Методологічні засади бухгалтерського обліку основних засобів та нематеріальних активів

Зміст лекції

Поняття необоротних активів банку та їх класифікація

Необоротні активи — це основні засоби (необоротні матеріальні активи) та нематері­альні активи.

Основні засоби — це матеріальні активи, які банк утримує з метою використання їх у процесі своєї діяльності, надання послуг, здавання в лізинг (оренду) іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік).

Для цілей бухгалтерського обліку основні засоби класифікуються за такими групами:

а) основні засоби:

земельні ділянки;

будинки, споруди і передавальні пристрої;

машини та обладнання;

транспортні засоби; інструменти, прилади, інвентар (меблі);

інші основні засоби;

б) інші необоротні матеріальні активи:

бібліотечні фонди;

малоцінні необоротні матеріальні активи;

тимчасові (нетитульні) споруди;

інші необоротні матеріальні активи;

в) незавершені капітальні інвестиції.

На підставі зазначених груп банки самостійно здійснюють класифікацію основних засобів і встановлюють вартісні ознаки предметів, що входять до складу необоротних матеріальних активів.

Нематеріальний актив — це актив, який не має матеріальної форми, може бути іден­тифікований та утримується банком з метою використання у своїй діяльності понад один рік (або один операційний цикл, якщо він перевищує один рік) в адміністратив­них цілях або надання в лізинг (оренду) іншим особам.

Бухгалтерський облік нематеріальних активів ведеться щодо кожного об’єкта за такими їх групами:

· права на користування майном (земельною ділянкою, будівлею, право на оренду при­міщень тощо);

· права на комерційні позначення (права на торговельні марки (знаки для товарів і по­слуг), комерційні (фірмові) найменування тощо);

· авторське право та суміжні з ним права (право на комп’ютерні програми, компіляції даних (бази даних) тощо);

· незавершені капітальні інвестиції в нематеріальні активи;

· інші нематеріальні активи (право на проведення діяльності, використання економіч­них та інших привілеїв тощо).

Методологічні засади бухгалтерського обліку основних засобів та нематеріальних активів

На міжнародному рівні питання, пов’язані з визнанням, оцінкою та розкриттям ін­формації про необоротні активи регламентуються такими МСФЗ:

МСБО 16 «Основні засоби»;

МСБО 38 «Нематеріальні активи»;

МСБО 36 «Зменшення корисності активів»;

МСБО 40 «Інвестиційна нерухомість»;

МСФЗ 3 «Об’єднання бізнесу»;

МСФЗ 5 «Непоточні активи, утримувані для продажу, і припинена діяльність».

Якщо придбаний об’єкт не оцінюється за справедливою вартістю, його собівар­тість оцінюють за балансовою вартістю відданого активу.

Відповідно до МСБО 16, подальші видатки, пов’язані з об’єктом основних засобів, повинні додаватися до балансової вартості цього активу, якщо є ймовірність того, що майбутні економічні вигоди, які перевищують первісно оцінений рівень продуктивнос­ті існуючого активу, надходитимуть до підприємства. Подальші видатки на основні засоби визнаються як актив тільки тоді, коли вони покращують їх стан, підвищуючи оцінений спочатку рівень його продуктивності. Прикладами таких поліпшень є модер­нізація, модифікація, дообладнання, добудова, реконструкція.

Витрати на ремонт чи обслуговування основних засобів здійснюються для віднов­лення або підтримання майбутніх економічних вигід, що їх підприємство може очікува­ти від оціненого спочатку рівня продуктивності активу. В такому разі вони визнаються витратами періоду, коли вони були понесені.

Після первісного визнання основних засобів їх подальший облік може здійснювати­ся, згідно з МСБО 16, за однією із двох моделей:

· за моделлю собівартості, згідно з якою, основні засоби відображаються в обліку за собівартістю за вирахуванням накопиченої амортизації та збитків від зменшення ко­рисності;

· за моделлю переоцінки, яка передбачає відображення в обліку основних засобів за переоціненою вартістю, яка відповідає їх справедливій вартості за вирахуванням на­копиченої амортизації та збитків від зменшення корисності.

У випадку застосування моделі переоцінки, переоцінку потрібно здійснювати насті­льки регулярно, щоб їх залишкова вартість не відрізнялась суттєво від їх справедливої вартості на дату балансу.

Якщо в результаті переоцінки балансова вартість основного засобу збільшилася, то збільшення відображається безпосередньо за кредитом рахунку власного капіталу під назвою «Дооцінка». Проте це збільшення має визнаватися у звіті про фінансові резуль­тати, якщо воно сторнує зменшення від переоцінки того самого активу, яке раніше було визнане у звіті про фінансові результати.

Якщо балансова вартість активу зменшилася в результаті переоцінки, зменшення має визнаватися у звіті про фінансові результати. Проте зменшення слід безпосередньо відображати за дебетом рахунку власного капіталу під назвою «Дооцінка», якщо існує кредитове сальдо дооцінки щодо цього активу.

Коли припиняється визнання переоціненого активу, дооцінку, що входить до власно­го капіталу стосовно цього активу, можна прямо перенести до нерозподіленого прибутку, або можна залишити на рахунку власного капіталу під назвою «Дооцінка». Перенесен­ня дооцінки до нерозподіленого прибутку не повинно здійснюватися через звіт про фінансові результати.

МСБО 16 вимагає, щоб при проведенні переоцінки об’єкту основного засобу також здійснювалась переоцінка усього класу, до якого належить даний об’єкт. При цьому клас основних засобів трактується як група активів, однакових за характером і спо­собом використання в діяльності підприємства. Прикладами окремих класів активів є земля; кораблі; літаки; автомобілі, меблі та приладдя; офісне обладнання.

Стосовно амортизації основних засобів у МСБО 16 «Основні засоби» містяться наступні вимоги. Суму активу, що амортизується, слід розподіляти на систематичній основі протягом строку його корисної експлуатації. Ліквідаційну вартість та строк корисної експлуатації активу слід переглядати принаймні на кінець кожного фінансо­вого року та, якщо очікування відрізняються від попередніх оцінок, зміну (зміни) слід відображати як зміну в обліковій оцінці відповідно до МСБО 8 «Облікові політики, змі­ни в облікових оцінках та помилки». Метод амортизації, що використовується, має ві­дображати очікувану форму споживання майбутніх економічних вигід від цього активу суб’єктом господарювання. Кожну частину об’єкта основних засобів, собівартість якої є суттєвою стосовно загальної собівартості об’єкта, слід амортизувати окремо. Аморти­заційні відрахування за кожен період слід визнавати у звіті про фінансові результати, якщо вони не включені до балансової вартості іншого активу.

Компенсацію від третіх сторін за об’єкти основних засобів, корисність яких змен­шилась, втрачені або віддані об’єкти, слід включати до прибутку чи збитку, коли ком­пенсація стає такою, що підлягає отриманню.

Прибуток або збиток, що виникає від припинення визнання об’єкта основних засо­бів, слід визнавати як різницю між чистими надходження від вибуття, у разі їх наявнос­ті, та балансовою вартістю об’єкта.

Питання, пов’язані з обліком нематеріальних активів регламентуються МСБО 38 «Нематеріальні активи». Даний стандарт вимагає, щоб підприємство визнавало в обліку придбаний або створений нематеріальний актив тільки тоді, коли існує імовірність отримання в майбутньому економічних вигод, пов’язаних з цим активом, та його вар­тість може бути достовірно визначена.

Нематеріальні активи первісно оцінюються за собівартістю. Якщо нематеріальний актив не відповідає своєму визначенню та критеріям визнання, то видатки на цей об’єкт, повинні визнаватися витратами на момент їхнього понесення.

Наступні об’єкти визнаються як витрати на момент їхнього понесення:

внутрішньогенерований гудвіл - виникає завдяки високопрофесійної роботи кадрового персоналу, вдалого позиціювання підприємства на своєму сегменті ринку, ефективній системі менеджменту тощо;

витрати на створення підприємства;

витрати на навчання, підготовку чи перепідготовку персоналу;

витрати на рекламу;

витрати на переміщення підприємства.

Внутрішньогенеровані торгові марки, заголовки, назви видань, переліки клієнтів та інші подібні своєю сутністю об’єкти не слід визнавати як нематеріальні активи.

Придбані (створені) основні засоби та нематеріальні активи визнаються за первіс­ною вартістю.

Первісна вартість придбаного об’єкта основних засобів складається з таких витрат:

суми, що сплачується постачальникам активів (з вирахуванням торговельних знижок) та підрядникам за виконання будівельно-монтажних робіт (без непрямих податків);

реєстраційних зборів, державного мита та аналогічних платежів, що здійснюються у зв’язку з придбанням (отриманням) прав на об’єкт основних засобів;

суми ввізного мита;

суми непрямих податків у зв’язку з придбанням (створенням) основних засобів (якщо вони не відшкодовуються банку);

витрат зі страхування ризиків, пов’язаних з доставкою основних засобів;

витрат на транспортування, установку, монтаж, налагодження основних засобів;

інших витрат, що безпосередньо пов’язані з доведенням основних засобів до стану, у якому вони придатні для використання за призначенням.

Поиск по сайту: