Класифікація норм і нормативів

Фінансові нормативи – це розрахунки підприємства з бюджетом, банками й іншими підприємствами й організаціями. Вони поділяються на наступні види:

1. У взаємовідносинах з бюджетом:

а) нормативи відрахувань до бюджету, що включаються в ціну продукції, яка реалізується:

Ø ПДВ;

Ø АЗ;

Ø мито і збори.

б) нормативи відрахувань до бюджету, що нараховуються на фонд заробітної плати:

Ø відрахування до Пенсійного фонду;

Ø відрахування у Фонд соціального страхування.

в) нормативи відрахувань, що вираховуються з виплаченої заробітної плати:

Ø прибутковий податок;

Ø відрахування до Пенсійного фонду і Фонд соціального страхування.

г) нормативи відрахувань до бюджету із прибутку підприємства:

Ø податок на прибуток.

д) місцеві податки і збори, що включаються у собівартість продукції.

2. У взаємовідносинах з банками:

Ø процент за банківський кредит;

Ø процент на депозитний вклад у банк.

За часом дії в плановому році норми поділяються на:

ü перспективні – використовуються для розробки стратегічних планів. Їх величина розробляється на основі виробленої стратегії, з врахуванням перспектив технічного прогресу і наочно показують резерви виробництва;

ü поточні – це норми, на основі яких ведеться робота з поточним плануванням на підприємстві, визначаються потреби, укладаються угоди на постачання сировини і матеріалів. Поточні норми розробляються на основі оперативних норм і заходів щодо економії ресурсів. Вони поділяються на річні, квартальні і місячні;

ü оперативні – діють у даний момент і використовуються для оперативно-виробничого планування. За ними видаються в цехи матеріали на місяць, декаду, зміну.

За характером розповсюдження норми поділяються на:

Ø цехові і заводські – розробляються на підприємстві;

Ø міжзаводські – розробляються щодо однотипного виробництва;

Ø галузеві – регламентують витрати усіх підприємств в галузі;

Ø міжгалузеві – розробляються на визначені види робіт і процесів, які здійснюються майже в однакових умовах на підприємствах різних галузей економіки.

За ступенем деталізації:

­ специфіковані – являють собою величину витрат конкретного виду матеріалів (із зазначенням марки, сорту тощо) на виробництво одного виробу;

­ зведені – складаються по укрупненій номенклатурі матеріалів.

Нормування витрат праці передбачає використання наступних норм і нормативів:

1) норматив часу – це розрахункова величина часу, що необхідна для виконання окремих елементів роботи, операцій. Цей елемент використовується для нормування ручних, машинних і апаратурних операцій;

2) норматив чисельності – використовується для визначення кількості працівників, регламентує їх чисельність, а також для використання одиниці обсягу роботи чи окремої функції;

3) норма виробітку – це обсяг роботи в натуральних одиницях, що має бути виконаний за одиницю часу (годину, зміну, місяць);

4) норма обслуговування – це регламентована кількість одиниць устаткування, апаратів, площ, що повинні обслуговуватися одним робітником чи групою робітників за одиницю робочого часу (зміну, місяць).

Для підвищення якості норм і нормативів важливе значення мають методи їх розробки. Саме тому на підприємствах використовуються такі методи нормування, як:

§ розрахунково-аналітичний;

§ дослідний;

§ дослідно-статистичний;

§ комбінований.

Розрахунково-аналітичний метод – це єдиний науковий метод нормування. Він ґрунтується на вивчені факторів, що визначають витрати ресурсів на встановлені кількісного впливу кожного із них чи їх сукупності на рівень норми.

Дослідний метод ґрунтується на визначенні норм і нормативів на основі спостережень, лабораторних дослідів і експериментальних досліджень.

Дослідно-статистичний метод нормування праці полягає у встановленні норм на основі фактичних даних про витрати праці чи матеріалів на одиницю продукції в минулому періоді.

Комбінований метод – спосіб розробки індивідуальних норм витрат сировини, матеріалів, палива й енергії з використанням одночасно двох чи трьох методів.

Поиск по сайту: