АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Законодавче регулювання митної справи

Читайте также:
  1. Автоматичні системи аналогового регулювання
  2. Багатоточкові системи регулювання.
  3. БУДУЩЕЕ – ПЕРЕД ВАМИ СТОИТ НЕЛЕГКАЯ ЗАДАЧА. В ОДИНОЧКУ ВЫ С НЕЙ НЕ СПРАВИТЕСЬ.
  4. В каких случаях в исправительном учреждении не может быть введен режим особых условий?
  5. Валютне регулювання
  6. ВАЛЮТНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЗЕД
  7. Види регулювання заробітної плати
  8. Види та підстави застосування справи про банкрутство
  9. Види трудових відносин та їх правове регулювання
  10. Визнання недоведеними тих фактичних обставин справи, які раніше вважалися встановленими.
  11. Визначення митної вартості товарів
  12. Визначте державне регулювання лізингового інвестування.

Правові норми, правові інститути, положення митного права знаходять відображення в законах та інших нормативних актах, які призначені регулювати митну справу. Зрозумілим є положення щодо ролі і місця Конституції України як основного правового законодавчого акта та джерела, основи для правових положень та норм, які конкретизуються в конкретних законах конкретної галузі права, у тому числі і митному праві.

Згідно зі ст. 10 Закону України «Про митну справу в Україні», митна справа в Україні регулюється цим Законом, Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність України», Митним кодексом України, Законом України «Про Єдиний митний тариф», іншими законодавчими актами України, прийнятими відповідно до цього Закону.
Крім того, в ст. 11 Закону зазначається, що Україна дотримується зобов'язань, що випливають з її міжнародних договорів. У випадку, якщо міжнародним договором України встановлено інші правила, ніж ті, які містяться в цьому Законі та інших законодавчих актах України про митну справу, застосовується правило міжнародного договору.

Важливими чинними нормативними актами з регулювання митної справи є:

· Указ Президента України від 29 листопада 1996 р. «Про
Державну митну службу України»;

· Указ Президента України від 23 березня 1998 р. «Про внесення змін і доповнень до Указу Президента України від 29.11.1996 р. №1145/96»;

· Указ Президента України від 24 серпня 2000 р. «Питання Державної митної служби України», яким затверджується Положення про Державну митну службу України.

На основі законів України Державна митна служба України розробляє самостійно або за потреби разом з іншими відомствами виконавчої влади підзаконні нормативні акти (накази, постанови, розпорядження, інструкції), в яких конкретизуються порядок, технологія, умови реалізації конкретної митної норми, митної дії, процедури.

Головні напрямки митної політики та засади митної справи Укра­їни, у тому числі структура системи митних органів державного регулювання митної справи, розмір мита та умов митного обкладен­ня, встановлення та визначення принципів функціонування спеці­альних митних зон, визначення митних режимів на території Укра­їни, встановлення переліку товарів, імпорт, експорт та транзит яких через територію України забороняються, визначаються виключно законами України та Митним кодексом України.

Президент України, органи державної влади в межах їхніх повно­важень, визначених Конституцією України, здійснюють керівни­цтво митною справою та контроль за діяльністю митних органів.

Повноваження Президента України у галузі митної справи:

Ø Представляє державу в міжнародних відносинах;

Ø Здійснює керівництво зовнішньоекономічною діяльністю держави;

Ø Веде переговори та укладає міжнародні договори України, зокрема з питань митної справи;

Ø Призначає за поданням Прем’єр – міністра керівника Державної митної служби України;

Ø Має право утворювати, реорганізовувати та ліквідовувати за поданням Прем’єр - міністра України центральні органи виконавчої влади, діючи при цьому в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади.

Повноваження Верховної Ради України у галузі митної справи:

Ø Формування законодавчих основ функціонування митної системи;

Ø Визначення головних напрямів митної політики України;

Ø Встановлення розмірів податків та умов оподаткування;

Ø Встановлення спеціальних митних зон та митних режимів на території України;

Ø Перелік товарів експорт, імпорт та транзит яких заборонено через територію України;

Ø Встановлення розміру ставок акцизу на підакцизні товари.

Повноваження Кабінету Міністрів України у галузі митної справи:

Ø Забезпечує виконання законодавчих актів із питань митної справи;

Ø Забезпечує здійснення митної політики України;

Ø Спрямовує і координує роботу Держмитслужби України;

Ø Координує діяльність міністерств, державних комітетів і відомств України з питань митної справи;

Ø Вносить пропозиції на розгляд Верховної Ради України стосовно системи митних органів України;

Ø Встановлює розміри митних зборів і плати за митні процедури.

 

Регулювання митної справи в Україні неможливо без створення стабільної законодавчої та нормативної бази, уніфікації митного зако­нодавства відповідно до діючих у міжнародній практиці норм.

Законодавство України з питань митної справи має ряд недоліків, серед яких можна виділити такі, як: нестабільність та недостатній рівень систематизації (значна частина правових актів з питань організації та здійснення митного контролю розміщена поза Митним кодексом України; переважна кількість підзаконних актів видається іншими центральними органами виконавчої влади, і вони можуть бути використа­ними на власний розсуд).

 

4. Механізм міжнародного митного співробітництва

У митній справі Україна додержується загальновизнаних у міжнародній практиці систем класифікації та кодування товарів, митних режимів, митної статистики, інших загальноприйнятих у світових митних відносинах норм і стандартів, а також забезпечує виконання міжнародних договорів України з питань митної справи, укладених в установленому законом порядку. Загальновизнаними нормами у галузі митної справи є норми, прийняті Всесвітньою митною організацією (ВМО), а також іншими впливовими міжнародними організаціями – ООН, СОТ, що стосуються діяльності митних органів. Такі норми закріплюються у міжнародних конвенціях.

Приєднання до міжнародних конвенцій у галузі митної справи має на меті

· Спрощення та гармонізацію митних процедур;

· Прискорення митного контролю на кордоні;

· Надання взаємної допомоги митними адміністраціями тощо.

Міжнародне митне співробітництво держав може здійснюватися в різних міжнародно-правових формах та різних напрямах діяльності національних митних служб. Це залежить від рівня розвитку економіки держави, її політичного курсу, національного законодавства та інших чинників. Наприклад, міжнародне митне співробітництво може здійснюватися в рамках міжнародних організацій, регіональних інтеграційних угруповань, на двосторонньому рівні та ін.

Відповідно до міжнародних договорів митні органи України спільно з митними органами сусідніх держав можуть організовувати:

· створення спільних пунктів пропуску на митному кор­доні України;

· проведення спільного контролю у пунктах пропуску на митному кордоні;

· узгоджене застосування процедур митного контролю, митного оформлення та взаємне визнання документів, що ви­користовуються митними органами для здійснення митних Процедур;

· проведення спільних заходів, спрямованих на запобіган­ня контрабанді та порушенням митних правил;

· проведення інших спільних одноразових чи постійних заходів з питань, що відповідно до МКУ та інших актів законо­давства України належать до компетенції митних органів.

Митно-правові аспекти міжнародного співробітництва України з міжнародними організаціями та державами слід розгля­дати не як окремі, ізольовані від інших питань міжнародного економічного співробітництва, а в контексті загальних, стра­тегічних питань зовнішньополітичного та зовнішньоекономіч­ного курсів країни.

Діяльність, щодо створення міжнародних стандартів в мит­ній галузі розпочалася ще у другій половині XIX ст., коли було створено Міжнародний союз для опублікування митних та­рифів (Брюссель, 1890 р.), але найбільшого розвитку процес створення міжнародних організацій з митних питань набув вже після Другої світової війни на фоні загальних інтеграцій­них процесів у світовій економіці. До таких міжнародних уні­версальних організацій слід було б віднести Раду митного спів­робітництва (РМС) та Світову організацію торгівлі (СОТ).

Всесвітня митна організація (ВМО) у 1994 р. стала право наступницею РМС, заснованої Конвенцією від 15 грудня 1950 р. Нова назва Організації свідчить, що за час діяльності РМС перетворилася у справді глобальний міжурядовий інструмент. ВМО — єдина всесвітня незалежна міжурядова організація з митних питань, і на сьогодні її членами є 162 країни. ВМО виконує важливе завдання: обґрунтування та узгодження роз витку митних систем держав-членів. Важливою складовою цієї роботи є рекомендаційна уніфікація митного законодавства.

Історія ВМО розпочалася в 1947 р., коли 13 західноєвропей­ських країн у рамках Комітету Європейського Економічного Співробітництва домовилися заснувати робочу групу, яка б вивчала можливість створення митного союзу, що базувався б на принципах Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ) (1947 р.), яка закріпила принципи, правові норми, правила ведення та державного регулювання взаємної торгівлі країн-учасниць. У 1948 р. робочою групою було засновано Еконо­мічний комітет та Митний комітет, який в подальшому перетворився на Раду митного співробітництва. Це відбулося в 1952 р., коли набрала чинності Конвенція про створення Ради митного співробітництва. Перша сесія Ради відбулася в Брю­сселі 26 січня 1953 р., на якій були присутні представники 17 європейських країн-засновників. З 1983 р. 26 січня святкується у всьому світі як Міжнародний день митника.

Всесвітня митна організація має такі функції.

1. Вивчення всіх питань стосовно митного співробітництва, якому договірні сторони погодилися сприяти згідно з основни­ми цілями Конвенції про РМС.

2. Вивчення технічних аспектів митних систем та пов'яза­них з ними економічних чинників, з метою запропонувати чле­нам Ради практичні засоби досягнення якомога вищого рівня узгодженості й одноманітності.

3. Підготовлення проектів конвенцій та поправок до кон­венцій, а також внесення рекомендацій щодо їх прийняття за­цікавленими членами.

4. Підготовка рекомендацій, що забезпечують однакове тлумачення та застосування конвенцій, які були укладені у ре­иультаті роботи Ради та конвенцій, що стосуються номенкла­тури для класифікації товарів у митних тарифах і оцінки то­варів у митних цілях, підготовлених Групою з вивчення можливостей створення Європейського митного союзу, а також здійснення з цією метою функцій, які йому можуть бути прямо надані цими конвенціями відповідно до їх положень.

б. Опрацювання рекомендацій з примирення, вирішення спорів з тлумачення та застосування конвенцій.

6. Забезпечення поширення інформації, що стосується мит­ного регулювання та процедур.

7. Співробітництво з іншими міжурядовими організаціями.

Діяльність ВМО має широке географічне представництво, що зумовило перехід до її роботи за регіональним принципом. Вона охоплює шість регіонів:

· Північна Африка, Близький та Середній Схід;

· Західна і Центральна Африка;

· Східна і Південна Африка;

· Далекий Схід, Австралія і Океанія;

· Північна, Південна, Центральна Америка та Кариби;

· Європа.

Україна разом з пострадянськими країнами-членами нале­жить до регіону Європи.

19 червня 1992 р. було прийнято Постанову Верховної Ради України "Про приєднання України до Конвенції про створення Ради Митного Співробітництва", згідно з якою Україна стала повноправним членом Організації.

Участь України у ВМО сприяє процесам уніфікації деяких питань внутрішніх митних процедур з чинними міжнародни­ми стандартами в цій галузі, впливає на розвиток міжнародно­го митного співробітництва з країнами-членами.

У рамках ГАТТ було проведено вісім раундів переговорів, наприкінці останнього Уругвайського раунду на конференції у Марракеші був підписаний Заключний акт, невід'ємною час­тиною якого була Угода про заснування Світової організації торгівлі (далі — Угода СОТ).

До тексту Угоди СОТ додаються Додатки, які є її невід'ємними частинами та становлять угоди та правові доку­менти, обов'язкові для всіх членів, наприклад: Угода про за­стосування ст. VII ГАТТ 1994 р. (Кодекс про митну вартість), Угода про застосування статті VI ГАТТ (Антидемпінговий ко­декс); Угода про правила визначення походження та ін. Тобто Угода СОТ складається з основного документа та 28 спеціаль­них правових документів з окремих питань, сформульованих під час проведення раундів торговельних переговорів в рамках ГАТТ.

СОТ — це повноцінна постійно діюча організація, рішення якої мають зобов'язальний характер абсолютно для всіх її членів і яка має свою інституціональну структуру (Конферен­ція міністрів, Генеральна рада і Секретаріат). Найвищий орган — Конференція міністрів — не постійний, скликається не рід­ше одного разу кожні два роки, складається з представників усіх членів Організації.

Основними функціями Світової організації торгівлі є такі:

o сприяння реалізації, застосуванню, функціонуванню та досягненню цілей Угоди СОТ та багатосторонніх торговельних угод, а також забезпечення реалізації, застосування та функ­ціонування багатосторонніх торговельних угод з обмеженою кількістю учасників;

· організація і проведення багатосторонніх торговельних переговорів;

· вирішення спорів і суперечок, які виникають при засто­суванні багатосторонніх договорів, укладених у рамках ГАТТ/ СОТ;

· керівництво застосуванням Механізму перегляду торго­вельної політики;

· координація діяльності з іншими міжнародними органі­заціями, залученими до процесів регулювання світової тор­гівлі.

В основу ГАТТ/СОТ, покладено принцип найбільшого спри­яння (ст. І ГАТТ), а також принцип національного режиму (ст. III ГАТТ). Принцип найбільшого сприяння означає: якщо країна-член надає іншій країні будь-який тариф або інші пере­ваги стосовно будь-якого товару, то вона повинна одразу ж і без­умовно надати такий режим аналогічним товарам інших країн. Тобто якщо одна країна погоджується в ході торговельних пе­реговорів з іншою країною зменшити мито на імпорт певного товару, наприклад на 5 %, то зменшення ставки мита повинно стосуватися всіх країн — членів СОТ. Таке зобов'язання сто­сується в тому числі й експорту. Зобов'язання щодо режиму найбільшого сприяння не обмежується тільки тарифами, воно стосується також:

· будь-яких зборів, пов'язаних з імпортом чи експортом;

· методу стягнення таких мит і зборів;

· правил та формальностей у зв'язку з імпортом та експор­том;

· внутрішніх податків і зборів на імпортні товари та за­конів, постанов і вимог, що впливають на їх продаж;

· застосування кількісних обмежень, де такі обмеження дозволяються.

· Однак є винятки з правила режиму найбільшого сприяння.

Принцип національного режиму, доповнюючи принцип ре­жим найбільшого сприяння, вимагає, щоб імпортний товар, який перетинає кордон після сплати мита та інших зборів, отри­мував режим не менш сприятливий відносно режиму, який отримують аналогічні товари, вироблені вітчизняними вироб­никами, тобто, щоб країни — члени СОТ надавали імпортним товарам такий самий режим, що й вітчизняним товарам.

Слід зазначити, що в правилах ГАТТ/СОТ є положення, які прямо стосуються митної справи, зокрема:

· про митно-тарифне регулювання;

· митну оцінку;

· антидемпінгові та компенсаційні мита;

· митні союзи та зони вільної торгівлі;

· збори та формальності, пов'язані з імпортом та експор­том;

· заборона імпорту та експорту;

· контингентування імпорту й експорту та ін.

Конференція Організації Об'єднаних Націй з питань тор­гівлі та розвитку — це постійний орган, який діє у рамках Генеральної Асамблеї ООН. Він розглядає питання щодо лібе­ралізації міжнародної торгівлі, митної співпраці, зокрема пи­тання скорочення та ліквідації митних та інших нетарифних бар'єрів у міжнародних економічних відносинах. До компе­тенції цієї організації входить розроблення принципів та полі­тики, що стосується міжнародної торгівлі, а також координа­ції національної митної політики держав. У її рамках було розроблено та введено Загальну систему преференцій у галузі міжнародної торгівлі на користь країнам, що розвиваються.

За час своєї діяльності Робоча група з митних пи­тань зробила великий внесок у розробку міжнародних митних конвенцій та інших міжнародних договорів. Конвенції, до яких Україна вже приєдналась:

· Міжнародна конвенція щодо безпечних контейнерів (02.12.72). "Митна конвенція, що стосується контейнерів 1972 р.";

· Конвенція про створення Ради Митного Співробітництва 1950 р.;

· Митна конвенція про перевезення вантажів із застосу­ванням книжки МДП 1959 і 1975 рр.;

· Міжнародна конвенція про взаємну адміністративну до­помогу у відверненні, розслідуванні та припиненні правопору­шень митного законодавства (Найробська конвенція) від 9 чер­вня 1977 р.;

· Міжнародна конвенція про узгодження умов проведення контролю вантажів на кордонах 1982 р.;

· Міжнародної конвенції про Гармонізовану систему опису та кодування товарів від 14 червня 1983 р. (зі змінами, внесе­ними протоколом від 24 червня 1986 р.);

· Конвенції про тимчасове ввезення (Стамбул, 1990 р.). Триває процес приєднання до Міжнародної конвенції щодо спрощення та гармонізації митних процедур (Конвенція Кіото) (01.01.73), оновленої у редакції 1999 р.

Митна справа є реальним індикатором, який характеризує рівень реальної готовності країн до інтеграції або свідчить про декларативність заяв країн щодо інтернаціоналізації господарського життя.

На кожному з інтеграційних етапів система митно-тарифного регулювання має свою специфіку застосування, але загальною закономірністю є те, що митні відносини стають домінантою інтеграційних процесів.

Еволюція інтеграційних процесів здійснюється у кілька етапів (форми інтеграції):

· Зона вільної торгівлі – група з двох чи більше митних територій, на яких мито та інші обмежувальні засоби регулювання торгівлі скасовуються відносно основної частини торгівлі між складовими територіями щодо товарів, які походять яз таких територій;

· Митний союз - відміна між країнами-учасницями національних митних тарифів з одночасним створенням загальної єдиної системи тарифного та нетарифного регулювання відносин щодо третіх країн;

· Спільний ринок – країни домовляються про свободу руху не тільки товарів та. Послуг, але й факторів виробництва (міграція робочої сили та капіталу);

· Економічний союз – нарівні із загальним митним тарифом, свободою руху товарів і факторів виробництва здійснюється координація макроекономічної політики з уніфікацією законодавства в ключових сферах економічної політики;

· Конфедеративний (політичний) союз – передача національними урядами більшої частини своїх функцій стосовно третіх країн наддержавним органам.

 

 


1 | 2 | 3 | 4 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.01 сек.)