Проблема творчої особистості в контексті сучасної персонології

Творчість – вища форма людської діяльності. Для її розуміння важливо з'ясувати умови, причини й фактори виникнення та функці­онування, особливості проявів на різних рівнях: особистісному й суспільному, а також взаємодії цих рівнів. Творчість на особистісному рівні можна розкрити за допомогою поняття "творчий потенціал", вивчення закономірностей формування й розвитку якого є важливим завданням науки.

Розглянемо поняття "творчий потенціал особистості", взаємозв'язок елементів його структури, сутність якої визначають рушійні сили особистості, умови й фактори удосконалення й розвитку. Вихідним у цьому випадку є визначення творчого потенціалу, яке характеризує його як фонд, сукупність можливостей реалізації нових напрямків діяльності суб'єкта творчості. До структури творчого потенціалу слід віднести можливості суб’єкта, які ще не розвинуті у творчі здібності, власне творчі здібності; внутрішні (суб’єктивні) можливості, активізуючі реалізацію творчих здібностей; характер впливу суб'єкта на предмет творчості.

Творчий потенціал особистості – це відносно стійка система, така якість людини, що характеризує її спрямованість у майбутнє. Можливості будь-якої людини завжди більші, ніж цього вимагає певний вид діяльності. Творчий потен­ціал особистості завжди більший за той, що фіксується, він ширше будь-якої конкретної діяльності. Це не просто констатація того, що дійсно існує, а й того, що існує як можливе. Творчий потенціал особистості характеризує особистість не лише з боку її спрямованості в майбутнє, а й з боку її дійсних, творчих потенцій, що реально виявляються.

До сфери творчого потенціалу особистості, його системи входять такі складові: задатки, нахили, що виявляються в підвищеній чутливості, певній вибірковості, а також у динамічності психічних процесів; інтереси, їх спрямованість, частота й систематичність виявів, домінування пізнавальних інтересів; допитливість, потяг до створення нового, нахили до пошуку та розв'язан­ня проблем; швидкість у засвоєнні нової інформації, утворення асоціативних "масивів"; нахили до постійних порівнянь, зіставлень, вироблення еталонів для подальшого вибору; вияви загального інтелекту – розуміння, швидке оцінювання та вибір шляху розв'язання, адекватність дій; емоційний "супровід" розумових процесів, емоційне ставлення, вплив почуттів на оцінювання, вибір, надання переваг; наполегливість, цілеспрямованість, переконаність, працелюбність, систематичність у роботі, прийняття сміливих рішень; творчі тенденції в роботі, вміння комбінувати, реконструювати, нахили до зміни варіантів, економне використання часу, матеріальних засобів тощо; інтуїтивність, здатність до найшвидших оцінок, розв'язань, прогнозів; порівняно швидке оволодіння робочими прийомами, технікою праці, ремісничою майстерністю; здатність виробляти особистісні стратегії й тактики під час розв'язання загальних і спеціальних нових проблем і задач, а також пошуків шляхів виходу зі складних, нестандартних, екстремальних ситуацій.

Ступінь розвинутості творчого потенціалу значною мірою визначається залученням особистості до конкретної діяльності, а інтенсивність його розвитку залежить від рівня пошуково-творчого наповнення її змісту. Особистість із розвинутим творчим потенціалом характеризується високим рівнем внутрішньої потреби в самореалізації і саморозвитку навіть за відсутності зовнішніх причин. Неповним спонукальним мотивом її самоздійснення, внутрішньою причиною є активне ставлення до навколишньої дійсності та самого себе.

Тенденція до самоактуалізації притаманна будь-якому живому організмові. Самоактуалізація – це прагнення живої істоти до зростання, розвитку, самостійності, самовираження, активізації всіх можливостей свого організму. К.Роджерс вважає, що прагнення до повної самореалізації є природженим у кожного з нас. Так само, як рослини розвиваються, щоб вирости здоровими, як насіння містить у собі прагнення стати деревом, так і людина схиляється до того, щоб набути цілісності та найбільш повно реалізувати себе.

А.Маслоу наголошував, що творчість є найбільш універсальною характеристикою людей, яких він вивчав чи спостерігав. Описуючи її як невід’ємну властивість природи людини, вчений розглядав творчість як рису, що потенційно наявна у всіх людях від народження. Однак він також визначив, що більшість людей втрачають цю якість у результаті “окультурення”. На думку А.Маслоу, зважаючи на те, що здатність до творчості закладена в кожному з нас, вона не вимагає спеціальних талантів чи здібностей. Творчість – універсальна функція людини, що веде до всіх форм самовираження. Вчений у загальних рисах визначав поняття самоактуалізації як “повне застосування талантів, здібностей, потенцій тощо.”

Самоактуалізація – не стан, що захолов. Це діючий процес, при якому здібності індивіда застосовуються повністю, творчо. Звичайно, люди, які самоактуалізуються, дивляться на життя більш вільно. Вони не дуже емоційні й більш об’єктивні, вони не дозволяють надіям, страхам, а також спробам захистити своє “Я” зруйнувати ті уявлення, які вони винесли зі своїх спостережень. А.Маслоу виявив, що всі вони без винятку повністю віддають себе своїй роботі чи справі. У зростанні особистості важливі дві вимоги: присвячення себе чомусь більш високому, ніж власне “Я”, і успішне виконання сформульованого завдання. Креативність, безпосередність, сміливість, наполеглива праця, здатність уособитися, потреба в усамітненні, автономія, незалежність від культурних штампів та оточення, яка зберігає свіжість сприйняття, містичний досвід, почуття спільності з іншими, більш глибокі та взаємопроникаючі стосунки, демократичність, здатність розпізнавати мету й засоби, добре й погане, філософський, незлобний доброзичливий гумор – це основні характерні риси людей, які самоактуалізуються.

Самоактуалізовані особистості постійно захоплені якоюсь справою, і захоплені настільки, що відмінності між роботою та задоволенням для них зникають. Вони присвячують своє життя тому, що А.Маслоу називає вищі цінності (такі, як істина, краса, добро, досконалість, цілісність) або метапотреби. Він описує вісім способів, за якими індивіди самоактуалізуються, чи вісім типів поведінки, що призводять до самоактуалізації: концентрація, вибір зростання, самопізнання, чесність, судження, саморозвиток, вершинні переживання, відсутність захисту для власного “Я”. Це не дуже чітке, не суворо логічне міркування, але воно становить кульмінацію поглядів ученого.

Поиск по сайту: