V. Вивчення нового матеріалу. 1) поняття про збір лікарських рослин;

План вивчення.

1) поняття про збір лікарських рослин;

2) зберігання та переробка рослинами;

3) форми лікувальних засобів.

1) Відправляючись на пошук і заготівлю рослин, завжди пам’ятайте, що ви йдете в храм Природи, у його зелену Аптеку, щоб поправити своє здоров'я або здоров'я близького вам людини. А для цього треба мати в руках рецепт із перерахуванням необхідних трав, Ніколи не зрізуйте рослину «про всякий випадок, либонь придасться, це дурна прикмета. Збирайте те, що вам потрібно. Багато рослин мають подібні ознаки, і малодосвідченому збирачеві часом буває дуже важко розібратися в різноманітті трав. Тому раджу перед виходом у ліс або на луг добре вивчити по малюнках або гербарію, а ще краще по живим квітам які приніс ваш сусід, що вам потрібно заготовити. Докладніше розпитаєте, де ростуть потрібні вам рослини.

Дуже важливо знати, коли треба заготовлювати рослини, від цього залежить вміст у них активних цілющих речовин. Адже ці строки бувають різні навіть для окремих частин рослини. А коли принесете зібране додому, не кидайте в кут до наступного ранку, підготуйте для сушіння. Висушивши ж, зумійте зберегти до потрібного часу. Без знання цих положень не позбавляйте рослини життя, адже з кожним роком їх стає усе менше. Багато хто з них уже занесені в «Червону книгу». У цьому винуваті ми. Скільки людей у вихідні дні виїжджають відпочивати на лоно природи! І кожний прагне зібрати для прикраси стола або тумбочки букет квітів. Рвуть усе не перебираючи, тому що вибирати вже нема чого, усе посмикано й витоптано. А до вечора, коли треба повертатися додому, аматори природи з подивом дивляться на пониклі букети, позбавлені колишньої краси й безжалісно викидають їх.

Збирають лікарські рослини або їхні частини найчастіше в суху погоду відповідно строкам збору, зазначеному в їхньому описі. А строки зборів визначаються з урахуванням змісту в рослинах найбільшої кількості активних речовин. Дослідження показали, що надземні зелені частини рослин (листи, трав'янисті стебла) найбільша кількість активних речовин містять у період цвітінь і початку плодоносіння, плоди - у період повного дозрівання, корінь і кореневища - пізньої восени після зів'янення надземної частини або ранньої навесні, бруньки - ранньої навесні до їхнього набрякання, кора навесні.

По народних повір'ях деякі рослини варто збирати в певні годинники доби або ж удень, уночі, опівночі, у повню, під час відсутності місяця. Так, листи папороті рекомендується збирати опівночі при повному місяці, а кореневище папороті - опівночі при відсутності місяця. Уважається, що викопувати корінь валеріани треба обов'язково присмерком при збитковому або новонародженому місяці й у жодному разі не в повню, інакше в кореня сила буде не та. Дурман і блекоту збирають тільки вночі.

Радами народної мудрості не слід зневажати. Установлено, що, у повню корінь рослин більше всмоктують води, тим самим знижуючи в них діючі початки. Є відомості про вплив на рослини місячного світла; наприклад, нагромадження глюкозидів у рослинах відбувається найбільше вночі при слабкої місячному світлі.

Треба заготовлювати тільки ті частини рослин, у яких утримується лікарська речовина. Залежно від погодних умов строки збору можуть коротшати, наприклад при посусі, або подовжаться, наприклад у зв'язку з рясними дощами.

Бруньки варто збирати в пору їхнього набрякання, коли вони ще, не рушили в ріст. бруньки, Що Розпустилися, лікарської цінності не мають. Як лікарська сировина найбільше часто використають бруньки берези, тополі, смородини й сосни. Період заготівлі їх збігається з березнем - квітнем, але бруньки сосни й берези можна заготовлювати й раніше - у лютому. Великі бруньки (соснові) зрізують ножем разом з 2-3 мм пагонів минулого року. Дрібні бруньки (березові, смородинні) зрізують із галузями й з ними ж сушать, а потім обмолочують.

Кору дерев і чагарнику (дуба, калини, жостеру, верби, липи) варто збирати навесні, у період найбільшого соковиділення, у цей час її легко відокремити від деревини. Для зняття кори на гілці роблять кілька поздовжніх розрізів довжиною 30-40 см, кінці яких з'єднують поперечним надрізом. Піднявши надрізану кору з верхнього кінця, неї знімають у вигляді жолобка або трубочки. Мети кора уражена лишайником, її попередньо варто очистити ножем. При сушінні не можна вкладати трубочки кори одна в іншу, вони можуть покритися цвіллю або темними плямами, що погіршує якість сировини.

Листи збирають у період утворення бутонів і цвітіння. Краще це робити в суху погоду з ранку, після того як просохнуть листи. Вологі листи швидко чорніють і псуються. Обривати треба розвинені прикореневі, низькі й середні стеблові листи, вручну. Брудні, побурілі й ушкоджені листи брати рекомендується. Якщо рослина має дрібні листи (чебрець, материнка), їх зривають разом зі стеблом, висушують, а потім обривають або обмолочують, відкидаючи стебла. Виходить терта трава.

Квітки й суцвіття збирають на початку цвітіння вручну, общипуючи або обриваючи квітконіжки. При зборі великих квіток, наприклад ромашки, користуються спеціальними пристосуваннями - совками. При зборі квіток з дерев застосовують садові ножиці, секатори, ножі, ціпки з гачками для нагинання рослин.

Трави - надземна частина рослин разом із квітками, заготовлюється цілком, її зрізують серпом у підстави або на рівні нижніх листів. У деяких рослин (полинь, кропива, пустирник, звіробій) зрізується тільки квітуча верхівка - з верхніми листами. У голих стеблах дуже мало лікарських речовин.

Плоди й насіння збирають у період їхнього повного дозрівання в суху погоду. Соковиті плоди (ягоди) краще збирати рано ранком або ввечері, акуратно відокремлюючи їх від плодоніжки, укладаючи шарами в плетені кошики. Між шарами кладуть гілочки з листами.

Корінь і кореневища звичайно збирають восени, коли осиплються насіння й зів'яне надземна частина рослини. Їх викопують лопатами на відстані-10-15 див від стебла, обтрушують від землі й укладають у кошики, потім промивають водою (краще проточної). Промитих корінь розкладають на рогожці або на траві, підсушують і після цього видаляють залишок надземної частини. Не можна мити корінь і кореневища гарячою водою, вона вимиває активні речовини, особливо глюкозиди. Підсушених корінь і кореневища сортують, великі розріжуть на частині. Зібрана сировина після первинної обробки швидко висушують щоб уникнути загнивання.

У період цвітіння рослини викопувати корінь, кореневища й бульби категорично забороняється.

2) Сушіння рослин є важливим процесом з погляду збереження в них активних лікувальних речовин. Зібрані й оброблені рослини не можна залишати в кошиках більше доби, без доступу повітря вони швидко псуються. Глюкозиди, алкалоїди, цукри, дубильні речовини й органічні кислоти руйнуються під дією своїх же ферментів у вологому середовищі при температурі близько 30 С.

Тому ще при заготівлі лікарські рослини варто вільно укладати в кошики, а після прибуття додому відразу ж розкласти на папір або тканину рівним шаром товщиною не більше 2 см.

У більшості випадків заготовлене рослинне.сировину сушать у теплом, сухому, добре провітрюваному приміщенні. За народною традицією для цієї мети використається горище, особливо під залізним дахом. При відсутності горища годяться сараї, порожні кімнати, намети, тіньові навіси. Сушіння в них відбувається повільно, зате сировина зберігає свій вид і в достатній кількості активні речовини.

Листи, квіти, траву на сонце сушити не можна, прямі сонячні промені руйнують багато активних речовин рослин, і особливо глюкозиди. На сонце сушать тільки кореневища, що містять дубильні речовини й алкалоїди (наприклад, кореневища й корінь перстачу, кровохлебки). У процесі сушіння треба стежити за сировиною, перевертати його 3-4 рази в день, на ніч сировина варто вкривати або заносити в сарай, щоб не дати росі випасти на нього.

Восени, коли часто йдуть дощі й мало сонячних днів, рекомендується штучне сушіння в російської печі або в духовці звичайної грубки при температурі не вище 60 °С,

Сушіння вважається закінченої, якщо листи й квітки легко розтираються в руках, корінь і кореневища не гнуться, а ламаються на вигині з невеликим тріском, ягоди й плоди при стисканні не склеюються в грудки, а розсипаються.

Суху сировину зберігають у матер'яних мішечках, паперових пакетах, коробках, ящиках, обкладених чистим білим папером, банках. Якщо лікувальна дія рослини пов'язане з ефірним маслом, його зберігають у скляній банці із притертою пробкою. Корінь і кореневища поміщають у ящики, обклеєні білим папером, траву - у картонні коробки, сухі ягоди - у паперові пакети.

У кожне впакування кладуть етикетку із вказівкою назви сировини, часу й місця збору. Упаковану сировину зберігають у чистому, добре провітрюваному приміщенні, у темному місці. Строк зберігання корінь, кореневищ і кори 2-3 року, трави, квіток і листів - до 2 років.

3) У народній медицині лікарські рослини використаються у свіжому виді й у вигляді різних форм і препаратів. Зі свіжих і особливо висушених лікарських рослин у домашніх умовах готовлять порошки, настої, відвари, спиртові настойки, чай, мазі й соки.

Порошки є найбільш простою лікарською формою. Для їхнього готування висушені частини рослин подрібнюють у ступці й у такому виді приймають усередину або використає для присипки ран, виразок, попрілостей, пролежнів.

Настої й відвари є водними витяжками з лікарської рослинної сировини. Для їхнього готування сировину подрібнюють: листи й квітки - до часток розміром не більше 5 мм; стебла, кору, корінь, кореневища - не більше 3 мм; плоди й насіння - не більше 0,5 мм; Здрібнену сировину поміщають в емальовану або порцелянову судину, заливають водою, закривають кришкою й ставлять на киплячу водяну лазню. Як правило, настій нагрівають 15 хв, відвар - 30 хв при частому помішуванні. Після нагрівання судину прохолоджують при кімнатній температурі, уміст проціджують, а залишок сировини віджимають, отриманий настій або відвар доводять кип'яченою водою до потрібного обсягу.

Настойки готовлять на 70 або 40 % спирті. Здрібнену сировину насипають у пляшку, заливають спиртом або горілкою, закупорюють пробкою й витримують при кімнатній температурі 7 днів. Після цього настойку зливають, залишки обжимають і рідину фільтрують через кілька шарів марлі. Отримана настойка повинна бути прозорої, зберігати її можна тривалий час. Приймають настойки в невеликих кількостях і дозують звичайно краплями.

Чаї. Ягідний, ягідні-плодово-ягідні й трав'яний-трав'яні-квітчасто-трав'яні чаї в населення нашої країни продовжують залишатися традиційно популярними й у наш час. Для їхнього готування використаються широко відомі й розповсюджені рослини: суниця, смородина, ожина, шипшина, материнка, м'ята, малина й багато хто інші. У Сибіру й на Далекому Сході до названих трав приєднуються «бадан товстолистий (чорні листи), володушка, копійочник забутий, обліпиха, родиола рожева (золотий корінь), курильський чай і ін.

По своєму призначенню чаї діляться на побутовий-побутові-повсякденні-побутові, профілактичні й лікувальні.

Побутовий-побутові-повсякденні-побутові чаї готовлять із харчових і лікарських рослин, що містять велику кількість вітамінів, мікроелементів і біологічно активних речовин. Вони мають приємний смак і захід, добре вгамовують спрагу, поліпшують травлення, нормалізують обмінні процеси. Умовно побутовий-побутові-повсякденні-побутові чаї підрозділяють на полівітамінні, тонізуючі й заспокійливі. У полівітамінні чаї входять рослини, що містять велику кількість вітамінів (смородина, горобина, шипшина, обліпиха, суниця); вони стимулюють обмін речовин, кровотворення, підвищують захисні властивості організму. Тонізуючий чай готують із рослин, що містять біологічно активні речовини, які стимулюють центральну нервову систему, роблять позитивна дія на печінку, залози внутрішньої секреції, регулюють тиск, зміст цукру в крові, знімають стомлення, підвищують розумову й фізичну працездатність. До них ставляться брусниця, кипрей вузьколистий (іван-чай), бадан товстолистий, левзея сафлоровидная (маралий корінь), родиола рожева (золотий корінь), тимьян повзучий (чебрець), материнка й інші трави.

Заспокійливі чаї містять у своєму складі рослини, які знімають напруга, дратівливість, поліпшують сон. Такими властивостями володіють тимьян повзучий (чебрець), материнка, глід криваво-червоний, меліса лікарська, м'ята й інші рослини.

Профілактичні чаї відрізняються від перших певною спрямованістю дії. Наприклад, протсклеротичні, протиспазматичні, що заспокоюють нервову систему, що регулюють цукровий обмін, протизапальні й протимікробні чаї. У їхній склад входять рослини, що володіють конкретною дією на певні органи й системи. Наприклад, при порушенні цукрового обміну в збір профілактичного чаю включають чорницю, квасолю, кропиву, деревій; в, збір проти склеротичного складають - суницю лісову, хвощ польовий, руту запашну, малину й т-д

Лікувальні чаї на відміну від перерахованих мають більше виражену лікувальну дію. Вони складніше по своєму складі й більше спрямовані по дії. До таких чаїв ставляться протимікробні, жовчогінні, відхаркувальні, м'якшильні, кровоспинні, протизапальні, ранозаживляючі.

На відміну від настоїв і відварів, застосовуваних з лікувальною метою, чаї мають меншу концентрацію діючих речовин і, як правило, не містять сильнодіючих і отрутних рослин.

Мазі найчастіше готовлять із порошків рослинного походження (квітки, листи, корінь і кореневища). Для їхнього готування користуються рецептами народної медицини. Як основу беруть вазелін, несолоне свиняче сало, вершкове або рослинне масло, з якими змішують порошок лікарської рослини.

Соки. Часто з лікувальною метою застосовують свіжі соки рослин, Ягід, фруктів і овочів. Із усього свіжої рослини сік готовлять у пору його цвітіння, з корінь і кореневищ свіжевідритих, із плодів - повністю дозрілих, не тепличних. Здавна в народній медицині використають і соки дерев (берези, липи, дуба,.клена, ялини, сосни).

Соки мають бактерицидну, антисептичну, протизапальну, болезаспокійливу й заспокійливу властивості.

Народна медицина часто використає «лікарські засоби складного складу. Уважається, що для лікування необхідно багатобічний вплив на організм хворого, що припускає застосування комплексу лікувальних речовин у певних сполученнях, спрямованих на поліпшення харчування, підвищення захисних функцій організму, активізацію обмінних процесів і відновлення функціональної гармонії всього організму. Народна медицина часто прибігала до використання складного складу лікарських засобів Так, у рецептах часів Івана Грозного зустрічаються збір, що складаються з 60 компонентів.

Про користь складних ліків писав ще Абу Алі ибн Синд (Авіценна) біля тисячі років тому. Він учив що для лікування складної хвороби потрібно складні ліки. Так, у якості проти кашлю він пропонує «терьяк фарук», що означає буквально «розділяй кадий терьяк», тобто ліки, що відокремлює хвороба від здоров'я й має у своєму складі близько 70 компонентів рослинного, тваринного й неорганічного походження.

У цей час застосування багатокомпонентного складу зборів лікарських рослин розглядається як прогресивна терапія. Н. Г. Ковальова (1972) пропонує лікарські збір з 15-20 компонентів, С. Я. Соколов і И. П. Замотаев (1989) з 10 компонентів, Але це створює більші труднощі, пов'язані із придбанням такої кількості лікувальних трав. Як показує практика лікування рослинами, найбільш зручною формою збору є 4-6-компонентні прописи.

Поиск по сайту: