СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКА ПОЛІТИКА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ

Історія становлення і розвитку сільськогосподарської політики. У період виникнення Європейського економічного співтовариства (ЄЕС) сільське господарство у всіх країнах-засно-вниках було дуже важливою складовою народного господарства і отримувало значні дотації. Більш того, з огляду на досвід воєнних та післявоєнних років, економічна незалежність виробництва про­дуктів харчування вважалася першочерговою метою. Тому в До­говорі ЄЕС окреме місце займає правове оформлення спільного ринку продуктів сільського господарства, де детально окреслена проблематика запровадження і функціонування спільної сільсько­господарської політики (ССП). Свідченням значимості і водночас суперечливості спільної сільськогосподарської політики є той факт, що протягом останніх років на її підтримку було витрачено 60% усіх коштів з бюджету ЄС. Договір ЄЕС упорядковує процес по­ступового введення ССП, розпочатий на конференції країн-членів у 1958р. У 1962-1963 pp. виникли перші системи регулювання ринку найважливіших сільськогосподарських продуктів та запроваджено спільне фінансування ССП за посередництвом Європейського сіль­ськогосподарського спрямовуючого і гарантійного фонду. З 1964 р. починають застосовуватися спільні гарантовані ціни на окрему про­дукцію. У сімдесятих роках процес утворення комунітарних систем регулювання ринку окремих видів сільськогосподарських продуктів було завершено, пізніше, в 1993 р. додатково ввели в дію систему регулювання ринку бананів.

Головним інструментом досягнення цілей ССП у перші роки її функціонування, якщо йдеться про найбільш сильно регульовані продукти сільськогосподарського виробництва, була система ви­соких інтервенційних гарантованих цін на жодним чином не лі­мітовану продукцію. Ця система, щоправда лише певною мірою, дозволяла досягнути мети ССП, але водночас, зокрема у 80-х роках, вона призвела до певних негативних ефектів, наприклад, значного надвиробництва зернових, молока і м'яса. Невикористана кількість сільськогосподарської продукції з величезними затратами зберігалася на складах, або, в кращому випадку, за допомогою до­рогих і високих експортних дотацій, була вивезена до третіх країн, що, безсумнівно, викликало деяку дестабілізацію світових ринків відповідної продукції. Одночасно така система призвела до роз­шарування великих і дрібних фермерів. Так у 1990 р. з'ясувалося, що 80% всіх витрат ССП було призначено лише для 20% фермерів в ЄЕС. Позаяк витрати на ССП були надто високими, це значним чином обтяжувало бюджет ЄЕС. Саме тому, після декількох ма­лоефективних «косметичних» змін у 80-х роках, ЄЕС розпочав у 1992 р. реформу ССП, суть якої полягала в поступовому зниженні інтервенційних гарантованих цін та їх наближенні до світових цін. Наприклад, у 1997 р. інтервенційні ціни на зерно зменшилися на 29% у порівнянні з 1993 р., на м'ясо - на 15%.

Реформу сільськогосподарської політики розпочали, виходячи з припущення, що в результаті зниження інтервенційних цін не знизить­ся рівень прибутків фермерів, оскільки навіть при дотриманні вимоги зменшення оброблюваних площ, вони отримають прямі компенсаційні дотації. Що стосується дрібних фермерів - власників площ менших, ніж 20 га, то право на дотацію зберігається за ними без необхідності зменшення оброблюваних земельних ділянок. Реформа ССП полягає в тому, що найбільш регульовані сільськогосподарські продукти - зерно, олійні рослини, яловичина - перейдуть на систему прямих дотацій їх виробників. Реформа ССП значно посприяла успішному завершенню уругвайського кола переговорів ГАТТ (Генеральної угоди з тарифів і торгівлі). Завдяки цій реформі ЄЕС врешті отримало змогу погодитися з умовою, згідно якої протягом 6 років буде знижена: підтримка земле­робам - на 20%; експортні дотації - на 36%; загальний обсяг експорту на дотаціях - на 21%. Окрім цього ЄЕС досягнуло на переговорах так

Поиск по сайту: