Баланс матеріальних ресурсів на 2011 р (приклад умовний)

Таблиця 7.2.

План матеріально – технічного забезпечення на ___________ р.

У загальному вигляді матеріальний баланс являє собою наступну рівність:

П_в.п + П_нзв.п. + П_р.е. + П_к + П_з = О_оч + О_нзв.п. + Мв._р. + ОП_с,

де П_в.п – потреба у виконанні виробничої програми, грн.;

П_нзв.п. – потреба у поповненні незавершеного виробництва, грн.;

П_р.е. – потреба у ремонтно – експлуатаційних роботах, грн.;

П_к – потреба у капітальному будівництві, грн.;

П_з – потреба у формуванні перехідних запасів, грн.;

О_оч - очікуваний залишок на початок планового періоду, грн.;

О_нзв.п. – залишок матеріалу в незавершеному виробництві на початок планового періоду, грн.;

Мв._р. – величина мобілізації внутрішніх ресурсів, грн.;

ОП_с – обсяг постачання матеріалів зі сторони, грн.;

План матеріально-технічного забезпечення може бути представле­ний у наступній формі (табл. 7.2).

Розробка балансів МТЗ є передумовою для планування розподілу матеріальних ресурсів між виробничими одиницями, що входять до складу підприємства. Підприємство встановлює виробничим одиницям ліміти на матеріальні ресурси і перерозподіляє їх у встановленому по­рядку з врахуванням змін виробничої програми.

Планування матеріально-технічного забезпечення підприємства - важливий інструмент, який дозволяє передбачити ризик, що виникає в даній сфері.

Планування потреби в сировині та матеріальних ресурсах.

Визначення потреби в матеріально-технічних ресурсах є складовою частиною планування та важливим фактором, що впливає на результа­ти його діяльності.

При плануванні потреби в матеріально-технічних ресурсах для ос­новного виробництва використовуються різні методи розрахунку. Най­більш загальними з цих методів є метод прямого розрахунку; методи, що ґрунтуються на обліку даних про рецептурний склад продукції, норма­тивних строках зносу, формулах хімічних реакцій.

Методи визначення потреби в ресурсах — це способи встановлен­ня кількості матеріальних ресурсів, потрібних для здійснення виробни­чої та іншої діяльності підприємства. Основні дані для визначення по­треби — це погоджені з попитом пропорції підприємства щодо виробництва товарів і послуг та норм витрат на їх виготовлення. При плануванні матеріально-технічного забезпечення використовують різні методи визначення потреби в матеріалах у залежності від наявно­сті потрібних даних, специфіки технологічних процесів виготовлення продукції, призначення матеріалів та інших особливостей виробництва і споживання матеріалів.

Метод прямого розрахунку дозволяє одержати науково обґрунтова­ні дані про величину планових витрат матеріалів. Суть його полягає в то­му, що розрахунки планової потреби матеріальних ресурсів проводяться шляхом множення норми витрат на відповідний обсяг виробництва чи роботи у плановому періоді. Методом прямого розрахунку визначається потреба в сировині і матеріалах для випуску готової продукції при вста­новлених нормах їх витрат. Якщо один і той же вид матеріалу викори­стовується для виготовлення кількох видів виробів, потреба в ньому (Л) визначається за формулою:

n

Пм =å Н_ві * N_і

і=1

де Н_ві – норма витрат матеріалу на і – й виріб;

N_і – виробництво і-го виробу в плановому періоді;

n – кількість видів виробів, для яких використовується даний вид матеріалу.

Цей метод має багато різновидів залежно від норм, що використову­ються (на деталь, на виріб), а також від виробничої програми. Потреба в матеріалах на вироби розраховується за нормами на кожну деталь, яка є складовою виробу, і для кожного виду матеріалів окремо. На основі по-детальних норм складають зведену норму потреб матеріалів на виро­би. Річну потребу в основних матеріалах визначають шляхом множен­ня технічно-обґрунтованих норм на виробничу програму.

Планові нормативи визначають питомі витрати матеріалів на оди­ницю продукції чи обсяг виробництва. Прикладом такого нормативу мо­же бути коефіцієнт використання матеріалів (К_вм), який визначається як відношення чистої маси виробу (т_ч) до норми витрат матеріалу (Нв):

К_в.м. = m_ч / Н_в

При плануванні виробництва нової продукції, для якої не встановле­ні норми витрат матеріалів, потреба в них визначається методом анало­гії. При цьому методі нові вироби за допомогою відповідних коефіцієн­тів прирівнюються до виробів, що мають обґрунтовані норми витрат матеріалів, і потреба (П_м) визначається за формулою:

П_м = Н_вб * N_н * К,

де Н_вб – норма витрат матеріалу на аналогічний базовий виріб;

N_н – запланований випуск нового виробу в натуральному вираженні;

К – коефіцієнт, який враховує особливості матеріалу при виробництві нового виробу. За такий коефіцієнт може бути використане відношення маси нового до маси базового виробу.

При багатономенклатурному виробництві (підприємства швейної, взуттєвої, радіотехнічної, підшипникової та інших галузей промислово­сті) потреба в матеріалах визначається за типовим представником, тоб­то виробом, що найбільш повно відображає витрати матеріалів на всю групу (партію) продукції, представником якої він є, за формулою:

П_м = Н_вт * N_г

де Н_вт – норма витрат на типового представника;

N_г – програма випуску всіх виробів даної групи.

У галузях хімічної промисловості при розрахунку потреби у вихідній сировині та матеріалах використовуються формули хімічних реакцій, молекулярна маса і норма технологічних втрат. Для цих цілей може бу­ти використана наступна формула:

П_м = N_р * (М_с * К_сч * 100) / М_г * Кг_ч * (100 – К_втр),

де N_р – програма виробництва готової продукції в натуральних одиницях;

М_с – молекулярна маса вихідної сировини (матеріалів);

К_сч – вміст в ній чистої речовини, %;

М_г – молекулярна маса готового продукту;

Кг_ч - вміст в ній чистої речовини, %;

К_втр – технологічні витрати в процесі виготовлення продукції, %.

Якщо в момент розрахунку на підприємстві відсутні дані про обсяг виробничої програми в натуральному вираженні, а також норми витрат матеріальних ресурсів, то потреба в них визначається методом динаміч­них коефіцієнтів:

П_м = В_мф * І_вп * І_н

де В_мф – фактичні витрати матеріалів за минулий період;

І_вп – індекс зміни виробничої програми;

І_н – індекс середнього зваження норм витрат матеріалів в плановому періоді.

У таких галузях, як металургійна, харчова, виробництві будівельних матеріалів використовується метод рецептурного складу. Спочатку розраховується обсяг придатної продукції для виконання виробничої програми, ливарні заготівки, скломаса за формулою:

n

Ппр =å ВЧj * N_j

j=1

де Ппр – продукція, придбана для обробки;

ВЧj – чорна вага j – го виробу (деталь);

N_j – програма виробництва j – х виробів.

Потреба в кожному конкретному компоненті, який входить до скла­ду, визначається на підставі рецептури, яка зазначає відсотковий склад кожного компонента сировини та планового виходу придатної продукції та визначається:

Кі = Ппр* (Пв / Пп)

де К_і - і-й компонент;

Пв - питома вага конкретного компонента, %;

Пп - плановий вихід придатної продукції, %.

При визначенні потреби в сировині і матеріалах можна використову­вати методи екстраполяції, математичної статистики, теорії ймовірно­стей, а також моделі багатофакторного регресивного аналізу. В остан­ньому випадку аналізу підлягають фактори, які впливають на величину потреби:

y = f (x₁, x₂,…. x_n),

де y – потреба в матеріалах на плановий період;

x₁, x₂,…. x_n – фактори, що впливають на цю потребу.

Факторами аналізу слугують структура і величина виробництва про­дукції, динаміка зміни норм витрат матеріалів, строки зносу продукції, да­ні про впровадження нових прогресивних матеріалів і замінників тощо.

Потреба в матеріалах для поповнення незавершеного виробництва (Пнзв) розраховується з врахуванням тривалості виробничого циклу і планового випуску продукції і визначається:

n

Пнзв =å (НЗВк – НЗВоч) * Нв

і=1

де НЗВк – обсяг незавершеного виробництва на кінець планового періоду;

НЗВоч – очікуваний обсяг незавершеного виробництва на початок періоду (очікуваний залишок).

Нв – норма витрат матеріалу на виріб (деталь);

n – кількість найменувань виробів (деталей).

Потреба в матеріалах для поповнення незавершеного виробництва планується при зростанні обсягу виробництва і збереженні попередньої тривалості виробничого циклу, введенні в експлуатацію виробництв і це­хів для виготовлення нових видів виробів.

За наявності даних про кількість окремих деталей і вузлів в незавер­шеному виробництві потреба в матеріалах на його зміну визначається за детальними нормами, а якщо таких даних підприємство не має - за укрупненими показниками норм витрат даного виду матеріальних ресур­сів на 1 тис. грн. незавершеного виробництва. У цьому випадку викори­стовується коефіцієнт, завдяки якому коригується обсяг незавершеного виробництва:

Кнзв = (НЗВк – НЗВп) / ТПп * 100

де НЗВк, НЗВп – обсяг незавершеного виробництва на кінець і початок планового періоду;

Тпп – програма випуску товарної продукції.

Потреба в матеріальних ресурсах в капітальному будівництві роз­раховується з врахуванням джерел надходження матеріальних ресурсів для здійснення будівельно-монтажних робіт (замовники, підрядні та спеціалізовані субпідрядні організації).

Потреба в матеріальних ресурсах для дослідно-конструкторських та науково-дослідницьких робіт визначається на основі заявок конструк­торських та технологічних відділів.

Для ремонтно-експлуатаційних потреб в основному використовують­ся допоміжні матеріали, паливо, електроенергія. Для їх розрахунку ви­бирається облікова одиниця, що найбільшою мірою відображає витрати даного матеріалу: верстато- (машино-) година (для витрат мастильних матеріалів), людино-зміна (для витрат спецодягу, спецвзуття), одиниця реалізованої продукції (для витрат тари та пакувальних матеріалів), об­сяг роботи внутрішньовиробничого транспорту (для витрат палива і мас­тильних матеріалів, ремонтних матеріалів).

Потребу в мастильних матеріалах на плановий період визначають із врахуванням специфіки їх споживання:

П_мм = Н_вм * Ч * Д_рп * К_з * Т_зм,

де П_мм - кількість необхідних мастильних матеріалів;

Н_вм - норма витрат мастильних матеріалів на одну машино-годину

роботи даного обладнання, кг;

Ч - число працюючих одиниць обладнання, од.;

Д_рп - планова кількість робочих днів підприємства у рік, дні;

К₃ - коефіцієнт змінності обладнання;

Т_зм - тривалість робочої зміни, год.

Методика розрахунку потреби в інструменті також відображає фак­тори, які визначають їх витрати. Спочатку уточнюється номенклатура необхідного інструменту, потім за кожним його найменуванням розрахо­вується час роботи.

Річна потреба в ріжучому інструменті (П_рі) розраховується за на­ступною формулою:

П_рі = (Т_m * N_р) / (L/l + l) * T_i

де Т_m - машинний час роботи даним інструментом для виготовлення одиниці продукції, год.;

N_р - річна програма випуску продукції, шт.

L - довжина робочої частини інструменту, мм;

l - частина інструменту, що наточується за одну заточку, мм;

T_i - час роботи інструменту між двома заточками, год.

Для діючого виробництва потребу в інструменті розраховують так: визначають його витрати для виконання певного обсягу виробництва, а також зміну величини обігового фонду протягом планового періоду. По­трібна кількість інструменту на плановий період, розраховується за формулою:

І_р = І_n + ОФ _n - ОФ_ф

де І_n - витрати інструменту в плановому періоді, шт.;

ОФ _n - потрібний обіговий фонд інструменту, шт.;

ОФ_ф - фактичний обіговий фонд інструменту на початок планового періоду, шт.

Витрати оснащення визначають різними методами залежно від ти­пу виробництва та особливостей експлуатації. В основу розрахунків ма­ють бути покладені питомі норми витрат технологічного оснащення на кожну операцію або середні норми на одиницю випущеної продукції (чи верстато-годину роботи устаткування).

У масовому та багатосерійному виробництві норму витрат інструмен­ту визначають, виходячи з обсягу робіт на 1000 (або 100) верстато-годин роботи певної групи верстатів.

Знаючи норму витрат певного інструменту, можна визначити витра­ти його на програму оброблюваних деталей.

У багатосерійному та масовому виробництві витрати І_р визначають­ся так:

І_р = (N_д * Н_ві) / N

деN_д - кількість деталей, оброблюваних цим інструментом, шт.;

Н_ві - норма витрат ріжучого інструменту на 100, 1000 деталей, шт.;

N - кількість оброблюваних деталей, на які визначалась норма ви­трат (100, 1000).

У дрібносерійному й одиничному виробництві:

І_р = (Т_ра * Н'_ві ) / Т_рн

де Т_рв - час роботи верстатів, який витрачається на обробку даної гру­пи деталей; год.;

Н'_ві - норма витрат ріжучого інструменту на 100, 1000 год. роботи верстатів, шт.;

Т_рн - час роботи верстатів, на який розраховується норма витрат, год. (100, 1000).

Потреба в матеріалах для виготовлення інструменту розрахову­ється виходячи з кількості інструменту, яка повинна бути виготовлена в плановому періоді, і норм витрат матеріалів на виготовлення кожного типу інструменту.

Потреба в матеріалах на ремонт обладнання (П_рем) залежить від ти­пу і кількості обладнання, що підлягає ремонту, і виду ремонтних робіт.

На підприємствах машинобудування за основу розрахунку беруть норми витрат матеріалів на одну ремонтну одиницю і обсяг ремонтних робіт, виражений в одиницях ремонтної складності:

П_рем = α * Н_вк * (R₁ + β R₂ + γ R₃)

де α - коефіцієнт, що враховує витрати матеріалів на огляди та міжре­монтне обслуговування;

Н_вк - норми витрат матеріалів на одну ремонтну одиницю при капі­тальному ремонті обладнання;

R₁, R₂, R3 - сума ремонтних одиниць обладнання, що підлягає відпо­відно капітальному, середньому і малому ремонтам;

β - коефіцієнт, що характеризує співвідношення між нормою ви­трат матеріалів при середньому і капітальному ремонтах;

γ - коефіцієнт, що відображає співвідношення між нормою витрат матеріалу при малому і капітальному ремонтах.

Потреба в матеріалах на ремонт будівель (П_буд) на плановий період у натуральних одиницях визначається виходячи із питомої ваги мате­ріальних витрат у загальній вартості ремонтних робіт і структури витрат:

П_буд = (Q_р * У_м * R_м) / 10⁴ * Ц

де Q_р – обсяг ремонтних робіт, грн.;

У_м – питома вага матеріальних витрат в ремонтних роботах, %

R_м – питома вага даного матеріалу в загальних матеріальних витратах, %.

Ц – планова ціна одиниці матеріалу, грн.

Відмінні особливості визначення потреби в обладнанні витікають з різної його участі у виробничому процесі в порівнянні з матеріалами.

Обладнання переносить свою вартість на готовий виріб частково, практично не змінюючи своїх фізико-хімічних властивостей, а матеріа­ли після їх споживання втрачають свою споживчу вартість, переходячи в новостворений продукт, і повністю переносять на нього свою вартість.

Вибір методів планування потреби залежить від призначення облад­нання. Основними напрямами використання обладнання є:

Ø укомплектування виробничих об'єктів, що будуються;

Ø заміна фізично та морально застарілого обладнання;

Ø поповнення парку діючих машин на підприємстві.

Визначення потреби в новому обладнанні для заміни зношеного і мо­рально застарілого базується на розрахунку економічної ефективності та доцільності впровадження нового обладнання замість його модерніза­ції і капітального ремонту. Рішення про таку заміну приймається керів­ництвом підприємства на основі висновку компетентної комісії спеціалі­стів. При цьому враховується можливість придбання нового обладнання на заміну списаного, залежно від фінансового стану підприємства.

Потреба в додатковому обладнанні для збільшення виробничої по­тужності підприємства визначається на основі розрахунку необхідної кількості обладнання для виконання виробничих планів. Якщо розрахо­вана потреба в обладнанні більше його наявності, то підприємство по­винно придбати недостатню його кількість, звідси величина потреби в придбанні визначається як різниця між потребою та наявністю облад­нання на підприємстві. Однак при цьому необхідно враховувати можли­вість раціонального використання наявних машин, передачі обладнання з "широких" ділянок тощо.

Потреба в запасних частинах для забезпечення роботи обладнання встановлюється на основі прогресивних норм їх витрат і кількості пра­цюючих машин.

Залежно від конкретних особливостей роботи машин норми витрат можуть встановлюватись в середньому на 100 машин або на основі даних про строки зносу кожної деталі машини.

Потреба в паливі частіше за все визначається шляхом множення об­сягу роботи в плановому періоді на норму його витрат, при цьому норми витрат різних видів палива встановлюються в одиницях умовного палива.

Для визначення кількості палива в натуральному вираженні розра­ховану цим методом потребу ділять на тепловий еквівалент (відношення калорійності даного палива і калорійності умовного палива).

Потрібна кількість палива на технологічні та енергетичні цілі визна­чаються прямим розрахунком на підставі норм витрат умовного палива, які встановлені на одиницю продукції або робіт за формулою:

m

Пn_i =å (N_j – Н_вуп) / КЕ

і=1

де Пn_i - потреба в і-у виді палива в натуральних одиницях;

N_j - план виробництва і - го виду продукції;

Н_вуп - норма витрат умовного палива на виконання одиниці і-го ви­ду робіт (одиниці продукції);

КЕ - калорійний еквівалент г-го палива.

Загальну потребу в енергії (ПЕ₃) визначають таким чином (одиниця виміру кВт. год.):

ПЕ_з = Н_ве * N_пл + Е_вл + Е_ст + Е_вт

де Н_ве - планова норма витрат енергії на одиницю продукції;

N_пл - плановий обсяг випуску продукції в натуральному або вартіс­ному вираженні;

Е_вл - витрати енергії на власні потреби (опалення, освітлення та ін.);

Е_ст - енергія, яка буде відпущена стороннім споживачам;

Е_вт - втрати енергії в мережах.

Потреба в енергії (парі) для опалення будівель залежить від об'єму і теплової характеристики будівлі, температури всередині приміщення і зовні, тривалості опалювального періоду і різниці між тепловмістом па­ри і конденсату.

Потреба в енергії на технологічні цілі визначається виходячи з норм її витрат на одиницю продукції та планового обсягу її виробництва в натуральному або грошовому вираженні.

Кількість електричної енергії для технологічних цілей розраховуєть­ся двома шляхами:

а) на планову програму;

б) за потужністю встановленого устаткування.

Перший метод значно точніший. Він застосовується при масовому та багатосерійному виробництві, в цьому разі кількість необхідної електро­енергії (Пе_тею) визначають так:

m

ПЕ_тех =å (В_поб * Т_м * n) / К_ве

де m - кількість найменувань виробів одного типорозміру;

В_поб - потужність, яка використовується при обробці одного виро­бу, кВт;

Т_м - норма машинного часу на обробку одного виробу, год.;

n - кількість виробів одного найменування, шт./рік;

К_ве - коефіцієнт, який враховує втрати електроенергії.

Необхідна кількість електроенергії (П_еу) за потужністю установлено­го устаткування розраховується так:

П_еу = (å В_п * Ф_ц * К₁ * К₂ * К₃) / К₄

де В_п – загальна потужність встановленого устаткування кВт;

Ф_ц – фонд часу роботи цеху, год./рік.

К₁ К₂, К₃, К₄ — відповідно коефіцієнти використання устаткування за потужністю, в часі, машинного часу (відношення машинного часу до штучно-калькуляційного), враховуючи втрати енергії в мережах.

Потреба в електроенергії на освітлення визначається залежно від площі приміщення, норми і кількості годин освітлення. На цій основі встановлюється необхідна кількість освітлювальних приладів відповід­ної потужності. Кількість електричної енергії, яка іде на освітлення, виз­начається за формулою:

П_ед = (S * Т_осв * Вп_осв) / 100 * К_в

де S - виробнича площа цеху, дільниці, м²;

Т_осв - тривалість роботи цеху з освітленням, год./рік;

Вп_осв - питома потужність освітлюваних точок (25 Вт/м);

К_в - коефіцієнт втрат в електричних мережах.

Витрати електроенергії на вентиляцію визначаються виходячи з потужності вентиляційних установок і кількості годин їх роботи в плано­вому періоді.

Раціонально здійснити закупівлю матеріально-технічних ресурсів - це означає придбати їх потрібної якості, в необхідній кількості, в потріб­ний час, у надійного постачальника та за доступно ціною.

Вивчення ринку сировини та матеріалів - один із елементів плану­вання матеріально-технічного забезпечення промислового підприємства.

Поиск по сайту: