Форми тренування гіпоксії

Все різноманіття форм підготовки спортсменів з використанням додаткового гіпоксичного чинника можна розділити на дві групи: природне тренування гіпоксії (тренування на рівні моря з використанням спеціальних споруд, устаткування або методичних прийомів, що забезпечують наявність додаткового чинника гіпоксії) та штучне тренування. Разом з тим штучне тренування гіпоксії при її раціональному плануванні дозволяє вдало доповнювати тренування в горах, усуваючи багато організаційних і методичних недоліків останньої.

Умови багатьох сучасних центрів дозволяють використовувати тренування і мешкання в досить широкому діапазоні висоти: наприклад, спортсмени можуть проживати на висоті 1800–2000 м, а тренуватися на висоті 2700–3000 м або, навпаки, проживати на висоті 2200–3000 м, а тренуватися – на висоті 1000–1200 м та ін.

Тренування в штучних умовах (особливо в барокамерах) гіпоксій має ряд значних переваг, в їх числі: можливість регулювання в широкому діапазоні тиску повітря і парціального тиску кисню; можливість поєднання тренування гіпоксії з тренуванням в нормальних умовах; відсутність організаційних і методичних проблем, пов'язаних з переїздами в гори, акліматизацією і реакліматизацією, зміною звичного режиму життя, погодними і кліматичними умовами і тому подібне

Разом з тим необхідно пам'ятати, що навіть при максимальному прагненні згладити недоліки штучних умов, що створюються в барокамерах і кліматичних камерах, навантаження виявляється ефективним лише відносно функціональної підготовленості спортсмена. Що стосується найважливіших компонентів техніко-тактичної майстерності, то при роботі в гідроканалі – для плавців, грібному каналі – для веслярів, на тредбане – для бігунів і лижників, велоергометрах – для велосипедистів і тому подібне завжди існує вірогідність негативного впливу на найважливіші просторово-часові і динамічні характеристики рухів, серйозних порушень оптимальних варіантів спортивної техніки.

Згідно дослідженням, проведеним останніми роками, було висунуто цілком обґрунтоване припущення, згідно якому найбільша ефективність штучної гіпоксії має місце у разі, коли спортсмени проживають в умовах середнегір’я і високогір'я, а тренуються на рівнині. Інші поєднання (мешкання і тренування в умовах среднегорья, мешкання на рівнині або в низкогорье, а тренування в среднегорье і високогір'ї) є менш ефективними. Вже в даний час багато спортсменів живуть (з вечора до ранку) в спеціальних будинках з пониженим парціальним вмістом кисню, відповідному висоті 2000– 3000 м над рівнем морить, а тренуються в звичайних умовах.

Тренування в штучних умовах гіпоксій вимагає спеціальних споруд і устаткування. З цією метою використовуються барокамери, в яких змінюється загальний тиск повітря і, отже, змінюється парціальний тиск кисню і водяної пари; кліматичні камери, в які подається задана суміш гіпоксії; різні стаціонарні системи, що дозволяють подавати спортсменові суміш гіпоксії через спеціальні маски. Використовуються маски, що дозволяють вдихати суміш гіпоксії в реальних умовах тренування, а також прості маски і трубки, що забезпечують умови гіпоксій за рахунок наявності так званого мертвого простору.

Маски, через які спортсменові подається суміш гіпоксії із стандартних систем, застосовуються при підготовці велосипедистів під час тренування на велоергометрі або велостанках, плавців при тренуванні в гідроканалі, веслярів при тренуванні в грібному каналі. Використовуються маски і в природних умовах тренування при підготовці плавців, веслярів, бігунів на довгі дистанції і велосипедистів. У цих випадках газова суміш поступає спортсменам через шланг. Система забезпечення газовою сумішшю розміщується на візку, що рухається по борту басейну, – для плавців, в човні або машині супроводу – для веслярів, бігунів або велосипедистів. Тренування з використанням таких масок достатньо ефективне, проте малодоступне для широкого застосування в практиці у зв'язку з громіздкістю апаратури і необхідністю залучення обслуговуючого персоналу.

Простішим рішенням є використання методу поворотного дихання із застосуванням масок і трубок із значним мертвим простором. В цьому випадку зниження парціального тиску кисню у вдихуваному повітрі забезпечується частковим вдиханням видихнутого повітря, яке змішується зі свіжим. Перевага методу – його простота і доступність для широкого застосування в практиці, недоліки – підвищений парціальний тиск вуглекислого газу, підвищена вологість і температура вдихуваного повітря, а також складність регулювання в нім парціального тиску кисню.

Створення масок з поглинанням С0₂ за допомогою адсорбентів і охолоджуванням повітря, що видихається, тільки частково знімає гостроту проблеми підвищення парціального тиску С0₂ у вдихуваному повітрі, зменшення його вологості і температури, особливо при роботі з підвищеною інтенсивністю, коли зростає хвилинний об'єм дихання, оскільки приводить до додаткових труднощів і незручностей – загальна маса таких масок досягає 2–2,5 кг і більш, необхідна часта заміна використаного адсорбенту і ін.

Поиск по сайту: