Літературне дослідження

«Проблема злочину й кари в повісті О. Кобилянської “Земля”»

Проблемно-пошукове завдання

 Доведіть, що в повісті домінує національна християнсько-

етична оцінка кровного переступу та його внутрішніх пота-

ємних причин.

(Учні досліджують текст, висловлюють свої думки, аргумен-

тують..

 Як ставляться односельці до Івоніки Федорчука і чому?

 Як Федорчуки ставляться до синів?

 Що змусило Михайла інакше глянути на світ?

 У чому причина гріхопадіння Сави?

 Як на образі Марійки реалізується проблема переступу й кари?

 Чи виховували належно Федорчуки своїх синів? У чому по-

милки такого виховання?

 Чи можна назвати любов Сави до Рахіри і Михайла до Анни

однаковою?

 Доведіть тезу «Любов виникає з любові: коли я хочу, щоб

мене любили, я сам перший люблю». (Г. Сковорода)

У повісті домінує насамперед християнсько-етична

тема кровного переступу і його внутрішніх потаємних причин.

Сім’я сільського газди Івоніки Федорчука тримається на культі

праці. Її голова є взірцем добропорядності: став добрим господарем

завдяки важкій, але чесній праці, любить неоднакових за вдачею

синів і дружину Марійку — чесну, працьовиту, ощадливу до ску-

пості, але й очерствілу через пожадливість.

Любов до синів визначає й батьківські клопоти. Чесний, пра-

цьовитий Михайло (саме він є спадкоємцем добропорядності свого

батька) змушений покинути землю, кохану батьків і йти на не-

нависну службу. Але це дає можливість сільському хлопцеві по-

іншому глянути на світ: над ним уже немає влади матеріального.

Він розуміє, що щастя — в любові, заради якої можна прожити

і без маєтків, без землі. Тобто земля перестала бути всеосяжною

метою, як у батька й матері.

Журби й неспокою завдає батькам молодший син Сава, у якого

не лежить душа до праці, до землі. Не має він приязні і до лю-

дей. Сава розумний і хитрий: «…розумний він уже й тепер… Ой,

іще й який розумний. Який молодий, а він перехитрить вам хоч

би й якого заводіяку. Лише його лінь гризе мене, він не любить

землі. Дарма що ходить по ній, що толочить її, дарма що живе

з неї. Що вона носить його».

Лише за однієї умови Івоніка готовий дати спадщину: Сава по-

винен з пошаною ставитися до праці, до землі: «Але вона не пе-

рейде в його руки, як він не зміниться,— се я йому вже раз го-

ворив і ще буду говорити».

Тяжкий злочин Сави починається з гріховного генетичного

коду: у хлопцеві, що з обличчя схожий на матір, переважає

її зле начало, стимульоване оточенням. Марійка була скупою,

Черствою, недоброзичливою до бідноти, поважала тих, хто мав

землю й гроші. А ще мати, яка турбується за долю синів, вірить

ворожкам, що засуджується церквою. І вже згодом, після смерті

Михайла, Марійка вбиває пам’ять про сина — духовно здорову

родову гілку. Це засвідчує, що відбувається «десакралізація» об-

разу матері, відхід від традиційного трактування. Любов до си-

нів, зокрема до братовбивці Сави, у Марійки має хворобливий

характер. Патологічна, не властива українській матері (та й уза-

галі всім матерям) любов до сина, злочин, якого не хотіла визна-

вати, переходять у ненависть.

Згодом Марійка відчує провину перед Анною і перед помер-

лими, невизнаними колись онуками, а почуття приязні чи нена-

родженої любові перенесе на дитину Анни й Петра. «Сама всьому

винна. Сама самісінька вона. Дрижачими руками наповняє дитині

капелюшок лакітками, на які здобувається самітна оселя в полі.

Сушеними овочами, горішками, іноді й булочкою — і відсилає до-

дому. Неспокійним поглядом і давно зміненим зором наказує дитині

вертати скоро до мами… Воно вертається послушно пильненьким

кроком і ущасливлене до мами, а нещасна здіймає грізно кулак

і грозить страшно в сторону, де проживає той, що винен у її горі.

Нехай Господь поступить із ним, як він собі на те заслужив».

Такою залишає письменниця свою героїню у стані каяття за

власний гріх і в ненависті до проклятого нею сина-братовбивці.

Марійка та Івоніка допустили багато помилок у вихованні

своїх синів. Так, Марійка не покарала малого Саву, коли він ки-

нув джмеля своєму кривдникові за пазуху і той від укусів помер.

Вона не змусила сина спокутувати цей великий гріх і усвідомити

тяжкість провини. Отже, момент для виховання був утрачений.

Тоді в Марійки переважила сліпа материнська любов. Пізніше

Сава став ніби пасинком. Наприклад, Михайлові мати посилала

до війська і куртку, і білий хліб, а Саву годувала позавчорашньою

кулешею з олією. Батьки постійно залякували синів, що вони мо-

жуть позбутися безцінного багатства — землі.

Учинки Сави О. Кобилянська психологічно вмотивовує і надає

їм містично-релігійного звучання. Сава не просто легковажний

чи ледачий. Людина з такими рисами може бути незлою, бого-

боязливою, боятися гріховних учинків, бути не здатною на вбив-

ство з власної волі. Сава ж — людина з потаємними, нечесними

намірами, у ньому переважає гріховне. Про це свідчить навіть

портретна деталь: «безустанно заблуканий погляд, що мав у собі

щось зимне й несупокійне… холодним, мов ніж, зимним блиском,

що постепенно змагався, випіхав від себе».

На відміну від кохання Михайла й Анни, у Сави до Рахіри

любов не серця, а плоті, любов-пристрасть. У ній закладено грі-

ховне, демонічне начало: їхні матері є рідними сестрами. За не-

писаними моральними законами нашого народу і за Божими за-

повідями така любов — великий гріх, бо є кровозмішанням. Сава

й Рахіра ігнорують традиційні моральні канони, стають носіями

повної свободи — свободи від «пут» совісті, свободи від Бога.

З’ясування питання глибокого психологізму

Поиск по сайту: