Класифікація голосних фонем

Система фонем сучасної української літературної мови

Загалом у фонетичній системі української мови функціонують 6 голосних і 32 приголосні фонеми.

Класифікація голосних фонем

Класифікація голосних фонем ґрунтується на артикуляційному аспекті. Так, прийнято класифікувати голосні за рядом (положенням язика при вимові голосних звуків, відповідно – передній, середній та задній ряди) та піднесенням (ступінь підняття спинки язика, відповідно – високе, середнє, низьке).

Голосні також класифікують за участю губ. Так, губи виступають основним резонатором при творенні голосних /у/ та /о/, котрі через це називаються лабіалізованими. Інші голосні звуки є нелабіалізованими.

Класифікація приголосних фонем:

1) за місцем утворення (губні, язикові – передньоязикові, середньоязикові, задньоязикові, глоткова);

2) за способом утворення: проривні (зімкнені), щілинні (фрикативні), зімкнено-прохідні, африкати (злиті);

3) за участю голосу і шуму сонорні і шумні, шумні – дзвінкі і глухі);

4) за акустичним вираженням;

5) за твердістю і м’якістю (тверді, м’які – пом’якшені, напівпом’якшені).

(Див. підручник, § 13, с. 76-77)

В українській мові є 32 приголосні фонеми. їх розрізня­ють так:

· за участю тону й шуму: сонорні — тон переважає над шумом: м, в, н, н', л, л', р, р', й («ми винили рій»); дзвінкі — шум переважає над тоном: б, д, д', дз, дз', з, з', дж, ж, r, r («буде гоже ґедзю у джазі»); глухі — склада­ються тільки з шуму: п, ф, т, -т’, ц, ц’, с, с', ч, ш, к, х («усе це кафе «Птах і чаша»);

· за місцем творення: губні — утворюються зближенням чи зімкненням нижньої губи або з верхньою губою, або з верхніми зубами:
м, в, п, б, ф («мавпа Буф»); зубні — утворюються зближенням чи зімкненням кінчика язика передніми зубами та альвеолами: д, д', т, т', з, з', дз, дз', с, с', ц, ц', л, л', н, н' («де ти з'їси ці лини»); передньопіднебінні — утворюються зближенням відтягнутого назад кінчика язика з твердим піднебінням: р, р', й, дж, ж, ч, ш; задньоротові — задньоязикові г, к, х, що творяться
внаслідок активної участі задньої частини слинки язика, та глотковий г;

· за способом подолання перепони: зімкнеш (проривні) — під час промовляння їх активний і пасивний органи мовлення утворюють зімкнення, шо проривається під натиском видихуваного повітря: м, б, п, н, н', д, д', т, т', г, к; щілинні (фрикативні) — під час вимови їх струмінь
видихуваного повітря проходить крізь вузьку щілину: в, ф, л, л', з, з', с, с', г, х; зімкнено-щілинні (африкати) — вимова їх починається із зімкнення і закінчується проходженням видихуваного повітря крізь утворену щілину: дз, дз', ц, ц*, дж, ч. До зімкнено-шілинних слід віднести й звуки р, р', артикуляція яких, як і будь-яких африкатів, починається із зімкнення, яке переходить у
щілину; різниця полягає лише в тому, що під час артикуляції звуків р, р' це повторюється 3—4 рази (тому ці звуки називають вібрантами);

· за характерним шумом: шиплячі: ш, ч, ж, дж; свистячі: с, с', ц, ц', з, з', дз, дз';

· за твердістю/м’якістю: м’якими бувають лише приголосні д, т, з, с, ц, л, н, дз, р. Усі інші приголосні є твердими, або можуть виступати в окремих випадках напівпом’якшеними.