І низьких температур

Високі тренувальні і змагальні навантаження сучасного спорту часто відбуваються в умовах істотних коливань температури навколишнього середовища, що є актуальною проблемою адаптації організму до роботи при різних температурах в число найважливіших в більшості видів спорту. В першу чергу, це види спорту, які припускають тривалу роботу на витривалість, — біг на довгі дистанції, велосипедний спорт, тріатлон, лижні гонки, плавання на марафонські дистанції і ін., що вимагає чітких знань про дію жари і холоду на організм спортсмена, особливо в умовах високих тренувальних і змагань навантажень, а також про механізми і шляхи забезпечення ефективної індивідуальної адаптації до високої і низької температури.

Пристосування організму спортсмена до зміни температури навколишнього середовища зводиться до розсіювання тепла при високих температурах і його збереження при низьких температурах. Відомо, що від 70 до 80 % енергії, що виробляється організмом людини, йде у вигляді тепла в зовнішнє середовище і лише 20—30 % перетворюється на корисну роботу. У нормальних атмосферних умовах збереження теплового балансу не є проблемою для організму людини: надмірне тепло, що поступає за рахунок метаболізму, розсівається в результаті проведення і конвекції (20— 30 %), випромінювання (50—60 %) і випаровування (20— 25 %). При проведенні тепло передається шляхом молекулярного контакту тепліших тканин з менш теплими, а при конвекції — в результаті контакту шкіри з тими, що оточують тіло повітрям або водою, при випромінюванні — шляхом передачі надмірного тепла у вигляді інфрачервоних променів, а також тепло виділяється при випаровуванні поту. У разі виконання інтенсивної роботи, особливо в умовах жаркої сонячної погоди, основним механізмом виділення тепла є випаровування. У холодну погоду надмірне тепло віддаляється за допомогою конвекції, проведення і випромінювання.

Інтенсивне фізичне навантаження може привести до збільшення виробництва тепла більш ніж в 15—20 разів. За відсутності ефективної терморегуляції така робота приводить до збільшення внутрішньої температури через кожних 5 мін на 1 °С.

Оптимальна температура повітря для повноцінної життєдіяльності людини в умовах основного обміну коливається в межах 18 — 22 °С. Інтенсивна фізична діяльність пов'язана із зниженням оптимальної температури повітря. Зокрема, робота при ЧСС рівною 140 — 150 уд/хв. найуспішніше виконується при температурі повітря 16—17 °С, збільшення ЧСС до 170 — 180 уд/хв. пов'язано із зсувом зони комфортності до 13—14 °С. Зміна зовнішньої температури щодо оптимального рівня приводить до усунення фізіологічно ефективної відмінності між внутрішньою і зовнішньою температурою тіла, що вимагає від організму людину адекватних реакцій, направлених на підтримку теплового балансу.

При істотній зміні температури зовнішнього середовища рецептори передають інформацію в центр терморегуляції, який включає в дію механізми температурної регуляції. При підвищеній зовнішній температурі інтенсифікується тепловіддача організму, при зниженій — набувають чинності механізми протилежної дії, сприяючі виробництву метаболічного тепла і збереженню тепла виробленого в організмі. Вказані механізми є надзвичайно ефективними і дозволяють забезпечувати виняткову постійність внутрішньої температури (середньодобові коливання зазвичай складають декілька десятих градуса), не дивлячись на зміни температури навколишнього середовища.

Якщо взаємодія організму з навколишнім середовищем протікає таким чином, що досягається терморегуляторний баланс, спортсмени демонструють високу працездатність, хорошу витривалість навантажень. Порушення цього балансу убік як надмірного накопичення тепла, так і його надмірної втрати призводить не тільки до зниження працездатності, рівня прояву рухових якостей, порушенню раціональної структури рухових дій й ін., але і може бути пов’язано з виникненням гіпертермічних і гіпотермічних травм. До гіпертермічних травм особливо схильні бігуни на довгі дистанції і марафонці, велосипедисти-шосейники; гіпотермічним — лижники, плавці-марафонці, велосипедисти-шосейники, виступаючі в умовах сирої і холодної погоди.

Гіпертермічні травми можуть носити наступний характер: 1) судоми м'язів; 2) теплове перевантаження; 3) тепловий удар. Судоми, що є найменш небезпечним видом розладів, характеризуються сильними спазмами скелетних м'язів, як правило, що несуть найбільше навантаження при виконанні роботи, що, найімовірніше, пов'язано з втратою мікроелементів і обезводненням організму. При тепловому перевантаженні можуть наголошуватися блювота, запаморочення, задишка, різке почастішання пульсу, зниження артеріального тиску, що є наслідком різкого зниження ефективності діяльності серцево-судинної системи в результаті обезводнення організму і втрати мікроелементів.

Тепловий удар є гіпертермічною травмою, небезпечною для життя. Характеризується частковою або повною втратою свідомості, прискореним пульсом і частим поверхневим диханням, підвищенням артеріального тиску, підвищенням внутрішньої температури тіла понад 40 °С, гарячіше і сухою шкірою. Неприйняття термінових медичних мерів може привести до смерті. Тепловий удар — наслідок порушення терморегуляції організму. Разом з тим слід враховувати, що спортсмени, добре підготовлені і адаптовані до тренування і змагань в умовах жари, здатні переносити значне підвищення внутрішньої температури, яке може досягати 40,5—41,0 °С, тоді як допустимою зоною, за якою різко зростає вірогідність теплових травм, слід вважати 39—40 °С.

При розгляді проблем терморегуляції і адаптації до дії високих і низьких температур зазвичай орієнтуються на стандартну температуру тіла. Проте фізіологічна температура різних тканин і органів тіла людини коливається в широкому діапазоні. Наприклад, при оптимальній кімнатній температурі (21 °С) температура поверхні тіла в середньому складає 33 °С. Температура поверхні кінцівок значно нижча за середню температуру поверхні тіла.

Наголошуються відмінності й в температурі глибоких тканин, печінки, нирок, серця, головного мозку і інших органів. Зокрема, температура печінки приблизно на 1—2 °С вище за ректальну температуру. Проте ці коливання відносно невеликі, температура тут достатньо одноманітна і постійна. Це виправдовує схематичне розділення тіла людини на «серцевину» з постійною і строго регульованою температурою і «оболонку» периферичних тканин, температура яких може коливатися в достатньо широких межах залежно від температури навколишнього середовища, ступеня захисту від тепловіддачі і особливостей діяльності. Таким чином, термін «температура тіла» не може бути застосований без урахування того, в якій ділянці тіла вироблено вимірювання.

Поиск по сайту: