Ринок банківських послуг

Тема 6. Фінансові послуги на грошовому ринку

6.1. Ринок банківських послуг.

6.2. Ринок фінансових послуг кредитних спілок.

6.3. Ринок фінансових послуг ломбардів.

Понятійний апарат:.

Рекомендована література: 9, 10, 16, 17, 18, 21.

Ринок банківських послуг

Банк — юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юри­дичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.

Банківська діяльність — залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.

Банк з іноземним капіталом — банк, у якому частка капіталу, що належить хоча б од­ному іноземному інвестору, перевищує 10 %.

Банківське регулювання — одна з функцій Національного банку України, яка полягає у створенні системи норм, що регулюють діяльність банків, визначають загальні принципи банківської діяльності, порядок здійснення банківського нагляду, відповідальність за пору­шення банківського законодавства.

Банківський нагляд — система контролю та активних впорядкованих дій Національного банку, спрямованих на забезпечення дотримання банками та фінансово-кредитними установами у процесі їхньої діяльності законодавства і встановлених нормативів із метою забезпечення ста­більності банківської системи та захисту інтересів вкладників.

Банківський кредит — будь-яке зобов’язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов’язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продо­вження терміну погашення боргу, яке надано в обмін на зобов’язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов’язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

Вклад (депозит) — це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті Украї­ни або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на до­говірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і під­лягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

Істотна участь — пряме або опосередковане, самостійно або спільно з іншими особами володіння 10 і більше відсотками статутного капіталу або права голосу придбаних акцій (паїв) юридичної особи або незалежна від формального володіння можливість вирішального впливу на керівництво чи діяльність юридичної особи.

Капітал банку — залишкова вартість активів банку після вирахування всіх його зо­бов’язань.

Системоутворюючий банк — банк, зобов’язання якого становлять не менше 10 % від зага­льних зобов’язань банківської системи.

БАНКІВСЬКЕ РЕГУЛЮВАННЯ ТА НАГЛЯД ЗА БАНКІВСЬКОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ В УКРАЇНІ

В Україні функція банківського регулювання та нагляду за банківською діяльністю по­кладена на Національний банк України згідно з Законами України «Про банки та банківську діяльність» та «Про Національний банк України».

Метою банківського нагляду та банківського регулювання є стабільність банківської систе­ми та захист інтересів вкладників і кредиторів банку щодо безпеки зберігання коштів клієнтів на банківських рахунках.

Важливим для побудови досконалої системи регулювання банківської діяльності є фор­мування у 1997 році Базельським комітетом з питань банківського нагляду основних прин­ципів ефективного банківського нагляду.

Основних Базельських Принципів налічується 25 і вони стосуються визначення цілей нагляду, повноважень органів регулювання, дозволених видів діяльності, критеріїв ліцензу­вання, достатності капіталу банку, ризиків банківської діяльності та механізмів управління ними, надання великих кредитів, фінансових зловживань тощо.

Виділяють декілька критеріїв класифікації банківського регулювання.

За сукупністю використовуваних методів:

• пряме (передбачає безпосереднє втручання держави в діяльність суб’єктів господарю­вання; використовується для управління об’єктів загальнонаціонального значення), розріз­няють такі види прямого регулювання:

за мірою охоплення:

• комплексне (об’єктом втручання є усі види діяльності суб’єктів господарювання);

• вибіркове (держава впливає на окремі аспекти банківської діяльності на постійній або тимчасовій основі).

залежно від тривалості:

• безперервне;

• періодичне.

• непрямий (регламентує поведінку суб’єктів ринку не прямо, а опосередковано, ство­рюючи певне середовище, яке змушує банківські установи діяти у певному напрямку); се­ред непрямого регулювання розрізняють такі види:

— системне (полягає у створенні комплексу макроекономічних передумов для функціонуван­ня банків та їхніх клієнтів — відповідна монетарна політика, сприятливі умови для різноманітної підприємницької діяльності);

— обмежувальне (передбачає встановлення обов’язкових нормативів для всіх банків, ін­дивідуальних нормативів для окремих банків (їх груп), додаткові умови для виходу на певні сегменти ринку (ліцензійні вимоги) з метою обмеження ризиків в банківській діяльності, обсяги операцій певних видів);

— контрактне (угоди між державними органами та банківськими установами надають банкам додаткові можливості доступу до ресурсів центрального банку через механізм рефінансування, пе­реобліку цінних паперів).

На практиці ці методи застосовуються в тісній взаємодії.

Державне регулювання діяльності банків здійснюється Національним банком України у таких формах:

I. Адміністративне регулювання:

1) реєстрація банків і ліцензування їх діяльності;

2) встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків;

3) застосування санкцій адміністративного чи фінансового характеру;

4) нагляд за діяльністю банків;

5) надання рекомендацій щодо діяльності банків.

II. Індикативне регулювання:

1) встановлення обов’язкових економічних нормативів;

2) визначення норм обов’язкових резервів для банків;

3) встановлення норм відрахувань до резервів на покриття ризиків від активних банків­ських операцій;

4) визначення процентної політики;

5) рефінансування банків;

6) кореспондентських відносин;

7) управління золотовалютними резервами, у т. ч. валютні інтервенції;

операцій з цінними паперами на відкритому ринку;

8) імпорту та експорту капіталу.

Регулювання кредитних відносин центрального банку з комерційними. Видача позик комерційним банкам (рефінансування) Національним банком безпосередньо впливає на об­сяг їх пасивів, а тим самим — і їх активних (кредитних) операцій.

Важливий метод у цій групі — процентна політика НБУ. При інфляційних тенденціях в еконо­міці облікова ставка збільшується, це викликає збільшення вартості кредиту, відбувається зниження залучених інвестиційних ресурсів, призупиняється збільшення обсягів виробництва, зменшуючи та­ким чином інфляційні тенденції в економіці. У випадку економічного застою ставка рефінансування знижується, кредит стає дешевшим, збільшується обсяг інвестиційних засобів, що забезпечує розши­рення виробництва.

Проведення операцій на відкритому ринку. Ринок державних цінних паперів відіграє роль регулюючого фінансового інструмента. При нарощуванні в країні інфляційних тенде­нцій держава випускає державні цінні папери, частина грошей вилучається з обігу, що зни­жує інфляційний тягар на фінансову систему. У випадку економічного застою держава ви­куповує державні цінні папери, вивільнюючи грошові кошти, що забезпечує збільшення інвестиційних ресурсів.

Встановлення економічних показників регулювання діяльності комерційних банків. Це найчисленніша група методів емісійно-кредитного регулювання. Обов’язкові економічні нормативи встановлюються НБУ з метою забезпечення фінансової надійності банків та ін­ших фінансово-кредитних установ, а також з метою захисту інтересів вкладників та креди­торів. Ці нормативи мають забезпечувати контроль за ризиками, пов’язаними з капіталом, ліквідністю, кредитами акціонерам, інвестиціями капіталу, а також за процентами та валю­тним ризиком.

Національним банком встановлені такі групи економічних нормативів: розміри обов’язкових резервів, що розміщуються в НБУ, нормативи достатності капіталу, нормати­ви ліквідності, нормативи кредитного ризику, нормативи відкритої валютної позиції.

При інфляції НБУ збільшує норми резервування, обсяг грошової маси зменшується, її інфляційний тиск знижується. При зниженні обсягів виробництва в економіці НБУ зменшує норми резервування, тоді грошові засоби вивільняються, що призводить до збільшення ви­робництва і зайнятості.

Обов’язкові резерви та показник співвідношення залучених вкладів громадян і власних коштів банку виконують також функцію страхування депозитів. Граничне співвідношення між розміром власних коштів банку та сумою його активів встановлює відносну межу роз­гортання кредитних операцій комерційного банку.

Система нагляду за банківською діяльністю включає дистанційний нагляд та проведення інспекційних перевірок на місцях, оскільки дані фінансової звітності, що надсилаються, не завжди відображають реальне фінансове становище банку.

Одним з основних завдань органів банківського нагляду є аналіз та оцінка фінансового стану комерційного банку, вчасне виявлення збитків та вжиття заходів щодо їх мінімізації.

Національний банк має право застосовувати такі заходи впливу при порушенні комер­ційними банками вимог щодо здійснення банківської діяльності:

1) накладати штрафи на керівників банків та інших фінансово-кредитних установ у роз­мірі до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

2) накладати на банки та фінансово-кредитні установи штрафи відповідно до положень, затверджених НБУ, але у розмірі не більше 1 % від суми зареєстрованого статутного фонду;

3) усувати керівництво від управління банком та іншою фінансово-кредитною устано­вою і призначати тимчасову адміністрацію;

4) припиняти дію ліцензії на здійснення окремих банківських операцій та термін до од­ного року;

5) при порушенні законодавства, що спричинило значну втрату активів і настання непла­тоспроможності банку або заподіяло значну шкоду інтересам його клієнтів, — відкликати ліцензію на здійснення усіх банківських операцій.

Комерційним банкам забороняється діяльність у сфері матеріального виробництва, торгівлі, страхування.

Комерційні банки не мають права без згоди НБУ зменшувати розмір статутного фон­ду, об’єднуватися з іншими банками. Вони зобов’язані дотримуватися економічних норма­тивів, встановлених НБУ. За їх порушення банки несуть відповідальність, передбачену за­конодавством про банки і банківську діяльність.

ЗАГАЛЬНІ ПРИНЦИПИ ДІЯЛЬНОСТІ ТА НАДАННЯ БАНКІВСЬКИХ ПОСЛУГ

Із розвитком фінансового ринку банки почали активно використовувати концепцію ма­ркетингу та стратегічного планування, що зумовлено конкурентною боротьбою за клієнтів у міру розвитку та змін зовнішнього середовища, а також багатьма іншими чинниками:

• диверсифікація самої банківської індустрії;

• розвиток небанківських фінансових інститутів, що склали конкуренцію;

• розширення спектра послуг, що надаються банками, і розвиток спеціалізованих методів запо­зичення коштів (випуск цінних паперів та ін.);

• розвиток інформаційних технологій і засобів комунікації;

• розвиток конкуренції всередині банківської системи, а також між банками і небанків- ськими фінансовими інститутами;

• обмеження цінової конкуренції на ринку банківських послуг пов’язані з державним регулюванням та зі сталим визначенням банківського відсотка.

Реалізація банківських послуг має 2 аспекти: просторовий (вибір місця розташування і каналів збуту); часовий (години роботи банку і терміновість обслуговування).

До принципів надання банківських послуг належать:

чіткість (розрахунки веде автоматизований електронний комплекс);

швидкість (платежі в режимі реального часу);

зручність (банк враховує всі побажання клієнта).

Види банківських послуг:

Основні — кредитування, послуги щодо вкладення капіталу, послуги за розрахунками, операції з валютою, інші послуги.

Поточні — послуги, які постійно змінюються і розвиваються, не торкаючись базової спрямованості банку, та спрямовані на те, щоб перетворити випадкового клієнта на постій­ного, спонукати клієнта до придбання якомога більшої кількості послуг. Це можуть бути підготування документів, платіжні послуги, контроль, бухгалтерське обслуговування, опе­рації з цінними паперами, поради щодо оподатковування, консультування щодо інвестицій та ін.

Розширені — послуги, спрямовані на формування дружніх стосунків із клієнтом, надання йому всебічної допомоги. Це може бути обслуговування зовнішньоекономічних зв’язків, допомога у сфері фінансів, менеджменту, використання зв’язків і контактів, фінансових вигод.

Банкам забороняється:

■ Вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорід­неної чи пов’язаної особи банку як обов’язкову умову надання банківських послуг.

■ Вступати в договірні відносини з анонімними особами.

Банк зобов’язаний:

• Докладати максимальних зусиль для уникнення конфлікту інтересів працівників бан­ку і клієнтів, а також конфлікту інтересів клієнтів банку.

• Ідентифікувати всіх осіб, які здійснюють значні та/або сумнівні операції.

Вклади фізичних осіб комерційних банків гарантуються в порядку, передбаченому зако­нодавством України.

Банк відповідає за своїми зобов’язаннями всім своїм майном відповідно до законодавст­ва. Банк не відповідає за невиконання або несвоєчасне виконання зобов’язань у разі оголо­шення мораторію на задоволення вимог кредиторів, зупинення операцій з рахунків, арешту власних коштів банку на його рахунках уповноваженими органами державної влади.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА БАНКІВСЬКИХ ПОСЛУГ

Касове обслуговування клієнтів.

Послуги з касового обслуговування клієнтів регламентує Інструкція № 1 НБУ «З органі­зації емісійно-касової роботи в установах банків України», затверджена постановою Прав­ління Національного банку України від 07.07.1994, № 129.

Приймання готівки.

Надання послуг з приймання готівки здійснюють денні та вечірні каси установ банків; інкасатори НБУ чи інкасатори комерційних банків; підприємства зв’язку для переказу на рахунки в установи банків. Каси здійснюють приймання і перерахування готівки протягом операційного дня:

1) від підприємств, об’єднань, організацій, установ у сплату будь-яких платежів за об’явами на внесення готівки з видачею квитанції;

2) внески для зарахування на субрахунок різноманітних фондів за об’явами на внесення готівки, на якій, крім підпису відповідального виконавця, повинна бути віза головного бух­галтера або начальника операційного відділу банку;

3) усі інші надходження грошей — за прибутковими касовими ордерами з видачею під­писаних касиром копій ордерів з відбитком печатки касира.

Прибуткові документи складаються з двох частин — повідомлення та квитанції — і міс­тять обов’язкові реквізити: назву юридичної особи — одержувача платежів, ЗКПО, номер поточного рахунка, назву установи банку, номер МФО, прізвище і номер особового рахунка платника, суму та період платежу, інші необхідні дані.

При використанні комп’ютерних систем (далі САКР) прибутковий документ може складатися з однієї частини — повідомлення. Касир вводить у САКР інформацію пред’явленого платником прибуткового документа, друкує квитанцію, що містить електронний підпис касира і засвідчена електронним підписом САКР, або підписана касиром і засвідчена печаткою банку. Приймання платежів також може здійснюватись із застосуванням електронних контрольно-касових апаратів, які повинні забезпечувати роздрукування на контрольній стрічці відповідних даних.

Відкриття рахунків у національній валюті фізичним особам і використання коштів за рахунками

В установах банків відкриваються поточні рахунки фізичним особам резидентам та не­резидентам — громадянам України; резидентам та нерезидентам — іноземцям та особам без громадянства, які отримали дозвіл на проживання в Україні або які тимчасово перебу­вають на території України терміном до року відповідно до візи або документів, що підтве­рджують законність їх перебування на території України згідно з чинним законодавством.

Виконання операцій на поточних рахунках здійснюється на підставі розрахункових до­кументів, де зазначається підстава для перерахування коштів, у безготівковій формі відпо­відно до вимог, передбачених Інструкцією № 7 Національного банку України «Про безготі­вкові розрахунки в господарському обороті України» й іншими нормативними актами На­ціонального банку України.

Поточний рахунок фізичної особи закривається на підставі його заяви або в разі смерті та у випадках, передбачених договором або чинним законодавством.

Ведення вкладних (депозитних) рахунків

Депозитні рахунки відкриваються підприємствам, їхнім відокремленим підрозділам, фі­зичним особам на підставі укладеного депозитного договору між власником рахунка та ба­нком на визначений у договорі термін.

Кошти на депозитні рахунки юридичних осіб перераховуються з поточного рахунка і після закінчення терміну зберігання повертаються на поточний рахунок. Проведення розрахункових операцій та видача коштів готівкою з депозитного рахунка юридичної особи забороняється.

Кошти на вкладні (депозитні) рахунки фізичних осіб можуть бути внесені готівкою, пе­рераховані з власного вкладного рахунка в іншому банку чи з поточного рахунка. Відсотки за депозитними рахунками можуть перераховуватися на поточний рахунок відповідно до умов депозитного договору або зараховуватися на поповнення депозиту. Власнику рахунка видається вкладний документ, яким може бути ощадна книжка (іменна чи на пред’явника); інший документ, що засвідчує укладення з банком договору. У договорі обумовлюються: сума, що вноситься на вкладний рахунок; термін зберігання та порядок повернення коштів; розмір сплати відсотків, умови перегляду їх розміру, відповідальність сторін; умови розі­рвання договору; інші умови.

Виплати заробітної плати через міжнародні платіжні картки

Комерційні банки пропонують своїм клієнтам банківські послуги щодо організації ви­плати заробітної плати працівникам на платіжні картки Сігга8/Мае8Іго або Eurocard/ Ма81егеагё Ма88 з міжнародною сферою обслуговування відомої платіжної системи EUROPAY International.

Картки Cirrus/Maestro — це персоніфікований засіб платежу у вигляді пластикової карт­ки, призначений для отримання готівки та здійснення платежів виключно в електронних пристроях (банкомати, електронні термінали).

Картки Eurocard/Maestercard Mass — це персоніфікований засіб платежу у вигляді плас­тикової картки і призначений для отримання готівки та здійснення платежів в електронних, ручних пристроях, через Internet тощо.

Готівку з міжнародних платіжних карток можна без перешкод отримати в багатьох бан­коматах. Комерційні банки України мають незалежний центр обробки карткових операцій, цілодобову службу підтримки держателів, досвідчений персонал тощо.

Надання кредитів

Банківська система шляхом надання кредитів організовує й обслуговує рух капіталу, за­безпечує його залучення, акумуляцію та перерозподіл між сферами виробництва та обігу.

Форми банківського кредиту:

Для суб’єктів господарської діяльності — банківський, комерційний, лізинговий, іпоте­чний, бланковий,консорціумний.

Для фізичних осіб — споживчий кредит (лише в національній валюті) та іпотечний кредит.

Види банківського кредиту:

1) За термінами користування: короткострокові — до 1 року; середньострокові — до 3 років; довгострокові — понад 3 роки.

2) За забезпеченням: забезпечені заставою; гарантовані; іншим забезпеченням (поруч- ництво, свідоцтво страхової організації); незабезпечені (бланкові).

3) За мірою ризику: стандартні кредити та кредити з підвищеним ризиком.

4) За методами надання: у разовому порядку; відповідно до відкритої кредитної лінії; га­рантійні (із заздалегідь обумовленою датою надання, за потребою).

5) За термінами погашення: водночас; на виплату (у розстрочку); достроково (за вимо­гою кредитора або за заявою позичальника); з регресією платежів; після закінчення обумов­леного періоду (місяця, кварталу).

Банківський кредит надається суб’єктам кредитування на умовах, передбачених кредит­ним договором. Основними з них є:

• Принцип забезпеченості кредиту — недопущення збитків від неповернення боргу че­рез неплатоспроможність позичальника.

• Принцип повернення, строковості та платності — кредит має бути поверненим у ви­значений кредитним договором термін зі сплатою відсотків за його користування.

• Цільовий характер використання передбачає вкладення позичкових коштів на конкре­тні цілі, передбачені кредитним договором.

Кредитні взаємовідносини регламентуються на підставі кредитних договорів, що укла­даються між кредитором і позичальником тільки в письмовій формі, які визначають взаємні зобов’язання та відповідальність сторін і не можуть змінюватися в односторонньому поряд­ку без згоди обох сторін.

Банк аналізує, вивчає діяльність потенційного позичальника, визначає його кредитоспромо­жність, прогнозує ризик неповернення кредиту і приймає рішення про надання або відмову у наданні кредиту. Банк здійснює контроль за виконанням позичальником умов кредитного дого­вору, цільовим використанням кредиту, своєчасним і повним його погашенням.

Комерційний кредит. Це товарна форма кредиту, яка визначає відносини з питань перерозподілу матеріальних фондів і характеризує кредитну угоду між двома суб’єктами господарювання. Учасники кредитних відносин регулюють свої господарсь­кі відносини і можуть створювати платіжні засоби у вигляді векселів — зобов’язань бо­ржника сплатити кредитору зазначену суму у визначений термін. Об’єктом комерційно­го кредиту можуть бути реалізовані товари, виконані роботи, послуги, щодо яких надається відстрочка платежу.

Лізинговий кредит. Це відносини між юридичними особами, які виникають під час оре­нди майна і супроводжуються укладанням лізингової угоди. Лізинг є формою майнового кредиту.

Предметом лізингу є різне рухоме та нерухоме майно.

Суб’єктами лізингу можуть бути лізингодавець (суб’єкт господарювання, що є власни­ком об’єкта лізингу і здає його в оренду), лізингоотримувач (суб’єкт, що домовляється з лі- зингодавцем на оренду про набуття права володіння та розпорядження об’єктом лізингу у встановлених лізинговою угодою межах), виробник (підприємство, організація та інші суб’єкти господарювання, які здійснюють виробництво або реалізацію товарно- матеріальних цінностей).

Іпотечний кредит. Це особливий вид економічних відносин з приводу надання кредитів під заставу нерухомого майна.

Кредиторами з іпотеки можуть бути іпотечні банки або спеціальні іпотечні компанії, а також комерційні банки. Позичальниками можуть бути юридичні та фізичні особи, які ма­ють у власності об’єкти іпотеки або мають поручителів, які надають під заставу об’єкти іпотеки на користь позичальника.

Предметом іпотеки при наданні кредиту доцільно використовувати: житлові будинки, квартири, виробничі будинки, споруди, магазини, земельні ділянки, що є власністю позича­льника, і не є об’єктом застави за іншою угодою.

Бланковий кредит. Комерційний банк може надавати бланковий кредит тільки в межах наявних власних коштів (без застави майна чи інших видів забезпечення — тільки під зо­бов’язання повернути кредит) із застосуванням підвищеної процентної ставки надійним пози­чальникам, які мають стабільні джерела погашення кредиту і перевірений авторитет у бан­ківських колах.

Консорціумний кредит. Для проведення спільного фінансування банки можуть укладати угоди про консорціумне кредитування. У межах такої угоди банки-учасники встановлюють умови надання кредиту та призначають банк, відповідальний за виконання угоди. Банки- учасники несуть ризик за наданим кредитом пропорційно до внесених у консорціум коштів. Кредит може надаватися позичальнику банківським консорціумом у такі способи:

— шляхом акумулювання кредитних ресурсів у визначеному банку з подальшим на­данням кредитів суб’єктам господарської діяльності;

— шляхом гарантування загальної суми кредиту провідним банком або групою бан­ків. Кредитування здійснюється залежно від потреби в кредиті;

шляхом зміни гарантованих банками-учасниками квот кредитних ресурсів за рахунок залучення інших банків для участі в консорціумній операції.

У найближчому майбутньому банківські технології зосереджуватимуться в таких сферах фінансового ринку, як послуги, що надаються через Інтернет; електронна оплата за рахун­ками фізичних та юридичних осіб; електронний спосіб надання рахунків, операції з викори­станням пластикових «смарт-карток».

Вдосконалення механізму страхування банківських депозитів.

Проблеми банківської системи в XXI сторіччі: швидкі технологічні зміни; постійне регу­лювання; об’єднання банків; перегляд менеджменту ризиків; стратегічне планування май­бутнього; конкуренція фінансових інститутів (не банків); збільшення банківських продуктів для клієнтів; швидке зростання якості банківських технологій; звуження процентної маржі; максимальні доходи від «комісій»; збільшення кількості безбалансових відділень через за­провадження банкоматів; підвищення фінансової та інформаційної безпеки банку; 24- годинний сервіс деяких послуг; збільшення кількості небанківських форм кредитування (товарні кредити, відстрочки платежу); постійні валютні ризики.

Основні аспекти розвитку ринку банківських послуг:

Законодавство. Сьогодні вагоме значення для подальшого розвитку банківського сектору має удосконалення законодавства, зокрема потребують рішення такі положен­ня: удосконалення процедури реєстрації комерційних банків; регламентація процедур визначення реальних власників банків; посилення взаємодії органів банківського нагля­ду та незалежних аудиторів.

Іноземний капітал в банківській системі України. Протягом останніх двох років спостерігається суттєве посилення ролі іноземного капіталу в банківській системі України, зокрема лише протягом 2007 року кількість банків з іноземним капіталом збі­льшилась з 35 до 47 банків (це майже 26,7 % від загальної кількості банківських установ країни), а кількість банків з 100 % іноземним капіталом — з 13 до 17 (майже 10 % всіх банківських установ). При цьому частка іноземного капіталу в банківській системі краї­ни зросла з 27 % до 35 % та досягла обсягу 15 млрд. грн. Варто зазначити, що очікува­ного припливу дешевих ресурсів в країну з приходом іноземного капіталу в банківську систему не відбулось, оскільки іноземні інвестори прагнуть не лише відбити вкладені кошти, а й отримати більші прибутки, порівняно з власною країною.

У багатьох країнах частка іноземного капіталу в банківській системі обмежена, необхід­ність такого ліміту є доведеною в процесі багаторічного досвіду функціонування банківсь­ких систем різних країн. Вітчизняні науковці обґрунтовують введення обмеження частки іноземного капіталу на рівні не більше 40—50 % та введення додаткових вимог до комер­ційних банків, що хочуть відкривати філії в Україні (розмір статутного капіталу, рівень від­повідності основних банківських нормативів).

Зростання рівня ризиків комерційних банків. Стрімке зростання обсягів активних операцій, насамперед, кредитування, впровадження широкого асортименту нових банківських продуктів, поглиблення впливу процесів світового фінансового простору на розвиток вітчизняного банків­ського сектору, активізація створення банківських об’єднань та промислово-фінансових груп об’єктивно спричиняють зростання ризиків у банківській діяльності.

Банківський маркетинг. Ринок банківських послуг є особливим сегментом ринку, на яко­му різноманітні маркетингові стратегії обумовлені характером банківської діяльності — уз­годження інтересів клієнтів та самого банку. Варто зазначити, що діяльність банків є суворо регламентованою, ймовірність банкрутства банку є досить мізерною, бар’єри для входу на ринок інших кредитних установ досить високі, а тому керівництво часто вважає витрати на маркетинг недоцільними. Сьогодні вітчизняний ринок банківських послуг є ринком покупця.

Інформаційні ризики. В сучасних умовах інформатизації всіх сфер господарської діяль­ності значення інформаційних ризиків зростає в геометричній прогресії. Головними інфор­маційними загрозами є маніпулювання інформацією (дезінформація, викривлення інформа­ції), руйнування та використання з протиправною метою чужих інформаційних ресурсів, порушення встановленого порядку обміну інформацією, несанкціонований доступ до інфо­рмаційних ресурсів, протиправний збір та використання інформації.

Поиск по сайту: