АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

За якими ознаками вивчається структура витрат і в чому її практичне значення?

Читайте также:
  1. APQC структура классификации процессов SM
  2. I. Общие критерии оценки рефератов и их структура
  3. I.2 Реформирование и современная структура банковской системы РФ.
  4. II. Практичне завдання.
  5. II. Практичне завдання.
  6. II. Структура Доклада
  7. II. Структура Переліку і порядок його застосування
  8. III. Витрати діяльності
  9. III. Диалектика: ее суть структура и альтернативы.
  10. III. Социальная структура и стратификация
  11. IM4.1. Виявити сумарні витрати й вигоди
  12. IV. Границы структурализма?

Будь-яка діяльність, передусім виробнича, потребує витрачання певних ресурсів. В процесі господарювання на підприємстві виникають витрати щодо вартості використаних виробничих запасів (сировини, матеріалів, робіт, послуг), оплати праці працівників, здійснених соціальних заходів, зносу необоротних матеріальних і нематеріальних активів. Сукупні витрати живої та уречевленої праці на виробництво продукції складають витрати господарської діяльності суб’єктів підприємництва. Таким чином, можна сказати, що витрати характеризують в грошовому вираженні обсяги ресурсів, які використовуються на конкретні цілі і трансформуються в собівартість продукції.

Як відомо, витрати бувають інвестиційні (разові) та поточні. Інвестиційні витрати, чи інвестиції, спрямовуються на створення чи купівлю дохідних активів або соціальних благ. Ці особливі ви­трати розглядаються окремо зі специфічною методикою їх обґрун­тування.

Важливе місце у сфері формування витрат підприємства належить бухгалтерському обліку. Суттєвість Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” полягає в тому, що він надає право підприємству самостійно визначати облікову політику підприємства, а саме сукупність принципів, методів і процедур, що використовуються підприємством для узагальнення інформації про витрати підприємства та собівартість продукції. Найбільш суттєві аспекти економічної політики підприємства у сфері формування витрат – це амортизація, оцінка виробничих запасів, визначення об’єктів і статей калькуляції та центрів відповідальності, методика розподілу загально виробничих витрат тощо.

Розвиток підприємства часто вимагає великих капітальних вкладень в обладнання і інші елементи основного капіталу. Необхідною умовою є проведення розрахунків потреб в основному капіталі при створенні підприємства, та його розширення.

 

1. Як співвідносяться витрати і собівартість продукції за певний період?

 

Поділ витрат на змінні та постійні важливий також для прийняття цінових

Рішень у короткому періоді, який характеризується неможливістю зміни виробничої потужності підприємства. В такий період підприємство має погоджуватися на будь-яку ціну на продукцію, яка дає можливість відшкодовувати всі змінні витрати на неї та будь-яку частку витрат, пов’язаних із забезпеченням існування підприємства, підтриманням його у стані виробничої готовності, тобто постійних витрат. Отже, нижньою межею ціни у короткому періоді є змінні витрати на одиницю продукції. У тривалому періоді, коли підприємство може змінити виробничу потужність, змінити свій виробничий профіль чи взагалі може бути ліквідовано, нижньою межею ціни виступає повна собівартість продукції.


3. Поясніть співвідношення собівартості продукції і ціни.

Собівартість продукції - це виражені в грошовій формі витрати на спожиті при виготовленні продукції засоби виробництва, оплату праці робітників, послуг інших підприємств, витрати по реалізації продукції, а також витрати по управлінню і обслуговуванню виробництва. У собівартості продукції знаходять своє вираження спожиті оборотні фонди, зношуються в процесі виробництва частка основних фондів (амортизаційні відрахування), оплачувана безпосередньо працівникам у вигляді заробітної плати частка живої праці (продукт для себе) і частина продукту для суспільства у вигляді відрахувань на соціальне страхування. Це означає, що собівартість продукції відображає в грошовій формі витрати тієї частини суспільної праці, яка безпосередньо оплачується підприємством (індивідуальна собівартість) або групою підприємств-якій галузі гірничої промисловості (середньогалузева собівартість). Собівартість продукції є частиною її вартості, вираженої в грошовій формі, яка характеризує витрати в процесі простого відтворення. Саме тому між собівартістю продукції та її вартістю мається кількісне і якісне розходження. Кількісне відмінність визначається тим, що створювані на підприємстві накопичення не включаються до собівартості продукції. Крім того, до звітної собівартість продукції включають витрати, пов'язані зі сплатою штрафів, пені та іншими непродуктивними витратами, які не збільшують вартості продукції. Якісна відмінність собівартості продукції визначається тим, що між витратами на спожиті засоби виробництва і їх грошовим вираженням може бути різниця, що залежить від досконалості цін на засоби праці, предмети праці, тарифів і ставок заробітної плати. Між собівартістю продукції та цінами на неї існує тісний взаємозв'язок. На базі собівартості будуються ціни. У свою чергу, ціни на засоби виробництва мають великий вплив на собівартість продукції, яка виготовляється з використанням цих засобів виробництва. Цей взаємозв'язок враховується при плануванні, аналізі собівартості продукції і встановленні цін на неї. Собівартість продукції являє собою суму виробничих і невиробничих витрат. У практиці соціалістичного господарювання в нашій країні до виробничих відносять витрати на сировину, матеріали, паливо, різні види енергії, амортизаційні відрахування, заробітну плату робітників і службовців, відрахування на соціальне страхування, оплату paбот промислового характеру і науково-дослідних paбот і т. д. До невиробничих відносяться витрати, пов'язані з реалізацією продукції, підготовкою кадрів, витратами на роботи зі стандартизації виробів і т. д. При плануванні, обліку і аналізі визначають собівартість одиниці продукції, всієї виробленої (товарної або реалізованої) продукції та її порівняльної частини. Узагальнюючим показником є ​​показник витрат на 1 грн. товарної продукції. Цей показник визначається як частка від ділення річної собівартості виробництва на обсяг товарної продукції в діючих цінах. В залежності від повноти враховуються витрат розрізняють собівартість цехову (дільничну), фабрично-заводську і повну. У цехову (дільничну) собівартість включають усі виробничі витрати цеху або ділянки. Фабрично-заводську собівартість визначають сумою виробничих і загальноуправлінських витрат підприємства. Повна собівартість включає фабрично-заводську собівартість, а також додаткові витрати, пов'язані з реалізацією продукції, та інші витрати. У промисловості розрізняють індивідуальну і галузеву собівартість продукції. Індивідуальна собівартість характеризує витрати окремого підприємства на виробництво і реалізацію продукції. На її рівень впливають конкретні умови виробництва даного підприємства. Галузева собівартість характеризує середні по галузі витрати на виготовлення і реалізацію продукції і визначається як середньозважена величина витрат на випуск продукції та кількість її по галузі

 

4. Класифікація витрат і її практичне значення.

Для правильного визначення собівартості та її всебічного аналізу витрати аграрних підприємств класифікують за кількома ознаками. За роллю і значенням у створенні продукції витрати поділяються на основні (обов’язкові) та неосновні (необов’язкові). Основні витрати безпосередньо пов’язані з технологічним процесом. Без них виробництво даного виду продукції немислиме взагалі (наприклад, витрати на насіння, корми, заробітну плату тощо). Неосновні (необов’язкові) витрати — це такі витрати, без яких виробництво продукції можливе, але з меншою ефективністю. Наприклад, урожай можна отримати без застосування мінеральних добрив, хоч рівень урожайності культур буде в цьому випадку значно нижчий, ніж при застосуванні такого ресурсу.

За способом включення у собівартість продукції всі витрати поділяються на прямі і непрямі. Прямі — це витрати, які в момент виникнення можна безпосередньо віднести на відповідний об’єкт планування та обліку (певну культуру, вид тварин тощо). Такими є витрати на заробітну плату, насіння, корми, мінеральні та органічні добрива, на амортизацію і поточний ремонт спеціалізованих основних засобів та ін. Непрямі витрати пов’язані з виробництвом кількох видів продукції і не можуть бути віднесені безпосередньо на певний об’єкт планування та обліку. З огляду на це виникає необхідність у застосуванні відповідної методики їх розподілу за вказаними об’єктами, а тому цей вид витрат нерідко називають розподільними. До них належать загальновиробничі витрати, а також частина основних витрат, наприклад, амортизація і поточний ремонт тракторів, витрати на зрошення й осушення тощо.

Залежно від часу виробничого споживання всі витрати класифікують як витрати поточного року і витрати минулих років. У собівартість продукції звітного року включають не всі витрати поточного року. Частину їх у вигляді незавершеного виробництва (наприклад, витрати на посів озимих) відокремлюють і відносять на собівартість продукції наступного року. Водночас частина витрат минулого року включається в собівартість продукції звітного періоду, що зумовлено тривалим виробничим циклом окремих видів продукції і незбігом робочого періоду з періодом виробництва.

Залежно від матеріально-речової форми понесених підприємством витрат усі вони поділяються на готівкові і безготівкові. Готівкові — це такі витрати, що формуються і покриваються за рахунок готівки. До них відносять заробітну плату працівників, що видається грошима, витрати на страхування посівів, майна, на ресурси, що купуються (добрива, отрутохімікати, паливно-мастильні матеріали, запасні частини тощо), оплату сервісних послуг та ін. Безготівкові — це витрати, що не вимагають для їх покриття вільних грошових коштів. До них відносять амортизацію основних виробничих засобів, власні корми, насіння, посадковий матеріал, оплату праці натурою.

Розподіл виробничих витрат на готівкові і безготівкові має велике значення для ефективної організації господарської діяльності кожного підприємства. Адже неможливо забезпечити неперервність виробництва, якщо підприємство не матиме необхідної кількості готівки для своєчасної оплати платежів. Тому економічна служба кожного підприємства повинна обґрунтовано плану-вати потреби в готівці за періодами господарського року, зіставляти цю потребу з можливими грошовими надходженнями, контролювати їх витрачання.

Залежно від можливостей керівників відповідного рівня управління підприємством впливати на величину певного виду витрат розрізняють контрольовані (релевантні) і неконтрольовані (нерелевантні) витрати. Контрольовані (релевантні) — це такі витрати, на величину яких керівник відповідного рівня управління може впливати повністю або справляти на них істотний вплив. Отже, ці витрати є контрольованими і можуть бути збільшені або зменшені менеджерами залежно від виробничих потреб. Неконтрольовані (нерелевантні) витрати здійснюються незалежно від волі керівника відповідного рівня управління, а отже, не залежать від його управлінського хисту та старання і кваліфікації працівників. Поділ витрат на контрольовані і неконтрольовані має важливе практичне значення для організації управління витратами за центрами відповідальності — окремими виробничими підрозділами.

Специфікою сільського господарства є те, що під впливом сприятливих природно-кліматичних умов в аграрних підприємствах можуть виникати додаткові (інкроментні) витрати, які формуються в результаті одержання додаткової продукції та її збуту. Це, наприклад, витрати на збирання, транспортування, доробку і зберігання додатково отриманої продукції в сприятливі за погодними умовами роки та на її збут. Отже, вони не пов’язані із заздалегідь прийнятими рішеннями і є спонтанними. Тому важливо, щоб підприємства мали в своєму розпорядженні додаткові ресурси і потужності, необхідні для своєчасного виконання всіх виробничо-збутових операцій, пов’язаних з одержанням додаткової продукції. Разом з тим в аграрних підприємствах можуть виникати додаткові витрати, спричинені несприятливими природно-кліматичними умовами, наприклад, загибель озимих культур і пересів їх ярими культурами, інтенсивне розповсюдження шкідників і необхідність додаткового обприскування посівів тощо. Це також вимагає від підприємств мати необхідні резерви для ліквідації несприятливих подій.

 


5. Різноманітність витрат і їх групування за певними ознаками.

Групування витрат за економічними елементами та статтями калькуляції є найбільш важливими ознаками класифікації. Так, витрати операційної діяльності групуються за такими економічними елементами:

Ø Матеріальні витрати (сировина, матеріали, комплектуючі, напівфабрикати, паливо, енергія, тара; віднімається вартість повернутих відходів).

Ø Оплата праці (всі форми основної заробітної плати штатного і позаштатного виробничого персоналу підприємства).

Ø Відрахування на соціальні заходи (включають відрахування на пенсійне забезпечення, на соціальне страхування, страхування на випадок безробіття, на індивідуальне страхування; величина відрахувань встановлюється у відсотках від витрат на оплату праці).

Ø Амортизація основних фондів і нематеріальних активів (амортизаційні відрахування на повне відтворення основних фондів за нормами від балансової вартості, інших необоротних матеріальних активів та нематеріальних активів).

Ø Інші операційні витрати (вартість робіт, послуг сторонніх підприємств, сума податків, зборів, крім податків на прибуток, втрати від курсових різниць, знецінення запасів, псування цінностей, сума фінансових санкцій тощо).

 

 

6. Витрати виробничої собівартості.

Виробнича собівартість продукції - це виражені у грошовій формі поточні витрати підприємства на виробництво продукції, виконані роботи та надані послуги.До виробничої собівартості входять: прямі матеріальні витрати; прямі витрати на оплату праці; інші прямі витрати;змінні загально виробничі та постійні загально виробничі витрати.Витрати, пов'язані з виробництвом продукції (робіт, послуг), групуються за такими статтями калькуляції:

^ сировина і матеріали;

купівельні напівфабрикати і комплектуючі вироби, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств;

^ паливо й енергія на технологічні цілі;

^ зворотні відходи (вираховуються);

^ основна заробітна плата;

^ додаткова заробітна плата;

^ відрахування на соціальні заходи;

витрати на утримання та експлуатацію устаткування;

^ загально виробничі витрати;

^ втрати від браку;

інші виробничі витрати;

попутна продукція (вираховується). До наведеної типової калькуляції підприємство може вносити зміни з урахуванням особливостей своєї діяльності.

 


7. Загальновиробничі витрати підприємства.

Загальновиробничі витрати - це непрямі витрати, пов'язані з організацією виробництва і керівництвом цехами, бригадами, відділеннями та іншими структурними підрозділами підприємства. Раніше їх називали цехові витрати.

П(С)БО 16 "Витрати" наводить перелік загальновиробничих витрат, а саме:

- витрати на управління виробництвом (оплата праці апарату управління цехами, дільницями, фермами, ланками, бригадами; відрахування на соціальні заходи й медичне страхування апарату управління цехами, дільницями; витрати на оплату службових відряджень персоналу цехів, дільниць тощо);

- амортизація основних засобів загальновиробничого (цехового, дільничого, лінійного) призначення;

- амортизація нематеріальних активів загальновиробничого (цехового, дільничого, лінійного) призначення;

- витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, операційну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення;

- витрати на вдосконалення технології й організації виробництва (оплата праці та відрахування на соціальні заходи працівників, зайнятих удосконаленням технології й організації виробництва, поліпшенням якості продукції, підвищенням її надійності, довговічності, інших експлуатаційних характеристик у виробничому процесі; витрати матеріалів, купівельних комплектуючих виробів і напівфабрикатів, оплата послуг сторонніх організацій тощо);

- витрати на опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення та інше утримання виробничих приміщень;

- витрати на обслуговування виробничого процесу (оплата праці загальновиробничого персоналу; відрахування на соціальні заходи, медичне страхування робітників та апарату управління виробництвом; витрати на здійснення технологічного контролю за виробничими процесами та якістю продукції, робіт, послуг);

- витрати на охорону праці, техніку безпеки й охорону навколишнього природного середовища;

- інші витрати (внутрішньозаводське переміщення матеріалів, деталей, напівфабрикатів, інструментів зі складів до цехів і готової продукції на склади; нестачі незавершеного виробництва; нестачі й втрати від псування матеріальних цінностей у цехах; оплата простоїв тощо).

Загальновиробничі витрати поділяються на постійні й змінні. До постійних загальновиробничих витрат належать витрати на обслуговування і управління виробництвом, що залишаються незмінними (або майже незмінними) при зміні обсягу діяльності. Постійні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо) при нормальній потужності. Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати включаються до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) у періоді їх виникнення. Загальна сума розподілених та нерозподілених постійних загальновиробничих витрат не може перевищувати їх фактичної величини.

До змінних загальновиробничих витрат належать витрати на обслуговування і управління виробництвом (цехів, дільниць), що змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно до зміни обсягу діяльності. Ці витрати розподіляються на кожен об'єкт витрат із використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо), виходячи з фактичної потужності звітного періоду.

Перелік і склад змінних та постійних загальновиробничих витрат установлює підприємство і відображає в обліковій політиці.

 

 


 

8. Витрати на збут.

До витрат на збут, включаються витрати, пов’язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме:

а) витрати на пакувальні матеріали для затарювання товарів на складах готової продукції;

б) витрати на ремонт тари;

в) оплата праці та комісійні винагороди продавцям, торговим агентам та працівникам підрозділів, що забезпечують збут;

г) витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг), на передпродажну підготовку товарів;

ґ) витрати на відрядження працівників, зайнятих збутом;

д) витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів, пов’язаних зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг (оперативна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона);

е) витрати на транспортування, перевалку і страхування товарів, транспортно-експедиційні та інші послуги, пов’язані з транспортуванням продукції (товарів) відповідно до умов договору (базису) поставки;

є) витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування;

ж) витрати на транспортування готової продукції (товарів) між складами підрозділів підприємства;

з) інші витрати, пов’язані зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Норми регламентовано пп. 138.10.3 п. 138.10 ст. 138 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755 – VI зі змінами та доповненнями.

9. Характеристика інших витрат.

На рахунку 97 "Інші витрати" ведеться облік витрат, що виникають в процесі звичайної діяльності (крім фінансових витрат), але не пов'язані з виробництвом або реалізацією основної продукції (товарів) та послуг, а також витрати страхової діяльності.

За дебетом субрахунків 971 - 977 відображається сума визнаних витрат, за кредитом - списання на рахунок 79 "Фінансові результати".

Рахунок 97 "Інші витрати" має такі субрахунки:

971 "Собівартість реалізованих фінансових інвестицій"
972 "Собівартість реалізованих необоротних активів"
973 "Собівартість реалізованих майнових комплексів"
974 "Втрати від неопераційних курсових різниць"
975 "Уцінка необоротних активів і фінансових інвестицій" 976"Списання необоротних активів"
977 "Інші витрати звичайної діяльності"
978 "Виплати страхових сум та страхових відшкодувань" 979 "Перестрахування"

10.Склад і характеристика елементів системи управління витратами.

Система управління витратами (СУВ), як і будь-яка система управління, складається з двох підсистем: тієї, яка управляє, і тієї, якою управляють (об’єкта управління).Управління витратами на підприємстві здійснюється свідомо суб’єктами управління, якими є керівники, фахівці підприємства та його структурних підрозділів (цехів, відділів, дільниць тощо). Об’єктом управління в СУВ є процеси, операції, явища, які виникають на підприємстві під час його господарської діяльності, що розглядаються з точки зору здійснення витрат, тобто витрачання ресурсів.

Планування витрат здійснюється за розроблення плану діяльності підприємства. Обчислення планових витрат потрібне для обґрунтування і прийняття господарських рішень, фіксації рівня витрат, який досягатиметься у разі реалізації прийнятих до виконання рішень. Розрізняють перспективне (довгострокове) і поточне планування. Довгострокове планування витрат пов’язане із розробленням довгострокових господарських заходів. Воно має невеликий ступінь точності та ймовірний характер. Поточні плани підприємства конкретизують реалізацію його довгострокових цілей. Вони також мають імовірний характер, хоча і в значно меншій мірі, ніж довгострокові плани. Ця обставина зумовлює потребу оперативного коригування планових витрат у разі зміни факторів їх формування. Визначення витрат під час планування діяльності підприємства — складне завдання. У розв’язанні його важливим фактором є формування на підприємстві системи норм витрачання всіх ресурсів: основних, допоміжних, матеріалів, енергії, праці тощо. Норми мають бути обґрунтованими. Необхідність забезпечення мінімальних витрат на виробництво продукції потребує оптимізації режимів використання ресурсів з урахуванням конкретних умов виконання виробничих завдань (строки, обсяг), особливостей техніко-технологічної бази підприємства. Досягнення передового рівня використання ресурсів неможливе без постійних змін у техніко-технологічній базі підприємства відповідно до новітніх результатів науково-технічного прогресу.Функція регулювання в управлінні витратами полягає в здійсненні оперативних заходів з усунення небажаних відхилень у виконанні планових завдань. Контроль витрат формує механізм оберненого зв’язку. Його складовими є підсистеми обліку та аналізу Функція обліку витрат полягає у спостереженні, ідентифікації, вимірюванні та реєстрації фактів витрачання ресурсів у процесі господарської діяльності підприємства. За даними обліку проводиться аналіз виконання планових завдань. Проміжний аналіз спрямований на поточне регулювання процесу виконання плану витрат. Досягнуті результати порівнюються з планом, фіксуються відхилення, на які слід звернути увагу, робляться певні висновки з прийняттям за ними відповідних заходів. Підсумковий аналіз пов’язаний з оцінюванням реалізації планових завдань у цілому. За результатами цього аналізу розробляються глобальні заходи з удосконалення СУВ.У формуванні витрат підприємства вирізняють управлінський і фінансовий аспекти. Управлінський аспект пов’язаний із внутрішніми потребами підприємства щодо планування, обліку та регулювання витрат у процесі господарської діяльності. Його зміст має конфіденційний характер.Фінансовий аспект стосується потреби переважно зовнішніх щодо підприємства агентів (державних установ, банків, акціонерів), хоча його інформація може використовуватися й працівниками управлінського персоналу даного підприємства. Отже, зміст фінансового аспекту формування витрат є відкритим, публічним. Організаційний аспект системи управління витратами (ОАСУВ) пов’язаний із визначенням місць формування витрат і центрів відповідальності за їх дотримання та розробленням ієрархічної системи лінійних і функціональних зв’язків працівників, які виконують комплекс робіт ФАСУВ. Організаційна побудова управління витратами залежить від специфіки підприємства і передусім від його величини. На великих і середніх за величиною підприємствах окремі функції управління витратами виконують певні функціональні підрозділи (відділ нормування, плановий відділ, бухгалтерія), на малих підприємствах ця робота може виконуватись одним працівником (бухгалтером-економістом). Мотиваційний аспект системи управління витратами (МАСУВ) полягає у спонуканні працівників до дотримання ними встановлених планом витрат і пошуку шляхів до їх зниження.

 


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.013 сек.)