АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Механізм соціальної дії та реалізації права

Читайте также:
  1. A) это основные или ведущие начала процесса формирования развития и функционирования права
  2. I. Личные права и свободы.
  3. III. ПРАВА
  4. VIII. Шляхи, умови та очікувані результати реалізації Концепції формування позитивної мотивації на здоровий спосіб життя у дітей та молоді
  5. А) особисті немайнові права автора
  6. Авторские права
  7. Агальна характеристика конституційного права України.
  8. Акти судової влади як одна з форм трудового права
  9. Акты официального толкования норм права: понятие, признаки, классификация.
  10. Акты применения норм права: понятие, классификация, эффектив-ность действия. Соотношение нормативно-правовых и правоприменительных актов.
  11. АРХІВИ ТА АРХІВНА СПРАВА ДОБИ ВИЗВОЛЬНИХ ЗМАГАНЬ І ВІДНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ (1917-1920 РР.)
  12. АРХІВНА СПРАВА В ЗАХІДНІЙ УКРАЇНІ, НА БУКОВИНІ ТА ЗАКАРПАТТІ У 1920-1930-Х РР.

Правоформальний соціальний інститут, система встановле­них, санкціонованих державою правил поведінки, загально­обов'язкових для населення та державних установ, захищена

державою від порушень і спрямована на регулювання та охо­рону суспільних відносин і соціальних цінностей.

Всі теорії виходять з того, що право:

—соціальне явище, без якого не може існувати ци­вілізоване суспільство;

—один з елементів соціальної системи, що впливає на всі її складові;

—продукт свідомої діяльності людей, спрямований на охорону особистості, соціальних груп і класів;

—у нормативній формі відображає потреби загаль­нолюдської справедливості, служить інтересам су­спільства.

Особливості соціальної дії права виявляють себе у процесі функціонування правової системи, 3 точки зо­ру соціології права основними функціями правової си­стеми є:

інтегративна функція — передбачає включення колективів та індивідів у єдину систему соціальної ор­ганізації, існуючого правопорядку, соціального контролю;

регулятивна функція -- реалізується через на­дання суб'єктам правовідносин певних взаємних прав та обов'язків, а також щодо держави та її установ. За командно-адміністративної системи її значення пере­більшували, оскільки держава регулювала всі сфери суспільного, духовного і більшість приватного життя.

Загалом правова система забезпечує регулювання двома методами:

а)встановленням обов'язків, прав, заборон і дозволів;

б)створенням позитивних стимулів для суспільне корисної діяльності та передумов для розвитку гро­мадсько-правової активності.

В основі правового регулювання — законодавча ді­яльність держави. Втілюється воно у конкретних рі­шеннях службових осіб, затверджених установами, що застосовують право;

комунікативна функція — суть її в тому, що правова інформація є одним із видів соціальної інфор­мації, яку індивід отримує, сприймає, переробляє і ви­користовує. Вона має приписуючий характер, доводя­ чи позицію держави щодо забороненої або дозволеної поведінки;

охоронна функція — зумовлена необхідністю за­хищати суспільні відносини, інтереси громадян, со­ціальних груп, суспільства загалом. Головне завдання її полягає в запобіганні правопорушень завдяки застосу­ванню заходів примусу — заборони та санкцій за пра­вопорушення.

Соціальна дія права реалізується через різноманіт­ні форми, стадії та засоби правового впливу. Соціоло­гія розрізняє юридичну, психологічну, етичну та ін­формаційну форми соціальної дії права.

Юридична форма соціальної дії права. Полягає у врегулюванні суспільних відносин наданням прав і на­кладанням обов'язків на суб'єктів. Є найбільш вивче­ною формою соціальної дії права.

Психологічна форма. Виявляється у взаємодії ін­тересів учасників правового спілкування, а також у ставленні особистості до чинних правових норм (при­йнятті, виконанні, ігноруванні, порушенні норм, фор­мальному ставленні до них). Якщо психологічний стан особистості апатичний до правових вимог, це по­роджує відповідний вид правомірної поведінки. З юри­дичної точки зору така поведінка є нормативною, а з соціологічної — ні, оскільки вона лише формально відповідає нормам, не є гарантією, що апатія з часом не переросте у байдужість, а потім і в негативне став­лення. Як відомо, апатичне ставлення до права, поєдна­не з негативною діяльністю, є основою протиправної поведінки. Результатом психологічного впливу права є формування його образу як узагальненої, емоційно-забарвленої форми правової реальності у вигляді ком­плексу уявлень про закони, правові установи.

Етична форма. Реалізується через моральний по­тенціал норми, її справедливість, що створює переду­мови для успішної соціальної дії права.

Інформаційна форма. Здійснюється через надання правової інформації, яку містять юридичні норми, що справляє величезний вплив на формування психологі­чної установки щодо права, на визнання правової сис­теми, правових норм.

У вивченні соціальної дії права важливим є і визна­чення засобів соціально-правового впливу — яким чи­ном, за допомогою чого правові вимоги перетворюють­ся на соціальну поведінку. Соціологія права виокрем­лює такі засоби соціально-правового впливу:

—інформаційні сигнали про зміст юридичних норм;

—юридичні норми (для їх реалізації необхідні від­повідні умови);

—юридичні факти (засіб переведення абстрактної юридичної норми у конкретну площину життя);

—особистість, яка визначає форми і зміст своєї ді­яльності;

—соціальні умови, за яких особистість здійснює свій вибір.

Останнім елементом механізму соціальної дії права є стадії цієї дії. Соціологія права розрізняє стадію формування соціальних передумов та стадію безпосе­редньої дії права. Перехід від першої до другої стадії можливий за наявності трьох взаємопов'язаних чин­ників: юридичного факту (формальні засади), соціаль­них умов (соціальні засади), психологічної установки особистості (суб'єктивні засади).

Механізм соціальної дії права має ту особливість, що право виявляється в дії (із соціологічної точки зо­ру безглуздо вести мову про право, що перебуває у без-дії). Але діяти воно може лише в тому разі, якщо від­повідатиме об'єктивним потребам суспільства. Крім то­го, право тісно пов'язане із системою соціальних умов, що відіграють важливу роль у забезпеченні функціону­вання соціально-правового механізму. Тому дія права є процесом руху від правової норми до соціального ре­зультату, що виявляється у поведінці суб'єкта. Цей шлях є досить тривалим: від встановлення норми до її першого застосування минає майже рік.

Механізм реалізації права постає як дуже складна взаємодія правових, матеріально-правових, організа­ційних, технічних, психологічних та інших зв'язків і відносин. Вихідними його елементами є юридична норма та соціальна ситуація, до якої ця норма нале­жить. Ці елементи спричиняють відповідні організа­ційні та психологічні явища: оцінку ситуації, аналіз норми, зіставлення норми з інтересами суб'єкта, прогнозування наслідків застосування (незастосування) норми, прийняття рішення, що відповідає чи не відповідає нормі. Для ефективної дії права необхідні

такі умови:

—правова норма, її якісний зміст, відповідність
реаліям та умовам життєдіяльності суспільства;

—діяльність правових органів та їх службових осіб;

—особливості правосвідомості громадян;

—високий рівень правової поінформованості насе­лення;

—ефективні санкції за невиконання правової норми;

—кадрові, матеріальні, організаційні ресурси для застосування правової норми.

Але на практиці право не завжди діє ефективно, що зумовлено як об'єктивними (економічні, територі­альні особливості регіонів, слабка організація справи, недостатня поінформованість), так і суб'єктивними (деформація ціннісних орієнтацій, особливості мораль­ної атмосфери в суспільстві, правовий нігілізм) чинни­ками.

Важливим елементом механізму ефективної дії права є правова культура населення, яка виявляє себе у правовій свідомості, ціннісно-нормативному комп­лексі, поведінці та діяльності людей у правовій сфері. Вона зумовлює відповідні соціальні установки, розу­міння правових норм, впливаючи на індивіда за таки­ми напрямами:

1. Формування зразків поведінки. Передбачає фор­мування навичок, стереотипів, зразків правової пове­дінки, які є основою порядку в суспільстві. Інколи во­ни можуть негативно діяти, стаючи на заваді неорди­нарним, новаторським вчинкам.

2. Встановлення певних ідеалів. Зразки поведінки є своєрідними схемами, які дають змогу передбачати певну поведінку людей. Ідеал постає як символічне уявлення про майбутнє, як еталон для оцінки явищ і процесів.

3. Встановлення системи цінностей. Правова куль­тура формує та встановлює в суспільстві систему цін­ностей, правові норми, власне інститут права. Вона визначає престиж права в суспільстві, згідно з яким
правові норми у ціннісній системі особистості посіда­ють певне місце, впливають на поведінку особистості.

4. Правова соціалізація особистості. Охоплює усві­домлення громадянином своєї соціальної ролі, місця у суспільстві, залучення його до соціально-правових від­носин, приєднання до правових норм, цінностей, правової практики загалом. Особливостями є конкрет­ність, спрямованість і визначеність, а найголовнішими методами — навчання (індивід навчається певних зразків, способів поведінки та діяльності); передача досвіду (може бути результатом власної правової пове­дінки особистості або здійснюватися під впливом пев­них осіб, обставин, середовища); символічна соціаліза­ція (зумовлює вироблення людиною власної системи значень, асоціативне об'єднує у її свідомості різні уяв­лення та поняття. Вона не обов'язково ґрунтується на досвіді включення в правову практику. Основою її мо­жуть бути уявлення людини на підставі оцінок інших членів суспільства).

Невід'ємним елементом процесу правової соціаліза­ції є правове виховання, мета якого — формування звички соціальне активної, правомірної поведінки; засвоєння, розвитку і закріплення певних принципів права та моралі, правових норм, здатності протидіяти негативним зовнішнім впливам. Правове виховання може здійснюватися у різних формах (навчання, про­паганда), але однією з найважливіших є самовихован­ня як свідомий розвиток позитивних якостей, само­контроль. Тому процес правової соціалізації постає як єдність впливу на індивіда соціального середовища і цілеспрямованої виховної діяльності.

Правова культура сучасного українського суспільства

Правова культура є складовою загальної культури, яка формується та розвивається в процесі реалізації людьми своїх прав та обов'язків, виявляється у став­ленні до законодавства, дотриманні його норм. В укра­їнському суспільстві вона має риси, властиві націо­нальній ментальності (законослухняність, визнання авторитету справедливої влади, непокора несправедли­вій владі та її вимогам). Водночас у ній немало рис, які сформувалися в радянські часи (правовий нігі­лізм).

Правовий нігілізм — правове безкультур'я, відкидання або іг­норування права, юридичних норм, правових цінностей, зне­важливе ставлення до правових традицій, Своєрідним проявом правового нігілізму, який за­явив про себе в останні десятиліття XX ст., є тіньова нормотворчість, спричинена низькою правовою куль­турою у всіх ешелонах українського суспільства, що виявляється у:

— відриві соціальної норми від конкретних умов життєдіяльності;

— невідповідності правових норм реаліям суспіль­ного життя;

—неповному або перекрученому відображенні у свідомості людей об'єктивних закономірностей функціонування суспільства;

—нестабільності та несталості певної норми, а то­му її неспроможності виконувати функцію соціального регулятора;

—послабленні або незастосуванні санкції.

Тіньова нормотворчість має здебільшого криміналь­ний характер, полягає у домінуванні норм кримінального середовища, аморальних принципів. Відчутною є маргіналізація права (деформація правосвідомості, від­чуття вседозволеності, зниження цінності життя люди­ни). Правовий нігілізм певною мірою поширюється і н;І людей закону, що породжує зневіру у здійсненність основних громадянських принципів (недоторканість особистості, рівність усіх перед законом). Про ослабленість існуючої правової системи свідчить і нерозбірли­вість людей у виборі засобів для досягнення мети, ко­ли тіньові норми визнають важливішими, ніж держав­но-правові.

 

 

Соціальна природа правомірної та протиправної поведінки

Правова поведінка — соціальнозначуща поведінка суб'єктів, передбачена нормами права, підконтрольна свідомості та во­лі й має юридичні наслідки.

Вона може бути як правомірною, так і протиправ­ною. Головна ознака правової поведінки — ЇЇ соціаль­на значущість. Вона перебуває під актуальним або потенційним контролем свідомості та волі індивіда, чітко регламентована, підконтрольна державі. Право­мірна і протиправна поведінка суттєво відрізняються. Передусім вони мають протилежне соціальне значення (правомірна поведінка зміцнює правомірні відносини, протиправна — ослаблює та руйнує їх). Якщо право­мірна поведінка мотивується відчуттям обов'язку, особистими інтересами, які не суперечать суспільним, то протиправну зумовлюють егоїзм, агресія, корисли­вість. До того ж, правомірна поведінка визначається нормами, що зобов'язують або дозволяють, протиправ­на — нормами, що забороняють. Контроль правомір­ної поведінки спрямований на заохочення та охорону її, протиправної — на заборону та запобігання. Соціологія права визначає головні мотиви право­мірної поведінки: ідейна переконаність у суспільній значущості, корисності вчинку; обов'язок перед су­спільством, правовий обов'язок; професійне відчуття відповідальності; практична корисність вчинку для ін­ших; стереотип, звична поведінка; конформізм; боязнь юридичної та моральної відповідальності; особиста ко­ристь від вчинку; егоїстичні інтереси; негативні моти­ви (помста, ревнощі та ін.), які реалізуються правови­ми засобами.

Важливими передумовами такої поведінки є рів­ність громадян у суспільстві та принцип поваги до осо­бистості.

Виокремлюють кілька видів правомірної поведінки

особистості.

Матеріальна. Спрямована на досягнення соціоеко-номічних, інтелектуальних та інших результатів, реа­лізацію політичних, економічних, побутових прав та

обов'язків.

Інструментальна. Постає у вчинках, що мають пев­ні юридичні наслідки (вступ до шлюбу, отримання па­спорта, оформлення купівлі-продажу), коли виник­нення, зміна і захист матеріальних правових відносин потребують правового закріплення.

Правова бездія. Виявляється у дотриманні законів, ухиленні від заборонених правовими нормами вчин­ків, невикористанні своїх прав.

Соціально-правова активність. Будучи протилеж­ною правовій бездії, постає як добровільна ініціативна діяльність, що сприяє зміцненню правопорядку, пова­га, інтерес до права, визнання престижу правових норм, виконання громадських обов'язків у правовій сфері. Вона є позитивною діяльністю, спрямованою на реалізацію загальнозначущих цілей права, перебіль­шує звичайні вимоги закону, тому що вона ініціатив­ніша, активніша та результативніша (затримання зло­чинця, захист потерпілого).

Генезис правомірної поведінки відбувається у такій

послідовності:

—формування особистості з певною соціальною орієнтацією;

— формування в особистості конкретної мотивації;

— планування вчинку та прийняття рішення пройого здійснення;

— реалізація прийнятого рішення.

На всіх цих етапах діє внутрішній контроль осо­бистості, яка взаємодіє з конкретним зовнішнім се­редовищем. Загалом правомірна поведінка є найпоши­ренішою формою правової поведінки.

Протиправна поведінка (правопорушення, злочини) привертає увагу юристів, соціологів, психологів більше, ніж правомірна поведінка, оскільки вона є деструктив­ним, небезпечним чинником для суспільства. Соціоло­гія права вивчає соціальні проблеми злочинності, їх вплив на суспільство, причини і чинники, що їх поро­джують, особистість злочинця, делінквентну (злочинну) субкультуру загалом. У соціальному сенсі головне у протиправній поведінці — її несприйняття, ігноруван­ня існуючих суспільних відносин, нанесення шкоди правам та інтересам громадян, груп, суспільства.

Соціальна характеристика протиправної поведінки охоплює такі аспекти:

—історичне походження;

—соціальну природу масиву правопорушень (про­
являється у конкретному змісті елементів, які його утворюють);

—соціальну природу протиправної поведінки (про­являється в її результатах);

—структуру і динаміку правопорушень (залежить від змін умов соціального життя людей).

Проблему злочинності соціологія розглядає на різ­них етапах розвитку і в різних ракурсах. Відповідно окреслилися напрями дослідження причин протиправ­ної поведінки.


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 | 70 | 71 | 72 | 73 | 74 | 75 | 76 | 77 | 78 | 79 | 80 | 81 | 82 | 83 | 84 | 85 | 86 | 87 | 88 | 89 | 90 | 91 | 92 | 93 | 94 | 95 | 96 | 97 | 98 | 99 | 100 | 101 | 102 | 103 | 104 | 105 | 106 | 107 | 108 | 109 | 110 | 111 | 112 | 113 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.008 сек.)