В) дослідження умов, які забезпечує суспільство для виховання особистості

В) французький соціолог, філософ, педагог Є. Дюркгейм.

3. Виховання — це соціально-педагогічний процес, який передба­чає закономірне, послідовне, організоване, безперервне, система­тичне керівництво розвитком і формуванням особистості. Голов­ним елементом його є педагогічна взаємодія — передача знань, духовних цінностей, формування норм суспільної поведінки тощо. Структурними компонентами процесу виховання є: мета, зміст, форми і методи, суб’єкти взаємодії та їхня активність, соціально- психологічна ситуація, особистісно-розвивальний результат. Сут­ністю виховного процесу є створення відповідних умов для само- реалізації суб’єктів цього процесу.

4. Методологічними основами розробки соціологічних проблем ви­ховання е:

· теорія дзеркаїьного «Я» (Ч. Кулі, Дж. Мід);

· рольова теорія (Р. Лінтон, Я. Морено, Т. Парсонс);

· теорія особистості необіхевіоризму (Е. Торндайк, Дж. Б. Уот­сон, Б. Скіннер);

· теорія соціальної установки (У. Томас, Ф. Знанецький, Р. Ол- порт, М. Сміт, Н. Рокич, Р. Мертон);

· концепція сукупності соціогенних потреб і орієнтацій, які формує суспільство;

· теорія референтної групи (Г. Хаймен);

· диспозиційна теорія особистості (В. Я. Ядов) [26].

5. Основними завданнями соціології виховання є:

а) розвиток особистості;

б) вивчення актуальних проблем розвитку суспільства;

в) дослідження умов, які забезпечує суспільство для виховання особистості.

6. Продовжіть перелік.

Основні функції виховання у суспільстві : культурологічна, нор­мативна, соціалізаційна,адаптаційна, ціниісноутворююча, соціального контролю, інтегративна

7. Парадигмами сучасного виховання є:

а) формування знань, умінь, навичок;

б) гуманізація, особистісно орієнтований характер взаємодії з вихованцем;

в) позитивне ставлення особистості до себе і світу.

8. Продовжіть перелік.

Соціологічні методи вивчення процесу виховання: спостережен­ня, бесіда, опитування, соціальний експеримент, аналіз документів, соціометрія та шнші.

9. Актуальні наукові напрями соціології виховання:

· дослідження зв’язків між умовами зайнятості батьків та мето­дами виховання (Міллер, Суонсон (США));

· роль засобів виховання як спосіб передачі соціальної напру­женості від старшого покоління (А. Ніколс (США));

· функції та інститути виховання, соціалізація вчителів (У. Гал- ло (Чехія));

· виховання та освіта як соціальні процеси (А. Майєр (Німеч­чина));

· філософсько-соціологічне осмислення виховання (Л. Аза (Україна)); *.

· виховання як соціальний феномен, засіб соціалізації особи­стості (М. Лукашевич (Україна));

· залежність виховання від макро- та мікросередовиша (А. Хар- чев (Росія)).

10. Форми суспільної свідомості як духовне середовище виховання:

· Духовне життя суспільства є надзвичайно важливим елементом його життєдіяльності, від оптимального процесу розвитку якого залежить його загальний прогрес.

· Багатогранність духовного життя суспільства включає в себе духовне виробництво, суспільну свідомість і духовну культуру. Кожен з елементів духовного життя суспільства має свою структуру, зміст, форми розвитку. В основі розвитку духовного життя суспільства лежить духовне виробництво, яке постає насамперед як виробництво свідомості.

· Важливим елементом духовного життя суспільства є духовна культура, яка має складну структуру і функціонує як цілісне утворення і складний соціодуховний феномен.

· Основним, безпосереднім суб'єктом духовного життя суспільства, зокрема духовної культури, є людина, особистість. Вся система цілеспрямованої діяльності соціальних суб'єктів має бути скерована на створення всебічних умов для самореалізації духовного потенціалу людини, творчого самовтілення її сутнісних сил, різноманітних життєпроявів, вироблення нових духовних орієнтирів.

11. Соціальні риси виховання:

· спільність та інтеграційний зв’язок з властивостями суспіль­них відносин;

· залежність від місця індивідів у суспільних структурах;

· спільність діяльності, яка виявляє себе у спілкуванні та взаємодії;

· визначення ставлення індивідів до свого положення у суспіль­стві, до фактів суспільного життя.

12. Визначте позитивний і негативний вплив глобалізації на про­цес виховання.

Поява терміна «глобалізація» пов’язана з іменем О. Робертсона, який уперше використав його в 1983 році. Спочатку цей термін вживався лише стосовно економіки, але поступово поширився на всі соціальні дисципліни.

13. Пригадайте один з відомих афоризмів, який підтверджує соціальний характер виховання.

«зневага до виховання є загибель людей, сімей, держав і всього світу»

Практичний модуль

1. Прийом індивідуальної педагогічної взаємодії — це:

а) засоби організації певної педагогічної ситуації;

б) способи коригування поведінки учнів;

в) допоміжні операції впливу на особистість.

2. Визначте ознаки виховання як соціальної взаємодії.

· завданням виховання є набуття особистістю культурного до­свіду, способів поведінки, засвоєння моральних норм;

· виховний процес завжди спирається на реальні міжособистіс- ні відносини, процеси й події в навколишній дійсності, здатні ви­кликати у людини емоційні переживання;

· ціннісно-орієнтаційний, мотиваційний, емоційний компонен­ти — основа виховання;

· засвоєні особистістю соціальні норми та цінності потребують обов’язкового застосування у власній поведінці;

· ефективність виховання залежить від багатьох стихійних чин­ників і умов соціального середовища, що впливають на розвиток особистості;

· виховання має віддалені результати, воно не має миттєвого

· ефекту;

· результати виховання складніше діагностувати порівняно з результатами навчання.

3. Зазначте основні помилки педагогічної поведінки, які провоку­ють дитячу агресивність:

· не моралізуй;

· не порівнюй дитину з іншими дітьми;

· не принижуй;

· не загрожуй;

· не вимагай обіцянок;

· не нашкодь;

· не використовуй фізичних покарань та ін.

4. Розробіть алгоритм ефективної реалізації педагогом прийомів індивідуальної взаємодії.

1) розуміння закономірностей розвитку, вікових особливостей

І итини;

2) оцінка нагальних потреб і мотивів поведінки особистості;

3) виявлення індивідуальних особливостей дитини;

4) інтерпретація, реконструкція внутрішньої логіки тих чи ін­ших дій дитини;

5) добір прийомів індивідуальної взаємодії, прогностична оцінка ^1Х Доцільності та ефективності у розв'язанні конкретної педагогіч­ної ситуації;

6) проектування результатів виховної дії;

7) збалансованість педагогічного впливу, перевага прийомів творення і опосередкування над прийомами гальмування;

8) оцінка виховного впливу, результативності застосованих при­йомів;

9) виявлення причин неефективного впливу, їх аналіз;

10) рефлексивна післядія.

1) діагностика причин негативної поведінки, аналіз факторів впливу на особистість (сім’я, ровесники, умови життя тощо), ви­явлення позитивних якостей, на які можна спиратися у процесі пе­ревиховання, ступеня складності, глибини ситуації тощо;

2) використання відповідних методів та прийомів виховання і перевиховання (табл. 4). Високу результативність мають вихо­вання у колективі і через колектив, взаємовиховання, самовихо­вання;

3) індивідуальна робота вихователя з вихованцем з метою про-(і ектування розвитку його ціннісних орієнтацій, особистіших яко­стей на основі наближення реального й ідеального рівнів виховано­сті особистості;

4) у процесі індивідуальної виховної роботи визначається си­стема виховних впливів з урахуванням рівня розвитку конкрет­ного учня, його можливостей, здібностей тощо. Використову-:; ються загальні методи виховання, прийоми індивідуальної: взаємодії: вимога, перспектива, суспільна думка, оцінка та само­оцінка тощо;

5) у процесі корекційної роботи відбувається вплив на особи­стість, спрямований на виправлення її розвитку, формування пози­тивних і усунення негативних якостей. Це вже педагогізація певно­го результату, який отримано внаслідок здійснення попередніх етапів індивідуальної роботи [32, 56—58].

1. Оберіть найбільш правильний, на вашу думку, варіант розв'я­зання педагогічних ситуацій та поясніть свій вибір, спрогнозуйте подальший варіант розвитку подій.

Ситуація 1

Демонструючи своє погане ставлення до когось із однокласни­ків, учень говорить: «Я не хочу працювати (учитися) разом з ним».

Як на це повинен відреагувати учитель?

а) «Ну то й що?»

б) «Нікуди не подінешся, усе одно доведеться».

в) «Це нерозумно з твого боку».

Поиск по сайту: