Кирило- Мефодіївське товариство

Кирило-Мефодіївське товариство — таємна політична антикріпосницька організація, що утворилася в грудні 1845 р. — січні 1846 р. в Києві й існувала до кінця березня 1847. Засновниками товариства були М. І. Гулак (1822—1899; уродженець Полтавської губернії), М. І. Костомаров (1817—1885), В. М. Білозерський (1825—1899; у 1846—1847 вчителював у Полтавському кадетському корпусі). До них приєдналися О. В. Маркович (1822—1867; уродженець с. Кулажинців, тепер Гребінківського р-ну Полтавської області), О. О. Навроцький (1823—1992; уродженець с. Антипівки Золотоніського повіту, тепер Золотоніського р-ну Черкаської області), Г. (Ю.) Л. Андрузький (1827 — після 1864; уродженець с. Вечірок Пирятинського повіту, тепер Пирятинського р-ну), I. Я. Пасяда (1823—1894; уродженець м. Зінькова Полтавської області), М. I. Савич (1808—1892; уродженець м. Зінькова), П. О. Куліш (1819—1897), Т. Г. Шевченко.

У Полтаві ідеї кирило-мефодіївців разом з В. М. Білозерським пропагував Д. П. Пильчиков (1821— 1893), який у 1846—1864 рр. вчителював у Полтавському кадетському корпусі.

Політичну програму Кирило-Мефодіївського товариства було викладено в "Книзі буття українського народу", "Статуті Слов'янського товариства св. Кирила і Ме-фодія" і Записці, складеній В. М. Білозерським. Програмні положення містили й записки про освіту народу (В. М. Білозерського), про емансипацію жінок (М. І. Савича), про об'єднання слов'янських народів (М. І. Костомарова), а також літературні твори Т. Г. Шевченка, М. І. Костомарова, П. О. Куліша, листування членів товариства.

Головним своїм завданням товариство вважало знищення самодержавства, ліквідацію кріпосного права, скасування станів, об'єднання слов'янських народів у федеративну республіку з парламентським ладом і з наданням кожному народові рівних прав і широкої політичної автономії. У березні 1847 р. за доносом провокатора студента Петрова Кирило-Мефодіївське товариство було викрите й розгромлене. Слідство тривало до 30 травня. Членів товариства покарали ув'язненням і засланням у віддалені губернії.

ЗУНР

13 листопада 1918 р. – проголошення самостійної Західноукраїнської Народної Республіки, президентом якої згодом став Є. Петрушевич

Внутрішня політика ЗУНР:

- утворення дієвих органів законодавчої й виконавчої влади в ценрті шляхом проведення демократичних виборів

- Закон про громадянство, проголошення укр.. мови державною

- Уведення національної валюти: гривні та карбованця

- Закон про національні меншини гарантував їм 30 % місць у майбутньому парламенті

- Закон про основи освіти: дозвіл на заснування приватних шкіл, надання прав національним меншинам на школи з рідною мовою викладання

- Установлення державної монополії на продаж найважливіших продуктів

- Закон про запровадження 8-годинного робочого дня

- Утворення національних збройних сил Української Галицької армії(УГА)

Зовнішня політика ЗУНР:

- акт злуки ЗУНР і УНР проголошений 22 січня 1919 р. у Києві(у життя втілений не був, але мав велике значення для збереження ідеї соборності України)

- укріплення міжнародних позицій(відкрито посольства та дипломатичні представництва в ряді країн)

- ведення переговорів їз країнами Антанти щодо припинення воєнних дій їз Польщею

Причини падіння ЗУНР:

- непослідовність та поміркованість внутрішньої політики ЗУНР

- війна з Польщею

- байдужість до долі української республіки з боку великих держав

Кривава неділя

9 січня 1905р.- кривава неділя: день масового розстрілу царським урядом мирної маніфестації петербурзьких робітників, що йшли до Зимового палацу для подання петиції царю. Ця подія сколихнула всю Росію

Масові репресії

масові репресії 30-х років в Україні. Воєнно-комуністичний наступ 30-х років, що прийшов на зміну українському відродженню 20-х років, відзначався крайньою ідеологізаціїю в усіх сферах життя суспільства, суворим контролем за діяльністю високоінтелектуальних осіб, діячів культури та мистецтва, забороною різних релігійних течій, руйнуванням храмів, відкиданням тих напрямів суспільної, історичної, філософської думки, що виходили за рамки ідеологічних догм, переслідування інакомислячих. Значна частина української інтелігенції загинула в сталінських тюрмах і канцтаборах. масові репресії, що здійснювалися в СРСР в 1930-і — 1950-і роки і звичайно пов'язані з іменем Й.В. Сталіна, фактичного диктатора Радянського Союзу в цей період. До цього явища можна віднести чистки в рядах правлячої ВКП (б) (після 1952 р. КПРС), розкуркулення, депортації цілих етнічних груп і гоніння за підозрілими особами, всюдисущий контроль за «саботажниками», масові ув'язнення і розстріли «ворогів народу»

УНР

Украї́нська Наро́дна Респу́бліка— українська держава, що існувала в 1917–1920 роках на території Центральної, Східної та Південної України зі столицею в Києві. Постала на місці південно-західних губерній Російської імперії, заселених українцями. До квітня 1918 року очолювалася Центральною Радою на чолі з Михайлом Грушевським; після грудня 1918 року — Директорією. Проголошена 7 листопада 1917 року, після більшовицького жовтневого перевороту, як автономна республіка у складі Російської республіки. 22 січня 1918 року, після українсько-більшовицької війни, проголошена незалежною державою. До березня 1918 року користувалася міжнародною підтримкою Німецької імперії. Після поразки останньої в Першій світовій війні опинилася в міжнародній ізоляції. Проводила внутрішню політику, спираючись на соціалістичну популістичну ідеологію. 22 січня 1919 року об'єдналася із Західно-Українською Народною Республікою. Ліквідована в ході поразки українських визвольних змагань 1917–1920 років. В 1921 році територія республіки була поділена між Польщею з одного боку УРСР і Радянською Росією з другого. Протягом 12 листопада 1920 — 22 серпня 1992 року Уряд республіки перебував у вигнанні.

Річ Посполита

У 1569 р. на сеймі в Любліні відбулося об’єднання Польщі та Литви в єдину державу з республіканською формою правління — Річ Посполиту. При цьому кожна з держав мала свою окрему систему управління, суд, бюджет і військо. Річ Посполита утворилася як багатонаціональна держава. Окрім поляків, половину її населення становили українці й білоруси. У ставленні до українських та білоруських земель польсько-литовські феодали проводили політику колонізації. Вона була спрямована на захоплення земель магнатами і шляхтою, на закріпачення українсько-білоруського населення, на­сильне насадження католицизму, польської мови та культури. Панування католицизму на цих землях було закріплене в 1596 р. Брестською унією й утворенням уніатської церкви.

Зовнішня політика була представлена у двох напрямках. Перший напрямок — це безрезультатні війни з Російською державою у першій половині XVІ ст. Польсько-литовські магнати намагалися зберігати своє панування на українських і білоруських землях. Для цього вони неодноразово втручалися у внутрішні справи Московії (чисельні «лжедмитрії», польсько-шведська інтервенція). Другим напрямком стали відносини з Туреччиною. Польсько-турецькі війни, які йшли зі змінним успіхом протягом XVІІ ст., привели до втрати Польщею частини українських земель.

Внутрішня слабкість Речі Посполитої призвела до серйозних втрат у зовнішній політиці. Занепад, який розпочався у XVII ст., був результатом безперервних війн, що негативно вплинули на розвиток фільварково-панщинної системи.

Сталінський режим

Утвердження сталінського тоталітарного режиму в Україні:

В економічній сфері: одержавлення всіх форм власності, утвердження командно-адміністративної системи в управлінні, жорстка трудова дисципліна, безкоштовне використання праці політв’язнів

В політичній сфері: утвердження унітарної правової держави, централізація управління, репресії, терор(знищення будь-якої опозиції, створення каральних органів – ДПУ, НКВС)

В духовній сфері: монополія комуністичної ідеології, що базувалася на марксизмі, ідеологізація освіти, установлення жорсткої цензури, боротьба з інакомисленням, контроль над засобами масової інформації, партійний контроль над діяльністю інтелігенції, представників культури

Універсали

Універса́ли Украї́нської Центра́льної Ра́ди, грамоти-прокламації, що їх видавав український парламент для широкого загалу, як гетьмани козацької доби. Українська Центральна Рада (УЦР) видала 4 Універсали, які визначили етапи української держави — від автономної до самостійної.

І Універсал

23 червня 1917 — проголосив автономію України («однині самі будемо творити наше життя»). Це була відповідь УЦР Тимчасовому Урядові на його негативне ставлення до автономної України. Згідно з І Універсалом, «не одділяючись від всієї Росії... народ український має сам порядкувати своїм життям», а закони повинні бути ухвалені Всенародними Українськими Зборами. Автором І Універсалу був В. Винниченко. По проголошенні автономії 28 червня 1917 створено Генеральний Секретаріат.

Умови І Універсалу

1. Проголошення автономії України в складі Росії;

2. Джерелом влади в Україні є український народ;

3. Управління України має здійснювати всенародні українські збори (сейми або парламент);

4. Українські збори приймають закони, і тільки ці закони діють на території України;

5. Висловлювалася надія, що неукраїнські народи, що проживають на території України, разом з українцями будуть будувати автономний устрій.

І Універсал оголошено на Всеукраїнському Військовому З'їзді;

II Універсал

3 липня 1917 — зафіксував наслідки домовлень між УЦР і Тимчасовим Урядом; останній визнавав УЦР і Генеральний Секретаріат як крайовий орган України і водночас Генеральний Секретаріат ставав органом центрального уряду; зі свого боку, УЦР визнавала Всеросійські Установчі Збори, а до їх скликання зобов'язувалася не робити самовільних кроків до здійснення автономії України.

Умови ІІ Універсалу

1. Центральна Рада має поповнитися представниками від інших народів, які живуть на Україні;

2. Поповнена Центральна Рада утворює Генеральний Секретаріат, склад якого затверджує Тимчасовий Уряд;

3. Центральна Рада починає розробку закону про автономічний устрій України, який має бути затверджений установчим збором. До затвердження цього закону, УЦР зобов'язується не здійснювати автономії України;

4. Формування українського війська здійснюється під контролем Тимчасового Уряду.

II Універсал проголошено на сесії Української Центральної Ради.

III Універсал

20 листопада 1917 — проголосив Українську Народну Республіку (УНР), формально не пориваючи федеративних зв'язків з Росією, і демократичні принципи: свободу слова, друку, віровизнання, зборів, союзів, страйків, недоторканість особи й помешкання; оголосив національну автономію для меншостей (росіян, поляків, євреїв), скасував смертну кару, як також право приватної власності на землю й визнав її власністю всього народу без викупу, установив 8-годинний робочий день, оголосив реформу місцевого самоврядування, визначив 9 січня 1918 днем виборів до Українських Установчих Зборів, які мали бути скликані 22 січня 1918.

Умови ІІІ Універсалу

1. Україна проголошується Українською Народною Республікою, не відділяючись від Росії;

2. До установчих зборів у України вся влада належить УЦР та Генеральному Секретаріату;

3. Скасовується право приватної власності на землю;

4. УЦР починає мирні переговори з Німеччиною та її союзниками;

5. Впроваджуються демократичні свободи: свобода мови, свобода друку та ін.;

6. Запроваджується 8 годинний робочий день;

7. Встановлюється державний контроль над виробництвом;

8. На грудень призначаються вибори до всеукраїнських установчих зборів.

IV Універсал

22 січня 1918 — проголосив УНР «самостійною, ні від кого незалежною, вільною суверенною державою українського народу», а виконавчий орган, Генеральний Секретаріат — Радою Народних Міністрів. Він замінив постійну армію міліцією, доручив провести вибори народних рад — волосних, повітових і місцевих, установив монополію торгівлі, контроль над банками, підтвердив закон про передачу землі селянам без викупу, прийнявши за основу скасування власності і соціалізацію землі. Доручив Раді Народних Міністрів продовжувати розпочаті переговори з центральними державами і довести до підписання миру; закликав усіх громадян УНР до боротьби з більшовиками.

Умови IV універсалу

1. УНР проголошується незалежною, вільною суверенною державою українського народу;

2. З усіма сусідніми країнами УНР прагне жити у мирі та злагоді;

3. Влада в Україні належить народу України, від імені якого вони не зберуть українські установчі збори, буде правити ЦР;

4. Піддано жорстокій критиці політику більшовиків, яка веде до громадянської війни;

5. УЦР зобов'язується вести боротьбу проти прибічників більшовиків в Україні;

6. УЦР зобов'язувалась негайно почати мирні переговори з Німеччиною;

7. УЦР планує провести земельну реформу в інтересах селян;

8. Держава має встановити контроль над торгівлею та банками

Дисиденство

Дисиденство - це опозиційний рух проти панівного державного ладу, протистояння офіційній ідеології та політиці. Із середини 50-х років – зародження дисидентського руху в СРСР(УРСР)

Причини виникнення: антикомуністичні вистури в країнах Східної Європи(в Угорщині, Польщі, Чехо-Словаччині),активний правозахисний рух, спричинений прийняття Декларації прав людини (1948), постіні утиски та обмеження національного та культурно-духовного життя, політика русифікації

Форми боротьби дисидентів: протести, звернення на адресу керівників країни, «відкриті листи» до ООН, поширення нелегальної літератури(самвидав), створення в Україні дисидентських організацій

Поиск по сайту: