати найздібніші люди, незалежно від їх соціального і економічного походження.

 

Тема4

Еліта - невід'ємна частина соціуму, вибрані, найкращі, панівна верства. Еліта – це найкращі представники суспільства, сукупність людей, які вирізняються в суспільному середовищі своїм авторитетом, моральністю.

ЕЛІТА ПОЛІТИЧНА - меншість суспільства, що являє собою достатньо самостійну, вищу, відносно привілейовану групу, наділену видатними психологічними, соціальними й політичними якостями, яка бере безпосередню участь у затвердженні та здійсненні рішень, пов'язаних із використанням державної влади або здійснення впливу на неї.

Правляча еліта це всі ті, хто прямо чи опосередковано бере участь в управлінні... правляча еліта структурно включає в себе обмежене державно-владними повноваженнями коло політичних лідерів, визнаних легітимним шляхом у ...

Контрелітаце опозиційна щодо панівної еліти частина бюрократії, соціальна група, яка виборює право на входження в еліту або на створення нової еліти. Контреліта — це люди, які наділені характерними для еліти психологічними властивостями, але внаслідок свого соціального статусу і різного роду бар'єрів не мають доступу до управління.

Лі́дер політи́чний — глава держави, керівник політичної партії, громадської організації, народного руху тощо, який має високий авторитет, реальну владу і здатний здійснювати її задля розв'язання соціальних і політичних завдань.

Неформальний лідер — член певної групи, який найбільш повно в своїй поведінці відповідає груповим цінностям і нормам.

Формальний лідер – лідер який пизначається або вибирається, набуваючи таким чином офіційного статусу керівника.

ХАРИЗМА - особливий тип легітимності, організації влади і лідерства, заснований на виняткових якостях тієї чи іншої особистості, головним чином релігійного або політичного діяча, що дозволяють йому здійснювати в суспільстві функції пророка, вождя чи реформатора.

Політичний авторитет – особлива якість особи або владної групи, яка проявляється у здатності впливати на позиції і поведінку суспільства через збудження поваги і визнання.

ВОЖДЬ — поняття, яке походить від дієслова "водити" (керувати) 1) загальновизнаний ідейний, політичний керівник; 2) у старовину: воєначальник, проводир. Іноді вживається в суто негативному, осудливому значенні для характеристики жорстокого чи збанкрутілого правителя того чи іншого масштабу.

Вождізм – ідеологія і практика процесу правління/керування.

Тема5

ПОЛІТИЧНА СИСТЕМА СУСПІЛЬСТВА - сукупність державних і недержавних соціально-політичних інститутів, які здійснюють владу, управління справами суспільства, регулювання політичних процесів, взаємовідносини між соціальними групами, націями, державами, що забезпечують політичну стабільність і прогресивний розвиток.

Структура політичної системи — сукупність владних інститутів, що пов'язані між собою і створюють стійку цілісність.

інформаційно-комунікативна підсистема містить ЗМІ, засоби комунікації, науково-інформаційна інфраструктуру — тобто розгалужену мережу установ, які займаються збором, обробкою, поширенням інформації про політичне життя, пропагуючи вироблені політичні та правові норми, певну політичну свідомість і політичну ідеологію.

нормативна підсистема, яку складають політичні принципи та норми — це норми, які регулюють політичні відносини. Одні політичні норми безпосередньо і цілеспрямовано створюються державою (правові норми), політичними партіями та громадськими організаціями (корпоративні норми), інші складаються і розвиваються поступово, під впливом як політичних, та і економічних, соціальних, духовних чинників (норми моралі, звичаї, традиції).

організаційна підсистема або політична організація суспільства — це система інститутів, в межах яких відбувається політичне життя. До політичної системи як її інститути входять не всі суспільні організації, а лише ті, що пов'язані з функціонуванням політичної влади

Артикуляція Інтересів - процес, в ході якого індивіди і групи формулюють свої вимоги, відповідні їх реальним або уявним інтересам, і переносять ці вимоги в центр політичної боротьби або в сферу політичних рішень.

Функція перетворення вимог в альтернативи державної політики називається агрегуванням інтересів

Комунікація Політична - сукупність процесів і інститутів, що здійснюють інформаційний зв'язок между політичною системою і довкіллям, а також між елементами політичної системи.

Конверсія - політика принципової зміни військової, мілітаризації структури суспільства.

Політичний Режим - сукупність методів і засобів здійснення влади в даній державі.

ДЕМОКРАТІЯ – форма політичного та економічного устрою суспільства, заснована на визнанні народу основним джерелом влади; тип держави, яка декларує і втілює на практиці принципи народовладдя,. права і способи громадян, можливості для діяльності різних політичних сил, контроль за діями органів влади.

АВТОРИТАРИЗМ (від лат. autoritas - вплив, влада) - політичний режим, за якого влада одноосібного правителя чи правлячої групи осіб не обмежується правом, представницькими інститутами і системою поділу влади. не визнає народ верховним джерелом влади, а також вільні конкурентні вибори вищих органів держави.

ТОТАЛІТАРИЗМ - (від франц. totalitaine - весь, цілий) - політичний режим і система державної влади з використанням насильницьких засобів у процесі управління суспільством, відсутністю політичного плюралізму й демократичних свобод, обмеженням політичних прав усього населення.

 

Тема6.

ДЕРЖАВА - базовий інститут політичної системи та політичної організації суспільства, створюваний для забезпечення життєдіяльності суспільства в цілому і здійснення політичної влади домінуючою частиною населення в соціально неоднорідному суспільстві з метою збереження його цілісності, безпечного існування, задоволення загальносоціальних потреб.

СУВЕРІНІТЕТ - (нім. Souveranitat, франц souverainite - верховна влада) - незалежне від будь-яких сил, обставин і осіб верховенство, незалежність держави у зовнішніх і внутрішніх справах.

Фо́рма держа́вного правлі́ння — це спосіб організації верховної влади, який визначає систему її найвищих органів, порядок їх формування і особливості розподілу повноважень між ними, а також взаємовідносини з населенням держави.

Форма державного територіального устрою – це елемент форми держави, який характеризує внутрішню структуру держави, спосіб її територіального поділу, співвідношення держави як єдиного цілого з її складовими частинами, міру централізації та децентралізації державної влади.

ФЕДЕРАЦІЯ - (лат. feoderatio- союз, об'єднання) – форма державного устрою, за якої декілька державних утворень, юридично і політично. самостійних, утворюють одну союзну державу; союз, об'єднання кількох громадських організацій.

Конфедерація це такий союз держав, які добровільно об'єд­нались для досягнення певних спільних цілей в політичній, еко­номічній і військових сферах. Суб'єкти конфедерації зберігають усі свої суверенні права держави.

УНІТАРНА ДЕРЖАВА - (від лат. unitar єдність) – форма державного устрою, яка базується на зверхності суверенітету (верховної влади), єдиної держави над державно-адміністративним або національно-територіальними одиницями, на які вона поділена.

ПРЕЗИДЕНТ (від лат. praesidens – той що сидить спереду) – обраний народом, парламентом або представницькою колегією глава держави, який є носієм вер­ховної державної влади і вищим представником дер­жави у її відносинах з іншими країнами.

У́ряд — орган виконавчої влади в державі (зазвичай найвищий виконавчий орган). Очолюється головою держави (президентом) або прем'єр-міністром (головою уряду, канцлером, головою ради або кабінету міністрів).

ПАРЛАМЕНТ - (від лат. parlate - говорити, розмовляти) - найвищий законодавчий і представницький орган влади в державі з республіканською формою правління, який обирається населенням.

Суд — державний орган, що здійснює правосуддя у формі розгляду і рішення цивільних, кримінальних, адміністративних і інших категорій справ у встановленому законом конкретної держави процесуальному порядку.

МОНАРХІЯ - форма державного управління, за якої верховна влада повністю або частково зосереджена в руках однієї особи – глави держави, як правило, спадкоємного правителя, монарха. Розрізняють необмежену (абсолютну) монархію та обмежену (конституційну), за якої влада монарха обмежена парламентом.

РЕСПУБЛІКА - (лат. від respublica, від respublica – суспільна справа) -держава, в якій органи влади формуються за принципом виборності їх народом; форма державного управління, за якої вища влада належить виборним представницьким органам, а глава держави обирається населенням чи представницьким органом. Розрізняють два основні типи Р. - президентську й парламентську.

ПРАВОВА ДЕРЖАВА - тип держави основними ознаками якої є зв'язаність правом, верховенство закону, поділ влади і правовий захист особи, юридична рівність громадянина й держави.

СОЦІАЛЬНА ДЕРЖАВА - демократична держава, що спирається на широку соціальну основу і здійснює активну соціальну політику, спрямовану на підвищення, стабільне забезпечення життєвого рівня населення, захист і реалізацію прав і свобод громадян, на створення сучасних систем охорони здоров'я, освіти і соціального забезпечення, на підтримку неімущих та малоімущих працівників, на запобігання й успішне вирішення соціальних конфліктів.

Права людини — права, які кожний має лише тому, що він є людиною, і якими всі люди володіють однаковою мірою і які є невід'ємними.

ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО (civil society) – високий ступінь розвитку суспільства, у якому його члени — громадяни широко наділені правами, використовують їх і мають обов'язок один перед одним, перед суспільством і державою.

ПОДІЛ ВЛАДИ - принцип розмежування функцій в єдиній системі державної влади з поділом її на законодавчу, виконавчу й судову гілки влади, які здійснюють.свої повноваження кожна самостійно, врівноважуючи одна одну.

Коалі́ція — політичний або військовий союз держав, які домовилися про спільні дії з тих чи інших питань міжнародних відносин; об'єднання кількох політичних партій на засадах угоди про утворення уряду з представників цих партій (коаліційний уряд).

Фра́кція політи́чна — об’єднання депутатів у межах однопалатного парламенту або однієї з палат двопалатного парламента, наділене повноваженнями в реалізації парламентських функцій.

ОПОЗИЦІЯ - від лат. oppositio - протиставлення) - протидія, опір певній політиці, політичній лінії, політичній дії; організація, партія, група, особа, які виступають проти панівної думки, уряду, системи влади, конституції, політичної системи в цілому.

 

Тема7

ПАРТІЯ ПОЛІТИЧНА - (від лат. partis - частина, група, відділ) - добровільне об'єднання людей, які прагнуть домогтися здійснення ідей, що їх вони поділяють, задоволення спільних інтересів; організована певним чином частина якоїсь соціальної верстви, класу, покликана висловлювати й захищати інтереси цієї спільноти, домагатися їх дотримання й виконання.

Кадрові партії (США, ВБ) є об'єднанням невеликої за кількістю групи значних людей (політтехнологів, фінансистів, популярних особистостей) навколо конкретних політиків, для такого типу партій характерне вільне членство (немає системи реєстрації членів), відсутність регулярних внесків і нестабільність складу. Головною метою є потрапляння до парламенту. Ідеологія не головне.

Масові партії відрізняються від кадрових набагато більшою кількістю членів; більш високим ступенем організованості; наявністю певної партійної дисципліни й ідеології; фіксованим членством. Головною метою є отримання політичної влади шляхом виборів.

Партійна система - система відносин суперництва та співробітництва між існуючими у конкретному суспільстві політичними партіями (іноді деякі дослідники вважають, що між легально діючими партіями)1). Партійна система - це частина (підсистема) політичної системи, яка в свою чергу є у своєму широкому розумінні певною єдністю існуючих у суспільстві політичних інститутів, політичних норм, політичної свідомості (ідеології та психології), політичних відносин (режиму функціонування, зв”язків політичних інститутів між собою та з зовнішнім середовищем політичної системи), а у вузькому, суто інституційному розумінні -- систему політичних інститутів, що беруть участь у здійсненні політичної влади.

Групи інтересів - різноманітні організовані групи людей, що мають визначені цілі й вимоги до політичної влади, що стають причиною їхніх колективних дій.

Громадсько-політичні організації та рухи - це добровільні об'єднання громадян, які виникають згідно з видами діяльності, соціальної активності й самодіяльності для задоволення й захисту їхніх багатогранних інтересів і запитів, діють відповідно до завдань і цілей, закріплених у їхніх статутах.

Політичний рух є особливою формою громадського руху, який визначається у загальних рисах як спільне прагнення людей до реалізації спільних цілей.

Парламенська партія – політ. Партій, що за рез виборів отримала місця у парламенті.

 

Тема8

ПОЛІТИЧНА СВІДОМОСТЬ - опосередковане відображення політичного життя суспільства, суттю якого є проблема влади, формування, розвиток задоволення інтересів і потреб політичних суб'єктів; сукупність поглядів, оцінок, настанов, які, відображаючи політико-владні відносини, набувають певної самостійності.

ПОЛІТИЧНА КУЛЬТУРА - рівень засвоєння людиною й суспільством політичних ідей, поглядів, концепцій, програм, досягнень суспільно-політичної думки; зрілість і компетентність в оцінках політичних явищ; форма політичної етики, поведінки, вчинків і дій.

патріархальна культура характеризується повною відсутністю у населення цікавості до політики, сліпим підпорядкуванням владі, злиттям політичних орієнтацій з релігійними і соціальними;

підданська культура передбачає слабку індивідуальну участь у політичному житті визнання особливого авторитету влади, поважне або негативне ставлення до неї;

активістська культура (культура участі) відрізняється від усіх інших типів активною участю громадян у політиці незалежно від позитивного чи негативного ставлення до політичної системи.

Політичний Стереотип – стійке і масове явище політичної свідомості або дії, що формують політичний простір.

Політичний міф – це колективне уявлення про політичні події минулого, сучасності та майбутнього основою якого є віра; штучно створене уявлення про реальні соціальні процеси політичного діяча.

Політичні символи – образ, що уособлює націю, державно-політичні інститути, політичні режими (предметна, словесна, поведінкова).

Громадянська культура — сукупність духовних, моральних якостей, цiннiсних орієнтацій та світоглядно-психологічних характеристик особистості. Складовими громадянської культури є громадянська освіченість, компетентність, активність, зрілість, досвід громадської діяльності.

Політична субкультура – це сукупність стереотипів політичної свідомості й поведінки, які значно відрізняються від загальних, домінуючих у суспільстві.

Політична соціалізація – процес засвоєння індивідом упродовж життя політичних знань, норм, цінностей у суспільстві, до якого він належить.

Політи́чна ідеоло́гія — система концептуально оформлених уявлень, ідей і поглядів на політичне життя, яка відбиває інтереси, світогляд, ідеали, настрої людей, класів, націй, суспільства, політичних партій. Політична ідеологія може розглядатися як форма суспільної свідомості і як явище культури.

Консервати́зм ідеологічна прихильність до традиційних цінностей і порядків, соціал або релігійним доктрнам.

ЛІБЕРАЛІЗМ - - політична та ідеологічна течія, що об'єднує прихильників парламентського ладу, вільного підприємництва і демократичних свобод.

СОЦІАЛ-ДЕМОКРАТІЯ - ідеологічна і політична течія, яка виступає за здійснення ідей демократичного соціалізму в усіх сферах життя суспільства; важлива складова політичних лівих сил сучасності, впливова серед робітничих і демократичних кіл Західної Європи.

Комуні́зм — суспільно-політична течія, яка стверджує, що суспільство засноване на загальнонародній власності на засоби виробництва, здійснення самоврядування, досягнення рівноправ’я, розподілу матеріальних і соціальних благ «за потребами».

ФАШИЗМ - (італ. fascismo, від fascio - пучок, об'єднання) - крайня, антидемократична, радикально-екстремістська політична течія, яка тяжіє до встановлення терористичної диктатури.

Націоналізм - 1) ідеологія і напрямок політики, базовим принципом якої є вища цінність нації та її основа в процесі державотворення.; 2) один з основних принципів державного устрою, коли нація розуміється як одержавлений етнос.

 

Тема9

ПОЛІТИЧНИЙ ПРОЦЕС - (від лат. processus - просування) - хід розвитку політичних явищ; сукупність дій різноманітних течій політичних сил, течій, котрі прагнуть здійснення певних політичних цілей, програм.

Політична діяльність –полягає в сукупності дій окремих індивідів і великих соціальних груп, спрямованих на реалізацію їхніх політичних інтересів, насамперед завоювання, утримання і використання влади.

РОЗВИТОК ПОЛІТИЧНИЙ - багатовимірний процес, у ході якого в результаті і взаємодії різноманітних політичних сил здійснюються зміни в політичній поведінці, політичній культурі, в самій політичній системі суспільства.

Політична Участь – дії з боку окремих індивідів, груп, населення, що мають конкретну політичну мету.

РІШЕННЯ ПОЛІТИЧНЕ - політична дія інформованого суб'єкта влади для реалізації певної мети, що передбачає оптимізацію зовнішніх, внутрішніх умов функціонування даного суб'єкта і визначення перспектив його подальшого розвитку.

Політична поведінка – сукупність реакцій соціални суб’єктів на певні форми, засоби і напрямки функціонування політичної системи.

МОДЕРНІЗАЦІЯ ПОЛІТИЧНА - закономірна тенденція функціонування й розвитку політичної системи відповідно до реалій та вимог часу; процес трансформації суспільства, що супроводжується формуванням політичних інститутів, соціальною мобілізацією та поглибленням політичної участі, поширенням демократичних цінностей і норм, властивих розвиненим країнам, у країнах менш розвинених.

Політичний конфлікт – гостре зіткнення сторін, обумовленене спільним виявом різних інтересів, поглядів, цілей, у процесі боротьби за владу, прерозподіл і використання політичної влади, оволодіння ключовими позиціями у владних структурах та інститутах, завоювання права на вплив або доступ до прийняття рішень, про розподіл влади і власності в суспільстві.

Політична криза – ситуація в державі, яка склалася через неможливість узгоджених дій між політичними силами, наслідком чого є припинення всіх законодавчих процесів і ослаблення державного контролю.

Криза легітимності – це зниження реальнох підтримки влади (органів державної влади) чи правлячого режиму в цілому, яке впливає на якісні зміни їхніх ролей і функцій.

Політичний протест – це вияв негативного ставлення до політичної системи в цілому, її окремих елементів, норм, цінностей, політичних рішень у відкрито демонстративній формі.

Консесус – 1) взаєморозуміння, згода того чи іншого суперечливого питання, що досягається в результаті зближення позицій у дискусіях; ухвалення рішення чи тексту договору на міжнародних конференціях і в міжнародних організаціях на основі досягнутої загальної згоди учасників без проведення формального голосування, якщо проти не виступає жоден з учасників проведеного форуму (даної організації); 3) один з основних засобів попередження і розв'язання політичних і соціальних конфліктів.

КОМПРОМІС (compromise, від лат. compromissum -угода, досягнута шляхом взаємних поступок) — домовленість, угода як розумний спосіб вирішення конфліктів, який полягає в досягненні взаєморозуміння шляхом обопільних поступок сторін, що задіяні участь.

ВИБОРИ - процедура обрання або висунення певних осіб способом відкритого чи закритого (таємного) голосування; найбільш поширений, механізм створення органів та інститутів влади.

ВИБОРЧА СИСТЕМА (electoral system) - порядок організації і проведення виборів у представницькі органи влади, сукупність правил і прийомів, що забезпечують певний тип організації влади, участі громадян у формуванні органів влади, вираження волі тієї частини виборців, що відповідно до закону вважається достатньою для визнання результатів виборів. Затвердилися три основних типи виборчих систем — мажоритарна, пропорційна і змішана.

Виборчий процес – діяльність з підготування і проведення виборів до представницьких та інших виборних органів державної влади і місцевого самоврядування.

ВИБОРЧА КАМПАНІЯ (electoral campaign) – найважливіший компонент політичної діяльності (як державної, так і громадської), яка здійснюється у певний період для вирішення конкретного завдання — організації проведення різного роду виборів визначених осіб (кандидатів) в органи влади і керування, в органи, що представляють різні суспільно-політичні сили — партії, союзи, об'єднання, блоки, асоціації.

Ценз – певна вимога економічного, культурного чи політичного характеру, які мають відповідні кандидати виборчих посад.

 

Тема10

МІЖНАРОДНА ПОЛІТИКА - система економічних, правових, дипломатичних, ідеологічних, військових, культурних та ін. зв'язків і відносин між народами, державами й групами держав, провідними соціальними, економічними та політичними силами й організаціями, що діють на світовій арені.

СВІТОВИЙ ПОЛІТИЧНИЙ ПРОЦЕС — сукупна діяльність народів, держав та їх інститутів, соціальних спільностей та їхніх організацій і рухів, які переслідують певні політичні цілі в царині міжнародного життя.

МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ (international relations) - сукупність економічних, політичних, правових, дипломатичних, військових, культурних та інших зв'язків і відносин між державами, соціальними, політичними, економічними силами (суб'єктами), що діють на світовій арені.

ЦИВІЛІЗАЦІЯ - (від лат. civilis - громадянський) – форма спільного життя людей, якій притаманне відтворення власної матеріальної та соціально-політичної структури відносин на основі пріоритету властивих їй духовних норм, цінностей та ідеалів.

ВНУТРІШНЯ ПОЛІТИКА - діяльність державних органів, установ, правлячих партій, спрямована на узгодження інтересів окремих верств населення країни, на певне їх підпорядкування та можливе за конкретних умов задоволення, на збереження існуючого стану в суспільстві - або на цілеспрямоване його перетворення, на забезпечення цілісності, взаємозв'язку і взаємодії окремих сфер суспільства.

ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА - загальний курс держави в міжнародних справам який регулює взаємовідносини з іншими державами та міжнародними організаціями у відповідності з потребами, цілями і принципами її внутрішньої політики.

ГЕОПОЛІТИКА (geopolitics, від гр. geo — Земля і роііtika — політика) — політична концепція, що виникла наприкінці XIX — на початку XX ст. і використовувала географічні дані (територія, положення, природні особливості, клімат і ін. особливості тих чи інших країн, держав, їхніх блоків і т.п.) для обгрунтування тих чи інших планів, розрахунків — економічних, політичних, у тому числі, нерідко, і експансіоністських.

БЕЗПЕКА НАЦІОНАЛЬНА - сукупність внутрішніх і зовнішніх умов, які забезпечують стабільний розвиток суспільства, захист кордонів від внутрішніх і зовнішніх загроз, стійкість до несприятливих зовнішніх і внутрішніх впливів.

Національний інтерес – система цілей, завдань зовнішньої політики держави, що є причиною міжнародних відносин як таких.

Загальнолюдські цінності – цінності, що не залежать від класових інтересів, симпатій, уподобань, однакові для представників усіх класів і верств суспільства.


Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.027 сек.)