Мінеральна сировина для виробництва в’яжучих матеріалів

Луги. Товарознавча характеристика. Сфера застосування.

Луги́ — розчинні у воді сильні основи, які дисоціюючи в розчині створюють велику концентрацію іонів OH-. До них зазвичай відносять гідроксиди лужних і лужноземельних металів. Луги - безбарвні кристалічні речовини.

Гідроксиди лужних металів – їдкі луги (NaOH, KOH) – добре розчинні у воді (гірше - LiOH), гідроксиди лужноземельних металів – гірше. Сила основ і їх розчинність у воді в кожній групі періодичної системи зростають зверху вниз з збільшенням радіуса катіона. Їдкі луги розчинні також в етанолі і метанолі. Їдкі луги (за винятком LiOH) термічно стійкі до температури вище 1000 °С, гідроксиди лужноземельних металів і гідроксид літію розкладаються при нижчих температурах.

Луги жадібно поглинають з повітря воду, СО₂, SO₂, H₂ S и NO₂. При доступі повітря, вони завжди будуть містити кристалізаційну воду, домішки карбонату, сульфату, сульфіду, нітрату і нітриту. Для обезводнення луги нагрівають в атмосфері, вільній від СО₂, від домішок карбонату в їдких лугах позбуваються перекристалізацією з етанолу. Водні розчини їдких лугів руйнують скло, розплави – фарфор і платину. Плавлять їдкі луги в посудинах з срібла, нікелю або заліза, зберігають в поліетиленових посудинах.

2NaОН + SiO₂ = Na₂SiO₃ + H₂O; G⁰ = - 100 кДж.

Розчини лугів не можна довго зберігати в посудинах з прошліфованими пробками і кранами, вони «прилипають» до шліфовки (внаслідок взаємодії лугів зі склом).

Їдкі луги отримують електролізом хлоридів лужних металів, реакціями обміну між солями лужних металів і гідроксидами лужноземельних металів; інші луги отримують дією води на оксиди лужноземельних металів. Луги визначають за допомогою кислотно-основних індикаторів: із безбарвного фенол фталеїну – на малиновий колір, червоного лакмусу – на синій.

Луги використовують для отримання різних натрієвих і калієвих солей: нітратів, нітритів, сульфатів, фосфатів, гіпохлоритів або білильних лугів, силікатів або розчинного скла, фтори дів, хроматів, органічних солей і т. д. Використовується в виробництві целюлози із деревини при сульфатній варці, штучних волокон, мила, миючих засобів, змотувачів і емульгаторів, барвників, оксидів алюмінію з бокситу, фенолів з мінеральних масел. Луги входять до складу електролітів, призначених для вороніння (чорніння), знежирення, проведення деяких електролітичних процесів (в технології олова і цинку), травлення алюмінію, наприклад при його анодуванні. Використовують як електроліт в нікель-кадмієвому акумуляторі, в вигляді спиртового розчину, також використовують для припалювання в хірургії.

Мінеральна сировина для виробництва в’яжучих матеріалів.

Мінеральні (неорганічні) в'яжучі матеріали — тонко змелені порошки, які при змішуванні з водою утворюють масу, що під впли­вом фізико-хімічних процесів з певною швидкістю твердіє, перехо­дячи в каменеподібний стан. Вони використовуються при будівництві для скріплення стінових матеріалів у монолітні конструкції, виго­товлення оздоблювальних розчинів і виробництва не обпалюваль­них матеріалів (бетону, залізобетону, силікатної цегли, азбоцемент­них виробів тощо).Суміш мінерального в'яжучого з водою називають тістом. При додаванні до тіста піску утворюється розчин. Розчин на одному в'я­жучому називають простим, а на декількох змішаним або складним. В залежності від умов твердіння та зберігання твердості міне­ральні в'яжучі поділяються на: повітряні та гідравлічні. Повітряні, в'яжучі матеріали.

До повітряних відносять матеріали, що здатні твердіти і довго зберігати міцність тільки на повітрі. До них відносять повітряне вапно, гіпсові та ангідритові в'яжучі, рідке скло. Повітряне будівельне вапно отримують помірним обпалюванням вапняків де глинистих домішок не більше 6%. Отримують продукт у вигляді брил білого кольору, який називають негашеним комовим вапном (кипілкою).

Сировина для виробництва гіпсових в'яжучих: гіпсовий камінь, природний ангідрит та певні відходи промисло­вості (фосфогіпс, борогіпс та інші). В залежності від температури теплової обробки сировини гіпсові в'яжучі поділяють на низько— та високообпалені. Низькообпалені (110...180 °С) в'яжучі отримують тепловою об­робкою гіпсового каменю. Вони характеризуються швидким тверді­нням.

Гідравлічні в'яжучі матеріали. До них відносять речовини, які при змішуванні з водою утворюють тісто, що схоплюється і твердіє, як на повітрі так у воді. Найбільш широко в якості гідравлічного в'яжучого використовують цементи. Вихідна сировина для їх виробництва: мергелі (гірська порода), вапня­кові (вапняк, крейда, вапняковий туф) та глинисті гірські породи. Виробництво портландцементу складається з певних операцій підготовки компонентів і суміші, обпалю­вання суміші для отримання цементного клінкера, подрібнення клінкера на порошок і введення добавок. Подрібненість (дисперсність) клінкера впливає на міцність цементного каменя. Для поширених цементів розмір часток ~ 0,04мм (2500...3000см²/г). Збільшення зовнішньої поверхні на 1000см²/г підви­щує активність цементу на 20...25% (активність — міцність при стис­куванні після витримки 28 діб, за якою встановлюють марку цементу).

Поиск по сайту: