АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Яйце сисуна печінкового

Читайте также:
  1. Життєвий цикл сисуна котячого
  2. Життєвий цикл сисуна ланцетоподібного

Життєвий цикл: фасціола - біогельмінт.

Остаточний хазяїн - велика і мала рогата худоба, зрідка людина.

Проміжний хазяїн - молюск ставковик малий.

 

Життєвий цикл сисуна печінкового (Пішак, Бажора, 2009):

1 - остаточні хазяї; 2 - яйце; 3 - мірацидій; 4 - проміжний хазяїн (молюск малий ставковик); 5 - спороциста; 6 - материнська редія; 7 - дочірня редія; 8 - церкарій; 9 - адолескарій; 10 - адолескарій на траві.

Локалізаціяв тілі остаточного хазяїна: внутрішньопечінкові жовчні протоки. Живиться жовчю, слизом, клітинними залишками. В організмі людини може жити впродовж 9-13 років. Яйця виділяються у зовнішнє середовище з фекаліями. У воді з них виходять мірацидії, які активно проникають у тіло проміжного хазяїна – молюска ставковика малого, де проходять стадії спороцисти, редії, церкарія. Церкарії залишають тіло молюска, активно плавають за допомогою хвоста, згодом відкидають хвіст і інцистуються у воді або на водяних рослинах, утворюючи адолескарії.

Інвазійна стадіядля остаточного хазяїна - адолескарії, які зберігають інвазійність 2-3 роки. Людина і тварини заражаються під час пиття води з заражених водойм або при поїданні водяних рослин З прикріпленими адолескаріями. Шлунковий сік розчиняє оболонку адолескарія, крізь стінку кишківника личинки проникають у черевну порожнину, згодом крізь капсулу печінки - у внутрішньопечінкові протоки і жовчний міхур. Можливий і гематогенний шлях міграції - системою ворітної вени. Статевої зрілості досягає через 3-4 міс, після чого починається виділення яєць.

Патогенна дія:паразит викликає токсично-алергічні реакції; механічне ушкодження жовч­них ходів та тканини печінки; призводить до розвитку механічної жовтяниці внаслідок закупорювання жовчних шляхів; тривале паразитування фасціол може сприяти розвитку цирозу або раку печінки.

Захворювання – фасціольоз. Інкубаційний період близько 15 днів. Хвороба перебігає у 2 фази:

• гостра фаза, для якої характерні неспецифічні симптоми хвороби: болі в суглобах, лихоманка, висипання на шкірі; непостійні болі в животі, особливо після прийому їжі, діарея або запор;

• хронічна фазапочинається з третього місяця хвороби, коли статевозрілі сисуни знаходяться в печінці; печінка збільшена, з'являються симптоми запалення жовчного міхура, іноді жовтяниця; хворий худне, періодично - алергічні прояви.

Діагностика.

Клінічна: хронічний холангіт і холецистит у поєднанні з алергічними проявами.

Лабораторна: серологічні реакції (РНГА, РІФ) у перших три місяці після зараження, коли статевонезрілі фасціоли ще не виділяють яєць; овоскопія дуоденального вмісту або фекалій (після 12 тижня хвороби).

Яйця у фекаліях можуть виявлятися при вживанні в їжу печінки хворих тварин ("транзитні" яйця). Через це за день перед дослідженням необхідно виключити яловичу печінку з раціону пацієнта.

Лікування. Застосовують антигельмінтні препарати.

Профілактика. Особиста: — не пити сиру воду з відкритих водойм, особливо в місцях випасу худоби; не вживати в їжу в сирому вигляді дикорослі рослини. Громадська: основана на ветеринарних заходах щодо боротьби з фасціольозом тварин (Пішак, Захарчук, 2011).

Сисун котячий, або сибірський ( Орisthorhis felineus )

Географічне поширення: на берегах великих рік, в основному в басейнах рік Західного Сибіру, Казахстану, Наддніпрянщини, Волго-Камського і Донського басейнів. Опісторхоз – пероральний біогельмінтоз, зооноз, природно-вогнищева інвазія. Дефінітивними (кінцевими) хазяїнами і джерелом інвазії є синантропні й домашні тварини (кішки, собаки, лисиці, песець та інші хижаки, які живляться рибою), а також людина. Проміжний хазяїн опісторхіса – прісноводний молюск Bithynia leachi. Додатковими хазяїнами, через яких заражаються опісторхозом людина і ссавці, є коропові риби – плітка, лящ, в'язь та ін.

Опісторхоз дуже поширений серед тварин, які живляться рибою. Сприйнятливість до інвазії загальна. Захворювання реєструється і в Україні. Основним центром поширення опісторхозу є басейни річок Обі та Іртиша, де інтенсивність інвазії коропових риб становить 93-96%. Зараженість місцевого населення досягає 87%.

Морфологія. Статевозріла особина завдовжки 8-13 мм. Тіло звужене спереду. Гілки кишківника досягають заднього кінця тіла. У задній частині тіла знаходяться два великих чотири- і п'ятилопатеві сім'яники. Матка темнозабарвлена, разом з жовтівниками займає середню частину тіла.

 

Статевозріла особина сисуна котячого (Пішак, Бажора, 2009):

Яйця дрібні, довжиною 26-30 мкм, асиметричні, мають кришечку і невеликий горбок на протилежних кінцях.

 


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.003 сек.)