Тема: Публічний виступ і умови його успішності

П Л А Н

1. Етапи підготовки до публічного виступу.

2. Композиція виступу.

3. Вимоги до виступу оповідача.

4. Умови успішності виступів.

Література

1.Антисуржик. Вчимося ввічливо поводитись і правильно говорити/За заг. редакцією О.Сербенської: Посібник.-Львів: Світ, 1994.-149 с.

2.Капська А. Гра як активний метод навчання студентів майстерності слова//Рідна школа.-1991.- № 10.-С. 71-73.

3.Львов М. Словарь-справочник по методике русского языка: Учеб. пособиедля студентов пед. институтов.- М.: Просв., 1988.- 240 с.

4.Паламар А. Етика-молодим: Правила доброго тону.-К.: Молодь, 1985.

5.Пиз А. Язык жестов: Пер. с англ.- Воронеж: НПО «МО-ДЗК», 1992.

6.Сагач Г. Золотослів: Навч. посібник для середніх і виших навчальних закладів.-К.: Райдуга, 1993.

7.Сопер П. Основы искусства речи: Пер. с англ.-2 испр. изд.-М.: Прогресс, 1992.

8.Шевчук С. Українське ділове мовлення: Навч. посібник-К.: Літера, 2000.

Самостійна робота

1. Прочитайте текст. Які жартівливі поради автора орато­рові Ви вважаєте доречними? Чого треба уникати промовцю, щоб не справити враження обмеженої людини?

ПОРАДИ ПРОМОВЦЮ

Виступ починається не зі слів, а з жестів.

Надзвичайно важливо, якими рухами ви розкладете перед собою папірці, витягнете окуляри, відкинете з лоба пасмо во­лосся. Прийнятні лише такі рухи, які не видадуть, що у вас трем­тять руки або по спині стікає піт. Не радимо навалюватися ліктя­ми на край трибуни—можуть подумати, що ви не тримаєтесь на ногах. Рекомендується все, що свідчить про те, що ви і три­буна — не два автономних механізми, а єдине ціле, певний трибунотавр. Тому має сенс зняти з руки й покласти на пюпітр три­буни годинник: створюється враження, начебто ви лише пере­клали їх з однієї ділянки тіла на іншу.

Не слід виступати без папірця, говорити цікаво, і — особли­во важливо! — дотепно. Така промова може образити того, хто завжди говорить серйозно і лише по завчасно написаному. Іде­альну золоту середину намацали тут деякі оратори в окулярах: першу частину фрази вони вимовляють, витріщившись крізь окуляри у свої записи, а другу — знявши окуляри і дивлячись у зал. Уявляєте, скільки разів доводиться їм класти на носа й знімати окуляри? Сам Чарлі Чаплін не наздогнав би їх. Через ці маніпуляції з окулярами неможливо вловити, про що йдеться, зате у слухачів створюється таке п'янке відчуття діяльності, що коли виникає потреба в енергійному керівникові, ораторів в окулярах згадують у першу чергу. Ораторам, які не мають оку­лярів, пропонується такий рецепт: час від часу, пробігши очи­ма текст наступної фрази, підвести очі на зал, задумливо змор­щити лоба й вимовити цю фразу як свіжу думку, яка тільки-но прийшла в голову. Однак не забудьте при цьому втикнути палець в кінець фрази, бо якщо, відшукуючи продовження промови, ви надовго замовкнете, — весь ефект «свіжої думки» ви летить в трубу.

Нехай зрідка, але іноді все-таки трапляється, що оратор не може раптом знайти одного листочка підготовленої[1] промови, або переконується, що захопив з собою не той текст. Особливо прикро, коли ці відкриття він робить на очах слухачів, які із завмерлими від щастя серцями стежать за тим, як він розгублено нишпорить по кишенях, і все на світі готові віддати, аби цей сеанс продовжувався до безкінечності. Що тут робити? Спокійно розведіть руками і оголосіть, що на зниклому листочку було виписано дуже багато нових і дуже точних даних, які напам'ять могла б відтворити хіба що електронна машина; говорити ж, не оперуючи дуже новими і дуже точними даними, звичайно, не важко, але чи варто?

Якщо біля вас поставили склянку з водою, то відпити мож­на не більше двох разів. Вже краще обірвати свою промову на півслові і мов нічого не було піти на своє місце, ніж присмокту­ватися до склянки. Іноді така несподівана кінцівка може заін­тригувати і навіть стурбувати декого, викликати підозру, що вам відомо щось надзвичайно важливе, про що ви, однак, не бажаєте сказати голосно. Якщо ви помічаєте, що публіка вас не слухає, дрімає, нудьгує, однак утримується від голосних розмов між со­бою, — значить, промова ваша пливе правильним руслом. Інша річ, якщо слухачі галасують, позіхають, не прикриваючи рота, й вигадують різні ігри. У цьому випадку рекомендується обвес­ти поглядом зал і сказати: «З цього приводу, друзі мої, згадався мені один дуже смішний анекдот». Зал миттєво насторожуєть­ся, і ви отримуєте можливість закінчити свій виступ, оточений такою щирою увагою, яка й насправді варта вдячності. Якщо ж вам потім дорікнуть, куди ж, мовляв, зник той анекдот, то ви холоднокровно поясніть, що анекдот ви тільки згадали, але зовсім не обіцяли розповісти. Головне: трибуну слід залишати з упевненістю, що ви не бовкнули щось таке, чого говорити було не треба. Цю впевненість не можна змішувати з відчуттям того, що було сказане усе, про що слід було сказати. Якщо вдумати­ся, то ці два почуття розділяє безодня.

В.Жилінскайте

2. Прочитайте текст і визначте його основну думку. Простежтге, які жести характерні для Вас у таких ситуаціях: під час виступу на занятті; під час слухання виступів Ваших однокурс­ників, викладачів; підчас невимушеної розмови у колі родини, друзів? Чи всі ці жести є естетичними? Спробуйте вмотивувати причини їх виникнення, спираючись на знання з курсу психології про сутність невербальної комунікації. Перекладіть українською мовою один з абзаців тексту (за вибором).

БАРЬЕРЫ ИЗ РУК. ЖЕСТ «РУКИ, СКРЕЩЕННЫЕ НА ГРУДИ»

Попытка спрятаться за каким-нибудь барьером является нормальной человеческой реакцией. Этому мы учимся еще в раннем детстве, когда хотим себя защитить от чего-либо. В дет­стве мы прячемся обычно за столами, стульями, какой-либо мебелью или просто за спиной у мамы, когда попадаем в ка­кую-либо угрожающую ситуацию. По мере того, как мы взрос­леем, эти попытки спрятаться за чем-либо становятся все бо­лее и более утонченными и к 6 годам, когда прятаться за столом или под стулом уже стыдно, мы обучаемся жесту скрещивать руки на груди. Таким образом, мы предохраняем нашу грудь от внезапного нападения.

Во время отрочества мы скрещиваем наши руки не так плот­но и комбинируем этот жест с жестом «скрещенные ноги». По мере взросления этот жест скрещенных рук становится все менее яв­ным и мы уже не так плотно прижимаем руки к груди. Скрещивая руки перед грудью, мы, таким образом, формируем барьер, кото­рый является попыткой оградить нас от нежелательной ситуации. С уверенностью можно сказать следующее: когда человек нервни­чает или испытывает какие-нибудь отрицательные эмоции, то он обязательно скрещивает руки на груди, что является весьма силь­ным сигналом того, что он испытывает угрозу.

Исследования жеста перекрещенных рук, проведенные в Соединенных Штатах, дали некоторые интересные результа­ты. Группу студентов попросили посетить ряд лекций и каждо­му студенту сказали, что он не должен перекрещивать руки или ноги и должен принять расслабленное свободное положение. В конце этой серии каждого студента проверили, как он понял предмет лекции, и проверили его отношение к лектору. Вторую группу студентов попросили прослушать ту же лекцию, но на этот раз их проинформировали, что во время лекции они должны крепко перекрестить руки перед грудью и сидеть так во время всей лекции. Результаты показали, что та группа, ко­торая прослушала лекцию с перекрещенными на груди рука­ми, усвоила материал на 38% хуже, чем та группа, которая руки не скрещивала. У второй группы было отношение к лекции боле критическое, чем у первой.

Эти исследования подтверждают следующий факт: когда слу­шатель перекрещивает руки перед грудью, то он не только думает о лекторе более негативно, но также уделяет меньше внимания самой лекции. Именно поэтому центры по подготовке кадров дол­жны поставить в своих залах кресла с ручками, чтобы слушатели могли положить на них свои руки и таким образом отдыхать. Мно­гие люди говорят, что они по привычке перекрещивают свои руки, потому что это очень и очень удобно, но мы можем сказать, что любой жест приносит некоторое удобство при соответствующем отношении. То есть, в данной ситуации, если у Вас негативное отношение к чему-либо, то при скрещенных руках Вы будете чув­ствовать себя очень хорошо. Помните также, что при невербаль­ной коммуникации очень много зависит не только от отправите­ля жеста, но и от получателя. Вы можете себя чувствовать вполне комфортно, когда у Вас скрещены руки или когда напряжена спи­на и шея, тогда как восприятие этих жестов является негативным.

Аллан Пиз

3.Уявіть, що ви - диктор телебачення. Сидячи перед «мікрофоном», привітайтеся з глядачами і про анонсуйте наступну телепередачу (назву та зміст оберіть самостійно).

4. Підготуйте текст усного публічного виступу на одну з тем (за вибором):

- З історії мовного етикету.

- Любов – це пошана до оточуючих.

- Магія слова.

Практичне заняття № 8

Поиск по сайту: