Переваги та недоліки інкасової форми розрахунків

Акредитив є грошовим зобов'язанням банку, що видається ним за дорученням клієнта на користь його контрагента за договором, Н0 3 яким банк, що відкрив акредитив (банк-емітеНт), може здійснити постачальникам надати повноваження іншому банку здійснювати такі платежі за умов пред'явлення документів, передбачених в ак­редитиві [17, 50, 52, 63, 67, 86]. Іншими словами, документар­ний акредитив — це угода, згідно з якою банк зобов'язується на прохання клієнта-імпортера (заявника акредитива) здійснити оплату документів, які відповідають умовам акре­дитива, експортеру (бенефіціару), на користь якого відкрито акредитив.

Акредитивна форма розрахунків передбачає виконання низки умов та вимог, які мають бути виконані контрагентами та банками. Комерційні банки стають заінтересованими учас­никами розрахункової операції поряд із зовнішньоторговель­ними партнерами. Це є специфікою акредитивної форми роз­рахунків.

Поряд з функцією забезпечення платежів, акредитив може виконувати кредитну функцію. Зобов'язання банку імпортера здійснити платіж допомагає експортеру одержати від свого банку кредит (наприклад, на виробництво товару). Акредитив може слугувати банку імпортера також як основа для кредиту (у випадках, коли банк при здійсненні акредитивної операції, може сподіватися, що буде розпоряджатися документами, які уособлвдіоть власність на товар, бо товаросупроводжувальні документи засвідчують вимогу на видачу відправленого ван­тажу. Із передачею документів передається право на володіння товаром).

У світовій торгівлі за допомогою акредитиву здійснюється до 80% платежів. Це пов'язано з тим, що документарний акре­дитив є найменш ризикованим та найбільш дійовим інстру­ментом забезпечення платежів. У країнах, де контролюється зовнішня торгівля, застосування акредитиву часто є не­обхідною умовою для здійснення експортно-імпортних опе­рацій.

Сутність акредитиву полягає в одержуванні продавцем твердих гарантій платежу, а покупцем — повноцінних прав на відвантажений товар. Це можливо, коли гроші перераховують­ся платником лише при виконанні його контрагентом визна­чених умов, що і створює переваги, які має продавець, який до­мовився з покупцем щодо акредитивної форми оплати. Тому акредитив часто розглядається не тільки як форма розра­хунків, але і як своєрідне забезпечення платежу за товари (ро­боти, послуги).

Відносини за акредитивом, які виникають між банком та клієнтом-платником (імпортером), а також між банком та одержувачем коштів (експортером), не пов'язані із договором купівлі-продажу, який укладається між експортером та імпор­тером. Відокремлений характер цих відносин відбивається у тому, що банки не зобов'язані перевіряти відповідність умов акредитива (вказівок про зміну умов, достроковому закритті тощо) договору між платником та одержувачем.

При розрахунках акредитивом банк, який його виставляє, діє від свого імені, але за рахунок коштів клієнта. Таким чи­ном, відносини за акредитивом розглядаються як різновид до­говору комісії.

Бенефіціар за акредитивом не може скористатися на свою користь договірними відносинами, що існують між банками або між стороною, яка дала наказ відкрити акредитив, і банком емітентом. Під час операцій з акредитивом заінтересовані сто­рони мають справу тільки з документами, а не з товарами, по­слугами і/або іншими видами виконання зобов'язань, до яких можуть належати документи.

Акредитиви виставляються банками на підставі доручен­ня або заяви клієнта (імпортера), які фактично повторюють усі умови розділу контракту, що стосується платежів (див. до­датки Й, К, Л, М).

Використання акредитивів для міжнародних розрахунків регламентується Уніфікованими правилами та звичаями для документарних акредитивів, розроблених Міжнародною тор­говельною палатою (зараз діє редакція 1993 р., публікація № 500), до яких приєдналися понад 160 країн світу, серед них — Україна. Уніфіковані правила визначають основні поняття та види акредитивів, способи та порядок застосування, обов'язки та відповідальність банків, вимоги до документів, що подають­ся разом з акредитивом, а тому в кожний документарний акре­дитив обов'язково включається застереження, що Правила є невід'ємною складовою частиною такого акредитиву.

В Україні використання акредитива в міжнародних розра­хунках також регулюється "Положенням про порядок здійснення уповноваженими банками операцій за документар­ними акредитивами в розрахунках за зовнішньоекономічними операціями"

Учасниками розрахункової операції за акредитивом є:

♦ покупець-імпортер (акредитоводавець), який звер­тається до банку з проханням про відкриття акредити­ва;

♦ продавець-експортер (бенефіціар), якому адресовано акредитив і на користь якого буде здійснено платіж;

♦ банк-емітент (банк імпортера) — банк, який відкриває акредитив за дорученням клієнта або звертається з про­ханням до іншого банку відкрити акредитив за його до­рученням і за його рахунок;

♦ авізуючий банк (банк експортера) — банк, який сповіщає експортеру про відкриття на його користь ак­редитива та передає його текст.

Процедура здійснення акредитивної операції поділяється на три фази.

1 фаза. Угода про відкриття акредитива. Розглядається пропозиція щодо умов поставки товару. Експортер надає по­тенційному покупцеві свою пропозицію і під час переговорів з покупцем обговорює умови акредитива.

2 фаза. Доручення на відкриття акредитива. Ця фаза пов'язана з підписанням умов поставки товару та його оплати. Імпортер дає експортеру замовлення на поставку товару, відповідно підписавши договір з купівлі-продажу. Водночас він дає своєму банку доручення на відкриття акредитива.

3 фаза. Використання акредитива. Експортер поставляє замовлений товар і надає банку документи на оплату.

Розрахунки акредитивами здійснюються за схемою, яка наведена на рис. 15.2. Схема містить такі кроки:

1-й крок — експортер та імпортер укладають між собою угоду, в якій вказують, що розрахунки буде здійснено у формі документарного акредитива.

2- й крок — експортер готує товар до відвантаження, про що повідомляє імпортера.

3- й крок — одержавши повідомлення експортера, імпортер подає своєму банку доручення (заяву) на відкриття акредитива.

У заяві банку доручається відкрити акредитив на умовах, які перелічені в ньому та відповідають укладеному контракту. В заяві вказуються:

♦ акредитиводавець і бенефіціар;

♦ дата та місце закінчення акредитива;

♦ вид акредитива;

♦ авізуючий банк і банк, який підтверджує акредитив;

♦ спосіб відвантаження товару та виконання акредитива;

♦ опис товару та умов поставки;

♦ перелік документів, проти яких виконується акреди­тив;

♦ дата першого відвантаження;

♦ термін, протягом якого повинні бути надані документи;

♦ номер рахунку, з якого банк списує кошти на оплату то­вару і комісійні банків.

4- й крок — банк-емітент після оформлення відкриття ак­редитива направляє акредитив іноземному банку, що обслуго­вує експортера (авізуючий банк), який перевіряє його до­стовірність і сповіщає експортера про відкриття та умови ак­редитива. На цьому етапі можуть виникнути два моменти що­до гарантії акредитива.

1. Отриманий від емітента акредитив може бути авізова­ний банком без зобов'язань з його боку. У цьому випадку авізуючий банк тільки перевіряє наявність документів за зовнішніми ознаками. Він не бере на себе жодних зобов'язань щодо гарантії платежу експортеру.

2. Банк-емітент може звернутись до авізуючого банку, да­ти підтвердження відкритому акредитиву, тобто додати влас­ну гарантію платежу. У цьому разі такий банк виступає в ролі банку, що підтверджує цей акредитив. Тоді акредитив має га­рантії двох банків, один з яких перебуває в країні експортера, а другий — у країні покупця.

5- й крок — передавання відкритого акредитива експорте­ру (бенефіціару), який перевіряє відповідність його умовам контракту.

6- й крок — експортер відвантажує товар імпортеру, якщо згоден з умовами відкритого на його користь акредитива.

7- й крок — експортер отримує від перевізника транспортні документи.

8- й крок — передача експортером транспортних та інших документів, передбачених умовами акредитива, у свій банк (авізуючий).

9- й крок — банк експортера перевіряє всі документи щодо їх відповідності умовам акредитива та надсилає їх банку-емітенту для оплати або акцепту. У супроводжувальному листі зазна­чається порядок зарахування виручки на рахунок експортера.

10- й крок — банк-емітент перевіряє документи та здійснює платіж банку експортера. На суму платежу дебе­тується рахунок імпортера, а банк експортера зараховує відповідні кошти на рахунок експортера.

11- й крок — імпортер одержує від банку емітента всі ко­мерційні документи.

12- й крок — імпортер за комерційними документами одер­жує у власність товари від перевізника.

Зовнішньоторговельні банки несуть повну відповідаль­ність за своєчасну оплату поданих бенефіціаром документів, якщо ці документи повністю відповідають умовам акредитива, а також за своєчасне регулювання й усунення виявлених у до­кументах розбіжностей шляхом проведення необхідної роботи зі своїми клієнтами — бенефіціаром для авізуючого банку і на- казодавцем акредитива для банку-емітента.

Відповідно до Уніфікованих правил у практиці міжнарод­них розрахунків можуть застосовуватись різні види докумен­тарних акредитивів:

♦ відзивні та безвідзивні;

♦ підтверджені та непідтверджені;

♦ переказні (трансферабельні);

♦ револьверні (відновлювальні);

♦ компенсаційні;

♦ покриті та непокриті;

♦ резервні.

Відзивний акредитив відкриває банк імпортера, а банк ек­спортера підтверджує цей акредитив. Але банк імпортера мо­же змінити та навіть анулювати дію акредитива в будь-який час без згоди експортера (бенефіціара). За таких умов банк- емітент має сплатити банку, уповноваженому здійснити платіж, певну суму компенсації. На практиці такі акредитиви використовують у розрахунках між підприємствами, що ма­ють довготривалі комерційні відносини та довіряють одне од­ному, оскільки значно зростає комерційний ризик. Тобто відзивний акредитив не надає експортеру достатньої гарантії. Необхідно пам'ятати, що в дорученні на відкриття акредитива необхідно чітко вказувати його форму, бо якщо вона відсутня, то акредитив вважається відзивним.

Безвідзивний акредитив не може бути змінений або ану­льований без угоди зацікавлених сторін. Він дає експортеру високий ступінь гарантії того, що його поставки, послуги бу­дуть оплачені, як тільки він виконає умови акредитива.

Безвідзивні акредитиви з точки зору додаткових гарантій платежу поділяються на підтверджені та непідтверджені.

Підтвердження акредитива здійснюється через надання гарантії платежу іншим (третім) банком, який бере на себе зо­бов'язання сплатити за документами, що відповідають умовам акредитива, в разі, якщо це не зможе зробити банк-емітенг. Підтверджений власним банком акредитив надає більше га­рантії експортеру.

При здійсненні розрахунків за непідтвердженим акреди­тивом відповідальність за виконання платежу несе тільки банк-емітент. Банк-експортера лише авізує бенефіціару відкриття акредитива. Він не бере власного зобов'язання його проводити на документах за свій рахунок. Бенефіціар погод­жується на безвідзивний непідтверджений акредитив, якщо політичний ризик і ризик переказування коштів незначні і це дає змогу провести операцію швидко.

Переказний (трансферабельний) акредитив — це зо­бов'язання банку, за яким бенефіціар (перший бенефіціар) мо­же уповноважити обслуговуючий його банк передати своє право на отримання коштів повністю або частково одному або кільком постачальникам (другому бенефіціару). Такий вид розрахунків застосовується тоді, коли бенефіціар не є поста­чальником або поставка здійснюється через торговельного по­середника.

Після отримання від банку повідомлення про відкриття такого акредитива торговельний посередник може доручити банку переказати акредитив на свого постачальника або на другого бенефіціара. При цьому переказування, як правило, має відповідати умовам першого акредитива.

Переказаний акредитив може бути переказаний лише один раз, тобто другий бенефіціар не може переказати його третьому бенефіціару.

Використання переказного акредитива має певні переваги для посередників;

♦ дає змогу посередникові не використовувати своїх власних коштів і кредитних можливостей банку;

♦ переказні акредитиви можуть бути використані в такий спосіб, що покупцеві залишається невідомою особа першого постачальника.

Револьверний акредитив використовується, коли поку­пець віддає розпорядження поставляти замовлений товар час­тинами через відповідні проміжки часу (договір про поставки партіями). Цей акредитив покриває вартість часткових поста­вок.

Його перевагою є те, що не потрібно на кожну партію то­вару відкривати новий акредитив, а також отримується еко­номія на канцелярських та інших витратах.

Компенсаційний акредитив являє собою другий акреди­тив, який гарантується першим, що називається основним. Бе- нефіціар за першим акредитивом, як правило, є посередником, який, у свою чергу, відкриває акредитив на користь постачаль­ника товару. У правовому відношенні основний і компен­саційний акредитив не пов'язані між собою і є самостійними різновидами. Однак при відкритті компенсаційного акредити­ва треба враховувати відповідність умов його відкриття умо­вам основного акредитива.

Покриті документарні акредитиви — це акредитиви, при відкритті яких банк-емітент попередньо надає в розпоряджед^ ня виконуючого банку валютні кошти (покриття), що нале жить імпортеру, на суму акредитива на термін дії зобов'язань банку емітента з умовою можливості їх використання для пла­тежів за акредитивом.

Непокриті акредитиви — це акредитиви, які підтверджу­ються банками без попередньо зарезервованих ними коштів клієнтів на своїх рахунках для оплати товару (послуги) за ак­редитивом. Такі акредитиви використовуються тоді, коли бан­ки повністю довіряють один одному та своїм клієнтам, а ризи­ки, пов'язані з переказуванням коштів, мінімальні. На прак­тиці найчастіше використовуються непокриті акредитиви.

Резервні акредитиви за своєю сутністю схожі з умовною гарантією, яка надається банком-емітентом. За їх допомогою можуть бути гарантовані такі платежі та послуги:

♦ виплата за векселями, які підлягають оплаті після пред'явлення;

♦ погашення банківських кредитів;

♦ оплата товарних поставок;

♦ виконання договорів підряду на проведення робіт або надання послуг.

Акредитивна форма розрахунків є найскладнішою та до­рогою. За кожну операцію, за підвищені кредитні ризики бан­ки беруть вищу комісію, ніж при інших формах розрахунків. Банки використовують спеціально встановлені тарифні став­ки комісійних зборів та поштово-телеграфних витрат, витрат за користування системою SWIFT.

Витрати, пов'язані з відкриттям акредитива, як правило, бере на себе покупець, але він може вимагати від експортера, щоб він узяв на себе усі витрати та комісії або їх частку. Банки можуть використовувати такі види комісійних[22]:

♦ попереднє авізування (20-50 дол.);

♦ авізування документарного акредитива (0,1-0,15%, при цьому min — 40 дол., max — 500 дол.);

♦ відкриття та підтвердження акредитива (0,1-0,3%);

♦ переказ трансферабельного акредитива (0,2%, при цьо­му min — 50 дол., max — 1000 дол.);

♦ платежі, негоціація, перевірка, прийняття та відправ­лення документів (0,1-0,3%);

♦ зміна умов акредитива (20-50 дол.);

♦ акцепт тратт (0,1-0,15%);

♦ поштово-телеграфні витрати;

♦ витрати на відправлення повідомлень по системі SWIFT;

♦ отримання документів, які відрізняються від умов акре­дитива (30-100 дол.);

♦ анулювання акредитива (30-50 дол.);

♦ комісійні за акредитивом за платіж у розстрочку (0,1-0,15%);

♦ платіж на користь бенефіціара (0,2-0,5%) тощо. Основні переваги та недоліки документарних акредитивів

(безвідзивних, як найпоширенішої форми) наведені в табл. 15.3.

Таблиця 15.3

Поиск по сайту: