Правопис прислівників. Прислівник – самостійна невідмінювана частина мови, яка виражає ознаку дії чи стану або ступінь і міру вияву іншої ознаки чи обставини

Прислівник – самостійна невідмінювана частина мови, яка виражає ознаку дії чи стану або ступінь і міру вияву іншої ознаки чи обставини.

Прислівники характеризуються такими властивостями.

Вони не відмінюються.

Мають властиві тільки їм словотворчі суфікси -о, -е /добре, весело/, - и, - ому, -ему /по-новому, по-моєму, по-братськи/.

Співвідносяться лексично і словотворчо з усіма відмінюваними частинами мови, від яких походять: іменниками /вночі, кругом/, прикметниками /тихо, швидко/, числівниками /по-перше/, займенниками /по-нашому/.

При написанні прислівників слід пам'ятати:

1 У кінці прислівників після г, к, х пишеться и: трохи, наввипередки.

2 Частка ні з прислівником пишеться разом: ніде, ніколи, ніяк.

3 Частка не з прислівником пишеться разом, якщо виражає у сполученні з ним одне поняття /несподівано, недалеко/, й окремо – з підсилювальним прислівником /не дуже, не зовсім/.

4 Прислівники зберігають подвоєння н, наявне у прикметниках, від яких вони утворені: зрання, спросоння.

5 Складні прислівники пишуться разом, якщо:

а) утворені поєднанням прийменників з повнозначними частинами мови: щодня, направо, вдруге, всупереч;

б) утворені за допомогою часток аби-, ані-, де-, що-, як-: абияк, анітрохи, деколи, щонайбільше, якраз;

в) утворені складанням основ: праворуч, сьогодні, самостійно, мимоволі.

6 Через дефіс пишуться складені прислівники:

а) утворені за допомогою часток будь-, -небудь, казна-, хтозна-, -то, -от, -но, -таки: будь-хто, коли-небудь, казна-де, хтозна-як, якось-то, як-от, все-таки;

б) утворені з двох повторюваних синонімічних або антонімічних при-слівників: пліч-о-пліч, видимо-невидимо;

в) утворені від прикметника або займенника за допомогою прийменника по: по-бойовому, по-людськи;

г) утворені повторенням слова або основи без службових слів або зі службовими словами між ними: будь-що-будь, віч-на-віч.

7 Окремо пишуться прислівникові сполучення:

а) що складаються з прийменника та іменника, у яких іменник зберігає своє лексичне і граматичне значення: до побачення, за кордоном, на відмінно, по можливості;

б) які складаються з двох іменників та одного або двох прийменників: рік у рік, один в один, з дня на день;

в) утворені сполученням прийменника з повним прикметником чоловічого /середнього/ роду: в основному, в цілому;

г) утворені сполученням прийменника по зі збірним числівником: по двоє, по троє.

Прийменник

Прийменник – це службова частина мови, яка уточнює граматичне значення іменника і виражає зв’язки між словами в реченні.

За походженням прийменники поділяються на прості (первинні) і похідні (вторинні).

До простих належать прийменники: в, до, від, у, з, за, над, під, при, про, через, без, для, по, серед.

Похідні прийменник утворилися від інших частин мови: попід, навколо, спереду, поза, понад, перед, близько, посеред.