АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Становлення громадянського суспільства

Читайте также:
  1. VI. Мілітаризація суспільства. Гонка озброєнь та її наслідки.
  2. Біоетика і становлення національної системи охорони здоров’я в Україні.
  3. Визначальні фактори Нового часу (наукова революція і формування буржуазного громадянського суспільства)
  4. Визначення інформаційного суспільства
  5. Відмінності між доіндустріальним, індустріальним та постіндустріальним суспільствами
  6. Вплив рівня життя на трудовий потенціал суспільства
  7. Встановлення пріоритетів за допомогою аналізу А Б В
  8. Встановлення світлосигнального обладнання
  9. Встановлення фашистської диктатури в Німеччині
  10. Встановлення фашистської диктатури.
  11. Встановлення формули дослідницької речовини
  12. Глобальна інформаційна інфраструктура як інституціональна база інформаційного суспільства

 

Паралельно з формуванням правовоїдержави в Україні відбувається станов-лення громадянського суспільства. Цей процес проходить у всіх сферах суспільного життя, оскільки за соціалізму сталося всеосяжне одержавлення суспільного і приватного життя, громадянське суспільство існувало лише в зародковому стані.

Економічною основою становлення громадянського суспільства в Україні є формування недержавних форм власності. Відбувається це шляхом роздержавлення і приватизації, які не є тотожними. Роздержавлення спрямоване на усунення монополії держави на власність, формування конкурентного ринкового середовища і відбувається як у межах державної власності, так і поза ними. Приватизація є найбільш радикальною складовою процесу роздержавлення, сутність якої полягає у зміні державної форми власності на різновиди приватної. Вона передбачає придбання громадянами у власність усіх або частини акцій чи паїв акціонерних та інших господарських товариств, а також підприємств, заснованих на змішаній або колективній власності.

Цілями роздержавлення і приватизації були проголошені пошук ефективного власника і як наслідок — підвищення ефективності виробництва, перетворення громадян на власників засобів виробництва, становлення підприємництва, ринкової економіки в цілому. Далеко не всі з проголошених цілей було досягнуто. В результаті сертифікатної приватизації, яка передбачала наділення кожного громадянина певною часткою власності, колишня державна власність фактично була зосереджена в руках незначної частини населення України — керівників приватизовуваних підприємств (котрим законодавство про приватизацію надає значні пільги щодо придбання акцій), політиків та чиновників вищої і середньої ланки (які використали наявні у них повноваження й можливості у власних інтересах), спритних ділків і кримінальних елементів.

Не вдалося досягти й головної офіційної мети приватизації — знайти справжнього власника-господаря і завдяки йому підвищити ефективність виробництва. Одні новоявлені власники виявилися або фінансово неспроможними оновити виробництво, або нездатними керувати ним у ринкових умовах. Інші вигідно перепродали придбані за безцінь підприємства або зосередилися на витискуванні з них максимальних прибутків, вкладаючи останні не в оновлення самого виробництва, а у власний добробут (вілли, дорогі імпортні автомобілі, відпочинок на фешенебельних зарубіжних курортах, розваги у нічних клубах тощо) та вивозячи за кордон.

За роки економічних перетворень в Україні було створено десятки тисяч нових, здебільшого малих і середніх, приватних підприємств. Однак їхній унесок у розвиток економіки незначний. Більш як 80 відсотків таких підприємств ведуть в основному торговельно-посередницьку діяльність, і їхня головна роль в економіці виявляється в «накручуванні» цін на товари на шляху від виробника до споживача. Що вони не без успіху й роблять, нарікаючи на високі податки й викачуючи гроші у працівників бюджетної сфери, утримуваних за рахунок тих же податків.

За цих умов заклики до державної підтримки малого й середнього бізнесу — через зниження податків, надання пільгових кредитів, спрощення бухгалтерського обліку тощо, які лунають з підприємницьких та наближених до них політичних структур, безпідставні, бо підтримувати потрібно не бізнес узагалі, не перекупника, а виробника.

Торговельно-посередницька діяльність домінує й у сфері великого бізнесу. Щоправда, торгують тут не «снікерсами» чи жувальною гумкою, а нафтою, газом, електроенергією, металом, зерном тощо, а також розробляють всілякі «теми» і «схеми» з перерозподілу й використання бюджетних коштів, іноземних кредитів, цінних паперів та ін.

Останнім часом в Україні розпочато докорінні перетворення й у сфері сільського господарства. У разі непродуманих і поспішних дій влади «народна приватизація» тут матиме такі ж наслідки, як і в промисловості та сфері послуг, — власність на засоби виробництва, передусім на землю, в кінцевому підсумку зосередиться в руках незначної частини населення.

Першопочаткове нагромадження капіталу в Україні, як і в інших колишніх радянських республіках, відбувається головним чином шляхом перерозподілу колишньої загальнонародної власності та зосередженні її в руках незначної частини населення. Дрібний капітал має, як правило, трудове походження: він добувається за рахунок різноманітних торговельних операцій і зрідка — виробничої діяльності.

Економічні перетворення зумовлюють відповідні зміни в соціально-класовій структурі українського суспільства. Суть цих змін полягає у формуванні класів дрібних, середніх і великих власників засобів виробництва. Внаслідок невива-женості й непослідовності у проведенні економічних реформ спочатку в СРСР, а потім у незалежній Україні (бездумна лібералізація цін, «шокова терапія», несправедлива приватизація, непродумана податкова та соціальна політика тощо) процес становлення нової соціально-класової структури виявився, зокрема, у різкій соціальній поляризації суспільства, тобто в розшаруванні його, з одного боку, на купку багатіїв, в руках якої зосереджуються основні засоби виробництва, а з другого — на решту із злиденним життєвим рівнем. У часи економічних перетворень і розбудови державності в Україні незначна частина її населення зуміла казково розбагатіти, причому не завдяки розвитку виробництва, вкладенню власного капіталу, а за рахунок перерозподілу власності, використання бюджетних коштів, наданих державі іноземних кредитів, викачування грошей із співвітчизників. Формування середнього класу, як однієї з основних цілей соціально-економічних перетворень, досягти не вдалося.

Становлення політичної сфери громадянського суспільства проявляється передусім у формуванні його політичних інститутів — політичних партій, груп інтересів, органів місцевого самоврядування, недержавних засобів масової інформації. Поки що ці інститути не стали засобами дієвого впливу громадянського суспільства на державу.

На сьогодні в Україні зареєстровано більш як 120 політичних партій. Однак лише кілька з них як масові об´єднання з чітко вираженою ідейно-політичною орієнтацією і розгалуженою територіальною структурою відповідають своєму призначенню — бути виразниками соціальних інтересів у відносинах громадянського суспільства з державою. Абсолютна більшість партій обслуговують не суспільні, а вузькогрупові чи навіть персональні інтереси, наочним підтвердженням чого є наявність багатьох партій однакової ідейно-політичної орієнтації, невідповідність між декларованою ідейною та фактичною соціальною і політичною орієнтацією партій, побудова партій навколо лідерів, численні розколи в партіях та конфлікти в їхньому керівництві. Навіть ті партії, які представлені у Верховній Раді, поки що не справляють визначального впливу на державну політику через неузгодженість дій, відсутність фракційної дисципліни та відстороненість від формування уряду.

В Україні нині налічується більш як тисяча офіційно зареєстрованих громадських організацій. Провідне місце серед них належить тим, які виражають інтереси суспільних класів. Це об´єднання найманих працівників (профспілки) і підприємців. Головне завдання профспілок — захист інтересів найманих працівників у відносинах з підприємцями і державою. За соціалізму профспілки виступали інструментом державної політики, діяли під керівництвом комуністичної партії, тоді як у демократичному суспільстві вони покликані бути незалежним і рівноправним партнером у відносинах з державою. В Україні єдине у минулому й поки що найчисленніше міжгалузеве профспілкове об´єднання — Федерація профспілок України — все ще значною мірою продовжує залишатися інструментом державної політики і є далеким від назрілих за нових соціально* економічних умов потреб захисту інтересів трудящих.

У процесі розвитку підприємництва, формування класів власників засобів виробництва в Україні з´являються численні об´єднання підприємців. Як і профспілки, вони прагнуть до представництва відповідних інтересів на державному рівні. Основними формами такого представництва є лобізм і зв´язки з політичними партіями.

Ще одним напрямом становлення громадянського суспільства в Україні є виникнення численних недержавних засобів масової інформації — періодичних друкованих видань, радіо-, теле-, відеопрограм та інших форм поширення масової інформації. Однак ситуація з недержавними засобами масової інформації склалася так само, як і з політичними партіями — вони стали обслуговувати вузько-групові і навіть персональні інтереси, орієнтуватися на підтримку окремих політиків, замість того щоб бути «четвертою владою», виражати інтереси громадянського суспільства у його взаємодії з державою.

Головний зміст процесу становлення громадянського суспільства у сфері духовного життя складає формування духовної культури на основі принципів ідейного й політичного плюралізму, національних і світових культурних надбань. Особливе значення при цьому має формування громадянської політичної культури як культури активної політичної участі.

Нерозвиненість політичних інститутів і відсутність розвиненої демократичної політичної культури громадянського суспільства в Україні поки що не дають йому можливості контролювати державу. Нинішній стан взаємодії громадянського суспільства й держави характерний більшою мірою для авторитарного, ніж для демократичного, політичного режиму. Зміна співвідношення між державою і громадянським суспільством на користь останнього в подальшому залежатиме як від розвиненості самого громадянського суспільства, особливо його політичних інститутів, так і від становлення держави як правової і демократичної. Провідною стороною в нерозривній єдності держави і громадянського суспільства є останнє. У кінцевому підсумку держава завжди є такою, яким її робить суспільство.


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 | 70 | 71 | 72 | 73 | 74 | 75 | 76 | 77 | 78 | 79 | 80 | 81 | 82 | 83 | 84 | 85 | 86 | 87 | 88 | 89 | 90 | 91 | 92 | 93 | 94 | 95 | 96 | 97 | 98 | 99 | 100 | 101 | 102 | 103 | 104 | 105 | 106 | 107 | 108 | 109 | 110 | 111 | 112 | 113 | 114 | 115 | 116 | 117 | 118 | 119 | 120 | 121 | 122 | 123 | 124 | 125 | 126 | 127 | 128 | 129 | 130 | 131 | 132 | 133 | 134 | 135 | 136 | 137 | 138 | 139 | 140 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.003 сек.)