Поняття та структура конфліктів. Типологія конфліктів. 1. Поняття та структура конфліктів

ВНУТРІШНЬОСОБИСТІСНИЙ КОНФЛІКТ.

План

1. Поняття та структура конфліктів. Типологія конфліктів.

2. Сутність, причини та структура внутрішньоособистісного конфлікту.

Література

1. Аникеева Н.П. Психологический климат в коллективе. – М., Просвещение, 1989 г.

2. Вітенко І.С. та ін. Основи загальної та медичної психології: Навчальний посібник / І.С. Вітенко, Л.М. Дутка, Л.Я. Зименковська. – К.: Вища шк., 1991. – 271 с.

3. Гільбух Ю.З., Киричук О.В. Шкільний клас: як пізнавати й виховувати його душу. – Київ: НПЦ Перспектива, 1996. – 208 с.

4. Джинни Грехем Скотт Конфликты, пути их преодоления. – Внешторгиздат, Киев, 1991. – 191 с.

5. Загальна психологія: Підруч. для студентів вищ. навч. закладів. / С.Д. Максименко, В.О. Зайчук, В.В. Клименко, В.О. Соловієнко. За загальною редакцією акад. С.Д. Максименка – К.: Форум, 2000. – 543 с.

6. Козырев Г.И. Введение в конфликтологию: Учеб. пособие. – М.: Гуманит. изд. Центр ВЛАДОС, 1999. – 176 с. (с. 51 – 70)

7. Колесніченко Л.А., Борисенко Л.Л. Основи психології та педагогіки: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. – К.: КНЕУ, 2002. – 157 с.

8. Коломинский Я.Л. Психология детского коллектива. – Минск., 1984. –

9. Кривцова С.В. Тренинг: учитель и проблемы дисциплины / 3–е изд., стер.–М.: Генезис, 2000.–288с.

10. Кривцова С.В., Мухаматулина Е.А. Тренинг: навыки конструктивного взаимодействия с подростками. – М.: Генезис, 1997 г. – 191 с.

11. Лозниця В.С. Основи психології та педагогіки: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2001. – 288 с.

12. Лутошкин А.Н. Эмоциональные потенциалы коллектива. – Педагогика, 1988.

13. Максименко С.Д. Загальна психологія. Видання 3-є, перероблене та доповнене. Навчальний посібник. – К.: Центр учбової літератури, 2008. – 272 с.

14. Немов Р.С. Психология: Учеб. для студ. высш. пед. учеб. Заведений: В 3 кн. – 4-е изд. – М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2000. – Кн. 1: Общие основы психологии. – 688 с.

15. Основи психології: Підручник / За заг. ред. О.В. Киричука, В.А. Роменця. – К.: Либідь, 1995. – 632 с.

16. Пірне М.І. Основи конфліктології: Навчальний посібник. – 2–е вид. – К., 1997. – 212 с.

17. Психологічний словник / За ред. В.І. Войтка. – К.: Вища шк., 1982. – 215 с.

18. Русинка І.І. Психологія: Навч. посіб. ­– К.: Знання. 2007. – 367 с.

19. Рыбакова М.М. Конфликт и взаимодействие в педагогическом процессе: Кн. для учителя. – М.: Просвещение, 1991. – 128 с. – (Психол. наука – школе).

20. Цимбалюк І.М. Психологія спілкування: Навчальний посібник. – К.: ВД «Професіонал», 2004. – 304 с.

Завдання для самостійної роботи

1. Підготувати повідомлення про механізми спілкування (зараження, навіювання, переконання, наслідування)

2. Підготувати схему типів комунікативної поведінки вчителя за різними авторами (В.Кан-Калик, І.Юсупов; М.Тален; В. Сатира)

3. Підготувати повідомлення про вибір тактики поведінки згідно позицій Еріка Бернса (Батька, Дорослого, Дитини).

Ключові поняття теми:

Конфлікт, внутрішньоособистісний конфлікт, міжособистісний конфлікт, конфліктна поведінка, ескалація, пристосування, ухилення, компроміс, співробітництво, конкуренція, конструктивний прийом, деструктивний прийом, сумісність.

Поняття та структура конфліктів. Типологія конфліктів.

Переважна більшість людей переконана в тому, що конфлікт — це "соціальна хвороба", якої люди свідомо чи несвідомо прагнуть уникнути; у декого навіть сформувалася "конфліктофобія" — страх перед конфліктами. Конфліктофобія пов'язана з притаманними буденній свідомості негативними установками щодо конфліктів, за якими стоїть страх перед їх можливим руйнівним впливом; конфлікт сприймається як загроза власному благополуччю, відносинам з іншими людьми, своїй репутації. Витоки конфліктофобії укорінені в глибинній природі людини, її потребі в захищеності, в позитивних зв'язках з людьми, порушення яких, на думку Е. Фромма, породжує відчуття безпорадності, самотності. Тривалі конфліктні стосунки можуть спричинити руйнацію внутрішнього світу людини.

Водночас існує інший бік конфліктів — позитивний, пов'язаний з тим, що без них суспільство не може розвиватися, як і не може зростати окрема особистість. Там, де вибухає конфлікт, настає час перемін, і саме конфлікт "змушує" нас відійти від стереотипів минулого, утверджувати філософію нового світосприйняття, створювати умови для проблемного пошуку й динаміки прогресивного розвитку. Іншими словами, в епоху великих радикальних звершень має встановитися нова конфліктологічна парадигма, яка спонукає по-іншому дивитися на світ і розглядати його не тільки як поле протистояння інтересів і цінностей людей, а й як можливість утворити в цьому протистоянні дещо нове і цінне, яке об'єднує людей, відкриває нові перспективи для реалізації їх можливостей.

Сутність конфлікту, його універсальний характер можуть бути зрозумілими у світлі категорій протиріч і боротьби, представлених як всезагальні характеристики буття.

Категорія протиріччя пов'язана з вивченням джерела всякого руху, його розвитку, який сучасна діалектика бачить у сутності самих предметів. Категорія боротьби доповнює по­няття протиріччя, конкретизує характер взаємовідносин його протилежних сил. Зміст цього поняття включає в себе не тільки сам сенс боротьби протилежних сил, а й момент їх співіснування, яким і забезпечується цілісність процесу. За словами Геракліта, "протилежне погоджується, а із незгідного з'являється найпрекрасніша гармонія".

Слово конфлікт (від лат. konflikt – зіткнення) – зіткнення протилежно спрямованих, несумісних одна з одною тенденцій у свідомості окремо взятого індивіда, в міжособистісних взаємодіях або міжособистісних відносинах індивідів або групи людей, які пов’язані з гострими негативними емоціями, переживаннями.

Конфлікт — це суперечність, що виникає між людьми у зв'язку з розв'язанням тих чи інших питань соціального чи особистого життя. Стан конфлікту характеризується гострими негативними емоційними переживаннями його учасників. Конфлікт може виявитися на рівні свідомості окремо взятої людини — це внутрішньоособистісний конфлікт, а також у міжособистісній взаємодії та на рівні міжособистісних групових стосунків.

Е. Уілсон займався внутрішньоособистісним конфліктом, конфліктом між чоловіком та жінкою (специфікою статевих конфліктів).

П’єр Ван де Берге – представник біологічного функціоналізму. Вивчав міжособистісний конфлікт, агресивність людей, сексуальну поведінку людей та ін.

У вітчизняній психології вивчалися в основному міжособистісні, сімейні та виробничі конфлікти (Ф.М.Бородкін, С.М.Антонова-Турченко, В.А.Сисенко, Я.Л.Коломинський, В.П.Левкович), внутрішньоособистісні (О.Р.Лурія) та ін.

В сучасній науці встановилися два підходи до вивчення конфліктів.

Згідно із вченням Георга Зіммеля, представника соціологічного підходу до вивчення конфліктів, конфлікт — універсальне явище і, більше того, повністю єдина і гармонійна група або суспільство взагалі не мислимі. Навіть якби вони існували, то, не володіючи механізмом саморозвитку і не піддаючись впливу імпульсів, які стимулюють зміни, вони б виявилися нежиттєздатними.

Центральною ідеєю цього вчення є положення про конфлікт як форму соціалізації, тобто про фактор, який сприяє зближенню й об'єднанню людей. "Сам по собі конфлікт є вирішенням напруження між протилежностями", — пише Г. Зіммель. Під час взаємної боротьби відбувається порівняння, зіставлення. В результаті виникають ідентифікації (розпізнавання) людьми своїх особистих інтересів та усвідомлення ними протилежності інтересів. Це обумовлює протиборство.

Незважаючи на "соціальне походження" ідей Г. Зіммеля, конфлікт він розуміє не просто як зіткнення інтересів, а більш психологізовано — як вираження притаманної людям та їх стосункам ворожості. Потяг до ворожості Г. Зіммель розглядає, у свою чергу, як парну протилежність потреби в симпатії. Він говорить про природну ворожість між людиною і людиною, що є основою людських стосунків, поряд з іншою категорією — симпатією між людьми. Зіммель приписує інстинкту боротьби апріорний характер, посилаючись на ту легкість, з якою, на його думку, між людьми виникає ворожість один до одного, яка переростає в боротьбу в її найбільш руйнівних проявах. Під час розгляду історичних фактів і етнографічних спостережень у Зіммеля склалося враження, що "люди ніколи так не любили за речі, настільки малі й нікчемні, як ті, через які один одного ненавидять".

Досліджуючи причини різноманітних психічних розладів, австрійський психолог Зігмунд Фройд, представник психологічного підходу до вивчення конфлікту (внутрішньопсихічна інтерпретація), дійшов висновку, що їх головним джерелом є одвічно властивий людській психіці конфлікт між свідомим і несвідомим; психіку людини він охарактеризував як поле бою між непримиренними силами інстинкту (підсвідомі потяги, бажання) з одного боку та розуму і свідомості (правові й моральні норми) — з іншого. За 3. Фройдом, людина перебуває у стані постійного внутрішнього і зовнішнього конфлікту з оточенням і світом в цілому. Керуючись принципом задоволення, людина з огляду на зовнішні обмеження — моральні і соціальні норми — вимушена відмовлятися від задоволення (принаймні, негайного) своїх бажань. Це призводить до виникнення психічного конфлікту, який може знаходити нормальне вирішення: існують способи досягти задоволення морально прийнятними шляхами, треба тільки навчитися знаходити їх. Якщо цього не відбувається, людина прагне сублімувати (трансформувати) свої сексуальні бажання, прикладами чого є художня і наукова творчість. Згідно з 3. Фройдом, конфлікт, викликаний неусвідомленими, неприйнятними імпульсами лібідо (сексуального бажання) та агресивними імпульсами, складає внутрішню сторону життя індивідуума. Витіснення сексуальних бажань не дає змоги людині усвідомити істинні причини внутрішніх конфліктів, з якими вона в результаті не справляється. Згідно з психоаналітичною теорією, поведінка людини детермінована (зумовлена) швидше її власними внутрішніми особливостями, аніж зовнішньою ситуацією.

Неусвідомлені психологічні конфлікти контролюють поведінку людини. Відповідно, метою терапевтичного впливу є виявлення джерел конфліктів, які витіснені із свідомості, сприяння людині в усвідомленні нею причин її внутрішніх кон­фліктів та їх вирішення на новому рівні — свідомого ставлення до своїх потягів неусвідомленого характеру.

Представники (когнітивістської інтерпретації) психологічного підходу до вивчення конфліктів відстоюють думку, що поведінку людини визначає не ситуація, яка може бути описана "об'єктивно" або за узгодженою позицією декількох спосте­рігачів, а ситуація, яка дана суб'єкту в його переживанні, яка існує для нього. Конфлікт — це не просто властивість ситуації, а швидше висновки, які робляться на основі цієї ситуації. Автори інтерпретують конфлікт як специфічний зміст знань або як специфічну когнітивну схему. Під когнітивною схемою треба розуміти організовану структуру знань про певний об'єкт, концепцію або послідовність подій, які випливають з одного центрального переконання. В даному випадку центральним переконанням є несумісність цілей різних сторін. Якщо ця несумісність визначається індивідом або групою, конфліктна схема активізується і ситуація буде розглядатися як випадок конфлікту. Колись сформована схема, на думку авторів, починає значною мірою керувати кодуванням, організацією і пошуком інформації. Якщо ситуація визначається як конфліктна, для її характеристики будуть вибиратися ознаки, що підтримують цю схему.

Оскільки конфлікт пов'язаний з певною інтерпретацією ситуації, то неминуча поява відмінностей між індивідами і групами в тому, як вони оцінюють ті чи інші особливості ситуацій. Зміст уявлень про те, що вважати конфліктом, може бути різним. Окрім того, можуть спостерігатися відмінності, пов'язані із загальним багатством когнітивного репертуару і схильністю до використання тих чи інших схем.

Поиск по сайту: