ТЕМА 7. ФЕНОМЕНОЛОГІЯ

Доктрина феноменології належить Едмундові Гуссерлю (1859 1938). Він розробляє феноменологічну теорію свідомості. Чиста феноменологія «має справу виключно з чистими сутностями переживань, що схоплюються і аналізуються в інтуїції, а не з переживаннями, емпірично наявними у вигляді реальних фактів». Гуссерль вимагає відмежування філософії як світогляду від наукової філософії. «Ідея світогляду змінюється з часом. Ідея ж науки, навпаки, позачасова, не обмежена ніяким відношенням до духу епохи».

Євген Причепій зазначає, що головним принципом феноменології Гуссерль проголошує очевидність, тобто у мисленні слід керуватися не традицією і авторитетами, а дійсним станом речей, очевидністю. Філософ відрізняє аподиктивну і неаподиктивну очевидність. Очевидність чуттєвого сприймання зовнішніх речей називається неаподиктивною. Вона не може бути достатньою підставою істини. Споглядання сутностей (ейдосів, ідеальних предметів) дає аподиктивну очевидність, яка має ту характерну особливість, що «наперед виключає всякий можливий сумнів як безпредметний». Гуссерль пише, що у прикладі порівняння твердження про очевидність 2+1=1+2 і сприймання ландшафту, у другому випадку ми маємо бачення, а не очевидність, як у першому, коли ми маємо до діла з математичною істиною.

Упщ сщйшещ, інтерпретоване як трансцендентальна суб'єктивність, Гуссерль розглядає як первинну очевидність, з якої і слід починати феноменологію. Він ототожнює чи принаймні наближує одне до одного поняття очевидності, істини, досвіду та інтуїції. Очевиднсть визначається ним як досвід у широкому розумінні слова. Все знання повинно ґрунтуватися на очевидності. Але інтерпретуючи досвід як очевидність, феноменологія не погоджується з висновками емпіризму. На думку Едмунда Гуссерля, з очевидністю у досвіді, дається не тільки одиничне, а й загальне, родове, що і є інтуїцією.

Оскільки процес пізнаня є водночас процесом «конституювання» суб'єктивністю
об'єктивних об'єктів пізнання, Гуссерль називає пізнавальну діяльність «діяльністю
об'єктішування», яку поділяє на три сфери:....

1. Рецептивний (предпредикатешний) досвід, або чуттєва інтуїція конституює явища і
предмети чуттєвого світу. В чуттєвому спогляданні (у сприйманні, уяві чи фантазії)
предмети дані у просторово-часовій визначеності. Провідна роль серед чуттєвих актів;
належить сприйманню. У сприйманні предмет дається з первинною очевидністю.
Рецептивний досвід не є ще, по суті, пізнанням. І діяльність «Я» в ньому пасивна.

2. На основі рецептивного досвіду виникає новий вид «діяльності об'єктивування» —

■^;- '^* - ■ ■-■ ■■•'. ■■:■ -М -- ■■ ' - '■• -• ■■•■ ■ ■-■<•■ • ■ ^:!- -'■

предикативна спонтанність, яка відбувається у формі предикативного судження ЬІ є 3. Вона продукує категоріальні або розсудкові предметності. Це сфера тих предметностей, якими займається традиційна логіка, не цікавлячись їхнім походженням. Феноменоиогія аналізує різні види синтетичної діяльності, в якій конституюються ці смисли.

3. Вищою сферою «діяльності об'єктивування» Гуссерль вважає осягаюче або розуміюче мислення, яке продукує загальні родові сутності — типи, роди, види. Цей вид мислення має принципові відмінності від попереднього в тому, що він спрямований на всезагальність.^; ' --і'-' '■'■- ■"■" "■■'■*^;. - ■ ■■'■■■<'■ •.. •• • • ■\-'^г. ■ '■■. ■'. -^;

Вже сама вимога очевидності виступає певною мірою як редакція, тобто абстрагування від традиційних поглядів і фактичності, які не задовольняють вимогам аподиктивної очевидності. Оскільки феноменологія завдяки цьому переходить від фактів до сутностей, ейдосів, то цю редукцію іноді незивають ейдетичною, а саму феноменологію — ейдетичною феноменологією. Однак Гуссерль визнав, що ейдетична феноменологія є наївною, догматичною. Це стосується насамперед некритичної віри в існування світу.

Наступний крок — трансцендентальна редукція, яка має на меті подолання догматизму і
досягнення аблюлютної очевидності. Передусім виключається природна установка.
Генеральна теза природної установки: світ як дійсність завжди наявний. Всім актам
свідомості притамання ця теза буття. Однак теза буття в природній установці «анонімна», і
не розкрита. Чому ми віримо в буття світу? Що таке зрештою буття? Едмунд Гуссерль
вважає, що на ці питання неможлив відповісти, перебуваючи у природній установці. мг

Тема про існування світу виключається з дії, разом із світом виключається також
емпірично психологічна свідомість, яка живе у цьому світі. Виключенню підлягають всі
природничі науки, а також науки про дух, оскільки вони грунтуються на природній
установці. Однак виключення фактичного світу не відкриває нам свідомості у всій її
«чистоті». Вона ще містить деякі трансцендентні її сутності, об'єктивності. Такими
об'єктивностями Гуссерль вважає ідею Бога, ейдоси та ейдетичні науки, що їх вивчають.
Систематичне абстрагуюче виключення, яке викриває сферу чистої суб'єктивності,
філософ називає трансцевдентальною редукцією. - ^

Мета редакції полягає в тому, щоб відкрити сферу аподиктивної очевидності, знайти «архімедівську точку», на яку можна було б абсолютно покластися. Незумовленою феноменологія може стати лише тоді, боли вона виходить з такої очевидності.

Справді, існує суттєва відмінність між свідомістю як усвідомленням чогось і свідомістю як суб'єктивною здатністю до усвідомлення. Так, з погляду змісту між творчою і механічною свідомістю немає суттєвої різниці при оперуванні певними математичними об'єктами. Інша справа свідомість як суб'єктивна здатність — один мислить з більшою

уявою, напругою, інший — з меншою. Ми можемо знати (усвідомлювати) значно більше, ніж наші геніальні попередники в науці, однак це ще не робить нас геніями.

Своєрідність форм суспільної свідомості різних цивілізацій в історії людства слід також
шукати не в тому, як усвідомлюється цей предмет. Неповторність єгипетської культури
не в оперуванні нею математичними числами і не в астрономічному знанні самому по собі, а
в том>^!, як охоче вдаються єгиптяни до цього знання, у суб'єктивному ставленні до нього.
Редукція, виключаючи стандартне у сфері свідомості, якоюсь мірою і спрямована на те,
щоб відкрити специфічно неповторне. А ця неповторність на боці свідомості як здатності,
а не усвідомленого предмету....

Традиція вкладає у поняття «феномен» такий зміст:

1. У понятті «феномен» філософи прагнули показати специфіку суб'єктивності на
противагу об'єктивному світові. Тому це поняття застосовується, в основному, до сфери
свідомості і духовної культури., -!..

2. Феномен не піддається об'єктивному аналізу. Кількісними методами не можна
передати ступінь душевних переживань людини (горя, радості, захоплення і т.п.).

3. Вважають, що феномен завжди суто індивідуальний, неповторний, на відміну від
стандартних у повторюваності речей світу. Двох однакових феноменів не буває, навіть
сприймання того ж самого предмету кожного разу відмінне, тому феномени не підпадають
під дію причинно-наслідкових відношень.

4. На відміну від об'єктивних речей, феномен схоплюється рефлективно, у
специфічшй спрямованості свідомості на саму свідомість..

5. Феномен даний з очевидністю, відразу і цілком. Він — самоданнісгь, за ним не
приховується щось інше, відмінне від нього самого. Ось як розкриває відмінність
феномену від явища учень Гуссерля Мартін Гайдеґґер: феномен означає те, «що себе
відкриває». Явище ж «як явлення чогось» означає саме не самовиказування, а
повідомлення чогось, що себе не виказує, через щось, що себе виказує. Явище є
«само—не—виказуванням». Звідси і протилежність дискурсивного мислення, що
ґрунтується на принципі «від явища до сутності», інтуїтивному, що виходить із
самоданності феноменів.

6. Завдяки специфічній природі феноменів, єдиним методом їх дослідження може бути
лише описовий метод (дескрипція).

Такого ж змісту поняття «феномен» надає в основному і Гуссерль, хоч вживає частіше такі терміни, як «переживання», «акт свідомості».

Вихідним пунктом дослідження свідомості Гуссерль бере декартівське сшдшещ — «я мислю». «Я» суттєво належить кожному переживанню. Потік переживань змінний, а «я»

Поиск по сайту: