Частини мови і принципи виокремлення їх

Граматична характеристика слів знайшла своє з’ясування в теорії частин мови.

Частини мови традиційно розглядають як граматичні класи слів, об’єднані спільністю: а) загального категорійного (частиномовного) значення; б) морфологічних ознак (граматичних категорій і форм словозміни); в) морфемного складу і словотворчих засобів; г) синтаксичних функцій.

Кожний клас слів має своє загальнокатегорійне лексичне значення: предметності, статичної ознаки предмета, кількісності, узагальненої вказівки на предметність, ознаку або кількість, динамічної ознаки (або дії, процесуальності), статичної ознаки дії або іншої ознаки чи стану як сутності. Такі класи слів називають повнозначними. Класи слів, що виражають певні відношення між повнозначними словами, надають додаткових семантичних, модальних відтінків словам, словосполученням, реченням або служать для зв’язку слів, але свого загальнокатегорійного значення самостійно не виражають, називаються неповнозначними.

У сучасній українській мові до класів повнозначних слів належать такі частини мови: іменник, прикметник, числівник, займенник, дієслово, прислівник.

До неповнозначних частин мови належать прийменник, сполучник, частки. Вигук займає проміжне місце як клас слів, що служить для вираження (не називання) почуттів і волі.

Кожна повнозначна частина мови має властиві їй граматичні категорії, що дістає свій вияв у системі словозміни.

У сучасній українській мові до змінюваних слів належать: іменник, прикметник, числівник, займенник і дієслово. Усі інші частини є незмінюваними словами.

Вираження граматичних категорій, відповідних граматичних значень у кожній повнозначній частині мови своєрідне. Граматичні значення виражаються за допомогою граматичних засобів – флексій, граматичних афіксів, морфонологічних чергувань та ін., що знаходить відображення у морфологічній будові слова і словотвірних типах кожної частини мови. Порівняймо, наприклад: два, двійко, двійка, двійня, двічі; синій, синька, синяк, синіти. Кожне з названих слів має різне граматичне оформлення, за формальними показниками і словотворчими суфіксами можна визначити належність слова до тієї чи іншої частини мови.

Слова кожного лексико-граматичного класу мають свою систему форм – парадигму (або її не мають). Кожна словоформа є морфологічним засобом вираження певної основної функції та додаткових синтаксичних функцій. За синтаксичними функціями частини мови поділяються на самостійні і службові. Самостійні слова виступають у реченні в типовій для кожної частини мови синтаксичній функції, виявляють властиві їм ознаки сполучуваності і синтаксичних зв’язків.

Усі повнозначні слова є синтаксично самостійними. До службових належать прийменники, сполучники і частки, які виконують синтаксичні функції не самостійно, а в поєднанні із самостійними як засоби вираження семантико-синтаксичних відношень у словосполученні і реченні; засоби зв’язку частин речення, ускладненого однорідними членами, та частин складного речення; як засоби вираження різних модальних і логічних відтінків у реченні.

Осібне місце в системі частин мови займають вигуки, які не маючи номінативного значення і не виконуючи функції службових частин мови, виражають емоції, волевиявлення, спонукання.

Застосування різних критеріїв віднесеності слів до того чи іншого граматичного класу у мовознавстві зумовило появу суперечливих поглядів на класифікацію частин мови. Так, дискусійними є питання про дієприкметники, порядкові числівники, про службовий статус прийменників, модальних слів, слів категорії стану, звуконаслідувань тощо. Неоднозначне трактування класів слів пов’язане також із невизначеністю їх розгляду – у морфології чи в синтаксисі.

Поиск по сайту: