 |
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция
Основні галузі права: загальна характеристика їхнього змісту
Поняття та види галузей права.
Галузь права — сукупність норм, спрямованих на регулювання певної сфери однорідних суспільних відносин.
Окремим галузям права властиві різні режими правового регулювання. Вони різняться специфікою прийомів регулювання, дією власних галузевих принципів, характером виникнення, формування та реалізації галузевих прав та обов'язків, специфікою санкцій.
Як історично унікальні утворення галузі права не «придумані» законодавцем, а викликані до життя соціальними і практичними потребами, які він усвідомлює і оформляє. Серед умов, що визначають об'єктивний процес виникнення тієї чи іншої галузі права, важливе місце посідають ступінь своєрідності тих чи інших суспільних відносин, неможливість їх врегулювання за допомогою норм інших галузей права, необхідність застосування особливого методу регулювання та ін.
Галузь права має цілісність, тобто таку сукупність норм, що зосереджені у взаємопов'язаних правових інститутах. Поєднуючи в один комплекс правові інститути, галузь права тим самим забезпечує регулювання, стабільність цілої сфери життєдіяльності суспільства.
Ознаками галузі права є:
а) сукупність юридичних норм (приписів) і правових інститутів;
б) регульована такою сукупністю певна сфера суспільних відносин;
в) критерієм відмежування однієї галузі від іншої є предмет і метод правового регулювання;
г) урахування принципів, завдань, мети правового регулювання.
Галузі права можна поділити на такі види:
1) фундаментальні (профілюючі), до яких традиційно належать конституційне, цивільне, адміністративне, кримінальне, цивільно-процесуальне, кримінально-процесуальне право. Вони характеризуються тим, що, по-перше, є юридично первісні, тобто містять вихідний правовий матеріал, який потім так чи інакше використовується при формуванні правових режимів інших галузей права; по-друге, вичерпно концентрують генеральні юридичні режими, галузеві методи правового регулювання;
2) спеціальні — ті, що на базі профілюючих розвивають інші галузі права, пристосовані до особливих сфер життя суспільства і які потребували специфічного правового регулювання. (трудове, земельне, сімейне, аграрне, екологічне, фінансове та ін.);
3) комплексні, для яких характерне сполучення різнорідних інститутів профілюючих (фундаментальних) та спеціальних галузей, наприклад підприємницьке (господарське), торгове, морське страхове, банківське, залізничне, гірниче, податкове, житлове, авторське, винахідницьке, виправно-трудове та ін.
Залежно від особливостей предмета та методу правового регулювання, а головне — соціального призначення, всю систему права можна поділити на два великі масиви — матеріальне і процесуальне право.
Матеріальне право прямо врегульовує суспільні відносини, які реально складалися між людьми і повинні бути організовані з допомогою правового регулювання. Велике значення в їх організації мають самі суб'єкти права.
Процесуальне право визначають процедуру реалізації матеріального права і є похідними від нього. Визначає порядок вирішення спорів, конфліктів, розслідування і судового розгляду злочинів та інших 
правопорушень. Вони організуються заради «чужих» інтересів.
Матеріальним галузям права — адміністративному, цивільному, кримінальному відповідають процесуальні — адміністративно-процесуальне, цивільне процесуальне, кримінально-процесуальне право.
Залежно від предмета й методу правового регулювання розрізняють конституційне, адміністративне, фінансове, земельне, цивільне та ін. право.
Публічні галузі права — ті, що врегульовують відносини між державними органами та між державою й особою (суспільством). Це: конституційне, адміністративне, фінансове, кримінальне та ін.
Приватні галузі права — ті, що врегульовують відносини між приватними фізичними й юридичними особами. Це такі галузі права, як цивільне, сімейне тощо.
Слід мати на увазі, що система права кожної держави, яка відображає характер і особливості суспільних відносин у цій державі і самі суспільні відносини, є динамічною і постійно змінюється, розвивається. Тобто, якщо виникають нові суспільні відносини, які потребують правового врегулювання, то це зумовлює виникнення нових правових норм, правових інститутів і навіть галузей права. Наприклад, не так давно виникло екологічне, космічне право. З цивільного права виділились такі галузі, як господарське, житлове право тощо.
Оскільки окремі суспільні відносини можуть припинятися, то це зумовлює відпадання потреби в окремих правових інститутах або галузях права. Наприклад, із зникненням колгоспів відпадає потреба в колгоспному праві.
Треба підкреслити і умовність будь-якого поділу правових норм на галузі, оскільки кожна галузь права є відносно самостійною системою норм, тому що вона тісно взаємодіє з іншими галузями права, що й призводить до появи таких понять, як «комплексна галузь права» або «міжгалузевий правовий інститут». Саме тому всі галузі права конкретної держави й утворюють правову систему цієї держави.
Основні галузі права:
Конституційне право — це сукупність правових норм та інститутів, які закріплюють і регулюють відносини народовладдя, основи конституційного ладу України, правового статусу людини і громадянина, територіального устрою, системи державних органів та організації місцевого самоврядування в Україні. В системі суспільних відносин, які становлять предмет цієї галузі, головне місце посідають відносини між людиною, суспільством і державою. Саме вони визначають устрій держави і її функціонування. Природа цих відносин обумовлює і методи регулювання. Домінуючим методом є імперативний. Норми конституційного права, які тісно пов'язані з владними відносинами, мають зобов'язальний і заборонний характер, а ті, що пов'язані з регулюванням статусу людини і громадянина, — переважно дозвільний характер. Норми конституційного права є провідними щодо норм інших галузей права, їх базовим нормативним матеріалом. Головним джерелом українського конституційного права є Конституція України 1996 року, конституційні закони.
Цивільне право — це сукупність правових норм, які регулюють сферу майнових і пов'язаних з ними особистих немайнових відносин (ім'я, честь, гідність, авторство). Вони виникають з приводу володіння, користування та розпорядження власністю, набуття її та відчуження, купівлі, продажу, спадкування тощо між різними суб'єктами права — фізичними і юридичними особами.
Суттєвими ознаками суспільних відносин, які регулюються нормами цивільного права, є наявність у них вільних (автономних) і рівних суб'єктів права (продавець – покупець, замовник — підрядник та ін.); відсутність відносин влади і супідрядності, що проводить чітку межу між предметом цивільного права і предметом адміністративного, фінансового права. Така природа відносин обумовлює диспозитивний (автономний) метод правового регулювання суспільних відносин, який є головним для цієї галузі права.
Трудове право — це сукупність правових норм, які регулюють відносини між роботодавцем і працівниками. Вони охоплюють такі питання: організація праці, її оцінка і оплата; умови виникнення, зміни та припинення трудових відносин, а також пов'язані з ними відносини по соціальному забезпеченню; робочий час та час відпочинку тощо. Суб'єктами трудових відносин є робітники, державні, приватні, суспільні та кооперативні організації, профспілки. Провідними методами регулювання трудових відносин є заохочення, стимулювання.
Адміністративне право — це сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини, що виникають у процесі виконавчо-розпорядчої діяльності органів держави. Вони і є предметом правового регулювання. Їх особливістю є те, що однією із сторін тут завжди виступає державний орган або посадова особа. Тому в основі правового регулювання лежить метод владних приписів (імперативний метод) через накази, вказівки. Йому властиві ієрархія і субординація по службі, встановлення відповідальності за доручену ділянку та інше.
Фінансове право — це сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини, пов'язані з діяльністю держави по формуванню й виконанню державного бюджету, з грошовим обігом, банківськими операціями, кредитами, позиками, податками. Суб'єктами цих відносин, окрім органів держави, виступають всі юридичні та фізичні особи. Фінансова діяльність значною мірою має виконавчо-розпорядчий характер, що і визначає методи правового регулювання. Ними є владні приписи, контроль, ревізії. В умовах переходу до ринкових відносин все більше розкриваються межі самостійності суб'єктів фінансової діяльності.
Екологічне право — це сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини у сфері освоєння, використання і охорони суспільством, державою, господарськими суб'єктами і громадянами природного середовища з метою зберігання природних багатств, запобігання екологічно шкідливого впливу господарської та іншої діяльності на середовище проживання людини.
Норми цієї галузі права встановлюють механізм охорони природи, порядок проведення екологічної експертизи і екологічного контролю за додержанням вимог природоохоронного законодавства та нормативів якості навколишнього природного середовища. Ця галузь сприяє і служить реалізації конституційного права громадян на безпечне природне навколишнє середовище.
Земельне право — це сукупність норм права, які регулюють суспільні відносини, що пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням землею. Це питання землекористування і землеустрою, зберігання і розподілу земельного фонду, визначення правового режиму різних видів землі відповідно до їх адміністративно-господарського призначення (державні, фермерські, орендні тощо). Головні методи правового регулювання — дозвіл, спеціальний дозвіл, заборони.
Кримінальне право — це сукупність правових норм, які визначають коло суспільно небезпечних діянь (злочинів) і міри покарання, що застосовуються до злочинців. Норми цієї галузі встановлюють правомочність компетентних органів держави щодо осіб, які скоїли злочин, підстави та умови притягнення їх до відповідальності, види і систему санкцій, склад конкретних діянь, форми і ступінь вини тощо. Метод регулювання, який використовується в галузі кримінального права — імперативний (метод заборони).
Цивільне процесуальне право — це сукупність норм права, які регулюють порядок розгляду цивільних справ. Норми цієї галузі права встановлюють права і обов'язки сторін, між якими виникла суперечка про право, судових і прокурорських органів з приводу судового розгляду цивільних справ, визначають порядок подачі позовів до суду, підсудність та інші питання, які виникають у зв'язку з розглядом цивільних справ.
Кримінально-процесуальне право — це сукупність правових норм, які регулюють діяльність органів слідства, прокуратури, суду в розслідуванні злочинів і розгляду кримінальних справ у суді. Особливістю цієї галузі права є те, що вона постає як необхідна умова реалізації норм кримінального права шляхом встановлення чіткої регламентації прав і обов'язків органів та осіб у процесі розслідування і судового розгляду. Провідним методом правового регулювання є імперативний (зобов'язальний).
Поиск по сайту: