АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

СТРУКТУРА САНІТАРНО-ЕПІДЕМІОЛОГІЧНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ(див в протоколах)

Читайте также:
  1. APQC структура классификации процессов SM
  2. I. Общие критерии оценки рефератов и их структура
  3. I.2 Реформирование и современная структура банковской системы РФ.
  4. II. Структура Доклада
  5. II. Структура Переліку і порядок його застосування
  6. III. Диалектика: ее суть структура и альтернативы.
  7. III. Социальная структура и стратификация
  8. IV. Границы структурализма?
  9. IV.Структура, порядок изложения и оформления работы
  10. VI. Взаимодействие Церкви с государственными структурами и обществом в деятельности по реабилитации
  11. VII. СТРУКТУРА ЛИЧНОСТИ
  12. VIII. Особливості проходження служби військовослужбовцями, щодо яких провадиться дізнання, досудове слідство або справа розглядається судом чи вирок суду набрав законної сили

Гігієнічне нормування як основа профілактики захворювань населення, обумовлених особливостями життя, праці та харчування.
Гігієнічний норматив- строго визначений діапазон параметрів фактора середовища, який оптимальний з точки зору збереження нормальної життєдіяльності і здоров”я людини, людської популяції і майбутніх поколінь. Основні об”єкти Г.Н.: - 1) максимально допустимі концентрації шкідливих хімічних домішків в повітрі, воді, грунті, продуктах харчування; - макс. допустимі рівні і дози шкідливих фізичних факторів середовища антропогенного походження: пил, шум, вібрація, електромагнітна енергія різного діапазону частот, радіоактивні ізотопи; 2) оптимальні і допустимі параметри мікроклімату, освітлення, сонячного чи ультрафіолетового опромінення, атмосферного тиску і т.ін.; 3) оптимальний і допустимий склад добового раціону і питної води. До певних границь фізіолого-біохімічні зсуви, що виникають при дії на організм факторів середовища, знаходяться в межах адаптаційно-пристосувальних реакцій (біологічна дія). Коли вони виходять за їх межі, в компенсаторно-пристосувальну зону їх дію розцінюють як шкідливу. Проблемою нормування являється те, що в реальному житті організм підлягає дії кількох факторів зовнішнього середовища. Комбінована дія – сумарна дія декількох факторів одної природи(кількох хімічних речовин). Сукупна – сумарна дія кількох факторів різної природи. Комплексна дія – один і той же фактор поступає в організм кількома шляхами.

Гігієнічне значення грунту. Джерела його забруднення та самоочищення. Забруднення грунту пестицидами, п-ка.
Від складу грунту залежать: хімічний склад рослинних і тваринних продуктів, наявність геохімічних ендемій, радіоактивний фон, хімічний склад підземних вод. Грунт є кліматоутворюючим фактором, використовується для утилізації покидьків, може бути джерелом забруднення підземних вод. Джерела забруднення: атмосферні, водні, добрива, отрутохімікати, радіоактивні викиди, покидьки,нечистоти, останками мертвих тварин і рослин. Самоочищення: рідка частина покидьків фільтрується, завислі частинки, яйця гельмінтів, мікроорганізми затримуються в порах. Частинки грунту поглинають розчинені колоїдні речовини, і деякі гази. В верхніх шарах є сапрофіти, які приймають участь в процесах самоочищення грунту. Відбувається мінералізація органічних речовин, окислення. В результаті мінералізації відбуваєьтся нітрифікація (аміак окислюється до нітратів), утворення нітратів, сульфатів, карбонатів

Сонячна радіація, її гігієнічне значення. Основні види біохімічної дії складових сонячного спектру, сонячне голодування та його п-ка. Гіперінсоляція та її п-ка.
Спектральний склад сонячної радіації: інфрачервоне випр. (4000-760 нм), теплова дія, покращує обмін речовин в шкірі, посилює дію ультрафіолетового випромінювання; видиме В.(760 – 400 нм), теплова, слабка фотохімічна Д., дає відчуття світла, тонізує; ультрафіолетове В.:а ) область А (400-290 нм), фотохімічна дія, слабка стимулююча дія, пігментотуворення; б) область Б (315-280), фотохім., сильна стимулююча, слабка бактерицидна дія, синтез холекальциферолу; в) область С( 280 – 180 нм), фотохімічна, загальностимулююча, сильна бактерицидна дія, синтез холекальциферолу. Біодоза – мінімальна доза сонячного випромінювання, що викликає на незагорілій шкірі ледь помітне почервоніння через 8-20 год. після опромінення.(600-800мкВ\см2) Мінімальна добова профілактична доза=1\8 біодози(75-80 мкВ\см2), оптимальна доза=1\4 – 1\2 біодози(200 – 400 мкВ\см2).Сонячне голодування – це недостатнє опросмінення організму ультрафіолетовою радіацією (зниження адаптайійних можливостей організму, розвиток анемії,погіршення регенерації тканин, зниження резистентності організму, підвищення втомлюваності). П-ка – достатнє перебування на відкритому повітрі в денний час, частоті засклених поверхонь, використанні увіолевого скла, розміщенні робочих місць біля вікон, опромінення ртутно-кварцевими або еритемними люмінесцентними лампами. Недоліком опром. є утворення озону.Надмірне опромінення викликає запальну реакцію – фотоеритему, підвищення температури тіла,сонячний удар.Для проф. гіперінсоляції треба дотримуватися мед. рекомендації при прийомі сонячних ванн, роботі на відкритій атмосфері.

Гігієнічна характеристика ультрафіолетової частини сонячного спектру.Методи та одиниці вимірювання УФ-радіації.
а ) область А (400-290 нм), фотохімічна дія, слабка стимулююча дія, пігментотуворення; б) область Б (315-280), фотохім., сильна стимулююча, слабка бактерицидна дія, синтез холекальциферолу; в) область С( 280 – 180 нм), фотохімічна, загальностимулююча, сильна бактерицидна дія, синтез холекальциферолу. Біодоза (одиниця дозування) – мінімальна доза сонячного випромінювання, що викликає на незагорілій шкірі ледь помітне почервоніння через 8-20 год. після опромінення.(600-800мкВ\см2) Мінімальна добова профілактична доза=1\8 біодози(75-80 мкВ\см2), оптимальна доза=1\4 – 1\2 біодози(200 – 400 мкВ\см2). Біодозу визначають за допомогою апарата Горбачова - Дальфельда на шкірі живота зовні від пупка. Методи: (біологічні, хімічні, фізичні). Методи вимірювання УФ радіації 1. Інтегральний (сумарний) потік радіації Сонця вимірюється піранометрами (наприклад, піранометр Янишевського) і виражається в . Сонячна постійна дорівнює 2 на границі атмосфери і 1 на рівні Землі.2. Біологічний (еритемний) метод – визначення еритемної дози за допомогою біодозиметра М.Ф. Горбачова (мал. 2.2). Еритемна доза (ЕД) або біодоза – найменший термін УФ опромінення незасмаглої шкіри у хвилинах, після якого через 15-20 годин (у дітей через 1-3 години) з¢являється виразне почервоніння шкіри (еритема).Біодозиметр М.Ф. Горбачова являє собою планшетку з 6-ма отворами (1,5´ ´1,0 см), котрі закриваються рухомою пластинкою. Для визначення еритемної дози біодозиметр закріплюють на незасмаглій частині тіла (внутрішня частина передпліччя). Доцільно помітити на шкірі (кульковою ручкою) розташування і номер віконець. Досліджувану ділянку шкіри розташовують на відстані 0,5 м від штучного джерела УФР (після прогріву лампи 10-15 хв.) і відчиняють кожне віконце на 1 хвилину. Таким чином, віконце № 1 опромінюється 6 хв., № 2 – 5 хв., № 3 – 4 хв., № 4 – 3 хв., № 5 – 2 хв., № 6 – 1 хв. В залежності від потужності джерела та інших умов час опромінення і відстань до джерела можуть бути іншими.Контроль появи еритеми проводять через 18-20 годин після опромінення. Еритемну дозу визначають у хвилинах за номером віконця, де еритема буде найменшою.Фізіологічна доза складає 1/2 - 1/4 еритемної, а профілактична – 1/8 еритемної дози.Профілактичну дозу на необхідній для опромінення пацієнтів відстані розраховують за формулою:

де: В – відстань від лампи до пацієнта в м;

С – стандартна відстань в м, на якій визначається еритемна доза (0,5 м);

А – еритемна доза на стандартній відстані, хв.

Примітка: як відмічено раніш, студенти один у одного на занятті лише опромінюють шкіру через дозиметр Горбачова, на шкірі кульковою ручкою нумерують віконця, а через 18-20 годин самостійно визначають еритемну дозу, розраховують фізіологічну та профілактичну дозу, дані заносять у протокол, про результати роботи звітують на наступному занятті.

Мал. 2.2. Біодозиметр Горбачова.

 

3. Фотохімічний (щавлевокислий) метод розроблений З.Н.Куличковою і оснований на розкладанні щавлевої кислоти у присутності азотнокислого уранілу пропорційно інтенсивності та тривалості УФ опромінення її титрованого розчину.

Результат вимірювання виражається у кількості міліграмів розкладеної щавлевої кислоти на 1 см2 поверхні розчину, яка опромінювалась. Одній еритемній дозі відповідає 3,7- 4,1 мг/см2 розкладеної щавлевої кислоти, фізіологічній дозі – 1 мг/см2, профілактичній дозі – 0,5 мг/см2.

Інтенсивність ультрафіолетової радіації за цим методом визначається в мг розкладеної щавлевої кислоти на 1 см2 поверхні розчину за одиницю часу (доба, година).

Реактиви: 0,1 н. розчин щавлевої кислоти (6,3 г на 1 л дистильованої води); робочий 0,1 н розчин перманганату калію (3,16 г КМnО4 в 1 л дистильованої води): робочий 0,1 н розчин щавлевої кислоти з азотнокислим уранілом (6,3 г щавлевої кислоти і 5,02 г азотнокислого уранілу в 1 л дистильованої води); 6 % розчин сірчаної кислоти (60 мл концентрованої кислоти на 1 л дистильованої води).

Порядок дослідження:

1. Визначають титр 0,1 н. розчину КМnО4 точним 0,1 Н розчином щавлевої кислоти (Т). Для цього в колбу для титрування відмірюють 25 мл розчину H2SO4, 25 мл 0,1 н. розчину щавлевої кислоти, підігрівають на водяній бані до 70°, титрують із бюретки 0,1 н. розчином КМnО4 до появи ледь помітного рожевого кольору, не зникаючого на протязі 1 хв. Титр розраховують шляхом ділення кількості мл щавлевої кислоти на кількість мл розчину КМnО4, використаного на титрування.

2. Визначають початковий об¢єм розчину КМnО4 по робочому розчину щавлевої кислоти з уранілом (V1), який буде опромінюватись. Для цього замість розчину чистої щавлевої кислоти береться 25 мл робочого розчину щавлевої кислоти з азотнокислим уранілом. Титрування проводять аналогічно.

3. Експозиція робочого розчину у досліджуваному місці для визначення інтенсивності УФР. В затемнену чорним папером кварцову пробірку з світловим вікном у папері певного розміру наливають 25 мл робочого розчину щавлевої кислоти з азотнокислим уранілом.

Закрита корком пробірка виставляється в штативі на відкритій ділянці для вимірювання УФР Сонця і небосхилу на добу або на певну кількість годин, або ж у відповідному місці під джерелом штучної УФР (лампа ЛЕ-30, ПРК та інші). Після експозиції пробірка зберігається у світлонепроникному футлярі.

Примітка: Для прискорення роботи студенти отримують готовий робочий розчин, експонований лабораторією.

4. Визначення об’єму розчину КМnО4 по робочому розчину щавлевої кислоти з азотнокислим уранілом після експозиції (V2) виконується аналогічно описаному вище. Різниця між початковим об’ємом розчину КМnО4 і його об’ємом після експозиції робочого розчину щавлевої кислоти показує, скільки щавлевої кислоти розклалось під дією УФР.

Інтенсивність УФР вимірюють в мг розкладеної щавлевої кислоти на 1см2 поверхні світлового вікна пробірки за годину.

Розрахунок здійснюється за формулою:

Х = ,

де: Т –титр 0,1 н. розчину КМnО4 по щавлевій кислоті;

V1 і V2 – об¢єми розчину КМnО4, витрачені на титрування щавлевої кислоти з азотнокислим уранілом, відповідно, до і після опромінення УФР, мл;

6,3 – кількість мг щавлевої кислоти в 1 мл 0,1 н. розчину;

S – площа світлового вікна кварцової пробірки, см2;

t– термін експозиції пробірки під джерелом УФР, годин (від Сонця) чи хвилин (від штучного джерела УФР).

Примітка. При вимірювані дози УФР результат вимірювання виражають у кількості розкладеної щавлевої кислоти на см2 за хвилину (від штучного джерела) чи за годину (від Сонця).

 

4. Фізичний (фотоелектричний) метод – вимірювання інтенсивності УФ радіації ультрафіолетметром (скорочено – уфіметром). Уфіметр – фізичний прилад з магнієвим (для діапазону 220-290) або сурм’яно-цезієвим (290-340 нм) фотоелементом. Результати вимірювання виражаються в або .

У зв’язку з тим, що еритемний ефект різний при різних довжинах хвиль, а найбільший при l=297 нм, введена еквівалентна цій довжині одиниця – мікроер, тобто 1 мкер =1 при l= 297 нм. При інших довжинах хвиль результат вимірювання в множать на відносну біологічну ефективність (ВБлЕ) (табл. 1).

Наприклад, інтенсивність УФР, виміряна уфіметром, дорівнює 6 , з них 4 при l=297 нм, а 2 при l=310 нм. Звідси доза опромінювання складає: 4´1+2´0,03=4,06 мкер. Встановлено, що 1 ЕД=700-1000 мкер; 1 профілактична доза – 100 мкер.

 


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.005 сек.)