Короткі теоретичні відомості. Ефективність спортивної техніки – це ступінь близькості виконання руху даним спортсменом до індивідуально оптимального варіанту (до раціонального варіанту)

Ефективність спортивної техніки – це ступінь близькості виконання руху даним спортсменом до індивідуально оптимального варіанту (до раціонального варіанту).

Виділяють три групи показників ефективності техніки:

1. Абсолютну ефективність оцінюють шляхом порівняння техніки досліджуваного руху спортсмена з еталоном – найраціональнішим варіантом техніки, вибраним на основі біомеханічних, психологічних і естетичних міркувань. Так, в циклічних видах спорту абсолютна ефективність визначається шляхом порівняння характеристик виконаного руху з ідеалом (наприклад, з моделлю розробленої за допомогою ЕОМ).

2. Порівняльна ефективність визначається на основі порівняння техніки руху спортсмена з технікою аналогічного руху, виконаного спортсменом високої кваліфікації. Процедуру порівняння в цьому випадку направлено на пошук дискримінативних показників техніки, тобто таких, значення яких у спортсменів різної кваліфікації неоднакові. Для цього реєструють біомеханічні показники техніки вправи, а потім проводять порівняльний аналіз.

Використовують два підходи визначення дискримінативних ознак:

а) порівняння показників техніки спортсменів високої і низької кваліфікації;

б) розрахунок показників кореляції і рівнянь регресії між спортивним результатом з одного боку, і показником техніки – з іншого.

3. Реалізаційна ефективність визначається при порівнянні показаного спортсменом результату у вправі змагання з тим рухом, який спортсмен міг би показати, якби володів відмінною за ефективністю технікою руху.

Показником реалізаційної ефективності в цьому випадку є так званий регресійний залишок, тобто різниця між дійсним і належним результатом.

Ефективність спортивної техніки оцінюють по різному. Розрізняють три різновиди ефективності техніки:

1. Інтегральну, коли оцінюється ефективність техніки вправи в цілому.

2. Диференціальну, в ході якої визначають ефективність деяких елементів тренувальної вправи або змагання. Так, оцінка техніки веслування проводиться за співвідношенням часу проводки і проносу весла. Диференціальна оцінка в сучасному спорті отримала найбільшого розповсюдження.

3. Диференціально-сумарну оцінку. В цьому випадку, після визначення ефективності техніки кожного елемента вправи, оцінки підсумовуються і виводиться загальна оцінка.

Розрізняють два основні методи контролю за технічною майстерністю спортсменів: візуальний і інструментальний. Перший є найпоширенішим методом взагалі і одним з основних в спортивних іграх, єдиноборстві, гімнастиці і деяких інших видах спорту.

Візуальний контроль проводиться двома способами:

1) в ході безпосереднього спостерігання за діями спортсмена;

2) за допомогою відеознімальної техніки.

Інструментальний метод контролю призначений для вимірювання біомеханічних характеристик техніки. Реєстрації підлягають час, швидкість і прискорення в цілому і окремих його фаз, зусилля при виконанні руху, положення тіла або його сегментів.

При використанні диференціально-сумарної оцінки визначають значущість (вагу) кожного елементу та виводять підсумкову оцінку. Отримані значення та оцінки підставляють у формулу визначення ефективності технічної майстерності (ТМ) спортсмена:

,

де М_еф – ефективність технічної майстерності (ТМ) спортсмена, m – загальна кількість ігор (виступів) у турнірі, N – загальна кількість дій, n – дії, що досягли мети, N₁ – кількість дій виконаних суперником, n₁ – кількість заблокованих дій суперника.

Оцінка ефективності методики тренування, що використовується спортсменами для розвитку швидкісних якостей, зводиться до порівняння середніх арифметичних значень двох попарно залежних вибірок: вибірки, утвореної з результатів вимірювання у спортсменів величини показника швидкісних якостей перед початком двомісячного тренування, і вибірки, що складається з результатів вимірювання величини цього показника після згаданих тренувань. Якщо виявиться, що відмінності середніх арифметичних більше, значення похибки то можна стверджувати, що нова методика виявилася ефективною. Але при цьому невідомо, з якою імовірністю можна зробити таке твердження, тому неможливо точно довести наявність або відсутність відмінностей.

При вирішенні задачі підбору критерію (математичного апарату), адекватного (відповідного) властивостям порівнюваних вибірок потрібно враховувати об'єм вибірок і закон, по якому розподіляється вибірка, складена з різниць парних результатів вимірювань, узятих з вищезазначених двох вибірок.

Якщо об'єм у попарно залежних вибірок малий (n < 30), то при нормальному законі розподілу вибірки парних різниць для порівняння середніх значень вибірок застосовують точний параметричний t – критерій Стьюдента для попарно залежних вибірок, а при відмінному від нормального закону розподілі – наближений непараметричний U – критерий Уїлкоксона для попарно залежних вибірок.

Поиск по сайту: