Керівна праця і організаційна культура виробництва

МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПРОДОВОЛЬСТВА УКРАЇНИ

ЕКОЛОГІЧНИЙ КОЛЕДЖ

ЛЬВІВСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО АГРАРНОГО УНІВЕРСИТЕТУ

Тема 8: Культурні сценарії діяльності

План

1. Культура праці.

2. Керівна праця і організаційна культура виробництва.

3. Демократичний і авторитарний стилі керівництва.

Література:

1. Петрушенко В. Л., Пинда Л. А., Подольська Є. А. та ін. Культурологія. Навч. посіб./ За заг. ред. проф. В. М. Пічі – Львів „Магнолія плюс”, 2005.
2. Подольська Є. А., Лихвар В. Д, Іванова К. А. Культурологія: Навч. пос.: Вид. 2-ге, - К: 2005.
3. Бокань В. Культурологія: Навч. посіб. - - К.: МАУП, 2004.
4. А. В. Яртись, С. М. Шендрик та ін. Лекції з історії світової та вітчизняної культури: Навч. посібник. Вид. 2-ге, перероб. і доп. / За ред. проф. А. Яртися та про. В. Мельника. – Львів: Світ, 2005.
5. Багацький В. В., Кормич Л. І. Культурологія: історія і теорія світової культури ХХ століття: Навч. посібник. – К.: Кондор, 2007.

Культура праці.

Поняття культури праці виникло давно, але дотепер воно не має остаточного визначення, оскільки питання культури праці розглядалися в дослідженнях філософів, економістів, соціологів і педагогів з різними підходами на не однопорядкових рівнях аналізу.

Деякі вчені розглядають культуру праці з позиції визначення її сутності та змісту, інші – вивчають її окремі елементи, дослідження перших носять більш теоретичний характер, дослідження других – прикладний. Більш того, як свідчить аналіз літературних джерел, нема спільного погляду на саму сутність категорії культура праці. Розглянемо деякі концепції, запропоновані авторами, згідно досягнутого рівня знань.

Ґрунтовні соціологічні дослідження проведені Г.М.Соколовою. Аналізуючи розробки вчених-суспільствознавців (Г.Бюль, Ф.Штауфєнбіль та ін.), а також філософів і економістів (Р.А.Злотніков, Г.Н.Чєркасов, Ф.А.Громов, В.Н.Лужбін та ін.) вона відзначала однобічність аналізу культури праці. Дослідження виключно особливостей соціально-виробничої сфери призводить до ототожнення культури праці з культурою виробництва, а треба вивчати їх зв’язки й механізми взаємодії.

Авторська концепція полягає в визначенні культури суспільного виробництва, як цілісного об’єднання; її сутність розкривається в тому, які матеріальні та духовні цінності виробляються у суспільстві, а також якими методами і засобами відбувається це виробництво. Зовнішня форма існування культури виробництва – предметні надбання суспільства, внутрішній зміст цієї культури – розвиток людини безпосередньо у виробничому процесі. Саме людина здійснює функціонування та розвиток культури суспільного виробництва, а культура його безпосередньої праці є ядром саморозвитку культури суспільного виробництва. Тому, культура праці досліджується в системі культури суспільного виробництва, а її сутність характеризується тими факторами, що розкривають, яким чином виробляється суспільний продукт. Культура праці виявляється у виробничій діяльності й культурному розвитку людини, тому розглядати її треба у поєднанні та взаємозв’язку двох сторін: об’єктивної і суб’єктивної. Перша сторона включає те, що відноситься до техніко-організаційного змісту праці. Друга, суб’єктивна сторона, передбачає високу професійно-технічну підготовку робітника та його морально-етичні якості, тобто особистісний аспект культури праці, який розглядається як професійна культура працівника.

«Як соціологічна модель культура праці представляє собою сукупність механізмів, регулюючих вплив умов виробничої сфери та виробничого колективу на формування ціннісно-нормативного відношення до праці й втілення цього відношення у соціальній, виробничій, творчій активності працівника».

У контексті цієї моделі автор виділяє три сфери прояву культуроутворюючої функції праці, які обумовлюють три типи системоутворюючих зв’язків у культурі праці, три її інтегративні рівня. Перша сфера – взаємодія людини і техніки, відповідно їй перший інтегративний рівень – гармонізація елементів у системі «людина – техніка». Друга сфера – взаємовідносини людей, відповідно їй другий інтегративний рівень – гармонізація відносин у системі «людина – людина». Третя сфера – усвідомлення людьми всієї сукупності об’єктивних відносин, відповідно їй – третій інтегративний рівень. Активізація інтегративних процесів є головним механізмом розвитку системи культури праці.

У брошурі Щербака Ф.М. досліджуються професійні аспекти культури праці в поєднанні з проблемою моральних відносин та виховання особистості. Він писав: «Культура праці не обмежується лише технологічними характеристиками трудового процесу, а охоплює сфери управління й організації виробництва, взаємовідносин людей у трудовому колективі».

Автор розглядає культуру праці враховуючи три особливості поняття культури. По-перше, поняття культури має ціннісне розуміння, тобто мається на увазі не лише досягнення людської діяльності, а також і якість цієї діяльності її організації та результатів. У цьому значенні культура праці, як стійка система організації діяльності, характеризується не тільки тим, що робиться, але і як робиться.

По-друге, поняття культури має критерій людського «виміру» тих чи інших досягнень, тобто прояву творчої сутності людини. У цьому розумінні культура праці не повинна ототожнюватися з економічними показниками. На думку Ф.М.Щербака: «Говорячи про культуру праці, ми завжди повинні з’ясувати, як відбиваються практичні наслідки праці та сама її організація на людині, чи є вони умовою і засобом виявлення її власних діяльних здібностей».

По-третє, культура виявляє цілісну характеристику людини, тобто її інтегральні, поєднанні в єдине ціле якості. З цієї точки зору культура праці є квінтесенція людських сил та здібностей у певній професійній діяльності.

Виховання культури праці реалізується у поєднанні професійного навчання працівника з всебічною підготовкою до праці, формуванням морального відношення до неї. Праця сприймається не лише у дієвому розумінні, а і як людська цінність та спосіб реалізації творчого потенціалу й форма зв’язку працівника з колективом і суспільством.

Безперечно майстерність, як сукупність знань, вмінь та навичок, на думку автора, складає перший «шар» культури праці, але ні кваліфікація, ні досвід, ні знання це ще не культура праці.

«Культура праці – це вищий рівень праці, який забезпечується органічним сплавом всіх ділових і моральних якостей працівника. Це вміння, помножене на високу свідомість та організованість, точність і акуратність, високу дисциплінованість й любов до обраної справи». Важливо відзначити, як справедливо вважає Ф.М.Щербак, що культура праці обов’язково пов’язана з загальною культурою людини, а також іншими сферами людської життєдіяльності.

Також заслуговує особливої уваги дослідження С.О.Анісімова. Принципова відмінність його погляду на культуру праці полягає у визначенні її як комплексного поняття, що поєднує дві складні системи: культури і праці. Саме з цієї позиції культура праці розглядається у комплексі й аналізується зв’язок та взаємовплив її складових. Такий підхід дозволяє уникнути однобічності, коли, залежно від мети, різні автори виділяють або економічні питання, або виховні аспекти.

Поширена точка зору на визначення двох сторін культури праці: об’єктивної та суб’єктивної. До об’єктивної сторони він відносить культуру виробничих умов і культуру трудового процесу, які у поєднанні складають культуру виробництва; до суб’єктивної сторони – культурно-технічний рівень робітника.

Культуру виробничих умов дослідник розглядає як умови праці у поєднанні економічних, технічних, організаційних, соціальних, правових і медичних компонентів. Умовно вони діляться на дві групи. Перша група містить культуру робочого місця, ступінь механізації та автоматизації виробництва. Друга група охоплює умови життєдіяльності працівника на виробництві, техніки безпеки, технічної естетики, моральних відносин у колективі, а також санітарно-гігієнічні умови.

«Культура трудового процесу, – писав С.О.Анісімов, – безпосередньо характеризує виробничу діяльність працівника, її зміст та характер. Вона багато в чому впливає на наслідки виробничої діяльності, визначає культуру праці робітників у цілому і в той же час має тісний зв’язок з культурою умов праці та культурно-технічним рівнем робітника».

Основою культури трудового процесу є техніко-економічні та організаційні моменти виробництва, а саме: використання у процесі праці досягнень науки і техніки, передової технології, досконалість обладнання, пристроїв, верстатів, приладів, планомірність, ритмічність, злагодженість праці.

Культурно-технічний рівень робітника, на думку автора, є визначальним моментом культури праці, тому що висока культура виробництва не гарантує її високого рівня. Він розуміє культурно-технічний рівень, як поєднання загальноосвітніх, вузькопрофесійних, технічних, економічних знань, виробничого досвіду, культурного кругозору, моральних якостей працівника.

Доповнює концепцію С.О.Анісімова, визначення трьох найважливіших функцій культури праці: виховної, економічної та організаційної.

Виховна функція культури праці виявляється у духовному зрості працівника, фізичному розвитку людини і стані її здоров’я. Перше, пов’язане з розвитком особистості працівника у процесі трудової діяльності, а також зрості його творчого потенціалу.

Економічна функція культури праці пов’язана з економічними показниками праці трудівника, вона впливає на продуктивність праці, економність, собівартість і якість продукції. Саме через економічну функцію працівники оволодівають економічною культурою.

Організаційна функція культури праці виявляється у творчому відношенні до забезпечення трудового процесу: розподілу роботи між працівниками, а при потребі й перерозподілу, постачанні матеріалів, додержанні безперебійної праці, організації відпочинку і харчування на підприємстві.

Автор зауважує, що всі ці функції тісно пов’язані, а їх розподіл носить умовний характер, оскільки культура праці має також інші функції, притаманні загальній культурі. Гуманістична функція виявляється у різних аспектах: соціальному, юридичному та медичному. Пізнавальна функція пов’язана з отриманням працівниками нових науково-технічних знань, обміном передового досвіду, поширенням раціоналізаторства й винахідництва. Адаптивна функція сприяє успішному включенню нового працівника у систему виробничих відносин.

Перевага концепції С.О.Анісімова полягає у визначенні культури праці, як загальної системи, що поєднує культуру та працю. Розглядаючи зв’язок між ними він робить висновок: «Глибинне розуміння культури праці полягає у визнанні матеріального виробництва в якості сфери розвитку особистості трудівника». І далі: «… культура праці показує, в якій ступіні використовуються соціальні якості працівника у процесі трудової діяльності, розвивається його особистість, яким способом здійснюється праця, які при цьому умови і організація трудового процесу, а також кількість та якість виробленої працівником продукції».

Дослідженнями проблем культури праці займалися і вчені-педагоги. Треба відзначити періодичність цієї роботи, що пояснює відсутність визначення педагогічної сутності поняття культури праці, але слід визнати і надати належне здобутим надбанням. Починаючи з 1958 року, коли було поновлено шкільний предмет «Трудове навчання», цілий ряд дослідників звернулися до розгляду проблем формування основ культури праці у процесі трудової діяльності молоді.

Праці С.Є.Матушкіна, який вивчав проблеми пов’язані з вихованням культури технічної праці у школі. Поняття культури праці автор розкриває виходячи з аналізу поняття культури, проведеного І.Я.Лєрнером. Який виділив чотири складові елементи культури: 1) знання про природу, суспільство й техніку; 2) уміння і навички, тобто способи діяльності – інтелектуальної та практичної; 3) досвід творчої діяльності; 4) досвід відношення людей до світу, а також один до одного.

Виходячи з цього С.Є.Матушкін робить висновок, що: «…поняття культури праці, означає досягнення суспільства у галузі трудової діяльності, передбачає: 1) знання, що відносяться до області цієї діяльності; 2) уміння та навички її здійснення; 3) досвід творчої діяльності; 4) досвід відношень людей до виробництва й один до одного у процесі діяльності (норми трудових відношень)».

Також, досліджується автором і як розглядається поняття культури виробництва, у технічній літературі. Наприклад, М.Р.Журавльов вважає, що це поняття поєднує технічну культуру з загальною виробничою культурою. Важливо відмітити ототожнення останньої з культурою праці. На думку Є.Н.Лазарева поняття культури виробництва складає: особиста культура працівника, культура процесу праці, матеріально-технічна культура підприємства (технічна культура), а також культура виробничого оточення, умов праці. Лапін Ю.С., розглядаючи поняття культури виробництва, виділив технічну культуру і культуру праці.

Особливо відзначив С.Є.Матушкін зміст поняття культури виробництва розкритий Б.А.Фаєрштейном у трьох розділах: 1) питання технічної культури, тобто технології, організації виробництва, механізації та автоматизації; 2) питання культури працівників, їх виховання; 3) оточення, у якому знаходиться працівник на підприємстві. Підсумовуючи, він робить висновок: «Питання культури працівників, їх виховання, узяті не ізольовано від двох інших компонентів культури виробництва, а у зв’язку й поєднанні з ними і складають культуру технічної праці робітників».

Відсутність єдиної термінології ускладнює вивчення проблем культури праці, бо виникає невизначеність предмета дослідження, тим більш введення нового поняття повинно бути цілком обґрунтоване.

Отже, зазначимо: феномен культури праці полягає у тому, що вона, безперечно, постає як система, яка поєднує у собі підсистеми та є складовою більш складної, загальної мегасистеми. Спільного визначення сутності поняття «культура праці» та його єдиної дефініції не існує й не може бути взагалі, як не існує спільного визначення самого поняття «культура». Культура праці – це поняття різнопланове, багатогранне, з різними рівнями визначення. Її педагогічна сутність повинна розглядатися, передусім, у площині формування основ культури праці.

Керівна праця і організаційна культура виробництва.

Важливе значення в діловому світі сьогодні отримали проблеми організації керівної праці.

Керівникам доводиться опрацьовувати великий об’єм інформації – поточні дані про стан справ, доповідні записки, листи з багатьох джерел тощо. Вони повинні приймати рішення з різноманітних питань, контролювати терміни і якість їх виконання, вирішувати скарги, конфлікти. При цьому керівникам потрібно ще віднайти час на читання спеціальної літератури, журналів і газет, щоб бути в курсі новин і не відсьтавати від конкурентів.

Справитися з численними і різноманітними обов’язками можна лише при достатьо високому рівні управлінської культури, що передбачає розробку і вміле проведення в життя сценарію управлінської діяльності, яка передбачає раціональне планування часу, делегування повноважень підлеглим, підбір надійних помічників, створення навколо себе атмосфери довіри, відповідальності і багато іншого.

Ефективність управлінської праці залежить від стилю керівництваю Прийнято розрізняти два основних стилі – демократичний і авторитарний.

Поиск по сайту: