КЛАСИФІКАЦІЯ АРХІВНИХ ДОКУМЕНТІВ: ПРОБЛЕМИ І ПОШУК

Становлення і розвиток постіндустріального суспільства, наріжним каменем існування якого є наука, актуалізували потребу в її оптимізації, зумовивши появу інженерії наукового знання. Остання є тим «інструментарієм», який дозволяє виявити і вивчити, класифікуючи, систематизуючи, структуруючи досягнення науковців у логічно обґрунтовані теоретичні моделі, вдосконалити терміносистеми репрезентації їх досвіду, створити освітні, навчальні, інформаційні інститути наукової комунікації.

В умовах утвердження інженерії наукового знання важливим стають з'ясування здобутків науки в певний проміжок часу, детермінації їх характеристики, потенціалу і можливостей її оновленого відтворення у майбутньому. Відтак, для архівної справи це означає винесення на кін актуальності створення таких інформаційно-пошукових систем, які б ефективно вирішували питання введення до обігу документальної інформації, оптимізації її використання, репрезентації можливостей архівних джерел. Подібне, в свою чергу, вимагає удосконалення внутрішньої управлінсько-організаційної класифікації документів, принципів фондування.

Актуалізація питань, пов’язаних із виявленням джерел, методикою їх використання є помітною рисою нової історіографічної ситуації. Формування Національного архівного фонду України, входження його ретроспективної інформації у світовий комунікативний простір вимагають перегляду основ класифікації архівних документів.

Питання класифікації документів, як їх пізнання, має давнє походження. Організаційне утвердження української історичної науки як соціального інституту, що припадає на ХІХ століття, виявляється в швидкому структуруванні, тобто формуванні спеціалізованої мережі адміністративних, методичних, освітніх центрів, громадських, наукових товариств, комісій, архівів, музеїв, фахової періодики тощо. Масове захоплення збиранням історичних джерел, урізноманітнення документів, функціонуючих у базових сферах діяльності суспільства, зробили першочерговим завданням історика упорядкування вихідного матеріалу його роботи. Дев'ятнадцятим століттям датуються перші схеми класифікації джерел, що носили формальний, описовий характер [2,с.231]. Зразки їх розподілу, що з'явилися у результаті досвіду, надбань, попереднього часу, стали засобом вибудови нових класифікаційних систем і того, без чого здійснення подібного розроблення неможливе, а саме – пошуку, збирання, упорядкування документів, складання понятійно-категоріального апарату історії, архівознавства, джерелознавства та інших спеціальних історичних дисциплін, їх теорії.

У ХХ столітті тема класифікації документів не вибуває з реєстру тем постійного інтересу, а його підвищення у 1920-30-ті та 1960-80-ті роки спродукувало значний обсяг літератури різних наукових планів, вартості, методичного й теоретичного змісту [3,с.;4,с.]. Головний дискурс науки ХХ століття - міждисциплінарність - увиразнює взаємоспілкування різних галузей знань, пов'язаних з вивченням документа, що породжує необмежене розсіювання та розгортання ідейних знахідок археографії, бібліотекознавства, джерелознавства, дипломатики, книгознавства в архівознавчому просторі. Спеціалісти кожної з названих та інших споріднених галузей знань вкладали у визначення документу своє бачення, тим самим сприяючи множинному трактуванню змісту, пропонуючи багатоманіття шляхів його компонування.

Конструюючи власні пояснення класифікації документів, вони зініціювали не одну дискусію за цією проблемою на сторінках періодичних видань, в університетських аудиторіях, конференцзалах. Не дивлячись на запропонований науковій спільноті широкий спектр тлумачень документа, їх пояснень - від різносторонніх емпірних означень до виокремлення логічним шляхом інтернального в ньому як явищі - трактування його як матеріального носія інформації ніхто не наважився заперечувати.

Не просто складалася ситуація навколо трактувань словосполучень "класифікація документів", "схема класифікації документів". Наріжним каменем термінологічної дискусії між представниками різних галузей знань щодо визначення класифікації, а, отже й того, якою вона має бути, є відсутність конкретного сутнісного розмежування таких понять, як групування, типологізація, систематизація і, власне, класифікація. Донині відкритим залишається питання наповнення змісту цих лексичних одиниць загальноприйнятим внутрішнім навантаженням вартостями та вартісною оцінкою у єдиній зовнішній формі задля узгодженого опанування нею. І, хоча динамічність мови науки не дозволяє одноактно, тобто раз і назавжди зафіксувати її термінологію, утім, поціновування їх форми, змісту, рефлексія щодо них забезпечують користувача подібною інформацією можливістю проникнути в історичність часу, порозумітися колегам, багатоваріантність відповідей на питання, що є класифікація, систематизація, типологізація, групування та інші лексеми синонімічних рядів від них, є свідченням недостатності взаємодоповнювальних процедур спільного пошуку способів пояснень термінів науковцями.

Групування документів починається із виявлення їх зовнішньої подібності, тобто без з'ясування належності об'єкта як цілісності до тієї чи іншої якісної визначеності [8,с.177]. Порівняння та аналогії екстернальних атрибутів документа хоча визначають його місце з-поміж собі подібних, утім, не дозволяють установити їх взаємозв'язок на рівні генетичних, структурних, функціональних ознак тощо.

Розкриття внутрішньої структури документа як усієї сукупності об'єктів і, разом з цим, кожного з них, відбувається на вісі тотожність - відмінність. Такий метод наукового пізнання, який дозволяє бачити міждокументні взаємозв'язки в просторово-синхронній, часово-діахронній системі координат називається типологізацією [8,с.177-178].

У гносеологічному плані поняття "тип документа" (рід-вид; підтипи-підроди-підвиди) є науковою абстракцією, адекватно не відображеною в об'єктивній дійсності і, отже, таким, яке здатне слугувати логічним засобом у процесі пізнання конкретного джерела інформації, а в онтологічному - цей продукт мислення багаторазово виявляє себе в одиничному, узагальнюючи його.

Виявлення принципової різниці між основами документів при умові їх морфологічної однорідності, всебічного опису одно- і різноподібних за формою - це все суть типологічної процедури. Документ, конкретизуючись у межах власної цілісності, представляє конкретний тип документу, як уривок власної зовнішньої форми і структури змісту.

Для розкриття типологічної структури документу застосовуються дедуктивний (дедуктивно-індуктивний) та індуктивний (індуктивно-дедуктивний) підходи, які дозволяють, рухаючись від загальних з'ясувань щодо типу документа до конкретних, і, навпаки, визначитися з сутністю його конструкції, її природою, видозмінами залежно від особливостей функціонування як комунікативного засобу.

Типологізація документу не може бути одномірною, оскільки її метою є не тільки поділ документів на певні типи, але й встановлення ступеню належності об'єктів до цих типів, міри їхньої подібності з іншими типами [8,с.182]. Таксономічні ряди, що вибудовуються внаслідок типологізації документів є внутрішньо рухомі, змінні за складом, а, отже, й за внутрішніми полями, обсягом змісту. Субпідрядність, співвідношення, кількість зразків документів у межах одного типу (вертикальні зв'язки) чи різнотипності (горизонтальні зв'язки) є плинними у часі та просторі через опредметнення інноваційних перетворень у сфері комунікативної діяльності соціуму, змін умов функціонування документно-комунікаційних структур.

Можливості варіювати при створенні типологічних схем документів лише упродовж останньої чверті ХХ ст. запропонували науковій спільноті нові їх зразки за т. зв. "систематичними категоріями" (за А.Соковою), "галузями людської діяльності", базовими, інфраструктурними, дисциплінарними системами документації (за С.Кулешовим) тощо у виконанні відомих науковців [9,с.130-133]. Спільним для всього багатоманіття критеріїв типізації є вектор її розгортання - спрямованість на об'єднання документів у типові групи.

Типологізація документів супроводжується їх систематизацією, тобто групуванням за кількісними, зовнішніми характеристиками типів документів, приведенням їх до певної системи [2,с.236]. Цей вид технології впорядкування документів базується на їх подібності в межах одного типу, роду, виду та ін., що визначається шляхом з'ясування наявності в них певних загальних рис, виявлення ких відбувається паралельно зі з'ясуванням відмінностей між ними. Реалізація принципу системності в нашому випадку в онтологічному плані протікає біполярно: в напрямку основи ієрархії та складових системи задля виведення об'єктивної системи основи документів і в напрямку "вершини" ієрархії - суб'єктивного документального фрагменту як складової системи.

Отже, первинне групування документів відбувається шляхом констатації документа як факту, явища, визначення абсолютної чи порівняльної цінності його для інформаційного простору. Типологізація документів розгортається на основі поверхневих генетичних зв'язків між ними, що аргументуються й інтерпретуються в межах логічних реляцій. І лише класифікація акцентує увагу на причинно-наслідкових зв'язках між змістом і формою, умовами існування різнотипних документів, поясненні обставин функціонування, і їх самих як вияву багатьох часово-просторових пластів дійсності, які діалогізують між собою.

Сучасний тлумачний словник української мови дає двояке визначення терміну "класифікація". У першому випадку - це дія за значенням класифікувати, у другому - система розподілу предметів, явищ, або понять на класи, групи тощо за спільними ознаками, властивостями [10,с.258]. Упорядники словника ставлять знак рівності між такими поняттями як класифікувати і групувати. Але, якщо первинне групування враховує їх зовнішні ознаки, типологізація - внутрішні властивості структур документів, систематизація зведених груп, типів, то класифікація переносить усю увагу на розкриття змістових властивостей і якостей, становлення інтернальних зв'язків і закономірностей, взаємозалежності між окремими типами, родами і видами документів, їх системами.

Розвідуючи потенціал об'єкта дослідження, документа, його змін у часі, класифікація виходить на шлях не тільки описового, але й проб аналітичного, синтезованого пояснення багатоликої, динамічної, складної одності елементів його загальної структури.

Класифікація документів не тільки сприяє вибудові схеми правильної послідовності, зумовленої ієрархічності, похідної вторинності, але й глибокому проникненню у взамозв'язки між інформаційними, матеріальними складовими документів на рівні структура-структура, структура-зміст, зміст-зміст, обставин їх побутування у зовнішньому просторі тощо. Класифікувати документи треба орієнтуючись не на розмежувальні лінії між різнотипними об'єктами, а, навпаки, на ті, що їх пов'язують (за Б.Кедровим) [11,с.283].

Якщо типологізація протікає шляхом об'єднання документів в однотипні групи (за походженням, узагальненням інформації, шляхом документування тощо), то класифікація переслідує обернену мету. Їх пізнання завдяки класифікації відбувається шляхом дроблення загального об'єкту на скінченне число гносеологічних частковостей, що не претендують на вичерпну однину "прочитання" і сприйняття. Тому поступово у проведенні класифікування документів окреслюються спочатку помітні риси внутрішньої документної диференціації, а згодом - зовнішньої міждокументної інтеграції з подібними і неподібними документами. Це різнить у відмінностях і єднає у подібностях типологізацію та класифікацію документів.

Практика класифікування запропонувала різні схеми поділу документів. Історія їх творення доводить, що методичні акценти вибудови їх схем зміщувалися залежно від теоретико-методологічних шукань, потреб розвитку історичної науки із зовнішніх ознак документа на внутрішні, загального на особливе, цілого на структури, опису на аналіз. Слідування західноєвропейському досвіду та власним науковим традиціям приводить до розроблення класифікаційних схем:

а) у джерелознавстві - за ознаками хроновідстані між часом виникнення документу та часом, що відображений у ньому (М.Тихомиров), тематики (О.Зимін), походження (С.Каштанов, Д.Курносов), способом фіксації та передачі інформації (О.Медушевська, Л.Пушкарьов, С.Шмідт, В.Яцунський);
б) у книгознавстві - за характером змісту (Г.Фірсов), ступенем комуляції інформації (Д.Блюменау), функціональною ознакою (О.Гречихін);
в) у бібліотекознавстві - за знаковою формою кодування інформації (А.Соколов), ознакою їх природи (Ю.Столяров), особливостями носія інформації, засобами фіксації та передачі інформації (Г.Швецова-Водка);
г) у документознавстві - за особливостями практики інформаційної діяльності (Г.Корсунська, К.Рудельсон), лексичної основи документу (К.Маршакова), засобом "передачі змісту, що використувоється в документі" (Д.Теплов) та ін. [5].

В архівознавстві специфіка розподілу документів, включаючи процеси індексного групування, типологізації, систематизації, класифікації зумовлена характером джерел, особливостями їх зберігання, пошуку та видачі дослідникам [6,с.45]. Особливістю класифікації документів в архівній справі є те, що вона здійснюється в межах архіву та архівного фонду. Основним організаційним правилом її здійснення у першому випадку є неподільність, збереження цілісності фонду, а документи, що йому належать, мусять мати спільне походження, однорідність змісту, історичні, логічні взаємозв'язки [12,с.141].

В основі процесу класифікації справ фонду можуть лежати один або декілька скодифікованих комунікаційних розв'язків означень документів. До класифікаційних ознак належать структурна, хронологічна, галузева (функціональна, тематична), номінальна, географічна та ін. [12,с.150]. У кожному конкретному випадку визначаться набір ознак, головних і другорядних, за якими й проводиться класифікація документу. Вибір залежить від дослідницьких цілей та методів, які необхідні для їх досягнення, своєрідності вивчення, характеру діяльності фондоутворювача, складом і змістом документів. Все це зумовлює схеми класифікацій, як от структурно-хронологічна або хронологічно-структурна, галузево-хронологічна або хронологічно-галузева, функціонально-хронологічна або хронологічно-функціональна та ін.

Погодьмося з С.Кулешовим у тому, що більшість нині діючих класифікацій документів в архівній справі базується на їх тематичних, предметних чи поглиблених семантичних характеристиках [6,с.45], а, отже, й мову тут треба вести не про "документну класифікацію", а про "класифікацію документної інформації" [7,с.34].

У кожному з наведених вище варіантів класифікації чітко простежується прагнення зафіксувати головну дослідницьку задачу навколо пізнання документу, а потім засадничих принципів протікання її розв'язання задля кінцевого результату - нового знання про нього. Спеціальні пізнавальні методи кожної з наук надають можливість проникнути в діалектику розвитку і функціонування документа як системного творення, побачити в кожному конкретному прояві його існування загальність даності.

Таким чином, пошук методів і засобів класифікації документів виводить дослідників першопочатково на їх упорядкування і систематизацію, а за тим, після причинно-генетичних пояснень, ми отримуємо можливість виходу на рівень теоретичних узагальнень, відкриття якісних (еволюційних) і кількісних (динамічних) закономірностей історії. Від механічного накопичення дескрептивних відомостей про документ на рівні групування до видових узагальнень на рівні типологізації, підсумовувань результатів взаємодії, функціонування складників документу на рівні класифікації - таким є шлях розподілу документів задля раціональної організації їх впорядкування, розташування, зберігання і використання.

1. Рижак Л.

2. Пушкарев Л.Н. Классификация русских письменных источников по отечественной истории. - М.: Наука, 1975. - 284 с.

3. Матяш І. Архівна наука і освіта в Україні 1920-1930-х років. - К.: Б.в., 2000. - 591 с.

4. Специальные исторические дисциплины: Учеб. пособие / В.А.Замлинский, М.Ф.Дмитриенко, Т.А.Балабушевич и др.; Под ред. В.А.Замлинского, М.Ф.Дмитриенко. - К.: УМК ВО, 1992. - 324 с.

5. Блюменау Д.И. Проблемы свертывания научной информации. -Л.: Наука, 1982. - 166 с.; Гречихин А.А. Современные проблемы типологии книги. - Воронеж: Изд-во Воронежск. ун-та, 1989 - 247 с.; Корсунская Г.В. Типология первичных публикаций, освещаемых в реферативном журнале ВИНИТИ // НТИ. Сер. 1. - 1969. - №7. - С. 11-14; Маршакова Н.В. Классификация документов на основе лексики (по ключевым словам документа) // НТИ. Сер. 2. - 1974. - №5. - С. 3-10; Пронштейн А.П. Методика исторического исследования. - Ростов н/Д: РГУ, 1971. - 467 с.; Рудельсон К.И. Современные документные классификации. - М.: Наука, 1973. - 267 с.; Столяров Ю.Н. Классификация документа: Решения и проблемы // Книга: Исслед. и материалы. - 1995. - Сб. 70. - С. 24-40; Теплов Д.Ю. Типизация в книговедении и библиографии. - М.: Книга, 1977. - 190 с.; Швецова-Водка Г.Н. Типология книги // Книга: исслед. и материалы. - 1983. - Вып. 46. - С. 40-59; Шмидт С.О. О классификации исторических источников // Шмидт С.О. Путь историка: Избранные труды по источниковедению и историографии. - М.: Российск. гос. гуманит. ун-т. М., 1997. - С. 73-91 та ін.

6. Кулешов С. Документальні джерела наукової інформації: поняття, типологія, історія, типологічні схеми. - К.: УкрІНТЕІ, 1995. - 192 с.

7. Рудельсон К.И. Современные документные классификации. - М.: Наука, 1973. - 267 с.

8. Ковальченко И.Д. Методы исторического исследования. - М.: Наука, 1987. - 439 с.

9. Кулешов С.Г. Документознавство: Історія, теоретичні основи. - К.: Б.в., 2000. - 161 с.

10. Новий тлумачний словник української мови / Укл. В.Яременко, О.Сліпуненко: В 4 т. - К.: АКОНІТ, 2000. - Т.2. - 911 с.

11. Кедров Б.М. Формальные и диалектические принципы классификации наук и общая структура научного знания // Диалектика и логика. Формы мышления. - М.: Наука, 1962. - С. 271-310.

12. Архівознавство: Підручник для студентів вищих навчальних закладів України / Редкол.: Я.С.Калакура (гол. ред.) та ін. - К., 1998. - 316 с.

Поиск по сайту: