Сутність та регулювання міжнародних перевезень

Міжнародні транспортні перевезення є важливим видом зовнішньоекономічної діяльності. Товар не може бути достав­лений з однієї країни до іншої без використання транспортних засобів; при цьому, природно, вартість товару зростає. Нині обсяг міжнародних перевезень такий великий, а транспортні операції настільки складні, що існує необхідність у встанов­ленні єдиних правил і норм у міжнародному транспортуванні. Актуальність зведення національних норм у єдину систему стандартів підкреслюється ще й тим, що у світі створено, по суті, єдину транспортну систему, яка охоплює, принаймні, те­риторії розвинутих країн Європи, Північної Америки і багать­ох країн інших регіонів.

Міжнародним вважається перевезення, що здійснюється між двома чи більшою кількістю держав.

Міжнародні перевезення вантажів забезпечуються морсь­ким, річковим, залізничним, повітряним, автомобільним, тру­бопровідним транспортом.

Транспортні витрати істотно впливають на контрактну ціну товару, обсяги торгівлі. Вони бувають настільки велики­ми, що роблять експорт та імпорт товарів невигідним.

Транспортні операції починають та завершують виконан­ня зовнішньоторговельної угоди. їх зміст визначається особ­ливостями вантажу, видом транспортного засобу, періодичністю поставки, митними процедурами тощо.

Транспортні операції враховуються на всіх етапах ре­алізації зовнішньоторговельної угоди. Так, на етапі підготовки до укладання контракту проводяться такі роботи: аналізується ринок транспортних послуг, умови перевезення товарів, вартість доставки вантажу; визначається частка транспортних витрат у контрактній ціні товару, розраховується попередній кошторис транспортних витрат. На етапах укладення та вико­нання контракту укладаються договори перевезення товарів, оформлюються транспортні, товаросупроводжувальні, стра­хові документи, планується перевезення вантажів через мит­ний кордон України, товар підготовляється до перевезення, проводяться розрахунки з перевізником. Після завершення виконання контракту, у випадку необхідності, вирішуються суперечки між учасниками транспортних операцій.

Моментом обліку експортних та імпортних операцій при водних, залізничних, автомобільних, повітряних перевезеннях є:

♦ при експорті — дата дозволу на перетин кордону, що указується на штемпелі митниці, який проставляється на ВМД;

♦ при імпорті — дата дозволу митниці, що проставляється на ВМД;

♦ при експорті та імпорті товарів, які поставляються тру­бопровідним транспортом, а також електроенергії — да­та прийомоздаточного акту, який був складений на прикордонних або інших контрольно-розподільних пунктах трубопроводу або електропроводу;

♦ при відправленні товарів поштою — дата поштової кви­танції.

Особливістю міжнародних перевезень Є те, що ПРИ Відправленні вантажу, як правило, керуються законодавством країни відправлення -а при його видачі в кінцевому пункті — законом країни призначення.

Правове регулювання відносин, які ви­никають із здійснення міжнародних перевезень, має певну специфіку.

1. їх найважливіші умови визначені в міжнародних уго­дах — транспортних конвенціях, що є основним джерелом ре­гулювання у цій сфері відносин. Угоди містять уніфіковані матеріально-правові норми, необхідні для врегулювання супе­речок, що найчастіше виникають при морських та авто­мобільних міжнародних перевезеннях. Звичайно уніфіковані норми міжнародних договорів регулюють вимоги до пе­ревізної документації, порядку приймання вантажу до переве­зення та його видачі в пункті призначення, умови відповідаль­ності перевізника, процедуру заяви претензій і позовів. Міжнародні транспортні конвенції мають і колізійні норми (норми, що визначають, який з двох законів, вітчизняний чи іноземний, слід застосовувати в конкретній справі), до яких звертаються в разі відсутності уніфікованих правових норм. Переважно договірні колізійні норми відсилають до вітчизня­ного законодавства.

2. Норми конвенцій про міжнародні перевезення є імпе­ративними (тобто вони не допускають вибору, їм повинні обов'язково підкорятися).

3. Специфіка регулювання міжнародних перевезень мо­же виявитися у відображення норм міжнародних договорів у національному законодавстві без попередньої ратифікації, підписання або ж приєднання до них.

Види правового регулювання доцільно Види правового виділяти за такими ознаками: кількість регулювання СТОріН договору, предмет договору, напрям міжнародних зовнішньоекономічної операції (рис. 14.1). перевезень Правове регулювання міжнародних пе­ревезень може бути: ♦ багатостороннім — міжнародні перевезення погоджу­ються та регулюються багатосторонніми міжнародни-

ми договорами залежно від виду транспорту, яким здійснюється перевезення;

♦ двостороннім — питання міжнародних перевезень регу­люються двосторонніми договорами між двома країна­ми залежно від виду транспорту, яким здійснюється пе­ревезення;

♦ одностороннім (національне законодавство) — це національні нормативно-правові акти про міжнародні перевезення, які ґрунтуються на конвенційних нормах або акти, частина норм яких регулює міжнародні пере­ведення.

Серед багатосторонніх міжнародних договорів залежно від виду транспорту найпоширеніші такі договори:

♦ щодо залізничних перевезень — Угода про міжнародні залізничні перевезення (КОТИФ) 1980 р.; Угода про міжнародне вантажне сполучення (УМВС) 1950 р.; Угода про міжнародне пасажирське сполучення (УМПС) 1950 р.;

♦ щодо морських перевезень — Конвенція про коноса­менті перевезення (Брюссель 1924 р.);

♦ щодо авіаперевезень — Варшавська конвенція для уніфікації деяких правил стосовно міжнародних повітряних перевезень (із змінами) 1929 р.;

♦ щодо автомобільних перевезень — Конвенція про дого­вори міжнародного дорожнього перевезення вантажів автомобільним транспортом (Женева, 1956 р.)

Серед багатосторонніх міжнародних конвенцій, які регу­люють окремі питання перевезень, відомі: Європейська угода про найважливіші лінії міжнародних перевезень 1997 р.; Кон­венція ООН про міжнародні змішані перевезення вантажів, підписана 24 травня 1980 р.; Конвенція про цивільну відповідальність за шкоду, заподіяну при перевезенні небез­печних вантажів автомобільним, залізничним та внутрішнім водним транспортом від 1 лютого 1990 р.; Конвенція ООН про відповідальність операторів транспортних терміналів у міжна­родній торгівлі від 15 квітня 1991 р. Регулюванню змішаних перевезень присвячена Конвенція ООН про міжнародні змішані перевезення вантажів від 24 травня 1980 р. (Женева), але її норми ще не набрали чинності. У 1998 р. Україна ра­тифікувала багатосторонню Угоду про проведення узгодженої політики у визначені транспортних тарифів.

Україна бере участь переважно у двосторонніх договорах. Договори можуть укладатися від імені Уряду України чи відповідного міністерства, інших центральних органів держав­ної виконавчої влади, до компетенції яких входить укладення таких договорів. Це можуть бути договори, у яких встановле­но принципи взаємовідносин у галузі міжнародного транспор­ту або врегульовано конкретні умови перевезень. Так, принци­пи перевезень встановлені в Угоді між Урядом України і Уря­дом Туркменістану про основні принципи взаємовідносин у галузі транспорту (10 жовтня 1992 р.), Угоді між Урядом Ук­раїни і Урядом Республіки Бєларусь про принципи співробітництва та умови взаємовідносин у галузі транспорту (17 грудня 1992 р.).

Конкретні умови перевезень залежно від виду транспорту регулює значна кількість двосторонніх договорів. Так, за учас­тю України укладено міжурядову Угоду з Польщею про міжнародні автомобільні перевезення (18 травня 1992 р.); з Соціалістичною Республікою В'єтнам про торгове судноплав­ство (20 липня 1992 р.) та ін.

В Україні нормативно-правові норми, спрямовані на ор­ганізацію міжнародних перевезень, мають, зокрема, Цивільний кодекс України, Закони України: "Про транспорт", "Про дорожній рух", "Про підприємництво", "Про захист прав споживачів", "Про підприємства в Україні".

Умови перевезень регулюють спеціальні нормативно-пра- вові акти залежно від здійснення перевезень певним видом транспорту. Наприклад, залізничні перевезення регулює Ста­тут залізниць України, морські — Кодекс торговельного море­плавства України, повітряні — Повітряний кодекс України.

Питання, пов'язані з транзитом через територію України, також регулюються. Найважливішим національним актом, який визначає засади організації та здійснення транзиту ван­тажів авіаційним, автомобільним, залізничним, морським і річковим транспортом через територію України, є Закон Ук­раїни "Про транзит вантажів" від 20 жовтня 1999 р. Норми За­кону проголошують принцип свободи транзиту вантажів, тор­каються питань маршрутів та способів транзиту вантажів. За­значається, що транзитними вантажами є насипні, наливні, на­валочні, тарно-штучні товари, вантажобагаж, що прийняті до перевезення згідно з договором (контрактом). У Законі визна­чені основні положення стосовно тарифів і розрахунків при транзиті вантажів, вказано на можливість надання транзитних послуг (робіт), на застосування цивільно-правової відповідальності осіб, винних у порушенні законодавства про транзит вантажів.

Поиск по сайту: