Приховані методи нетарифного регулювання

Заходи так званого прихованого, або непрямого, протекціонізму, що відіграють помітну роль у торгово-політичній боротьбі, зовні не виявляються, а діють потай, замасковано.

Приховані методи торгової політики – це різні торгові бар’єри, які створюють додаткові проблеми імпортерам (експортерам) при виході на нові товарні ринки. Найпоширеніші з них

- Технічні бар’єри

- Субсидії

- Кредитування та страхування експортної (імпортної) діяльності

- Внутрішні податки і збори

- Політика державних закупівель

- Вимоги щодо вмісту місцевих компонентів

Технічні бар'єри. Це перешкоди для імпорту іноземних товарів, що виникають в зв'язку з їх невідповідністю до національних стандартів систем виміру та інспекції якості, вимог техніки безпеки, санітарно-ветеринарних норм, правил упаковки, маркування та інших вимог. Перевірка відповідності ввезеного в країну товару всім цим вимогам обумовлюється об'єктивними вимогами виробництва і споживання продукції

.

Такі обмеження зовнішньоторговельного обороту можуть діяти як на кордоні, так і всередині країни призначення товару. Вони або взагалі перекривають шлях іноземному товару на внутрішній ринок країни, або значно підвищують його ціну через те, що товар потребує істотної переробки або доробки.

На відміну від інших засобів зовнішньоторговельної політики ця група бар’єрів виникла переважно не як її інструмент, а як об’єктивна необхідність, зумовлена потребами масового виробництва, міркуваннями безпеки або охорони здоров’я. Але через інтернаціоналізацію господарського життя ці норми об’єктивно перетворюються на важливий інструмент зовнішньоторговельної політики, наповнюються явним протекціоністським змістом. Останнім часом наочно виявляється тенденція до цілеспрямованої розробки стандартів і норм з тим, щоб якнайбільше захистити інтереси національних виробників

За підрахунками, що характеризують структуру застосовуваних технічних бар’єрів, найпоширенішою їх групою є

1) стандарти й вимоги безпеки.

2) вимоги до упаковки і маркування товарів,

3) Дотримання санітарно-гігієнічних, екологічних та інших норм

4) Обов’язкове отримання сертифікатів якості імпортної продукції

5) перешкоди через відмінності у вимогах до товаросупровідних документів.

Останнім часом особливого значення набувають заходи з охорони навколишнього середовища. Їх можна поділити на дві групи:

1) будівництво очисних споруд, створення нових матеріалів і джерел енергії, розробка нових технологій виробництва;

2) законодавче регулювання, обмеження і заборона виробничих процесів, виготовлення промислових виробів і товарів, що спричинюють забруднення навколишнього середовища.

· Вимоги до товаросупровідних документів, які супроводжують експортний товар, у багатьох країнах створюють протекціоністський бар’єр на шляху експорту товарів.

Вимоги, пов’язані з оформленням різної митної документації, ускладнюють процедуру пропуску товару через кордон, затримують проходження вантажу, а через це підвищується вартість зовнішньоторговельних операцій. Шлях скорочення витрат — використання загальноприйнятих міжнародних стандартів, передусім розроблених Міжнародною організацією стандартів. Крім того, потрібно пристосуватися до правил, що склалися у країні-імпортері.

Останніми роками було здійснено певні кроки щодо уніфікації товаровиробничих документів. Зокрема, такий єдиний пакет розроблений ЄС. Він включає сертифікат про походження товару, свідчення про преференції, декларацію і повідомлення про імпорт, повідомлення про відправлення і відвантажувальну накладну, а також інструкції для заповнення цих документів.

Сертифікація — це один із діючих засобів нетарифного ре­гулювання імпорту, який широко використовується в Україні для припинення та зменшення імпорту неякісних та шкідливих товарів. Основною метою сертифікації в Україні є захист інтересів споживачів товарів стосовно якості та безпеки імпор­тованої продукції для життя, здоров'я і майна громадян; охоро­на навколишнього середовища; забезпечення ввезення тільки тих товарів, які за своїми характеристиками відповідають встанов­леним в Україні нормам та стандартам. Документами, що свідчать про якість увезених товарів в Украї­ну, є сертифікат відповідності або свідоцтво про визнання інозем­ного сертифіката, які видаються Державним комітетом України зі стандартизації, метрології та сертифікації, або уповноваженим (акреди­тованим) ним органом.

Державний експортний контроль - комплекс заходів з контролю за міжнародними передачами товарів, їх використанням юридичною чи фізичною особою, що здійснюється спеціально уповноваженим органом виконавчої влади з питань державного експортного контролю та іншими державними органами з метою забезпечення захисту інтересів національної безпеки та відповідно до міжнародних зобов'язань України.

Субсидія - фінансова або інша підтримка державними органами виробництва, переробки, продажу, транспортування, експорту, споживання подібного товару, в результаті якої суб'єкт господарсько-правових відносин країни експорту одержує пільги (прибутки).

Внутрішня субсидія - передбачає бюджетне фінансування національного виробника для підвищення конкурентоспроможності його продукції на внутрішньому ринку порівняно з імпортною.

Експортна субсидія - передбачає пільги фінансового характеру, що надаються державою експортерам для розширення вивозу товарів за межі країни. В результаті таких субсидій експортери дістають можливість продавати товар на зовнішньому ринку за нижчою ціною, чим на внутрішньому.

Експортні субсидії можуть бути прямими і непрямими (прихованими).

Прямі фінансові субсидії надаються у вигляді виплат з державного бюджету при продажі товарів і послуг за кордоном за цінами нижче, ніж у конкурентів, або навіть нижче за середньосвітові ціни.

Прямі експортні субсидії, безпосередньо виплачувані державою експортерові, можуть надаватися в трьох формах:

− виплата деякої суми у визначеній пропорції до експорту;

− повернення експортерові різниці між внутрішньою і світовою цінами, якщо перша вище;

− фінансування державою деяких витрат експортера, наприклад, витрат на дослідження зовнішніх ринків, рекламу, транспорт і т. д.:

Непрямі (приховані) субсидії означають фінансові пільги окремим галузям народного господарства чи економіки вцілому на отримання кредитів, сплату податків тощо (при сплаті акцизів, зменшенні або звільненні від внутрішніх податків, митних зборів і інших зборів і надання різних кредитних пільг).

Непрямі субсидії, що надаються у вигляді різних пільг з метою зниження витрат експортера або одержання їм додаткових доходів в інших сферах, можуть надаватися у наступних формах:

− податкові пільги (держава може надавати різні пільги по податку на прибуток, по податку з доходів фізичних осіб, по виплатах із заробітної плати; виключати деякі витрати із суми, що підлягає оподатковуванню; дозволяти прискорену амортизацію, повертати мита на імпортну сировину при подальшому експорті продукції, зробленої з цієї сировини);

− державне кредитування (держава може надавати кредити експортерам на пільгових умовах по відсотках і терміна, кредити закордонним державам для закупівлі товарів на вітчизняному ринку, а також здійснювати державне страхування експортних кредитів по знижених ставках.

Прямі субсидії мають занадто явний характер, що істотно підвищує імовірність прийняття країнами-імпортерами відповідних мір. Тому зазвичай експортерам надаються непрямі субсидії.

Субсидований імпорт - ввезення на митну територію країни імпорту товару (товарів), що користується пільгами від субсидії, яка надається для виробництва, переробки, транспортування або експорту такого товару.

Відповідно до Закону можуть застосовуватися компенсаційні заходи щодо субсидованого імпорту в Україну з метою усунення наслідків субсидії, що безпосередньо або опосередковано надається для виробництва, переробки, транспортування або експорту товару, ввезення якого на митну територію України заподіює шкоду національному товаровиробнику подібного товару.

За результатами антисубсидійного розслідування можуть застосовуватися компенсаційні заходи - попередні або остаточні заходи

Експортні субсидії нерідко набувають форми кредитів, що субсидуються, національним експортерам, видаваних державними банками під ставку відсотка нижче за ринкову, або державних кредитів іноземним імпортерам за обов'язкової умови закупівлі товарів тільки у фірм країни, що надала такий кредит.

Кредитування експортерів — надання фірмам–експортерам через державні банки або спеціальні органи короткострокових і довгострокових кредитів. Такі методи державного заохочення експортного виробництва та експортування за сучасних умов стали органічною частиною механізму реалізації зовнішньоторговельних політик держав. Важливе місце серед них належить прямому державному кредитуванню зовнішньоторговельних операцій, а також різноманітним засобам підтримки приватного кредитування. Серед основних форм участі держави в кредитуванні експорту слід виокремити:

– надання прямих експортних кредитів;

– рефінансування експортних кредитів, наданих комерційними банками;

– використання фондів допомоги для поліпшення умов кредитування експортних угод;

– виплата бюджетних субсидій з метою підтримання пільгових відсоткових ставок по експортних кредитах;

– страхування експортних кредитів шляхом надання державних гарантій на них.

Однією з найстаріших і найпоширеніших форм фінансового заохочення вивезення товарів є страхування експорту, яке найчастіше здійснюється через надання державних гарантій на експортні кредити.

Вимога щодо вмісту кінцевих компонентів - метод торгової політики держави, що законодавче встановлює частку кінце­вого продукту, яка має бути виготовлена національними вироб­никами, якщо такий продукт призначається для продажу на внутрішньому ринку

Як метод нетарифного регулювання відзначають також політику державних закупівель. Державні структури країни зобов’язані закуповувати певні групи товарів виключно у вітчизняних товаровиробників. Такий підхід обґрунтовується вимогами державної безпеки

Поиск по сайту: