Зберігання речей пасажира під час його перевезення

Одним із обов'язків перевізника за договором перевезення паса­жира і багажу є забезпечення схоронності валізи (сумки), особистих речей пасажира (крім дорогоцінностей та грошей), які він перевозить у відведеному місці (ст. 974 ЦК України). У зв'язку з цим як окремий різновид зберігання виділяють зберігання речей пасажира під час його перевезення.

Обов'язок перевізника забезпечити речей пасажира виникає не в силу окремого договору зберігання, а за договором перевезення па­сажира і багажу, тому цей вид зберігання поєднує в собі ознаки до­говору зберігання і договору перевезення пасажира і багажу.

Сторонами цього договору виступають перевізник, який діє як зберігач, і пасажир, який виступає як поклажодавець.

Предметом такого виду зберігання є речі пасажира, що здають­ся у спеціально відведені для цього місця - так звані багажні від­ділення. Щодо ручної поклажі, яка слідує разом із пасажиром, то перевізник не відповідає за її збереження, оскільки під час переве­зення зазначені речі знаходяться під охороною пасажира. Про це прямо вказується в правилах перевезення пасажирів і багажу окре­мими видами транспорту, що затверджуються Міністерством транс­порту України.

Предметом зберігання при перевезенні не можуть бути дорого­цінності та гроші.

Зберігання речей пасажира пов'язано із їх переміщенням, тому здійснюється відплатно. Проте пасажир сплачує лише провізну плату, в яку входить плата за зберігання.

Передача речі перевізникові посвідчується багажною квитан­цією або іншим документом встановленої форми, що видається пере­візником.

У разі втрати, пошкодження або знищення речей, переданих на зберігання перевізнику, останній несе відповідальність відповідно до транспортних кодексів (статутів). Так, згідно ст. 93 Повітряного кодексу (ПК) України за втрату, нестачу або пошкодження ванта­жу, багажу або речей, які є у пасажира, перевізник несе відповідаль­ність у такому розмірі:

1) за втрату чи нестачу вантажу або багажу, прийнятого для пере­везення з оголошеною цінністю, - в розмірі оголошеної цінності, а у випадках, коли перевізник доведе, що оголошена цінність перевищує дійсну вартість, - в розмірі дійсної вартості;

2) за втрату, пошкодження або нестачу вантажу або багажу, прийнятого для перевезення без оголошеної цінності, а також речей, які є у пасажира, - в розмірі вартості, що не перевищує межі, встановленої відповідним органом державної виконавчої влади за погодженням з Міністерством фінансів України відповідно до меж, встановлених міжнародними угодами про відповідальність при повітряних перевезеннях, учасником яких є Україна. Законодавство може передбачати обов'язок перевізника застра­хувати свою відповідальність перед пасажиром за втрату, пошко­дження або нестачу переданного на зберігання багажу (наприклад, ст. 103 ПК України).

збер ігання речей, що є предметом спору (секвестр)

Одним із способів (видів) забезпечення правильного вирішення спору з приводу конкретної речі є передання цієї речі на зберігання іншим особам. Передача речі, яка є предметом спору, на зберігання третій особі була відома ще за часів римського приватного права і отримала назву секвестр.

Цей вид зберігання передбачається цивільним законодавством багатьох країн світу, проте для цивільного законодавства України він є новим. Крім того, такий різновид зберігання виступає одним із способів забезпечення позову в цивільному процесі (ст. 152 ЦПК України від 18 березня 2004 р.). Закон України "Про виконавче провадження" (ст. 58) передбачає можливість передачі майна, на яке накладено арешт, на зберігання стороннім особам.

Договір щодо зберігання речей, які є предметом спору, призначений захистити інтереси тієї особи, яка буде визнана законним володільцем чи власником речі, і отримає право претендувати на її отримання.

Зберігачем за цим договором може бути фізична або юридична особа, яка погоджена усіма сторонами спору, визначена судом або державним виконавцем. Однак ним не може бути учасник відповід­ного спору, тобто зберігач має бути незацікавленою у вирішенні спо­ру особою.

Річ передається на зберігання іншій особі за її згодою, якщо інше не встановлено законом (ч. 2 ст. 976 ЦК України). Так, відповідно до пунктів 1.1, 1.2 Положення про порядок і умови зберігання цін­них паперів, на які накладено арешт, затвердженого постановою Правління Національного банку України, відповідальне зберігання цінних паперів, що випущені в доку­ментарній формі, на які накладено арешт і які підлягають обов'яз­ковому вилученню, здійснюється територіальними управліннями Національного банку України на підставі письмової угоди, укла­деної з районним, міським (міст обласного значення), районним у

місті відділом державної виконавчої служби, що знаходиться в ме­жах цього регіону.

Предметом цього договору може бути будь-яка річ. Як вказу­ється в спеціальній літературі, предметом такого зберігання можуть бути не лише рухомі речі, а й нерухомі, що за загальним правилом не притаманно договорам зберігання'.

Особливості укладання договору зберігання речі, що є предметом спору, полягають в тому, що цей договір може бути укладений:

1) шляхом волевиявлення осіб, між якими виник спір (добро­вільний секвестр);

2) за ухвалою суду (судовий секвестр);

3) постановою державного виконавця (виконавчий секвестр).
Секвестр може бути відплатним і безвідплатним, що впливає на права та обов'язки сторін цього договору та їх відповідальність за його невиконання чи неналежне виконання, які визначаються за загальними положеннями про договори про надання послуг і збері­гання.

За загальним правилом зберігач має право на плату за рахунок сторін, між якими є спір (ч. 2 ст. 976, ч. 5 ст. 626 ЦК України). Якщо секвестр здійснюється на безоплатній основі, про це має бути зазначено в договорі.

Закон України "Про виконавче провадження" (ст. 58) передба­чає, що особа, якій передано на зберігання описане майно, може ним користуватися, якщо особливості цього майна у разі користування не призведуть до його знищення або зменшення цінності. ЦК Укра­їни такого правила не передбачає, тому користування предметом добровільного і судового секвестру заборонено (ст. 944 ЦК України).

Зберігач зобов'язується повернути річ, яка є предметом спору, особі, визначеній за рішенням суду або за погодженням усіх сторін, між: якими виник спір, а в разі зберігання речі, на яку було накладено арешт державним виконавцем, припинення зберігання здійснюється за постановою державного виконавця.

Поиск по сайту: