Робота з художнім твором. Учитель пропонує учням послухати українську народну казку «Іван Побивай» і визначити, які моральні якості в ній оспівуються

Учитель пропонує учням послухати українську народну казку «Іван Побивай» і визначити, які моральні якості в ній оспівуються.

Унадивсь колись давним-давно один страшний змій десь у якусь слободу людей їсти, та і виїв геть усіх, зостався один тільки дід.

— Ну,— каже змій,— завтра тобою поснідаю.

А через ту слободу йшов один бідний хлопець та й проситься но­чувати.

— А хіба тобі жити надокучило? — питає його дід.

— Як? — каже бідний хлопець.

Дід розказав йому, що тут змій усіх людей переїв, і це завтра його з'їсть.

— Е,— каже хлопець,— подавиться.

От уранці прилітає змій, побачив хлопця та й каже:

— О, це добре, був один, а тепер двоє. А хлопець:

— Гляди не подавись! Змій і дивиться:

— Як,— каже,— хіба ти сильніший за мене?

— Авжеж.

— Який же ти сильний? Я он, бач...— Та взяв камінь, як здавив, так із каменя мука й посипалася.

— Е, це дурниця,— каже хлопець.— Здави так, щоб із нього юшка потекла.

— Та тут же взяв із мисника ворочок сиру та як натисне, так із нього сироватка й потекла.

— Отак,— каже,— дави.

— Ну, ходім,— каже тоді змій,— за товариша будеш. А хлопець йому:

— Хіба за старшого.

Ото й пішли. Питає його змій:

— А як звуть тебе?

— Іван Побивай,— каже хлопець.

Ну, змій уже й боїться його. «Щоб ще мене,— думає,— не вбив».

Стало на обід, змій і каже:

— Піди ж ти, хлопче, та принеси вола, будемо обідать варити.

Пішов хлопець, та куди тобі, хоч би одну ногу доніс. От він ходить по змійовій череді та зв'язує волів хвостами докупи. А змій чекав-чекав і побіг сам.

— Що ти, хлопче, робиш?

— Е, буду я тобі по одному носитися всіх зразу хочу забрати.

— Та ну тебе к бісу, ти мені всю худобу переведеш.

Стяг змій із вола шкуру й поволік. От дає хлопцеві він ту шкуру й каже:

— Іди, води повну шкуру принеси.

Узяв хлопець шкуру, насилу-насилу дотяг до колодязя, та як упустив туди, то вже й не витягне. Тоді зробив собі невеличку дерев'яну лопату, та й ходить кругом криниці, підкопує її. Прибігає змій.

— Що ти робиш?

— Е, буду я тобі шкурою воду носити! Я зачеплю всю криницю та й приволочу.

— А щоб тебе,— каже змій, а сам злякався хлопцевої сили. Поніс сам шкуру.

— Піди ж,— каже,— хлопче, дров принеси: вирви там сухого дуба, та й буде з нас.

— Е, буду я тобі трошки носить! Якби дубів двадцять заразом, то б так! — Та й удав, ніби розсердивсь, не пішов. От змій наварив, сів і їсть, а хлопець ніби сердиться й обідать не йде, бо ж як піде, то змій зразу здогадається, що він не такий сильний, як побачить, що хло­пець менше за нього їсть. А як зосталося небагато, то тоді хлопець сів і собі посьорбав, та каже: «Мало».

— Ну,— каже змій,— коли мало, то ходімо тепер до моєї матері, вона нам вареників наварить.

— Аяк іти, то йти,— каже хлопець, а сам думає: «Пропав».

От як почали їсти — й вареників стоїть бочок двадцять,— то змій усе їсть та їсть, уже й наїдається, а хлопець усе за пазуху та в штани ховає, усе ховає. Уже казанів із двадцять подала, а він усе одно хо­ває. Як поїли, то змій і каже:

— Ходім на камінь крутитись.

— А як іти, то йти,— каже хлопець. Змій як крутнувсь — аж огонь пішов.

— Дурниця,— каже хлопець,— ти так крутнись, щоб юшка по­текла.— Та як притисне до каменя ті вареники, що в його одежі, а з них юшка і бризнула.

— От так,— каже,— крутись! — Та ще, та ще: — От як, диви! Ну змій уже вкрай злякався Івана Побивана. Але ще каже:

— Ану давай, хто сильніше засвище.

Ну змій як с.виснув, то аж дерева пригнулися.

«Ну,— думає Іван Побивай,— що його робити?» А тут лежала одна залізяка. Глянув Іван на неї та до змія:

— Зажмур очі, бо як я свистатиму, то тобі можуть очі повила­зити.

Змій зажмурив, а Іван Побивай як огріє змія тією залізякою межи очі, що той аж здригнувся.

— Правду кажеш,— каже змій.— Ледве справді очі не повила­зили.

Та вже щоб хоч не бути з Іваном укупі, побудував йому ото хату на відшибі; хлопець і живе собі. А змій давай із матір'ю радитися, як би їм звести його зі світу.

— Давай,— каже,— його спалимо.

А хлопець підслухав це та десь сховавсь на цю ніч. От як спалили ту хату, хлопець прийшов, став коло попелу та й струшується, ніби тільки-но виліз.

Приходить змій.

— Що ти, хлопче, хіба ще живий?

— Живий, тільки цієї ночі мене щось ніби блоха вкусила.

«Ну,— думає змій,— від такого треба подалі». Та як дременув із тих країв, то тільки його й бачили.

Поиск по сайту: