АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА З ДІТЬМИ ГРУПИ РИЗИКУ

Читайте также:
  1. Cамостійна робота студентів
  2. Cамостійна та індивідуальна робота
  3. Cамостійна та індивідуальна робота
  4. Cамостійна та індивідуальна робота
  5. Cамостійна та індивідуальна робота
  6. Cамостійна та індивідуальна робота
  7. Cамостійна та індивідуальна робота
  8. Cамостійна та індивідуальна робота
  9. Cамостійна та індивідуальна робота
  10. II. Індивідуальна робота студентів.
  11. II. Індивідуальна робота студентів.
  12. V. Практична робота.


Людина не весь в людині, ми йдемо до себе з далека, і поки йдемо, багато що може з нами случіться.Человек тобто зусилля бути человеком.Еслі немає цього зусилля – неминуча деградація.
М. Мамардашвілі


Кризові явища сучасного життя, зокрема посилення тенденції асоціальної, ненормативної поведінки учнівської молоді, змушують задуматися про причини розхитування і послаблення, здавалося б, дуже міцної системи «сім'я, школа, суспільство». Причин такого положення безліч. Одна з них, і дуже суттєва, - падіння авторитету сім'ї та школи, їх взаємовідчудження.
Сфера діяльності педагогів стала обмежуватися не тільки певною групою дітей - важкими. У полі діяльності знаходяться всі діти освітньої установи, в тому числі і так звані "діти групи ризику.

Статистика невблаганна: практично в кожному класі із загального числа учнів двоє або троє дітей з неблагополучної родини з тим або іншим видом неблагополуччя. 425 тис. дітей перебуває на обліку в підрозділах щодо попередження правопорушень серед неповнолітніх. Близько 200 тис. підлітків щорічно вчиняють злочини, іноді такі страшні, на які, на думку правоохоронних органів і психологів, не вирішуються рецидивісти. Характер «сімейної хвороби» придбав алкоголізм. За останні сім років в 2 рази збільшилася кількість дітей, хворих на цю страшну хворобу. Дітей токсикоманів стало в 3,3 рази більше, а наркоманів - у 17,5 рази. Наркотикии проникли в школи, вузи, їх можна без праці придбати на дискотеці, рок-концерті, просто на вулиці. Від них ніхто не застрахований. Наркоманами стають як діти з бідних родин, так і з забезпечених. Поширення наркоманії вплинуло і на зростання ВІЛ-інфікованих. Щорічно зростає їх число серед вагітних та дітей (1.4) Аналіз соціального впливу на особистість показав, що у 40% людей в їхньому житті вирішальний вплив мала родина, у 30% засоби масової інформації. Тільки у 20% школа, у 10% вулиця. І це все наслідки як політики держави, так і падіння суспільства, де вчасно не була надана ні допомога, а іноді навіть просто підтримка дітям, які опинилися в скрутному становищі. Дана категорія дітей вимагає до себе підвищеної уваги, і основна мета взаємодії з ними - це не допустити переходу дитини в категорію важкого, девіантної з усіма наслідками, що випливають звідси наслідками, вчасно побачити і попередити, захистити від наступаючої біди.

  1. Поняття діти групи ризику


Одним з найбільш важливих і в той же час найбільш складних напрямків професійної діяльності педагогів є соціально-педагогічна робота з дітьми, яких так чи інакше завжди виділяють в самостійну категорію, але називають при цьому по-різному: важкі, важковиховувані, педагогічно запущені, проблемні, дезадаптовані, діти з відхиленнями, з девіантною поведінкою, діти групи ризику та ін.
Різні назви відображають різні точки зору на цю категорію дітей, які, у свою чергу, зумовлюють і різні підходи в роботі з ними. Так, визначення «важкі», «важковиховувані», «педагогічно занедбані», «проблемні» дано таким дітям з позиції педагога, для якого вони створюють особливі труднощі, проблеми та незручності в роботі і цим виділяються серед «звичайних» дітей. Така точка зору лежить в основі традиційних педагогічних підходів відносно цих дітей, які в кінцевому підсумку, як правило, зводилися до ізоляції «звичайних» дітей від «важких», наприклад, до виключення останніх зі школи. Оскільки їх важко виховувати, до них повинні застосовуватися особливі заходи виховного впливу (нерідко за участю міліції).
Поняття «дезадаптовані діти» та «діти з девіантною поведінкою» мають соціальний, або скоріше соціально-психологічний, відтінок і характеризують дану категорію дітей з позиції соціальної норми, а точніше - невідповідності їй. Найбільш характерними проявами соціальної та психолого-педагогічної дезадаптації цих дітей є їх агресивна поведінка, конфлікти з вчителями і однолітками, вживання алкоголю і наркотиків, вчинення правопорушень (бійки, крадіжки, шахрайство тощо), невідвідування школи, бродяжництво, спроби суїциду і т. д.
Одним з найпоширеніших і при цьому самим невизначеним серед іменувань даної категорії дітей є поняття «діти групи ризику».
Слово ризик означає можливість, велику ймовірність чого-небудь, як правило, негативного, небажаного, що може відбутися або не відбутися. Тому коли говорять про дітей групи ризику, мається на увазі, що вони знаходяться під впливом деяких небажаних факторів, які можуть спрацювати або не спрацювати. При цьому мова фактично йде про два аспекти.
Перший аспект - це ризик для суспільства, який створюють діти даної категорії. Поняття «група ризику» з'явилося ще в радянський період саме в контексті пріоритету суспільних інтересів. Це поняття дозволяло виділяти категорії людей, родин тощо, поведінка яких могло становити потенційну небезпеку для оточуючих і суспільства в цілому, оскільки суперечило загальноприйнятим соціальним нормам і правилам.
Другий аспект - і саме під цим кутом зору проблема постала найбільш вагомо останнім часом - той ризик, якому самі діти постійно піддаються в суспільстві: ризик втрати життя, здоров'я, нормальних умов для повноцінного розвитку.

 

Фактори та причини виникнення категорії дітей «групи ризику».


Дитина перебуває під впливом навколишнього середовища увесь час свого існування. Причому це середовище носить не скільки природний, біологічний характер, скільки соціальний, і від цих соціальних параметрів, в тому числі і виховних складається його успішність, або неуспішність у сучасному становленні його, як особистості.
Діти набувають «непривабливий» соціальний образ не тому, що вони такими народжуються, а під впливом різних, головним чином, не залежних від них факторів ризику. Серед цих факторів можна виділити наступні основні групи:
• медико-біологічні (стан здоров'я, спадкові і вроджені властивості, порушення в психічному і фізичному розвитку, травми внутрішньоутробного розвитку і т.д.);
• соціально-економічні (матеріальні проблеми сім'ї, несприятливий психологічний клімат у сім'ї, аморальний спосіб життя батьків, непристосованість до життя в суспільстві і т.д.);
• психологічні (неприйняття себе, невротичні реакції, емоційна нестійкість, труднощі спілкування, взаємодії з однолітками і дорослими тощо);
• педагогічні (невідповідність змісту програм освітньої установи та умов навчання дітей їх психофізіологічних особливостей, темпу психічного розвитку та навчання дітей; відсутність інтересу до навчання, закритість для позитивного досвіду, невідповідність образу школяра і т.д.).
Саме під впливом цих факторів діти опиняються в групі ризику. Зазвичай сюди відносять такі категорії дітей:
• діти з проблемами у розвитку, не мають різко вираженою клініко-патологічної характеристики;
• діти, які залишилися без піклування батьків у силу різних не мають юридичної сили обставин;
• діти з неблагополучних, асоціальних сімей;
• діти з сімей, які потребують соціально-економічної та соціально-психологічної допомоги та підтримки.
Процес розвитку особистості залежить від навколишнього соціального простору, суб'єктами якого є сім'я, школа, однолітки, сама дитина та ін Співвідношення різноспрямованих впливів (як позитивних, так і негативних) у зазначеному просторі багато в чому визначає можливі варіанти формування особистості. Моральне, позитивно орієнтоване середовище сприятливо впливає на формування особистості дитини.
Однак педагогам найчастіше доводиться мати справу з дітьми, підлітками, соціальний простір яких залишає бажати кращого. Звідси і відхилення в поведінці. Наведемо деякі причини таких девіацій (відхилень):
· Відхилення від норми в стані здоров'я (порушення в фізичному і (або) психічне здоров'я, невідповідність фізичному розвитку, відставання в рості, акцентуація характеру);
· Порушення в сфері міжособистісних взаємин (не популярний, не прийнятий, нехтуємо, ізольований в класному колективі, що примикає ціною жертв, втрат; командують, відкидає в групі вільного спілкування (тусовка); конфліктний, відчужений, безконтрольний, якого виключають, з сім'ї);
· Помилки педагогів (перевищення педагогічної влади; позбавлення дитини індивідуальних стимулів; покарання як приниження особистості учня; суперечливість пропонованих вимог; поверхневе знання особливостей учня, конфліктні відносини між батьками учня і вчителями або між учнем і вчителями та ін);
· Помилки сімейного виховання («заласканне дитинство», «задавлене дитинство», «загублене дитинство», «самотнє дитинство», «байдуже дитинство»); відсутність у батьків елементарних психолого-педагогічних знань, перекладання турбот про виховання на школу; відсторонення підлітка від фізичного домашньої праці; конфлікти в сім'ї та ін;
· Соціальні причини (протиріччя в суспільстві, в мікросоціумі);
· Психотравмуючі ситуації (розлучення батьків, смерть близьких, зміна місця проживання і т. д.).
Нерідко в результаті перерахованих вище причин підлітки вступають у конфлікт із законом. В основі протиправної поведінки неповнолітніх лежать мотиви, зумовлені: навіюванням, наслідуванням, імпульсивністю, мотиви ситуаційного характеру, помилкового самоствердження, групової поведінки.
З віком така поведінка поступається місцем поведінки «раціональному», тобто заздалегідь спланованим, умисним. Мотивація заздрості, користі, вигоди стають основними, а помста, озлобленість, ревнощі змінюють негативний самоствердження і браваду.
Такі діти, як правило, позбавлені нормальних умов для розвитку, що і призводить до, різного роду негативних наслідків психологічного та соціального характеру.
Це поняття висвічує як головне долю самої дитини, його неоднозначну, ризикову соціальну перспективу. Така дитина потребує допомоги, спрямованої, з одного боку, на зміну важкій життєвій або соціально небезпечної ситуації, в якій він опинився, а з іншого - на мінімізацію його соціальних, психологічних і педагогічних проблем і труднощів з метою їх поетапного освоєння та дозволи. Тому такі діти потребують коригування їх соціального функціонування і поведінки, або ширше - процесу їх соціалізації. Тобто головна мета при такому підході - пристосувати, адаптувати їх до соціуму, зробити так, щоб їх поведінка не виходила за рамки соціальної норми, не перешкоджало встановленню нормальних відносин з оточуючими.
Соціально-педагогічна діяльність з дітьми групи ризику.
Будь-яка проблема краще вирішується комплексно. Саме комплексний соціально-педагогічний підхід в роботі з цією категорією дітей і повинен бути покладений в основу розробки соціально-педагогічних технологій роботи з ними. Ці технології частково будуть розглянуті нижче. При цьому необхідно враховувати, що соціально-педагогічна робота з дітьми групи ризику має дві основні складові:
· Виявлення дітей цієї категорії в дитячому середовищі та організація роботи з ними;
· Безпосередня індивідуальна або групова робота з дітьми.
Комплексність проблем, які потребують вирішення в процесі соціально-педагогічної роботи з дітьми групи ризику, вимагає участі у цій діяльності різних фахівців. Однак провідна роль належить педагогам, і перш за все педагогам загальноосвітньої установи.
Це обумовлено тим, що в полі зору загальноосвітніх установ перебувають практично всі діти, оскільки вони зобов'язані відвідувати школу. Навіть якщо дитина не навчається в школі, вона має можливості і повноваження виявляти таких дітей, що проживають в мікрорайоні, який вона обслуговує. Тому тільки школа може забезпечити найбільш повне виявлення дітей, які опинилися у соціально небезпечної ситуації. Власне ж безпосередня діяльність з такими дітьми включає цілий блок заходів: починаючи від навчальних (залучення до навчальну діяльність) і виховних (від звичайних типових бесід і заході до участі в суспільно-корисній, насамперед для дитини, діяльності та залучення його в життя молодіжних позитивно-налаштованих організаціях) до надання соціальної допомоги та підтримки (допомога в працевлаштуванні на деякий час, дозвіл особистісних і сімейних конфліктів, надання матеріальної підтримки).
У роботі з важкими дітьми важливо реалізовувати наступні напрямки:
· Переклад соціальної ситуації в педагогічну (організація моральної, виховує середовища в мікросоціумі; об'єднання зусиль усіх суб'єктів соціального виховання з метою створення умов для особистісного розвитку дитини, при яких він зможе усвідомити взаємозв'язок і взаємозалежність своїх потреб, прагнень, конкретної роботи над собою і очікуваних досягнень, а також поставлених перед собою цілей);
· Виховання морально-правової переконаності;
· Формування адекватної самооцінки, здатності критично ставитися до самого себе;
· Розвиток емоційної сфери особистості: формування волі, вміння керувати собою, адекватно реагувати на педагогічний вплив;
· Включення в соціально значимі види діяльності, створення ситуації успіху в обраному дитиною виді діяльності;
· Організація педагогічного впливу на думки оточуючих (сім'я, однолітки, педагоги, інші дорослі);
· Попередження невротичних розладів і патологічних потягів (акцентуації характеру, неврози, суїцид, клептоманія і т. д.);
· Забезпечення сприятливого соціально-психологічного клімату;
· Сприяння заповнення прогалин у знаннях.
Робота педагогів з девіантними дітьми і підлітками повинна грунтуватися як на роботі з конкретними симптомами відхилень, так і на профілактичному підході (зняття причин, чинників та умов, їх провокують).
Особливе значення в силу негативної вікової динаміки девіантної поведінки набуває рання профілактика відхилень у поведінці дітей та підлітків.
Діти і підлітки з поведінкою, що відхиляється, як правило, виявляються важкими у спілкуванні. Щоб встановити з ними контакт для будь-якої подальшої роботи, педагогам потрібно докласти досить багато зусиль, які можуть виявитися марними.
Професійну допомогу фахівцям може надати методика контактної взаємодії Л.Б. Філонова.

Контактна взаємодія - це модель поведінки ініціатора контакту, що викликає і підсилює в іншої людини потребу в контакті, продовженні спілкування, потребу у висловленнях і повідомленнях. Автор методики розуміє контакт як довірчі відносини, позитивно пережитий психічний стан, як інструмент дослідження, вивчення і корекції.
Метою застосування методики є скорочення дистанції між людьми і саморозкриття особистості в процесі спілкування.
Взаємодія педагогів з девіантним підлітком розгортається в шести стадіях:
1.Расположеніе до спілкування.
2.Пошук загального інтересу.
3.Виявлення можливих позитивних для спілкування і демонстративних якостей.
4.Виявлення небезпечних для спілкування і демонстрованих якостей.
5.Потяг до позитивних установок у поведінці партнерів.
На кожній стадії використовується специфічна тактика взаємодії і вирішуються конкретні завдання. Методику можна використовувати в діагностичних цілях і для налагодження постійних відносин з девіантними підлітками.


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.005 сек.)